Перегляд одного допису
Старий 11.08.2013, 18:39  
slavon
Передовик
 
Аватар для slavon
 
Реєстрація: 04.01.2011
Вік: 47
Дописи: 2.592
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено):
Дякую (Получено):
Флуда (Поставлено):
Флуда (Получено):
Hunduras
Мій ресівер: Dreambox 500HD; Openbox X540
Надіслати повідомлення для slavon на ICQ
Типово

Продовження...
Цитата:
СКЛАД ДИВІЗІЇ
«Галичина» отримала в комплексі дивізій «Війська СС» 14-й номер і мала за час свого існування різні офіційні назви. Перед битвою під Бродами вона іменувалася як «14-та Ґренадерська дивізія Війська СС (галицька Ч. І)», а після битви слово «галицька» в назві дивізії замінили на «українська». Під кінець війни «Галичина» стала Першою Українською Дивізією Української Національної Армії.
На початках дивізія складалася з трьох піхотних полків (29-го, 30-го, 31-го), артилерійського полку, куреня саперів, куреня фюзилерів (розвідників), дивізіону зв'язку, дивізіону зенітної артилерії, дивізіону протитанкової артилерії, куреня постачання, кінного ескадрону, сотні польової жандармерії, двох технічних сотень, двох санітарних сотень, ветеринарної сотні, музичної чоти і польового запасного куреня. Після битви під Бродами до складу дивізії додалися вишкільно-запасний полк і польовий шпиталь.
Штаб дивізії складався з таких відділів:
Ia - оперативний відділ (тактичні завдання, воєнні дії);
Ib - постачання амуніції, зброї, спорядження, транспорту;
Ic - розвідка і контррозвідка, переслуховування полонених, політичний контроль;
IIa - персональний відділ старшин;
IIb - персональний відділ підстарший і стрільців;
III - польовий суд для політичних і кримінальних справ;
IVa - обмундирування, харчування;
ІVb - санітарний відділ;
ІVc - ветеринарний відділ:
IVd - зуболікувальний відділ;
V - автоколона і механічні сотні;
VI - відділ психологічної служби, духовна опіка, релігійні справи, преса, радіо, театр, пропаґанда (6 військових кореспондентів, 2 художники, 2 фотографи, кінооператор, радіорепортер, 2 радіотехніки, 6 водіїв).
У піхотному полку було два курені (після Бродів - три). Курінь мав три стрілецькі сотні й одну важку. Сотня складалася з трьох чот і ґранатометного рою. Чота ділилася на три рої, в кожному з яких були підстаршина і 9 стрільців. Рій мав легкий кулемет, снайпера з телескопом і стрільця з приладом, що накладався на рушницю і викидав ґранату, ракетну пістолю. Ройовий був озброєний автоматом МПі та пістолетом. Сотня налічувала 148 вояків, 33 коні, мала обоз і польову кухню, протитанкові п'ястуки і ракетницю, що викидала п'ястуки. У важкій сотні було 230 вояків, 57 коней, три чоти важких кулеметів (з лафетами й оптичним прицілом) і чота 80-мм ґранатометів. До сотенного почту входили зв'язківці і санітар.
У кожному полку була 13-та сотня піхотної артилерії, що складалася з чотирьох чот. Три чоти мали на озброєнні по дві 7,5-см, а четверта (важка) - дві 15-см гармати. Легкі гармати тягнула пара коней, а важкі - тягачі на гусеницях. Першу і четверту чоти вели старшини, а другу і третю - підстаршини. В 13-й сотні було 270 вояків і 77 коней. 14-ю була моторизована сотня протитанкової оборони. Вона складалася з двох легких і двох важких чіт з 7,5-см гарматами. Крім цього, кожна чота мала кулемет. 7,5-см гармати були і на озброєнні моторизованого дивізіону протитанкової оборони.
Моторизований дивізіон зенітної артилерії складався з чотирьох чот, які мали по три 2-см гармати і шість важких кулеметів (разом 200 вояків), трьох чот, які мали по три 3,7-см гармати і шість важких кулеметів (200 вояків), та однієї батареї, що мала чотири 8,8-см та дві 2-см гармати (180 вояків). Фюзилерський курінь здійснював розвідувальні дії і був напівмоторизований, мав 126 велосипедів. До мотиризованого дивізіону зв'язку входило по сотні телефоністів і радистів, також був відділ з тренованими собаками. Саперний курінь був на чверть моторизований і також мав на озброєнні вогнемети. В Словаччині, куди перевели залишки дивізії «Галичина» після битви під Бродами, існувала ще лещатарська чота.
Командні пости в сотнях і батареях займали українці. В керівництві курінного рівня з українців були тільки майор Микола Палієнко, який командував дивізіоном важкої артилерії, та сотник Михайло Бриґідер - командир 1-го куреня 29-го полку. Також у вишкільно-запасному полку командиром 2-го куреня був майор Євген Побігущий. Деякі високі старшини колишньої армії УНР, які прийшли в дивізію, не змогли претендувати на старі ранґи через слабке знання німецької мови і поважний вік. Натомість дивізія отримала більше молодих українських старшин, які тільки закінчили старшинські школи і мали низькі ранґи.
Отже, дивізія «Галичина» мала найновіше озброєння, яке було на той час у німецькій армії, й отримала добрий вишкіл протягом року, хоча німці й програвали війну. А тому, всупереч твердженню противників дивізійної концепції з реґіонального Проводу ОУН(р), «гарматним м'ясом» дивізія не була. До порівняння, українців, насильно мобілізованих у Червону Армію, вже через тиждень-два кидали на передову, часто неозброєних і необмундированих.
До кінця червня 1944 р. на полігоні в Нойгаммері дивізія була укомплектована і провела маневри. Райхсфюрер СС Гіммлер проінспектував її, прийняв урочистий парад і залишився задоволений. «Галичину» можна було відправляти на фронт.

