Показати повну версію : Поезія у наших серцях.....
Пишіть свої і не свої вірші, які допомагають нам визначатись в житті...
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи])[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи])
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]) ЛЕЛЕКИ
Люблю зимовий ранок білосніжний,
Коли скрипить не втомлена хода,
А вітерець такий спокійний, ніжний
Сліди оті від інших закрива.
Душа тоді така невинно чиста,
Радіє в ній не торкана краса,
Думки снуються, а над всім Пречиста
Свої любовні руки простяга.
І так несе мене в моє просте дитинство,
Де виросла й зробила перший крок,
Де вперше бачила зиму таку сріблисту
Серце не плакало від тужливих думок.
Про край мій любий, рідний хоч й далекий,
Який спинається на ноги мов дитя,
А з нього відлітають геть лелеки
Шукають кращого на чужині життя.
Та вірю я, що ще Пречиста Мати
В обійми візьме мій оновлений вже край.
Тоді повернуться із чужини лелеки,
Бо лишень в рідній хаті справжній рай.
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи])[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи])[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]) Ірена Карпа. Цікава постать.
Ірена Карпа: "
Я собак люблю більше ніж людей... Хто не дотягує до святості, іноді стає наглою сукою... Слово «срака» наскільки всеохопне….
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]) Ліна Костенко
Півні кричать у мегафони мальв —
аж деренчить полив’яний світанок…
Мій рідний краю,
зроду ти не мав
нейтральних барв, тих прісних пуританок.
Червоне й чорне кредо рукава.
Пшеничний принцип сонячного степу.
Такі густі смарагдові слова
жили в тобі і вибухали з тебе.
Слова росли із ґрунту, мов жита.
Добірним зерном колосилась мова.
Вона як хліб. Вона мені свята.
І кров’ю предків тяжко пурпурова.
А хтось по ній прокопував рови.
Топтав, ганьбив нам поле найдорожче.
І сниться сон: пасуться корови —
сім тучних, але більше тощих.
Скубуть озиме, нищать ярину,
ще й гидять, гудять, ратицями крешуть.
Трагічна мово! Вже тобі труну
не тільки вороги, а й діти власні тешуть.
Безсмертна мово! Ти смієшься гірко.
Ти ж в тій труні й не вмістишся, до речі.
Вони ж дурні, вони ж знімали мірку
з твоїх принижень — не з твоєї величі!
Твій дух не став приниженим і плюсклим,
хоч слала доля чорні килими
то од Вілюйська до Холуйська,
то з Києва до Колими.
З усіх трибун — аж дим над демагогом.
Усі беруть в основу ленінізм.
Адже ніхто так не клянеться богом,
як сам диявол — той же шовінізм.
Як ти зжилася з тугою чаїною!
Як часто лицемірив твій Парнас!..
Шматок землі,
ти звешся Україною.
Ти був до нас. Ти будеш після нас.
Мій предковічний,
мій умитий росами,
космічний,
вічний,
зоряний, барвінковий…
Коли ти навіть звався — Малоросія,
твоя поетеса була Українкою!
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи])Мій рідний край
Мій рідний край-Це справжній рай,
Це пісня солов*я чарівна,
Це Горинь-річка швидкоплинна,
Духм*яних трав різноманіття,
І свіжість чистого повітря,
Це поле наше колосисте,
Неначе сонце променисте,
А навкруги-безмежні запашні луги.
О небеса!Яка краса!
Моя земля,моя природа-мати
як казкова фея,
Вона живе і дихає,
Цвіте і пахне немов прекрасна орхідея.
Як я люблю її серпанки вечорові
І пречудові ранки світанкові.
Мій рідний край-це справжній рай!
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи])До громадянина
Громадянине! Ось настав твій час,
І зараз ти вирішуєш по праву:
Яке майбутнє завтра дітям даш,
Яку у спадок передаш державу!
Якщо не хочеш проводжать синів
В гарячі точки у чужих мундирах,
Як не байдужі сльози матерів
І вдів двадцятирічних на могилах,
Як не бажаєш смерті немовлят
Від вибухів терактів непокори,
Якщо не хочеш гуркоту гармат,
Замісто плугів танків в чистім полі -
Тоді рішай, ти - зараз головний.
Коли не хочеш сам служить чужинцю,
Послухай серце і мовчать не смій -
Роби, як і належить українцю!
Тобі дано рішати у цю мить
Чи будеш мати вільную державу,
Чи знов комусь вклонятись і служить,
І "гопака" гуляти на забавах.
