SAT
шарінг меокс
Форум - Супутникового телебачення SAT-PROF  

Назад   Форум - Супутникового телебачення SAT-PROF > Вітальня > Вільне спілкування (теревеньки)

Примітки

Створення нової теми Відповідь
 
Параметри теми Параметри перегляду
Старий 14.10.2011, 19:07   #101
genych
Передовик
 
Аватар для genych
 
Реєстрація: 24.12.2010
Вік: 32
Дописи: 1.765
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 307
Дякую (Получено): 296
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 0
Рівненська обл.
Мій ресівер: ORTON 4050c
Надіслати повідомлення для genych на ICQ
Типово

Цікаві факти з історії України


*** гетьман Петро Дорошенко останні двадцять років свого довгого й бурхливого життя прожив у почесному засланні в Росії. Був Вятським воєводою. Отримав від російського царя в маленькому містечку Яропольче (Волоколамський повіт біля Москви) помістя, 1000 дворів і пенсію в 1000 карбованців. Там же він і помер 9 листопада 1698 року. Там же і був похований. Був тричі одружений, мав двох дочок і трьох синів. Його правнучкою, по лінії останнього шлюбу з Агафією Єропкиною, була .... дружина Олександра Пушкіна – Наталя Гончарова.
__________________
Не можна знати все, достатньо розуміти. .
genych зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 16.10.2011, 11:31   #102
genych
Передовик
 
Аватар для genych
 
Реєстрація: 24.12.2010
Вік: 32
Дописи: 1.765
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 307
Дякую (Получено): 296
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 0
Рівненська обл.
Мій ресівер: ORTON 4050c
Надіслати повідомлення для genych на ICQ
Типово

Цікаві факти з історії України

*** в місті Батурин (Чернігівська область) 5 листопада 1702 року у генерального писаря Пилипа Орлика народився син Григор. Згодом вони будуть змушені покинути Україну. Пилип Орлик буде гетьманувати понад тридцять років, але більша частина його гетьманства пройде в еміграції. Григор Орлик стане визначним державним і військовим діячем Франції, генералом і довіреною особою короля Людовіка XV, отримає графський титул і велику кількість європейський нагород. В 1747 році Г.Орлик одружиться на Луїзі-Олені де Брюн де Дентельвіль і стане володарем значних земель у Франції. Під Парижем він буде мати замок. В середині ХХ ст. на землях, що колись належали Григору Орлику буде побудований міжнародний аеропорт “Орлі”...
__________________
Не можна знати все, достатньо розуміти. .
genych зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 19.10.2011, 22:40   #103
D-Misha
Banned
 
Реєстрація: 14.01.2010
Дописи: 3.835
Подяки і симпатії повідомлень
Ukraine
Мій ресівер: х-810
Типово

КОРЧІВКА. ОТАМАН СОКОЛОВСЬКИЙ....

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Волинський отаман Дмитро Тимофійович Соколовський народився 23 жовтня 1894 р. в с. Горбулів Радомишльського повіту, нині Черняхівський району Житомирської області. В повстанському русі брали участь його брати – Олекса, Василь, Степан, сестра Олександра (отаманша Маруся) та батько Тимофій. 1919 року Дмитро командував повстанською бригадою, склад якої у час розквіту становив 8000 козацтва. Загинув отаман в час наступу українського війська на Київ – коли московська комуна тікала у свою Совдепію. Загинув з руки зрадника. Трагедія сталася 8 серпня 1919 р. в рідному селі. Похований на кладовищі села Корчівка.

Місце вічного спочинку Дмитра Соколовського зберігалося в таємниці 90 літ – на ній не було ні хреста, ні горбика. І ось 17 жовтня на кладовищі с. Корчівка Черняхівського району Житомирської області урочисто відкрито ошатний пам’ятник.
D-Misha зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 22.10.2011, 15:13   #104
genych
Передовик
 
Аватар для genych
 
Реєстрація: 24.12.2010
Вік: 32
Дописи: 1.765
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 307
Дякую (Получено): 296
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 0
Рівненська обл.
Мій ресівер: ORTON 4050c
Надіслати повідомлення для genych на ICQ
Типово

Фортеця Кодак – історичне минуле і перспектива відбудови.

Дніпропетровськ, або Січеслав – як його називали за часів Української Народної Республіки, нині відомий як велике промислове місто, мегаполіс-мільйонник і мільйонер з десятками ресторанів, кафе, казино.
Та, мабуть, це не те, чим місто могло б привабити вибагливих до вражень мандрівників, які шукають не виру життя, а тихих мальовничих острівців. Таким на карті мегаполісу є Старі


Кодаки, що за 20 хвилин їзди від Дніпропетровська. Мало кому відомо, що замальовки для свої картини "Запорожці пишуть листа турецькому султану" Ілля Рєпін робив, зокрема, і в Старих Кодаках.

Селище Старі Кодаки – за кілька кілометрів від дніпропетровського аеропорту. На мальовничих дніпрових кручах – залишки колись могутньої фортеці.
У січні 1635 року сейм Речі Посполитої, яка тоді панувала на українських землях, виділив аж сто тисяч злотих на будівництво фортеці в районі Кодацького порогу. Чотирикутне укріплення з висунутими бастіонами й сухим ровом звели за проектом французького архітектора Левассера де Боплана швидко – за півроку. Земляні вали, дерев’яний частокіл, гармати, що обстрілювали береги Дніпра і гирло Самари, спорудили 200 німецьких найманців…
Усе це давало можливість польській короні контролювати торговельні шляхи і пересування козацького флоту, а також перепиняти шлях на Січ селянам-втікачам.
Але твердиня довго не простояла. Усього за два місяці на неї напали запорожці на чолі з гетьманом Сулимою, повертаючись із вдалого походу на Азов, перерізали німецьких драгунів, розрили вали й вивезли на Січ гармати. Польський уряд не барився з відповіддю – війська Конецпольского придушили повстання, а гетьмана Сулиму стратили у Варшаві.