БИТВА ПІД БРОДАМИ
28 червня 1944 р. перший ешелон з вояками дивізії «Галичина» вирушив на фронт. Спочатку планувалося, що дивізія поїде на Станиславівщину, де був спокійніший і стабільніший фронт, та в останню хвилю її перекинули під Броди, де німці очікували наступу більшовиків на Львів. Дивізію підпорядкували XIII корпусові, який входив до складу 4-ї танкової армії. Армія була танковою тільки за назвою, бо на її озброєнні залишалося 50 танків. Німецька авіація робила лише розвідувальні вильоти, маючи обмаль літаків і пального. Саме тоді західні альянти висадилися на узбережжі Франції і німці перекинули туди зі східного фронту частину вже ослаблених сил.
За деякими теперішніми даними з архівів та споминів радянських воєначальників, коли Сталін довідався, що дивізія «Галичина» стоїть під Бродами, то наказав негайно за всяку ціну її знищити. Більшовики на той час уже отримали від західних альянтів масу всілякого озброєння, боєприпасів, літаків, транспортних засобів, спорядження, обмундирування та м'ясних консервів і зосередили в напрямку Львова величезний військовий потенціал.
Спершу Сталін із Жуковим планували кинути всю силу 1-го Українського Фронту в одному напрямку на Львів, але пізніше радянський головнокомадувач погодився на концепцію маршала Конєва і генерала Соколовського, які запропонували повторити стратегію російської армії з часів Першої світової війни - здійснити подвійний удар на Раву-Руську і на південь від Львова через так званий Колтівський коридор. У місця прориву Конєв кинув масу війська й техніки, щоб знищити на своєму шляху всякий спротив, бо Сталін пригрозив йому персональною відповідальністю за проведення операції.
Таким чином дивізія «Галичина», що стояла в другій лінії XIII корпусу групи армій «Північна Україна» під командуванням фельдмаршала Моделя, з самого початку потрапила в оточення. Дивізія займала дуже широкий відтинок фронту протяжністю понад 35 км, що було значно більше за норму. Вояки дивізії були ще «необстріляні», не мали бойового досвіду, проте були сповнені рішучості боротися до кінця з ненависним відвічним ворогом.
У складі XIII корпусу, крім «Галичини», були ще три потріпані дивізії, знесилені тривалими боями, та півсотні танків. А ворог кинув у місця прориву 44 дивізії, 2206 танків, понад 3000 літаків, 16 000 гармат і мінометів, зокрема багато «катюш». Червона Армія мала перевагу в людях у 5 разів, у гарматах і мінометах - у 6-7.
Коли почався масовий наступ більшовиків, то сталося саме те, чого боялося командування дивізії - командування корпусу кинуло в бій не всю дивізію, а лише окремі полки, щоб залатати діри, прорвані в частинах Вермахту першої лінії. Частини дивізії «Галичина» опинилися під шаленим вогнем ворожої артилерії, мінометів, «катюш», танків. Ворожі літаки вкрили небо, скидаючи бомби та стріляючи з бортової зброї. І це пекло довелося прийняти на ходу, в контрнаступі, а не в окопах.
Та вояки дивізії чинили впертий опір, нищили ворожі танки, літаки, піхоту, перемагали ворога в рукопашних сутичках, але й самі несли великі втрати. Бої тривали безперервно вдень і вночі без відпочинку і теплої їжі. Було дуже важко, а ворог кидав щораз свіжі сили, не шкодуючи людей. Постачання в дивізії перервалося, скінчилися гарматні стрільна і пальне, у вояків залишилися тільки стрілецька і ручна зброя та протитанкові п'ястуки. Весь XIII корпус виявився оточеним і опинився під вогнем з усіх боків, допомога ззовні не могла прорвати кільце оточення. Корпус був змушений «відкочуватися» в південно-західному напрямку і готуватися до прориву.
Прорив почався 22 липня. Пробиватися належало болотистою місцевістю попри ворожі танки і крізь численні лави ворогів, які зайняли вигідні гористі позиції. Звідусіль сипалися ворожі кулі, гарматні й мінометні стрільна, але іншого виходу не було - тільки вперед!.. Ще 24 липня з оточення продовжували прориватися невеликі групи вояків дивізії. Загалом вирватися з «котла» вдалося близько трьом тисячам з них. Приблизно стільки ж дивізійників залишилося на оточеній території і невеликими групами вступило в УПА. Згодом вони уславилися як відважні та стійкі бійці, що прекрасно володіли сучасною зброєю і допомагали вишколювати молодих вояків.
Під Бродами полягли як герої такі видатні українці, як член штабу дивізії, колишній хорунжий УСС і один з основних організаторів Листопадового зриву, громадський і політичний діяч сотник Дмитро Паліїв та командир дивізіону важкої артилерії, колишній підполковник армії УНР, майорМикола Палієнко. Загинули старшини Зінкевич, Ігор Поспіловський, Рудакевич, Кардаш та багато інших. Був поранений і втратив ногу сотник саперного куреня, герой Другого Зимового походу підполковник Іван Ремболович. Його селяни підібрали і вилікували. Потім він перебував у Карпатах у підпіллі УПА до 1949 року, коли його впіймали чекісти, засудили до смерті і в 1950 р. розстріляли. Івано-Франківський обласний суд при незалежній Україні, за яку він все життя боровся, у 1994 р. вирішив, що І. Ремболович не підлягає реабілітації, як нереабілітовані і всі ветерани дивізії «Галичина».
Скільки вояків дивізії загинуло і потрапило в полон у тій битві, не відомо й донині. Але за тих десять днів і ночей, коли дивізія «Галичина» стояла на смерть, стримуючи Червону Армію під Бродами, багато цивільних людей мало можливість утекти на Захід і врятувати своє життя. Вони, очевидно, втікали через Словаччину і Австрію до Німеччини, де отримували тимчасовий притулок і харчування, що було нелегко в знищеній бомбардуваннями країні. І, напевно, німці допомагали їм і тому, що вважали українську дивізію своєю союзницею. Пізніше дехто з тих українських утікачів «подякує» дивізійникам за це, називаючи їх колаборантами.