Рішай, щоб потім не судити тих,
Кого ти сам штовхаєш у безодню,
Опам"ятай їх до початку лих,
Не жди до завтра, голосуй сьогодні!
Зайди в кабінку і подумай сперш,
Як ставити свій хрестик на папері:
Чи хочеш в хату запустити смерч,
Чи в світле майбуття відкрити двері!
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]) Усі ми родом з України...
Усі ми родом з України,
З отих калинових садів
З тої одвічної таїни
Наших дідів і прадідів
Усі ми родом з України
Барвінком сланий краю мій
Тут запліталися родини
В доріг розгорнутий сувій.
Тут все моє: поля квітучі
Зелені луки і сади
Народ трудящий і співучий
Це, Україно моя, ти
Це ти моя прекрасна доле,
Уся землиця ця свята
Дивлюсь: хвилюється як море,
Налиті сонцем вже жита...
Усі ми родом з України!
І радість серце огорта
Усі ми родом з Укрїани.
В любистку купане життя.
Це край, де щира пісня лине
З минуллого у майбуття...
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]) Не спи, моя звільнена націє!
А зорі все сипались. Червоні зорі.
Я не хочу зірок, я бажаю беззоряну вись.
А листя падало. Безсиле, зморщене
Повільно. На спротив наказу - "вклонись!"
А зорі сипались. І не згораючи
Ставали смертю моїх синів,
Що жовтим листям під ноги падали,
Возносячи шану новій весні.
Бо що є осінь, як не відродження?
А смерть - ілюзія, тихі сни.
Якщо Ти знаєш своє призначення,
Тебе воскресять в душах твої сини.
Бо зорі сипались. А листя падало
І хлопці вірили - жде Весна.
Що знов руїна стане Державою
А жертви... щож... так хоче війна.
Ми надто важко здобули волю,
Щоб забувати про смерть дідів.
Ми надто часто гнівили долю,
Щоб знову гратись брехнею слів.
Вечірнє небо уже не кривавиться.
Згоріла зірка, умер тиран,
Та ти не спи, моя звільнена Націє!
Пильнуй! Може це візуальний обман
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]) Сергій Жадан: «Я у невпинних творчих злетах»
Сергій Жадан народився 23 серпня 1974 р. на Луганщині. Закінчив Харківський педагогічний університет. Поет, прозаїк, есеїст, перекладач. Автор поетичних збірників: “Цитатник” (1995, Київ), “Генерал Юда” (1995, Київ), “Пепсі” (1998, Харків), “the very very best poems, psychodelic stories of fighting and other bullshit (вибрані поезії 1992-2000)” (2000, Донецьк), “Балади про війну і відбудову” (2001, Львів), “Історія [...]
Кумир молоді....
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]Жадан_Сергій_Вікторович
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]) Вячеслав Хурсенко...
Його вже нема, але душа...душа жива. Пісні його не зникнуть, бо в них душа - жива душа.
МАТИ
За плетеним тином — хата маленька,
Чекає родину мати старенька,
І я поспішаю до рідного дому,
Забувши про горе, забувши про втому.
В натруджені руки я знов пригортаюсь,
Пробачте що рідко, але сповідаюсь,
Про свої спокуси, що часто Вам снились,
Про те що ми діти до Вас забарились.
О, мамо, я скучив за подихом печі,
За рідним садочком, що лине на плечі,
Я хочу присісти на збитім порозі,
І хліба поїсти, що сниться в дорозі.
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]) Ігор Калиниченко...
Ігор Калиниченко - молодий поет з м. Запоріжжя, 27 років. Закінчив історичний факультет ЗНУ. Вірші пише з 1996 р. Основні мотиви творчості - українська природа, рідне село, любов до матері, Вітчизни, коханої. Автор поетичної збірки "Зоряна дорога" (2008)
Рідна мова- предків світлий голос.
Рідна мова - предків світлий голос,
Чисте українське джерело.
Це пшениці золотистий колос,
Рідний край і батьківське село.
Рідна мова - даль степів широких,
Солов'їне тьохкання в саду.
По твоїх зірницях синьооких
Я в минуле і в майбутнє йду.
Рідна мова - символ України,
Музики і щастя зорепад.
Хай твої напоєні зернини
Квітнуть від Луганська до Карпат.
Рідна мова - серця материнка,
Тиха пісня смутку і журби.
Мов багато можна знати, синку,
Та лиш рідну бережи й люби!
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]) ДЕРЖАВА ВТРАЧЕНИХ НАДІЙ
Живу в державі втрачених надій
І сподівань, похованих навіки.
