Вони примушували мову забувати,
щоб від своєї віри відреклися ми.
За кожну думку нас тягли заграти,
За кожне слово кидали в ями.
На тих могилах і хрестів не було,
Щоб і не знали і защо, й кого.
Щоб рідну неньку діточки забули,
І син щоб батька не знайшов свого.
Але ми встали , нас вже не зламати,
Із пут кривавих вирвали серця.
Тепер самим дорогу вибирати,
Із Україною нам бути до кінця.