За 4 роки Кодак відновили. Нова фортеця стала втричі більшою. Розташували тут не тільки оборонні, а й цивільні об'єкти – будинки ремісників та торгівців. Навколо фортеці виросло село, яке зараз зветься Старими Кодаками.

Кодак взяли у свої руки українські козаки

Новою твердинею поляки володіли лише 4 роки. Під час повстання визвольної війни Богдана Хмельницького Кодак без бою, після облоги, перейшов до запорожців. Усю другу половину XVII століття Кодацька твердиня виконувала оборонну функцію для Росії, що воювала з Туреччиною. Сюди приїздив Петро Перший і був вражений міццю бастіонів. Однак це не перешкодило йому через 12 років віддати указ про знищення фортеці. Того вимагали умови Прутського миру, який російський цар уклав з турецьким султаном.

Залишки вже зруйнованої фортеці продовжують руйнувати й сьогодні. Місце, що є унікальною пам'яткою історії, за радянських часів перетворили на гранітний кар'єр – добували матеріал для будівництва і монументів вождям. Потім кар’єр затопили. Зараз місцина приваблює охочих перекусити та випити на свіжому повітрі, а ще – поодиноких романтиків.

Ентузіасти сподіваються відбудувати фортецю

Керівник місцевого клубу українського бойового мистецтва «Cпас» Геннадій Поляков раз на рік, перед Покровою, вивозить сюди своїх вихованців.

«Це одне із найпотужніших енергетичних місць. Для того, щоб хлопці відчули цей дух козацький, проводимо свято на залишках фортеці Кодак».

Проте історія Козацької фортеці може мати своє продовження. Проекти відбудови пам’ятки та прокладання сюди туристичних шляхів виношують і Геннадій Поляков зі своїми хлопцями, і дев’ятикласниця однієї з дніпропетровських шкіл Тетяна Корнієнко. Вона сподівається, що за справу візьмуться не тільки українці, а й поляки.

«Я в своєму проекті пропоную до цього залучити й польську сторону. Це теж їхня історія, і це дуже важливо повинно бути і для них», - говорить Тетяна Корнієнко.

А поки що про Кодак знає далеко не кожен мешканець Дніпропетровська. Та й то як про місце для недільного пікніка.
__________________
Не можна знати все, достатньо розуміти. .
genych зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 25.10.2011, 21:31   #105
D-Misha
Banned
 
Реєстрація: 14.01.2010
Дописи: 3.835
Подяки і симпатії повідомлень
Ukraine
Мій ресівер: х-810
Типово

Жахи замку графа Карла фон Шенборна.....

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Нещодавно випала нагода відвідати славнозвісний замок Шемборнів, що в містечку Карпати Закарпатської області, між містом Мукачево та Свалява. Заснований ще в першій половині XVIII ст. Замок надиво прекрасно зберігся. Палац уособлює дуже складний архітерктурний проект, умовно поділений на парадну частину, яка завершується доштою з годинником (південне крило), господарську частину (північне крило). Обидві частини закму двоповерхові, башта з годинником – чотирьохповерхова.

Повертаючись до проекту слід відзначити, що за його основу взято астрономічний рік. Такі замки, періоду неоренесансу, зустрічаються дуже рідко. Тут 365 вікон, що дорівнює кількості днів в році, 52 кімнати, що рівнозначно з кількістю тижнів в році, а 12 входів – кількості місяців. Збудований замок з цегли і вкритий черепицею. Східна частина має цокольний поверх, збудований з природнього каменя.

Кожна деталь замку - чи то димар, чи вежа - не просто виконує свої утилітарні функції, але і є прикрасою будівлі. Двері під'їздів та вікна над ними прикрашені вітражами на біблейські теми. Над самим будинком здіймаються 4 вежі різних форм, на кожній з яких жерстяний прапорець з вирізаною на ньому датою споруди замку - 1890.

На території замку знаходиться штучне озеро, зовнішні обриси якого спочатку повторювали контур Австро-Угорщини.

Замок розташований у центрі чудестного т.зв. англійського парку, який займає 19 га. Місце для спорудження замку було вибране настільки вдало, що навколишній ландшафт при влаштуванні замкового парку не потрібно було міняти. У парку зібрано декоративні дерева не тільки з Підкарпатської Русі, а й з багатьох країн світу. Тут можна побачити поряд з ясенем і дубом і катальпу, японську вишню-сакуру, сосну Веймутова, модрини європейської, оцтове дерево та інші екзотичні дерева та чагарники.

Зовнішній вигляд замку неймовірно вразив, оглянувши все, отримавши безліч позитивних емоцій, вирішив зазирнути всередину. Подивитись, як жили колись графи.

Домовившись з охоронцем, всім відомо яким чином це все робиться в нашій державі, потрапив в покої замку. Брудна, прогнила місцями, підлога, страшні віконні рами, дах протікає, стіни у плісняві. Несподівано відчинились двері однієї з кімнат, вдалося ненароком зазирнути всередину. Думаю графу Шемборну було б дуже неприємно дізнатися, до якого стану довели його колишній дім. Одним словом – ЖАХ! Куди дивиться адміністрація? Невже всім байдужа доля одного з дуже небагатьох, збереженого до наших днів, чудесного замка? Чи можливо комусь вигідно довести до часткової руйнації цей об’єкт, щоб потім викупити за безцінь? Відповіді на ці запитання знайти не вдалося. Дуже шкода, що не вміємо цінувати історію.