Де треба йти – тобі накажуть “стій”,
І ти стоїш: невільник чи каліка?
Система, де панує лиш свавілля,
Яка людину волі позбавляє,
Мов поле, де росте отруйне зілля,
І ліків від якого в нас немає.
Нема? Чи, може, не шукали
Тих ліків від своїх страхів і вад?
Самі себе давно ми ошукали
І все невпинно котимось назад.
Та час настав сказати “ні” неволі,
Сказати “ні” злиденності своїй.
Пора кермо забрати у недолі
Й піти нарешті з ворогом у бій.
Пора з обіймів вирватись біди,
Зректися ідолів, що волю в нас приспали,
Пора зійти зі шляху в нікудИ
І відродити те, що поховали!
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]) Народження Львова.
Величні дуби,білосніжні берези
Полога низина в підніжжі гори
Князь,лицар могутній,зібрав тут дружину
І місто прекрасне ,звелів ім звести.
Зібралися теслі,майстри лісоруби
В повітрі лунав гул від стуку сокир,
І стружка летіла,і пахло смолою,
Вже ріс ,піднімався,град дивний новий.
Княгиня красуня згори споглядала
Внизу вирувало буденне життя,
І мури високі ,до неба здіймались
Схорона від ворога стріл та меча.
Дитя на руках ,вона міцно тримала
Що рвалось побігти по мокрій землі,
Та батьківські руки,до неба підняли
«Дивись сину,місто ,на славу тобі!»
Данило синочку ім*я гарне вибрав,
Могутність та сила ,звучали у нім
Цим ім*я м також славне місто назвали,
Отак народився прекрасний наш Львів.
Пройшло з цього часу,століть вже немало
А місто торгівлі,міцніло й росло
Мужі древні мудро і*мя обирали
Сміливий Лев-цар,тут святий оберіг.
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]) Україно, повстань!
«Україно, повстань!» – на вустах у народу,
Що віками страждав, стоячи на колінах.
Він неначе й отримав жадану свободу,
Та тягар непосильний ще й досі на спинах.
“Україно, повстань!” – кожне серце волає,
Що втомилось терпіти тиранів облуду.
В кому дух український – той зміни бажає
І без страху промовить: “Так жити не буду!”.
Україно, повстань! Скільки можна терпіти
Над собою наругу своїх і чужинців?
Досить нам вже у злиднях без просвітку скніти,
Прагнем кращої долі, бо ж ми – українці!
Україно, повстань! Душу час воскрешати –
Волелюбну й незламну вкраїнського роду.
Нам свавіллю тиранів пора відсіч дати,
Щоб нарешті вдихнути жадану свободу.
Бо як ні – будем вічно держава-руїна,
Що загрузла у розбраті, злиднях й омані.
Повставай вже нарешті, моя Україно!
Позбувайся своїх ненависних тиранів
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]) ГОЛОДОМОР.
Тридцяті роки,роки сталінізму,
Повзла ,поширювалась «Красная чума»
В голодоморі вимирала Украіна,
Пшениця гнила в «Государства закромах».
Трава пожухла,не співали птахи,
І на деревах пообдирана кора,
Кістлява радо потирала руки,
Зібравши трупів щедріі жнива.
Голодна мати,на руках дитина
Худеньке тіло ,бездиханне ,не живе
Мільйони втратила,тоді ти Украіно
На тих могилах нині лише мак цвіте.
Страшну сторінку нам історія відкрила,
Повстав із пороху нелюдський геноцид,
Сьогодні свічку в память іх запалим,
Вогонь безсмертя в серці хай горить.
Присвячується пам*яті померших від голоду в 1932-1933р.
27 Листопада-згадаєм про них...
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]) НА ЗЛОБУ ДНЯ
Говорять про тебе, як про «невдаху»,
Що ти народжуєш непотребів, щенків,
Що стала посміховищем для світу,
Країною безчесних ледарів.
Що в проводі сидять самі холуї,
Гребуть добро в бездоннії міхи,
Поміж собою створюють змагання,
Немов у них «поїхали дахи».
Забороняють дихати і жити,
Прекрасним людям «с руским язиком»,
Поширюють кругом вкраїнську мову
І заставяють руских стать «хахлом».
Ну як же так, яка ж там Україна?
Чудо якесь, ніколи ж не було!
Світила сонечком радімая Расія
Й душила завжди «бджолинеє гніздо».
А те «гніздо» живе, сини їх надто вперті,
Вже понад триста років йде оця борьба,
Їх гонять скрізь, вони ж не хочуть вмерти.
