Не спи, моя звільнена націє!
А зорі все сипались. Червоні зорі.
Я не хочу зірок, я бажаю беззоряну вись.
А листя падало. Безсиле, зморщене
Повільно. На спротив наказу - "вклонись!"
А зорі сипались. І не згораючи
Ставали смертю моїх синів,
Що жовтим листям під ноги падали,
Возносячи шану новій весні.
Бо що є осінь, як не відродження?
А смерть - ілюзія, тихі сни.
Якщо Ти знаєш своє призначення,
Тебе воскресять в душах твої сини.
Бо зорі сипались. А листя падало
І хлопці вірили - жде Весна.
Що знов руїна стане Державою
А жертви... щож... так хоче війна.
Ми надто важко здобули волю,
Щоб забувати про смерть дідів.
Ми надто часто гнівили долю,
Щоб знову гратись брехнею слів.
Вечірнє небо уже не кривавиться.
Згоріла зірка, умер тиран,
Та ти не спи, моя звільнена Націє!
Пильнуй! Може це візуальний обман