ЛЕЛЕКИ
Люблю зимовий ранок білосніжний,
Коли скрипить не втомлена хода,
А вітерець такий спокійний, ніжний
Сліди оті від інших закрива.
Душа тоді така невинно чиста,
Радіє в ній не торкана краса,
Думки снуються, а над всім Пречиста
Свої любовні руки простяга.
І так несе мене в моє просте дитинство,
Де виросла й зробила перший крок,
Де вперше бачила зиму таку сріблисту
Серце не плакало від тужливих думок.
Про край мій любий, рідний хоч й далекий,
Який спинається на ноги мов дитя,
А з нього відлітають геть лелеки
Шукають кращого на чужині життя.
Та вірю я, що ще Пречиста Мати
В обійми візьме мій оновлений вже край.
Тоді повернуться із чужини лелеки,
Бо лишень в рідній хаті справжній рай.