Що за країна? Дивна у них судьба?
Ганяли їх тайгами , по Сибіру
Везли в Камчатку , де їх не було?
Не знищили і не могли спинити,
Росли вони і більшало «кубло».
Тепер вже «матка» вишиванку вдягнула,
По світі їздить, кричить «голодомор»
Ще й націю якусь там прославляє,
Ну це вже просто невиданий позор.
--------------,,,,,,,,,,,,,,,,,,--------------------
А так же легко, плюнь в своє корито,
Розмаж по стінках, скинь з плечей жупан,
Хвали що хочеш, тільки не пручайся,
І буде з тебе бажаний пахан.
Кричіть, бушуйте, створюйте спокуси,
Даруйте гречку зрадженим рабам,
Ви не здолаєте, душа ж бо неведимка,
ЇЇ не знищити , а смерть буде лиш вам!
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]) Юрій Андрухович
(народився 13.03.1960)
поет, прозаїк, есеїст, перекладач.
Місце народження: м. Івано-Франківськ
Біографія
Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1991).
Починав як поет, видав поетичні збірки "Небо і площі" (1985), "Середмістя" (1989), "Екзотичні птахи і рослини" (1991). Разом із В.Небораком та О.Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу (див. "Бу-Ба-Бу: Т.в.о.(...)ри", 1995).
У 1996р. захистив кандидатську дисертацію "Б.-І.Антонич і літературно-естетичні концепції модернізму".
З прозових творів першим був опублікований цикл оповідань "Зліва, де серце" в журналі "Прапор" 1989 р. Згодом вийшли друком романи "Рекреації", "Московіада", "Перверзія". Останній роман "Дванадцять обручів" викликав неоднозначну реакцію читачів та критики. Твори письменника перекладено і видано у Польщі, Німеччині, США, Швеції, Росії, Австрії.
Знову в руськім царстві пиятика....
Знову в руськім царстві пиятика,
Навіть голуби на храмах сизі,
Брате Каїн, ця сльоза велика
На твоїй неголеній мармизі.
Що вона таке й куди тікає?
Перепив чи перетовк задуже?
І дрижиш, мов Каїн, брате Каїн,
Мій рудобородий п'яний друже.
Мій косоворотий темний роте
В Бога просиш різки, наче ласки,
Знов на стайнях батогом пороти
Від Москви до самих до Аляски.
Прагнеш, аж кожух під ноги кинеш,
Топчеш, як топтав чужу князівну,
Рвеш каптан, бо ніби й справді гинеш
У безкраю ніч ведмежу й зимну.
Плачеш і дзвениш, немов сокира
Що з небес упала у Недеї,
Рвеш сорочку та під нею шкіра
Здерта з мене десь на Єнісеї.
Братні руки до розправи скорі,
Для обіймів п'яних розпросториш,
Відпусти мене на ясні зорі -
Я вже вічний ти мені не сторож.
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]) ДРУГОВІ
Як же добре, що Ти не оглух,
Не осліп, не зневірився в людях,
Що і досі міцним є Твій дух,
А ще - серце гаряче у грудях!
За вікном закурили сніги,
Б'є у шибку надривисто вітер.
Ми з Тобою - мов два береги,
Пишем долю свою поміж літер...
І нехай почуттів каламуть
Нас штовхає до власного виру,
Я у Тебе змогла зазирнуть
І розгледіти душу там щиру.
Поміж нами і відстань і час,
Є у кожного власні стежини.
Я ж радію - Твій вогник не згас
І до мене Ти думкою линеш.
Головне - ми з Тобою живі,
Попри все - так безмежно щасливі,
Бо моя і Твоя - це вже дві,
Дві душі, які вірять у диво.
Наші вірші - незримі мости,
Йти по них ми з Тобою навчились.
Знаю я - десь у світі є Ти -
Щирий друг. Це велика є милість!
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]) Квітка Цісик...
Її голос чули 22 мільярди слухачів, і хто чув її хоч один раз, уже не може забути!
Квітка Цісик не була народною артисткою України, але коли подивишся на деяких наших "народних", які тільки-но відхопивши це звання, відразу починають витягувати трелі як не російською, то англійською, прагнучи бути поміченими в Голлівуді чи бодай у Москві, то мимоволі приходить думка, що далекій заокеанській співачці вищезгаданий титул пасував би куди більше.
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]) МАТУСЯ
Хлопча прибігає до школи
усмішка ,як сонце сіяє,
учительці радісно каже
"-Матуся вас нині стрічає!"-
-"Вона в коридорі чекає,
щоб з вами про щось говорити,
подяку для вас зготувала
і квіти вам хоче вручити.
Пізнати її зовсім легко,
матуся найкраща у світі
і гарна і мудра і мила,
як можна її не любити?"-
Дзвінок задзвонив на перерву
йде вчителька маму вітати,
зустріти таку незнайомку
це честь, щоб її запізнати.
Ось бачить, стоїть незнайома
струнка, пишно-вдіта бльондина
прискорила вчителька кроки.
-" Не та,-" каже в сльозах хлопчина.
-"Моя ось у тому куточку,
як можна її не пізнати,
вона ж немов ангел небесний
до неї ідіть, привітати."-
Він, за руку учительку взявши
до горбатої жінки приводить,
-"Це матуся моя-", гордо каже
-"та, що рано мене в школу водить"-.
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи])
Коли ти даєш кацапові відкусити палець, він відгризає руку...
Художник і автор ориґінальних текстів Лесь Подерв'янський в інтерв'ю УНІАН знайшов за потрібне висловитися про нинішнього президента України Віктора Януковича, а також дав інтеліґентну відповідь Юрію Андруховичу на його ідею подарувати «кацапам» Донбас і Крим:
«Як би ви охарактеризували типового виборця нинішнього президента?
Янукович - це тип совкового начальника. Якби йому хтось сказав, що він просто менеджер у масштабах країни, якого наймають на п'ять років, - він би дуже здивувався.
Насправді він думає, що він тепер велике цабе, яке має їздити на великій чорній машині по перекритих для нього дорогах, і бажано, щоб народ ще й стояв обабіч і кланявся. Усе совкове начальство поводилося так.
Відповідно, прошарок, який голосує за такого начальника - це совки, котрі саме для цього його і обирають. А совку притаманна повна безвідповідальність за свою долю і перекладання всіх проблем на начальство. Слова «свобода», «свобода вибору», «відповідальність за своє життя» для цих людей - незрозумілі ієрогліфи. Ментально вони продовжують жити в країні, якої 20 років уже не існує.
Чи можливо таких людей перевиховати?
Перевиховати таких людей неможливо. Це знав ще Мойсей.
Юрій Андрухович каже, що Донбасу і Криму треба дати можливість від'єднатися, якщо вони цього забажають. Як вам така ідея?
Не він один так вважає. Але небезпека в тому, що коли ти даєш кацапові відкусити палець, він відгризає руку.
Що внутрішньо потрібно сказати собі, аби було легше пережити сьогоднішню владу? Що сказали собі ви?
Нічого особливого. За будь-якої влади треба залишатися самим собою. Щоб зранку ти міг із задоволенням привітатися з "персонажем", який дивиться на тебе з дзеркала. Я сорок років прожив у совку, у мене неабиякий досвід».
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи])
Микола Руденко ...
Сталініст, фронтовий політрук, інвалід ВВВ, нагороджений орденами Червоної зірки, Великої Вітчизняної війни І ступеня, 6 бойовими медалями.
Дисидент, засновник Української Гельсинської Групи і її перший голова.
В"язень брежнєвських таборів суворого режиму.
Український поет, письменник, філософ.
Герой України..
(звання Героя присвоєно Указом Президента України Л.Кучми від 19 грудня 2000 р. "за активне і послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави, багаторічну плідну правозахистну і літературну діяльність").
Микола Руденко народився 19 грудня 1920 р. у селі Юріївка на Луганщині у шахтарській родині (тобто 19 грудня ц.р. йому б виповнилося 90 років).
Отже, в українській історії є не тільки Тичина – який СТАВ вірним сталіністом, до кінця своїх днів.
Маємо також Миколу Руденка, який ПЕРЕСТАВ бути сталіністом. Це людина, яка пережила насправді містичне прозріння, звільнилася від минулого і пішла у майбутнє.
Ім'я Миколи Руденка в історії правозахисту в СРСР стоїть поруч із іменами академіка Андрія Сахарова і генерала Петра Григоренка.
Миколі Руденку було дано не тільки духовне, але й фізичне прозріння! Він не бачив на ліве око, а внаслідок фронтових поранень і концтабірних катувань у 1999-му взагалі втратив зір. І тоді ліве око, що не бачило 63 роки, раптом відкрилося!
Як краще за все пом"янути поета? Ну звичайно, читаючи його вірші! І вірші інших поетів, написані про нього.
Ви чуєте мене,
Оті державні homo,
Що вже забули як
Свобода вигляда?
Розніжені, гливкі...
Чи вам таки відомо,
Куди історії
Спрямована хода?
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи])
Ювілейний вірш. Друзям рідного Сайту…
Линуть мої ро́ки в синій висоті.
Їх несуть на крилах білі журавлі.
Іноді купаються в сонячній красі.
Часто поливають грозові дощі.
Доля дарувала світлі ясні дні,
Та туманом вкутані сірі та сумні.
Отак разом з ними йду усе життя:
То щаслива, радісна, а то геть сумна.
На життєвій ниві так, як на стерні:
Не вколовши ноги, не проходять дні.
Але поруч друзі в радості, біді.
Часом перевірені в вірності вони.
Я зазнала ласки, теплих ніжних слів.
Промінець Любові в серці моїм цвів.
Дарувала щастя. Можу і прощать.
Знала душа зраду...Мріяла літать.
Думала злетіти я в небесну вись,
Але страшно стало - подивилась вниз.
Та про це писала я не раз в віршах:
Крила були зламані, а на серці страх.
Лише Ви підтримували, друзі дорогі!
Рада, що зустріла Вас у своїм житті!.
Дякую Вам щиро за любов, підтримку,
Що мій рідний Сайт запалив іскринку!!!
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи])
Я прошу у Миколая...
Я ляльок багато маю,
Але прошу Миколая,
Щоб приніс мені новеньку,
Кучеряву і гарненьку.
Я хотів би дві машини
І солодкі мандарини.
Але що це? Що я бачу?
Чому наш Володя плаче?
- Мені сумно, як згадаю
Бліду дівчинку з трамваю.
В неї дуже хворі ніжки
І вона не ходить пішки.
Я не хочу ні машинок,
Ні солодких мандаринок.
Я прошу у Миколая:
Хай ту дівчинку знайде
І на ніжки підведе.
- Я також собі згадала,
Як цукерки купувала...
Біля нас живе бабуся,
Що просити хліба мусить,
Бо не може вже ходити,
І ніхто у цілім світі
Про старесеньку не дбає
І нічим не помагає.
Прошу я у Миколая -
Хай про неї він згадає.
Все, що він мені готує, -
Хай бабусі подарує.
- Я у Бога завжди прошу
Не цукерок і не грошей,
А здоров'я мамі й тату,
Миру, щастя в нашу хату,
Миру, щастя всій родині,
Усій нашій Україні.
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи])
Ми тонем у морі спокуси...
Ми тонем у морі спокуси,
Не бачимо правди й брехні,
Болючі змії укуси
Едемської жалять страшні.
Ми яблуко рОзбрату з'їли,
Тепер ми усі чужі,
Амура гарячі стріли
Не зрушать бронЮ в душі.
Ми бачимо сонця схОди,
Не віримо - день настав,
Бо час немов мить проходить,
А я свою мить проспав.
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи])
Мелодія Христового Різдва...
Дзвенить, співає коляда
І проситься до хати,
І звуки світлоносного Різдва
Готові ми вітати.
В тиху вечірню годину
Коляда завітала в наш дім
І всю веселу дружну родину
Обігріла сяйвом своїм.
В долонях темряви панує тиша,
Мороз малює візерунок
І зовсім тихо, майже непомітно,
Мерехтить цей сніжний малюнок.
І раптом чуємо пісню чудову
І серце б’ється, ожива –
І в нас народжується знову
Мелодія Христа.
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи])
"Тиха ніч, свята ніч"
ПЕРША ЗІРКА....
(Спогад)
Велика таїна в роках не згіркла.
Ну, з чим її ще можна порівняти?..
Святвечір... і Пречиста Перша зірка,
Яку шукали в небі оченята.
Найперша Зірка! Як вона світилась!
Дивилась в чисту душу з високості.
А серденько в одвіт їй так молилось
До сокровенної сльози, святої млості...
І так побожно, щиро сповідалось
Перед Народженням Господнього Дитяти,
Що в пам'яті на все життя зосталась
Та Перша Зірка, що принесла в хату Свято.
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи])
ЛЕВ ПИЛИПЕНКО.
Різдвяні сніжинки....
Сніжинки, різдвяні сніжинки
Легли на дерева й серця.
То радости білі перлинки
В день народження Сина Отця.
В цей день люди у щасті, в любові.
Вся в любові блакить і земля.
Сніжинки, мов квіти бузкові,
Вкрили хати, ліси і поля.
Ніби сон, щезло горе й тривоги,
Чулить серце від дзвонів розлив.