ДИВІЗІЯ В СЛОВАЧЧИНІ, СЛОВЕНІЇ ТА АВСТРІЇ
Вояків дивізії, яким пощастило вирватися з оточення, відправляли до Стрия, де був збірний пункт. Звідтіля їх перевозили ешелонами на Закарпаття, в село Середнє Ужгородського району, а після короткого відпочинку - на полігон до Нойгаммера, де почалося нове формування дивізії.
Довгий час після війни в Польщі поширювалися чутки, що дивізія «Галичина» допомагала німцям придушувати Варшавське повстання, яке розпочалося 1 серпня 1944 р. Однак це суперечить дійсності, адже на той час вона там не могла бути просто фізично. До того ж ще в червні сотник Паліїв чітко заявив Гіммлеру, що дивізія не воюватиме проти поляків, а лише проти більшовиків.
30 серпня 1944 р. в Словаччині розгорілося комуністичне повстання проти уряду президента Тісо за активної допомоги Москви, що перекинула туди три тисячі десантників. До повстання приєдналася частина словацької армії на чолі з міністром оборони Фердинандом Чатлошем. Спочатку на допомогу німцям для придушення повстання з Нойгаммера вислали бойову групу вояків дивізії під командою полковника Вільднера, а 28 вересня прийшов наказ перекинути в Словаччину всю дивізію.
Штаб дивізії переїхав до міста Жіліна, а вишкільний полк - до Чадци. Бойова група брала участь у боях з повстанцями, що відступали в гори, а решта дивізії охороняла важливі об'єкти і залізничні колії, а також проводила вишкіл поповнення. 28 жовтня впала Банська Бистриця - основний пункт опору повстанців. Дивізія здобула багато трофеїв - зброї і спорядження, брак яких відчула після Бродів. Також дивізія охороняла українських утікачів, які втікали через Словаччину на Захід. Стосунки між дивізійниками і цивільним населенням Словаччини були чудові. Словаки пригощали наших вояків, розуміючи, які причини змусили їх зі зброєю в руках боротися проти більшовиків.
Джерело
__________________
З повагою Slavon
4W+5E+13E+19E, 31,5Е+36Е+39Е
Dreambox 500HD; Openbox X820CI, Х540
Viasat UA (Віжин ТВ) - це маразм, яких мало !!!
Стронг 7700, 7707 - металолом, гіршого від нього приймача немає !!!


Не ведіться на це, бо це 100% лохотрон !!!


Дякую VADYA777 Сказав дякую
slavon зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням