Отакі ми, українки, або Страсті по Роксолан..і
Співчуваю Роксолані-
У гадючнику не рай.
Чи вони усі там п’яні?
Не вгодив – то помирай..
То ж якби вона, сердешна,
Чемна дівчинка була,
Ще в одній із серій перших
Богу б душу віддала.
Чи то пак, пардон, Аллаху,
Мусульманка, як не як.
Я померла б там від страху,
Не минув би переляк.
Де султан? Де беї, хани?
Біднуватий наш реал.
Присадив мене коханий
На турецький серіал.
І чекаю щосуботи
Вже на серію нову.
Відіклавши всі турботи,
У Туреччині живу.
А вона усіх здолала:
Ібрагіма, Валіде.
Ворогів хоч і навала,
Але всяк до ніг паде.
Роксолана – мудра жінка,
Як іще серед орди?
Отакі ми, українки,
Пальця в рот нам не клади.
І не зраджуй в жоднім разі
І не кривдь, Боже боронь!
До чужого ми не ласі,
За своє ж – хоч у вогонь
А кохати – то кохати,
В рай, чи в пекло – все одно…
Любий! Годі позіхати!
Починається кіно…