Вкрили в щастя сніжинки дороги
До любов'ю засіяних нив.
Сніжинки, різдвяні сніжинки
Малює мороз на вікні;
Вкривають серця, мов пушинки,
В ці різдвяні і радісні дні.
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи])
ВОДОХРЕЩА
Білий берег, біла крига,
Біла річка, біла мгла.
Промовля водичка тихо:
-Як далеко до тепла!
А над нею крига тонко
Раптом скрипнула нараз.
То рубають ополонку:
Водохреща йде до нас.
І нехай мороз лютує,
Хай панує біла мла.
У святій воді струмує
Чиста крапелька тепла.
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи])
Незалежна полонянка.
Україно,Україно- страждальная мати,
Скільки тебе моя рідна,будуть ще топтати
Не забіглі вороженьки,свої» рідні діти»
Яничари повновладні,брехні пустоцвіти.
Сторінки твоєї слави знов переписали,
Зерна честі,зерна правди вкотре затоптали.
Україно,Україно -гірка твоя доля
Незалежна полонянка,кримінал сваволі.
Чи такої собі волі у віках бажала?
Як могла би,то на себе рученькі б наклала.
На Майдані у морозах,голос свій губила
В хриплім кашлі пульмонії,легені студила.
Україно,Україно -в гонінні до «раю»
Поки в душах у народу свідомість дрімає.
Душать, цінами вбивають» рідні яничари»
Та в глибинах сердець тліє, полум*я стожарів.
Воскресай но швидше люба,здійми очі вгору
У терпінні заслужила орден за покору.
Україно,Україно- наша світла мріє
Ти жива,ти не помреш ,бо живем в надії.....
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи])
І знову Ліна Костенко......
Українська письменниця, поетеса. Лауреат Шевченківської премії.
Яскрава представниця незабутнього і ще не докінця усвідомленого «феномена шістесятництва», вона є тим міцним магнітом, що тримає український світ. Прониклива, наділена пророчим даром, сучасниця, вона неодноразово надсилала нам свої перестороги.
Є чимало людей, яким на душі стає легше від усвідомлення, що тут, у Києві, живе і працює Ліна Василівна.
О, не взискуй гіркого меду слави!
Той мед недобрий, від кусючих бджіл.
Взискуй сказать поблідлими вустами
Хоч кілька людям необхідних слів.
Взискуй прожить несуєтно і дзвінко.
Взискуй терпіння витримати все.
А справжня слава – це прекрасна жінка,
що на могилу квіти принесе.
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи])
Подарунок мамі....
(Марійка Підгірянка )
З Восьмим березня, мамо, із святом!
З любим святом весни і пісень!
Ми для тебе сьогодні із татом
Подарунок шукаєм весь день.
І ніяк ми не знайдем нічого
І не можемо вибрать — який?
Ти ж бо гідна дарунка такого,
Що лиш в казці бува золотій!
Ми купили вже квітів багато
І шкатулку з намистом рясним...
Та усе нам здається із татом —
Не таким, не таким, не таким.
Мама й каже: — Я знаю, я знаю,
Що було вам не легко... А втім,
Я від вас подарунок вже маю,
І цілком задоволена ним.
Ні, його не купити за гроші,
Не підлеглий він жодній ціні...
Що такі ви у мене хороші —
Це найкращий дарунок мені!
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]Марійка_Підгірянка
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто ніде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи])
Збиралися подруженьки,
Слізоньки втирають;
Збиралися товариші
Та ями копають;
Прийшли попи з корогвами,
Задзвонили дзвони.
Поховали громадою,
Як слід, по закону.
Насипали край дороги
Дві могили в житі.
Нема кому запитати,
За що їх убито?
Посадили над козаком
Явір та ялину,
А в головах у дівчини
Червону калину.
Прилітає зозуленька
Над ними кувати;
Прилітає соловейко
Щоніч щебетати;
Виспівує та щебече,
Поки місяць зійде,
Поки тії русалоньки
З Дніпра грітись вийдуть.
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи])
Отакі ми, українки, або Страсті по Роксолан..і
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи])[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи])
Співчуваю Роксолані-
У гадючнику не рай.
Чи вони усі там п’яні?
Не вгодив – то помирай..
То ж якби вона, сердешна,
Чемна дівчинка була,
Ще в одній із серій перших
Богу б душу віддала.
Чи то пак, пардон, Аллаху,
Мусульманка, як не як.
Я померла б там від страху,
Не минув би переляк.
Де султан? Де беї, хани?
Біднуватий наш реал.