Востаннє редагував D-Misha: 25.10.2011 о 21:33.
D-Misha зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 25.10.2011, 23:17   #106
argonavt79
Передовик
 
Аватар для argonavt79
 
Реєстрація: 09.02.2011
Вік: 47
Дописи: 646
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 40
Дякую (Получено): 71
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 0

Типово

Початок Карпатських боїв Українських Січових Стрільців восени 1914 року

Дня 6 жовтня УСС розділено на три групи. Одна частина під проводом сот. д-ра М.Волошина рушила через Вишків та Сенечів у напрямі на Людвинівку. Друга, найбільша група з от. Косаком, через Воловець у напрямі Стрия, третя під командою от. д-ра С. Шухевича через Ужок та Турку, потім на Дрогобич.

Так зачався Карпатський похід УСС, що вкрив славою стрілецьке ім'я. Один за одним, як листки у вінку, чергуються стрілецькі бої та перемоги. Звіт астрійського генерального штабу подає вже 9 жовтня, що ..<< у боях відзначився також Український Добровольчий Лєгіон>>. Дня 18 жовтня півкурінь от. Шухевича у випаді на доли доходить до Борислава, Дрогобич та Нагуєвич. Під Попелями прийшло до першої більшої сутички з ворогом. Сотня І.Коссака зводить бій під Сільцем з трьома сотнями Москалів і 20 жовтня добуває Дрогобич, а сотня Дудинського увіходить дня 21 жовтня до Стрия. В бою з гренадієрськими частинами вона тратить половину людей, але вдержується на становищі, тоді як австрійські відділи уже давно покинули позиції. Підчас відвороту сотні І. Коссака, Букшованого і М. Барана здержали наступ Москалів в околицях Синевідська. Сотня Сроковського (перед тим І. Коссака) добуває дня 28 жовтня в кровавому бою московські окопи на горі Ключ. В цьому бою впало 13 стрільців і було 14 ранених, між ними сот. Сроковський.

Сотні В. Дідушка і Р. Дудинського вкриваються славою на горі Комарницьке коло Синевідська, яку добувають і вдержують три дні, а згодом, коли австрійські частини віддали її знову у руки Москалів, дня 3 листопада сміливою атакою відбивають назад. У тому часі сотня Семенюка найшлася через безпорядки, що панували тоді в австрійському командуванні, в складі гонведської дивізії, якою командував архикн. Йосиф. Дня 19 жовтня сотня боронила позицій на Лисій Горі, що на північ від Лужка Долішнього, 21.X. брала участь у наступі на горі Залярській. Підчас боїв сотня втратила 3 убитих та 7 ранених. В другому бою проводив сотнею молодий чет. Б.Гнаткевич і тоді сам був ранений.

Такі були перші бої Стрілецтва, його перші подвиги, невдачі та труди. В цьому важкому осінньому поході Стрільці доповнили своє військове знання та добули деякий воєнний досвід. Серед трудів і невдач відпали з рядів Стрілецтва слабосилі та слабі духом. За тих, що залишились, спільна вояцька доля загартувала до дальших змагань.


