Igor1031
17.08.2023, 11:36
Як на мене, наслідки для України вже співрозмірні з 33-ім роком (незалежно від результату війни), й кожен рік війни буквально катастрофічний. Якщо буде, як дехто вважає, 10 років війни, то з фертильністю 0.8 (а фертильність кожного кварталу зменшується) населення України у 20X0 буде ~5 млн й постає питання, навіщо нам воювати за території, якщо населення фактично відсутнє. Бо скільки у селі б не було жінок 50-річного віку — сто чи тисячу жінок, дитину народити вони не зможуть, скільки по телевізору казки б не розказували.
Припускаю, що у звязку з зменшенням західної допомоги у кінці 2024 році, по телевізору банально задекларують перемогу з тим, що є, незалежно від фактичного фронту (тобто не у кордонах 1991) — наші люди це точно приймуть, раз це сказали по телевізору. Але це якщо чорний лебідь не прилетить до когось раніше.
Україна сама, на жаль, не здатна протистояти Параші. Просто розміри не ті. Пригадаємо Давіда та Голіафа: єдиний шанс це — несподіваний удар, від якого ворог «посиплеться». На це була якась надія на початку — що побачивши фіаско «бліцкрига» у Параші приберуть «божевільного діда». На жаль — не сталося.
Тепер наша стратегія цілком і повністю залежить від НАТО. А НАТО сказало саме це «війна буде тривати довго» (і просто не надало достатньо зброї для наступу). Це вигідно НАТО: поки Хуйло зав’яз в Україні — він не може воювати ще десь. Це також вигідно Параші: аби сидіти в окопах багату розуму та вміння не треба. Одних мобіків побили — підвезли нових. Тим більше що бидла у Параші ще залишилося неміряно (тільки 18 річних кожен рік 200К+).
Насправді це навіть вигідно і українській владі! Справа у тому, що без кратної переваги у озброєнні (якої просто нема і НАТО не може швидко дати) будь-який наступ коштує забагато життів наших воїнів. А чи варто воно того? Бо звільнене місто — це буде руїна завалена трупами та отруєна мінами. Ми обміняємо життя тисяч українців на декілька гектарів мертвої землі. Якщо так звільняти Україну — то перемогу нікому буде святкувати!
М’ясорубка у жодній війні не може іти довго. У Вердені вона йшла рік — через декілька місяців буде рік як почалася м’ясорубка у Бахмуті. Про це не хочуть писати — але українські війська теж виснажені. Перепочинок грає на користь ворога — але і нашім він вкрай потрібен. Отже владі доведеться якось від «звільнимо усю Україну цього року» переходити до позиційної війни на роки уперед. Перемир’я ніхто не буде оголошувати. Просто як тільки фронт стане у глуху оборону з обох боків — так інтенсивність бойових дій впаде. Будуть як у АТО: інколи пострілювати у біг ворога, запускати шахедів, дронів, кидати С-300 (бо їх ще багато).
Мені здається що цього року ворог переграв нас стратегічно. Коли вони намагалися наступати — втратили кращі свої сили. Але потім вони заманили нас грати за своїми правилами — у позиційну війну і м’ясорубку на одному місті. Ще відібрало у нас перевагу мобільності «налетіли — порубали». А найгірша помилка — це намагатися боротися з ведмідем у рукопашну — просто заламає за рахунок маси. Ворог перемолов у Бахмуті найбільш досвідчені сили і виснажив воїнів які воювали з початку війни. А потім, коли настав час іти у наступ — на нього вже не лишилося сил.
І це — друга стратегічна помилка: план піти у наступ широким фронтом і «погнати» ворога. Але таких сил просто нема. Єдина стратегія, яка поки що приносила Україні успіх — це «мобільна війна». Те саме козацьке «налетіли — порубали». Важливо аби ворог не сидів спокійно у глухій обороні. Навіть якщо ворог буде наступати — це краще, бо так він розкривається — і несе втрати. І це дає шанс на нашу контратаку — прорвати десь оборону і зробити «рейд по тилах». Як тільки таке зробили під Харковом — уся оборона посипалася: ворог лишав добре підготовлені позиції і тікав бо боявся зо можуть відрізати і зайти ззаду.
Я не знаю, як у нас використовують танки та БМП — але це саме ти сили, які не мають стояти у обороні, а мають створювати прориви та швидко іти у глиб громити тили.