Присадив мене коханий
На турецький серіал.
І чекаю щосуботи
Вже на серію нову.
Відіклавши всі турботи,
У Туреччині живу.
А вона усіх здолала:
Ібрагіма, Валіде.
Ворогів хоч і навала,
Але всяк до ніг паде.
Роксолана – мудра жінка,
Як іще серед орди?
Отакі ми, українки,
Пальця в рот нам не клади.
І не зраджуй в жоднім разі
І не кривдь, Боже боронь!
До чужого ми не ласі,
За своє ж – хоч у вогонь
А кохати – то кохати,
В рай, чи в пекло – все одно…
Любий! Годі позіхати!
Починається кіно…
НЕ СУМУЙТЕ!
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи])[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи])
Низько, низько похилилась
Наша рідна хата:
Не єдна любов до краю
Більше з братом брата;
Там, де кров лилась річками
За свою країну,
Там недбалість і байдужість
Бачимо єдину.
Але ж не сумуйте! Не скрізь ще руїна:
Високі душею єсть люди,
І в серці в людей тих живе Україна,
І жити повік вона буде!
Низько, низько похилилась
Наша рідна хата:
Не єднає праця спільна
Більше з братом брата;
Там, де сила процвітала,
Сяла де просвіта,
Там тепер країна млява,
В темряву повита.
Але ж не сумуйте! Ми будемо жити,
Ще темрява нас не здоліла,
Єсть руки невтомні, що вміють робити, Жива ще вкраїнськая сила1
Низько, низько похилилась
Наша рідна хата:
І не скоро ще в їй знову
Брат пізнає брата.
Невелика наша праця,
Невелика сила, —
Довго ждатиме ще сонця
Україна мила.
Але ж не сумуйте! Не згине та праця
І виведе всіх із недолі,
Того ж, хто тій праці міг щиро віддаться,
У нас не забудуть ніколи!
Грінченко Борис .
***
шизофрен
і той у мені що говорить до тебе мовчки
і той у мені що говорить до тебе віршами
і той я живий що будую для тебе човен
усі ми – чужі і нічого нема між нами
і той я що стік би по тобі воском
і той що місив би тебе як тісто
нас тисячі тут у одному мозку
і нам ще просторо і нам не тісно
а так я люблю тебе стояко
бо ти у мені така столика
такі ми ніякі такі всілякі
такі ми розумні
такі ми дикі
такі-то там-то
такі-то тут ми
такі-то з кимось
такі-то разом
ми бгахаватгіта
і камасутра
останній аркуш
найперша фраза
Юрко Іздрик ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]), із поетичної збірки «Календар любові» ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи])
***
Я недовтекла, бо i тиша, i втеча страшнi —
Вiд того, що бути не вмiло i статись не мало.
Бог дав менi смерть, але свiт не дозволив менi,
Щоб очi мої випiкало, i костi ламало,
Щоб жили кришило, як в залi лункiй дзеркала...
Щоб мусила знати, котрою водою ходити...
I втеча, i тиша — страшнi, я ж бо недовтекла.
А Бог мене буде — за тишу i втечу — судити...
Маріанна Кіяновська ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи]), з поетичної збірки «373» ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи])
Створив сам Бог троянду жінці.
Свою любов у неї вклав.
Сам чоловік впізнав у квітці
Красуню і щасливим став.
Тремтить троянда від зізнання,
Джерельну струшує росу —
Дарунок жінці — знак кохання,
Ще й випромінює красу.
Душа у квіточки вразлива,
А шкіра — пуп'янки в шовках.
В стеблі прихована вся сила,
Фігура гнеться у танках.
Жадані огортають муки,
Вирують пахощі земні.
Листочки, як ласкаві руки,
А колючки ще й захисні.
Яка б в житті не була злива —
Даремно серденька не край.
Красива ти і особлива —
Поглянь на квітку, пам’ятай!
автор: Lana P.
[Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи] ([Ссылки могут видеть только зарегистрированные и активированные пользователи])
Igor1031
09.03.2023, 12:39
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
Igor1031
09.03.2023, 12:41
ПРО ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ШЕВЧЕНКОВОЇ ТА "НОВОЇ" СИСТЕМ ЦІННОСТЕЙ
У Перемоги України мить,
коли новий здолаємо ґулаґ ми,
знов Заповіт Шевченка зазвучить
над світом, що Свободи знов запрагне
vBulletin версії 3.8.4, © 2000-2026, Jelsoft Enterprises Ltd.
Переклад: © Віталій Стопчанський, 2004-2010