Бої Українських Січових Стрільців на початку 1915 року

Карпатські бої були для Українських Січових Стрільців найкращою воєнною школою, з якої перший іспит вони зложили на Маківці.
В половині січня появились у Карпатах з допомогою німецькі полки. І дня 22 січня почався спільний наступ австро-німецьких військ. Небаром УСС вступили знову на Галицьку Землю. УССи йшли через Жупане, Вижлів у сторону Лавочного. В одному із боїв, під горою Явірник, згинув хор. М. Сух. Це був відважний старшина та добрий товариш, якого всі любили за живу вдачу й гарний голос. Січнева офензива австро-німецької армії не змогла відкинути Москалів відразу з Карпат, її розгін спинися в половині дороги. Російське командування кинуло на карпатський фронт великі підкріплення і повело завзяті проти-наступи на півночі і південному заході від Славська. Славсько стало базою 5-ої дивізії, в якої складі були також У. С. С. Перший курінь відійшов до села Рожанка в район 129-ої бриґади. Саме в цьому часі уступив зі свого становища з причини пізного віку її дотеперішній командант ґен. Дрда, який полюбив Січових Стрільців і поводився з ними по-батьківськи. Його замінив полк. Маташіч. Шефом штабу залишився надалі сот. ґен. штабу Кватернік. В часі від 16. до 22. лютого 1. курінь У. С. С. був у боях у стіп гір Татарівки та Чиряка. На цьому відтинку Москалі повели сильні протинаступи. Завзято боронили сибірські полки також гору Кливу. В бою за неї заломилось багато німецьких наступів І згинуло кілька тисяч Німців. Другий курінь стояв тоді в Грабівці Скільськім на північ від Славська, в запасі 130-ої бригади. Після Великодня відійшов через внутрішні непорозуміння командант II. куріня от. д-рС. Шухевич до австрійського полку й команду перейняв сот. В. ДІдушок. У Славську сформовано перший відділ стрілецької кінноти, при кавалерійському дивізіоні мадярського сотника кінноти Фаркаша, великого друга Українців та Стрілецтва. Відділом цієї кінноти командував хор. Р. Камінський. Стрілецька кіннота вже в карпатській кампанії добула добру славу та чимало відзначень.Зі січневою офензивою УСС вступили знову на батьківську землю. Якже змінилося за цей час стрілецьке обличчя. Карпатський похід зробив з У. С. С. справжню босву одиницю, що вдержалася у цілій воєнній хуртовині на висоті своїх завдань, а після світової війни стала завязком Української Армії.
На початку березня 1915 р. переведено цілий Лєґіон, крім сотні Ґутковського, що дальше стояла під Вишковом, в запас 130 бриґади, до Грабівця та Половецького коло Славська. Ця бриґада держала відтинок фронту на горах Клива та Маківка. До кінця квітня Стрільці виконували стежну та помічну службу. В березні прийшов з Начальної Команди австрійської армії перший, урядово затверджений список 48 стрілецьких старшин та їхніх службових приділів. Стрілецькі сотні відходили досі в поле під проводом старшин, що, хоч виконували старшинськуслужбу, не мали для цього урядового затвердження і належних поборів. Корпусний приказ, який приносив затвердження старшинського складу У. С. С., змінив рівночасно і дотеперішню організацію Лєґіону. Він скасував Начальну Команду У. С. С. та поділив Лєґіон на два самостійні куріні і доповняючу сотню. Аґенди Команди У. С. С. перебрала команда XXV корпусу, причому дотеперішний начальник У. С. С. Михайло Галущинський залишився в команді корпусу як референт та звязковий старшина Лєґіону. Комендантом 1-го куріня був іменований от. Гриць Коссак, II-го ку-рія сот. Семен Ґорук. Комендантом доповняючої сотні, що стала завязком Коша У. С. С. і стояла під той час у Варпалянці, на Закарпатті, призначили сот. Никифора Гірняка. Ввесь березень і квітень минув на фронті 130 бриґади доволі спокійно. Але положення змінилося, коли Німці 24 квітня добули верх Острий, що розкрив їм дорогу в долину Оряви. Москалі рішились за всяку ціну відібрати цю гору. Але, коли чолові атаки на німецькі становища не вдалися, вони пішли наступом на становища 130 бриґади на горі Маківка. Добуваючи Маківку, вони могли легче дібратись до німецьких позицій від сторони с. Рикова. Для переведення цього тактичного обходу російське командування не пожалувало людського матеріялу і для добуття становищ на Маківці кинуло кілька свіжих полків та багато артилерії.
__________________
Дякуйте Богу за прожитий день. За спожитий хліб, за здоров`я, і ласки які Він нам посилає.
argonavt79 зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 27.10.2011, 19:47   #107
argonavt79
Передовик
 
Аватар для argonavt79
 
Реєстрація: 09.02.2011
Вік: 47
Дописи: 646
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 40
Дякую (Получено): 71
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 0

Типово

Бій за Лисоню.

Після Брусиловського прориву у травні 1916 року командування російської армії вирішило будь-що повторити вдалі наступальні операції. Вже на початку червня російські війська атакували австрійські позиції, розташовані вздовж річки Стрипи. 55-та дивізія генерала Фляйшмана поспіхом відступала в напрямку міста Бережани. Лише наприкінці липня вдалося зупинити наступ росіян. Відійшов до Бережан та закріпився в районі гори Лисоні і полк українських січових стрільців, який тоді налічував 1650 стрільців та 47 старшин.
Перед українськими вояками постало завдання захищати село Потутори та шлях із містечка Підгайців на Бережани. Головний плацдарм — гора Лисоня. Вже на 11 серпня російські війська закріпилися неподалік. Наступного дня відбулися перші зіткнення. Російські частини атакували дві сотні першого куреня УСС. Січові стрільці були змушені відступити. І хоча дві інші сотні сформували другу лінію оборони й ліквідували загрозу подальшого наступу, це не перешкодило австрійському командуванню звинуватити українських бійців у зраді. Їх було відправлено в село Потутори на реорганізацію, а командувач — Антін Варивода подав у відставку.
Позиційні зіткнення ворожих сил тривали майже два тижні. 31 серпня російська армія наступає, щоб захопити Бережани. Австро-угорські частини, у складі яких були й УССуси, зупинили їх на Лисоні, але через три дні росіяни проривають оборону. Над підрозділами січових стрільців нависла небезпека. Того ж дня проти наступаючих російських військ було спрямовано дві сотні 1-го куреня УСС. Одна атакувала ворога, але цей порив закінчився невдало. Більшість стрільців і командир Роман Сушко потрапили в російський полон. Інші сотні під командуванням Андрія Мельника та Василя Кучабського вступили в бій на Лисоні й зупинили наступ ворога. Четверта сотня Вячеслава Будзиновського була розгромлена. Весь день тривав бій, у якому полягло десятки старшин та стрільців. Росіяни майже оточили Бережани.
У цей час вступив у бій другий курінь УСС. Цісарським воякам вдалося закріпитися на Лисоні. 4 вересня почався їхній контрнаступ. До вечора вдалося відбити всі позиції. У триденних боях українські воїни проявили неабияку мужність.
Ще одну спробу прорвати австрійський фронт російські війська зробили 16 вересня. Росіянам вдалося зайти у фланг і тил полку УСС. Січові стрільці відбили атаку, але лінія фронту наближалася безпосередньо до Бережан. Затишшя тривало недовго.
Військові події досягли апогею в останні дні вересня 1916-го. 29 числа розпочався третій, найбільш масований наступ росіян у районі Лисоні. Бої тривали майже безперервно три доби. Упродовж перших двох днів російська артилерія вела ураганний обстріл австрійських коаліційних військ на Лисоні та в околицях села Потутори. У другій половині дня 30 вересня російська піхота розпочала наступальну операцію на висоті 327. Росіяни розбили угорський полк і зайняли його позиції, створивши плацдарм для наступу. Далі російські військові частини виходять у долину річки Золота Липа в напрямку села Посухова і, використовуючи зайняті 16 вересня позиції, оточують полк українських січових стрільців, дислокований у селі Потутори. Ціною великих втрат загонам УСС вдалося прорвати кільце оточення і вийти до Бережан. У складі колишнього полку січових стрільців залишилося 17 старшин і 150 стрільців.
Чимало стрілецьких старшин після кривавих боїв на Тернопільщині потрапили в російський полон, як, наприклад, Андрій Мельник, Василь Кучабський, Роман Сушко, Микола Загаєвич, Михайло Матчак. Вони сформували у 1917 році Галицько-Буковинський курінь січових стрільців під командуванням полковника Євгена Коновальця. І це військове формування стало головною опорою Центральної Ради.
В історії пам’яті про захисників рідної землі виникали складні лабіринти. У XX столітті майже двадцять років більша частина Тернопільщини перебувала під владою Польщі. Представники Тернопільського воєводського та Бережанського повітового осередків Товариства охорони воєнних могил виявили ініціативу насипати меморіальний курган на Лисоні. Це було зроблено у 1927 році. Курган став місцем паломництва українців. Але такий захід викликав протест польської адміністрації. Вона розцінила його як політично небезпечний: пам’ять про героїв-українців суперечила польським політичним та територіальним домаганням. Через рік польський уряд видає постанову, згідно з якою всі захоронення вояків, що були без опіки держав воюючих сторін, переносяться на один цвинтар у селі Підвисоке. Лисоня стає відома як розрита могила: її розкопували декілька разів. Неодноразово нищили і хрест на ній. Українська інтелігенція протестувала проти такого святотатства. Посол польського сейму Дмитро Палій виступав із різким протестом проти наруги над пам’яттю січових стрільців. І був за це заарештований. Його підтримували посол Володимир Целевич та адвокат, громадський і культурний діяч із Бережан Володимир Бемко, які зверталися з позовами до суду за осквернення могил. Українці відновлювали могили, встановлювали хрест. Але — ненадовго.
Тотальна війна проти пам’яті про українських патріотів настала і з утвердженням радянського режиму. Ще польська влада зруйнувала стрілецький цвинтар у селі Посухові на Бережанщині, адже такий меморіал і ворота у формі тризуба не вписувалися у політичний світогляд Другої Речі Посполитої. Тут поховано 70 стрільців і 4 турецьких воїни. І вже КДБ дало вказівку замурувати ще й бічні входи брами цвинтаря, щоб не було видно тризуба.
Наприкінці 70-х років минулого століття «викорінення пам’яті» набуло небачених масштабів — голова одного з колгоспів дав вказівку підлеглим розорати поховання на Лисоні. Благо, трохи раніше на горі поставили геодезичну вишку. Селяни всіляко переконували доморощеного Герострата, що проводити там будь-які робити заборонено. Він здався, а сміливі хлопці взяли Лисоню під свою опіку.
Уже під час перебудови у липні 1989 року на горі Лисоні відбувся мітинг-реквієм. Тоді міліція оштрафувала кожного на 30 крб. з його ініціаторів, які принесли із собою синьо-жовті знамена. «Блюстителі закону» не передбачали, що мине ще п’ять років, і на меморіальному кургані гори Лисоні буде відкрито пам’ятник українським січовим стрільцям. Недавно завершено будівництво каплиці.
__________________
Дякуйте Богу за прожитий день. За спожитий хліб, за здоров`я, і ласки які Він нам посилає.
argonavt79 зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 29.10.2011, 18:45   #108
argonavt79
Передовик
 
Аватар для argonavt79
 
Реєстрація: 09.02.2011
Вік: 47
Дописи: 646
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 40
Дякую (Получено): 71
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 0

Типово

Похід січових стрільців проти большовиків.

10 лютого 1918 розпочався похід Січових стрільців проти більшовиків
93 роки тому під жовто-блакитним знаменом 10 лютого 1918 року легіон Українських січових стрільців розпочав похід проти більшовиків. Саме цей похід став одною із складових у формування нової української нації.
Під час Першої світової війни український народ зрозумів свою національну ідентичність і політичні амбіції стосовно створення української держави. Про це розповів в.о директора Центру досліджень визвольного руху Василь Стефанів.

Коли розпочалася Перша світова війна, стрілецтво вступило в неї як активна сила на сторожі національних прав українського народу. За чотири роки участі в бойових діях Українські січові стрільці стали першорядною бойовою одиницею. Вперше після того, як у 1775 році Російською імперією було знищено Запорізьку Січ, основа українського народного війська відновилася. До 1918 року курінь січових стрільців з 500 вояків виріс у полк.

«З 19 століття починають виднітися проблиски створення української модерної нації і першими її кроками стала просвітницька діяльність української інтелігенції. Другий етап – перші українські політичні партії. Третій – це є початок Першої світової війни. Процес, який відбувався в окопах Першої світової війни, коли Українські Січові Стрільці у складі Австро-Угорської та Російської імперії, будучи по двох лінія фронту, зрозуміли – що вони є представники української нації і мають одне коріння. За допомогою військової сили і політичних переговорів намагались створити українську державу», – зазначив Василь Стефанів.

Під час першої світової війни січові стрільці брали участь у боях проти військ Антанти, зокрема Росії. Упродовж 1917-1919 років вони підтримували УНР і Директорію. «Товариство січових стрільців» поширювало серед української спільноти ідею боротьби за незалежність України. А їхня просвітницька діяльність була найкращою пропагандою ідеї збройної боротьби за незалежність нації.

Згодом, Українські січові стрільці, під проводом полковника Євгена Коновальця, увійшли до складу українських військових формувань, що змагалися за незалежність Української Народної Республіки протягом 1917-1921 років.
__________________
Дякуйте Богу за прожитий день. За спожитий хліб, за здоров`я, і ласки які Він нам посилає.
argonavt79 зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 30.10.2011, 14:55   #109
argonavt79
Передовик
 
Аватар для argonavt79
 
Реєстрація: 09.02.2011
Вік: 47
Дописи: 646
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 40
Дякую (Получено): 71
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 0

Типово

Васи́ль Степа́нович Кук

(*11 січня 1913, Красне, Львівська обл. — †9 вересня 2007) — командувач УПА з 1950 р. (після загибелі Р. Шухевича). 1954 року був заарештований і відсидів у радянських в'язницях і таборах, не дочекавшися суду, шість років. Останні роки проживав у Києві.
Василь Кук (генерал-хорунжий УПА, «Василь Коваль», «Юрко Леміш», «Ле», «Медвідь») народився 11 січня 1913 р. в с. Красне Золочівського повіту Тернопільського воєводства (теперішній Буський район Львівської обл.). Батько Степан Матвійович - залізничник. Мати Прасковія Федорівна - селянка.
Bci діти родини Куків були членами Організації Українських Націоналістів, яка боролася з утисками прав українців з боку польської влади. Двох братів Василя — Іларія та Ілька — стратили поляки. За радянської влади вci члени родини були засуджені до позбавлення волі, все майно батьків було конфісковано.
В 1923-1932рр. навчався в Золочівській класичній гімназії товариства «Рідна школа». З 1927р. належав до молодіжної організації «Пласт» куреня ім. Івана Богуна, у 1929р. став членом Юнацтва ОУН, з 1932р. — член Золочівської повітової екзекутиви (Проводу) ОУН. Після закінчення гімназії навчався в Люблінському католицькому університеті на юридичному відділенні.
Навчаючися в Люблінському католицькому університеті, Василь Кук організував і очолив студентську групу членів ОУН. У 1932-1934 рр. виконував доручення крайової екзекутиви (КЕ) і як зв'язковий їздив до Кракова та на Волинь, перевозив нелегальну літературу, зброю.
За революційну діяльність його неодноразово заарештовувала польська поліція. В 1934 р. був засуджений польським судом за революційну діяльність до двох років позбавлення волі. В 1936 р. вийшов на волю й очолив Золочівський повітовий провід ОУН.
У травні 1937 р. перейшов у підпілля, оскільки знову постала загроза арешту. Проводив нелегальні нічні вишколи ремісничої молоді у Львові, а восени того ж року переїхав у Підгаєцький повіт, де організував підпільну друкарню КЕ ОУН «Мандоліна» і керував нею до жовтня 1939 р.
У 1940 р. за дорученням КЕ ОУН на західноукраїнських землях перебував у м. Кракові, організовував нелегальні переходи кур'єрів і зв'язкових ОУН через радянсько-німецький кордон. У той час він працював разом із Романом Шухевичем. Після II Великого Збору ОУН провідник ОУН Степан Бандера призначив його членом Проводу ОУН, у якому Василь Кук очолив організаційну референтуру (відділення). В той час він брав участь у діяльності військового штабу, відбував старшинські військові вишколи.
Навесні 1941 р. організував і очолив Центральний штаб похідних груп ОУН для переходу У східні області України, включно з Кримом і Кубанню. В червні 1941 р. очолив Львівську провідну похідну групу (близько 20 членів), яка прибула 28 червня до Львова й 30 червня організувала Народні Збори, на яких було проголошено Акт відновлення Української Держави.
В липні-серпні 1941 р. організував і очолив Київську провідну похідну групу членів ОУН (близько 30 осіб), переважно зі східних областей та Волині, для повторного проголошення відновлення української державності в Києві. 31 серпня в м. Василькові частина членів групи, в тому числі В.Кук, була заарештована німецькою поліцією. При транспортуванні групи до Львова у м. Луцьку В.Куку разом із Дмитром Мироном та зв'язковим Тарасом Онишкевичем вдалося втекти з-під варти і добратися до Львова.
Навесні 1942 р. В.Кук очолив Провід ОУН на південно-східних українських землях. Після загибелі Д.Мирона в липні 1942 р. та арешту його заступника П.Сака безпосередньо керував діяльністю ОУН на всіх українських центрально-східних і південних землях. Навесні 1943 р. очолив УПА-Південь.
В квітні 1944 р. керував найбільшим боєм УПА під Гурбами. З 1947 р. був заступником Романа Шухевича на всіх його посадах, а після його загибелі 5 березня 1950 р. В.Кука було обрано Головою Проводу ОУН в Україні, Головним Командиром УПА та Головою Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради.
23 травня 1954 р. В.Кука заарештували співробітники КДБ за допомогою завербованого колишнього підпільника Чумака (Микола Примас), якого Кук добре знав особисто. Перебував у слідчих в'язницях Києва і Москви до 1960 р. Звільнений у зв'язку з новим курсом політики М.Хрущова з метою скомпрометувати його в очах українців.
Василь Кук відомий також як підпільний публіцист та історик, серед найвідоміших його праць: «Пашні Буряки» (1938 р.) (підручник із конспірації ОУН), «Колгоспне рабство» (1952 р.) (аналітичний огляд функціонування колгоспної системи в Україні), цикл нарисів про життя та творчість Артема Веделя — відомого українського композитора (1970-1980-ті рр.), біографічні нариси про Степана Бандеру та Романа Шухевича (1990-ті рр.), фундаментальний збірник документів «Українське державотворення. Акт 30 червня 1941 року», 2001 р.
До останнього подиху свого життя Василь Кук жертовно працював в ім'я становлення і розбудови Незалежної Української Держави, вів активну громадську діяльність, спрямовану на відновлення історичної справедливості, видав чимало книг та написав безліч статей про діяльність ОУН-УПА. Був членом Головної Булави Всеукраїнського Братства ОУН-УПА, головою Наукового відділу Братства ОУН-УПА.
__________________
Дякуйте Богу за прожитий день. За спожитий хліб, за здоров`я, і ласки які Він нам посилає.
argonavt79 зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 13.11.2011, 17:34   #110
argonavt79
Передовик
 
Аватар для argonavt79
 
Реєстрація: 09.02.2011
Вік: 47
Дописи: 646
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 40
Дякую (Получено): 71
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 0

Типово

ОУН і УПА на сході України.

Попри те що в міжвоєнний період ОУН зростала на західно*українському ґрунті, від моменту свого заснування вона розглядалась як загальноукраїнська підпільна організація, принциповою засадою діяльності якої мала стати соборність. Однак спроби лідера ОУН полковника Євгена Коновальця зачепитись у підконтрольній більшовикам Наддніпрянській Україні в 1930-х роках не були успішними. Більшість шляхів просочування організації на Схід стали каналами для проникнення радянської агентури в її середовище. Анексія Радянським Союзом Західної України та Білорусі у вересні 1939 року відкрила перед ОУН нові можливості в розширенні її організаційної мережі на схід від Збруча, зосередивши відтепер всю увагу на боротьбі проти більшовизму. Однак масштабні репресії радянської влади в Західній Україні у 1939–1941-му стали чи не найбільшим випробуванням для українського підпілля, яке, зважаючи на значні втрати, у той час не змогло успішно реалізувати своє проникнення на Схід.

Принципово ситуація змінилася після нападу Німеччини на Радянський Союз. Ще перед початком війни проводи обох гілок ОУН (поміркованіших мельниківців та радикальних бандерівців) підготували похідні групи, завданням яких стало організаційне закріплення в центральних, східних та південних українських областях, розбудова підпільної мережі, проведення культурно-просвітницької та агіта**ційної робіт. Похідна група Василя Кука, метою якої було проголошення української державності в Києві, змогла наприкінці серпня 1941 року дійти тільки до Василькова, де була заарештована німецькими каральними органами. У контексті всеукраїнської державотворчої акції зусиллями похідних груп ОУН на Півдні України вдалося створити Дніпропетровську обласну, Криворізьку, Нікопольську та Кам’янську (Дніпродзержинську) міські управи, які, однак, невдовзі розпустила ні**мець-
ка окупаційна влада.

Під прикриттям «Просвіти»

На теренах Центральної, Східної та Південної України обом гілкам організації вдалося створити свої крайові, обласні, окружні, районні та місцеві проводи, які відразу ж розпочали активні агітаційні заходи. Зважаючи на масштабні нацистські репресії проти діячів ОУН(б) у другій половині 1941 року, її члени перейшли на підпільні засади діяльності, зайнявши антинімецьку позицію. В той самий час лояльніші до Третього Рейху мельниківці змогли доволі успішно скористатися моментом, зайнявши основні позиції в адміністративному апараті та українській поліції на окупованій німцями території України.

Обидві гілки ОУН намагалися максимально використати легальні можливості в умовах німецької окупації. Багато було зроблено в справі опанування громадського життя українців, встановлено контакти із симпатиками в поліції (яку планували використати у військових цілях), призначено своїх людей на великий відсоток ключових посад у піднімецькій адміністрації, охоплено впливом майже всі ділянки суспільної роботи.

Під прикриттям українських клубів та нововідкритих товариств «Просвіта» оунівці пропагували поміж населення національні цінності, виступали з гаслами державної незалежності, читали лекції з української історії, проводили культурні заходи, намагаючись відродити духовну та національну свідомість жителів довоєнної УРСР. Оунівська пропаганда знайшла сприятливий для себе ґрунт у постгеноцидному українському середовищі. Серед тих, кого в роки німецької окупації залучали до організаційних структур ОУН у Центрі, на Сході та Півдні України, було чимало таких, хто пережив репресії НКВС, пам’ятав жахи організованого більшовиками Голодомору 1932–1933 років, був невдоволений соціально-еконо**міч**ни**ми експериментами радянської влади в промисловості та сільському господарстві, національ*но-культурними утис**ками українців в УРСР. Окрім прошарку інтелігенції, міщан, селян та молоді до ОУН активно долучалися також дезертири з Червоної армії українського походження. Більшість учасників підпілля організації в колишній підрадянській Ук**раїні становили місцеві мешканці й лише 10–20% були вихідцями із Західної України.

ОУН у степах України

Найактивнішу діяльність у роки німецької окупації вдалося розгорнути Південному крайовому проводу ОУН на чолі з Василем Куком (Лемішем), який охопив своїм упливом територію Дніпропетровської, Кіровоградсь*кої, Херсонської, Одеської, Миколаївської, Запорізької, Сталінської та Ворошиловградської областей, а також крайовому проводу ОУН на східноукраїнських теренах із центром у Києві (до моменту загибелі від рук німецького гестапо в липні 1942 року його очолював Дмитро Мирон (Орлик), що поширював свій вплив на Київську, Житомирську, Чернігівську, Сумську, Полтавську та Харківську області.