Доречи усі спроби зайти до Параші не через лінію оборони — а через білгородську область були дуже успішні — спиняти тих же вагнерівців було нічим. Я не кажу про похід ЗСУ на Москву — але чому б не обійти оборону через Валуйки? Наступати треба там, де ворог не чекає!
Джерело: dou.ua
Припускаю, що у звязку з зменшенням західної допомоги у кінці 2024 році, по телевізору банально задекларують перемогу з тим, що є, незалежно від фактичного фронту (тобто не у кордонах 1991) — наші люди це точно приймуть, раз це сказали по телевізору. Але це якщо чорний лебідь не прилетить до когось раніше.
Україна сама, на жаль, не здатна протистояти Параші. Просто розміри не ті. Пригадаємо Давіда та Голіафа: єдиний шанс це — несподіваний удар, від якого ворог «посиплеться». На це була якась надія на початку — що побачивши фіаско «бліцкрига» у Параші приберуть «божевільного діда». На жаль — не сталося.
Тепер наша стратегія цілком і повністю залежить від НАТО. А НАТО сказало саме це «війна буде тривати довго» (і просто не надало достатньо зброї для наступу). Це вигідно НАТО: поки Хуйло зав’яз в Україні — він не може воювати ще десь. Це також вигідно Параші: аби сидіти в окопах багату розуму та вміння не треба. Одних мобіків побили — підвезли нових. Тим більше що бидла у Параші ще залишилося неміряно (тільки 18 річних кожен рік 200К+).
Насправді це навіть вигідно і українській владі! Справа у тому, що без кратної переваги у озброєнні (якої просто нема і НАТО не може швидко дати) будь-який наступ коштує забагато життів наших воїнів. А чи варто воно того? Бо звільнене місто — це буде руїна завалена трупами та отруєна мінами. Ми обміняємо життя тисяч українців на декілька гектарів мертвої землі. Якщо так звільняти Україну — то перемогу нікому буде святкувати!
М’ясорубка у жодній війні не може іти довго. У Вердені вона йшла рік — через декілька місяців буде рік як почалася м’ясорубка у Бахмуті. Про це не хочуть писати — але українські війська теж виснажені. Перепочинок грає на користь ворога — але і нашім він вкрай потрібен. Отже владі доведеться якось від «звільнимо усю Україну цього року» переходити до позиційної війни на роки уперед. Перемир’я ніхто не буде оголошувати. Просто як тільки фронт стане у глуху оборону з обох боків — так інтенсивність бойових дій впаде. Будуть як у АТО: інколи пострілювати у біг ворога, запускати шахедів, дронів, кидати С-300 (бо їх ще багато).
Мені здається що цього року ворог переграв нас стратегічно. Коли вони намагалися наступати — втратили кращі свої сили. Але потім вони заманили нас грати за своїми правилами — у позиційну війну і м’ясорубку на одному місті. Ще відібрало у нас перевагу мобільності «налетіли — порубали». А найгірша помилка — це намагатися боротися з ведмідем у рукопашну — просто заламає за рахунок маси. Ворог перемолов у Бахмуті найбільш досвідчені сили і виснажив воїнів які воювали з початку війни. А потім, коли настав час іти у наступ — на нього вже не лишилося сил.
І це — друга стратегічна помилка: план піти у наступ широким фронтом і «погнати» ворога. Але таких сил просто нема. Єдина стратегія, яка поки що приносила Україні успіх — це «мобільна війна». Те саме козацьке «налетіли — порубали». Важливо аби ворог не сидів спокійно у глухій обороні. Навіть якщо ворог буде наступати — це краще, бо так він розкривається — і несе втрати. І це дає шанс на нашу контратаку — прорвати десь оборону і зробити «рейд по тилах». Як тільки таке зробили під Харковом — уся оборона посипалася: ворог лишав добре підготовлені позиції і тікав бо боявся зо можуть відрізати і зайти ззаду.
Я не знаю, як у нас використовують танки та БМП — але це саме ти сили, які не мають стояти у обороні, а мають створювати прориви та швидко іти у глиб громити тили.
Доречи усі спроби зайти до Параші не через лінію оборони — а через білгородську область були дуже успішні — спиняти тих же вагнерівців було нічим. Я не кажу про похід ЗСУ на Москву — але чому б не обійти оборону через Валуйки? Наступати треба там, де ворог не чекає!
Джерело: dou.ua