Знову повстає питання- ХТО МИ Є ? Відгуло наше величне Свято Незалежності і ми знову чекаємо МАЙБУТНЬОГО ДНЯ ВОСКРЕСІННЯ!
Нотатки пересічного українця...........
Михайло Митюк..
Відгомоніли липкі офіційні урочистості з нагоди 20-ї річниці незалежності України, вщухли лінькуваті акції опозиції, і на поверхню душі знову вигулькнуло почуття невпевненості в завтрашньому дні – – найогидніше почуття нашого часу.
Ми немов зупинилися на верхівці похмурого гірського перевалу: подолавши підйом – злякалися спуску. Так і стоїмо оповиті міцними мотузками радянських стереотипів, споглядаючи на чудову сонячну долину, що безкраю розкинулась по-той бік гори. А там, у низу, вже давно живуть в сім’ї вільних народів наші брати по колишньому соцтабору: прибалти, чехи, словаки, поляки, угорці, румуни – живуть, а не жевріють. Нам би туди, до цивілізації. Проте коротке мотуззя не пускає. А долати перепони без страховки, ми, якось, не звикли…
Привид приреченості блукає Україною, засіваючи наші душі зернами байдужості. Байдужості до всього, окрім власних шлунків. Тим часом ті, хто випустив цей привид з печери, вкотре пропонують нам «затягти пояси» і «трішки потерпіти». Потерпіти, доки добудується президентська резиденція у Форосі, вартістю понад 156 мільйонів гривень. Доки російська мова не набуде статусу другої державної, звівши мову українську до статусу «наречия». Потерпіти, доки не запрацює «вільний» ринок землі і селяни не стануть наймитами новоспечених латифундистів. Доки міністр-українофоб остаточно не перепише нашу історію, видаливши з неї все, що не вкладається в концепцію «русского мира». Потерпіти, потерпіти, потерпіти… Відпустити пояси і перевести подих, вочевидь, можна буде перед черговими виборами. Незручності компенсують кормовою китайською гречкою та можливістю на живо переглянути чемпіонат Європи з футболу.