Однак з огляду на низку об’єктивних обставин: брак часу для закріплення ідей ОУН поміж населення, високий рівень русифікації, традиційну пасивність і звичку пристосовуватися до будь-яких обставин, побоювання за можливі репресії з боку нацистів та більшовиків (у разі їх повернення) – більшість населення центральних, південних та східних областей України в умовах окупації не перейнялась ідеями визвольного руху. Цьому також сприяло те, що певна частина членства ОУН, що прибула з Галичини, не була зорієнтована в місцевих умовах, давалися взнаки відмінності в історичних долях регіонів України, ментальності та національній свідомості населення, внаслідок яких виникали непорозуміння галичан із місцевими мешканцями – багато з них вважали членів похідних груп чужинцями.

Окрім того, багатьом верствам населення була незрозумілою програма ОУН, яка в той час ґрунтувалася на принципах однопартійності, авторитаризму, ідеях інтегрального націоналізму. Зіткнення оунівців із несприйняттям своїх ідей у східноукраїнському середовищі в 1941–1942 роках стало потужним чинником у ревізії деяких ідейних постулатів і поступовій трансформації політичної програми організації в бік її демократизації та розширення соціально-економічної складової. На власному практичному досвіді із зустрічей з місцевими мешканцями оунівці могли пересвідчитись у тому, що ідеями боротьби за незалежну державу без соціальних та економічних пропозицій на користь трудящих верств неможливо мобілізувати східних українців на боротьбу проти окупантів.

У 1942-му німецькі каральні органи змогли завдати вирішального удару по створеній націоналістами підпільній мережі ОУН на Сході, Центрі та Півдні України. Особливо поріділи або були цілковито розгромлені проводи ОУН прифронтової зони, сотні підпільників було страчено або кинуто до німецьких концтаборів.

З моменту переходу бандерівського підпілля до активної фази антинімецької збройної боротьби та формування відділів УПА на Волині та Південному Поліссі на початку 1943 року організаційні ланки підпілля ОУН у Центральній та Південно-Східній Україні були переорієнтовані на збір продовольства, медикаментів, зброї та амуніції для постачання лісової армії, посилення військового вишколу.

«Ластівки» УПА

У травні 1943 року розпочались агітаційно-пропагандистські рейди УПА на схід від колишнього радянсько-польського кордону, що мали охопити повстанським рухом Житомирську, Вінницьку, Кам’янець-Подільську та Київську області й поширити ідеї українського визвольного руху на Центральну Україну. Влітку – восени 1943-го пробивання повстанських відділів на схід набуло цілеспрямованого й масштабного характеру. Команду**ван*ня УПА усвідомлювало стратегічну необхідність максимального розширення ареалів своєї діяльності за рахунок центральних та східних областей України і намагалося встановити над ними контроль до моменту приходу сюди радянських військ.

Із цією метою влітку 1943 року у складі УПА-Північ було створено окрему групу «Тютюнник» (інколи її називають УПА-Схід) під командуванням Федора Воробця (Верещаки), завдання якої полягало в по**дальшому просуванні на схід по території Південного Полісся. Відповідно до нової тактики на початку 1944-го підрозділи УПА-Північ були перейменовані за назвами населених пунктів Наддніпрянської та Слобідської України: Полтавський, Сумський, Чернігівський, Батуринський, Корсунський. Зміни в назвах повстанських загонів та з’єднань відображали наміри командування УПА щодо їх подальшої передислокації у східні області України.

Поряд із цим на зламі 1943–1944 років розпочалося формування групи УПА-Південь у складі двох великих військових з’єднань: «Донбас» і «Холодний Яр». Завдання останнього полягало в передислокації окремими групами в урочище Холодного Яру на Черкащину для організації там масштабного центральноукраїнського повстання, спираючись на живу історичну пам’ять тамтешнього населення про «Холодноярську республіку».
Водночас влітку – восени 1943-го в деяких регіонах колишньої підрадянської України було розпочато формування військових груп із досвідчених кадрів підпілля ОУН для подальшої відправки їх в УПА. Зокрема, пункти перекидання новобранців до повстанської армії було створено в П’ятихатках Дніпропетровської області, на Уманщині, Кіровоградщині, Сумщині та Полтавщині. Окрім того, передбачалася мілітаризація підпільних структур Південного крайового проводу ОУН, чому завадив радянський наступ на фронті. У другій половині 1943 року на території Христинівського, Уманського та Ладижинського районів власними силами підпілля була сформована чота УПА «Граніт» на чолі з окружним провідником «Сталевим» у кількості 25 осіб, яка займалася диверсійною роботою в тилу Червоної армії.

Під час рейдів у східному напрямку повстанці проводили численні зібрання з мирними жителями, розповсюджували агітаційну літературу та листівки, вступали в зачіпні бої з німецькими та радянськими військами, підрозділами поліції, здійснювали диверсії на комунікаціях, розбудовували організаційну мережу ОУН, залучаючи до неї українське населення. Однак просуванню загонів УПА до Дніпра завадили радянські силові структури та внутрішні війська, які в 1944–1945 роках розпорошили та остаточно розгромили більшість із рейдуючих на Схід повстанських відділів та груп. Загалом у 1943–1945-му було здійснено понад півтора десятка пропагандистських рейдів великих підрозділів УПА на територію Правобережної України та Поділля.
__________________
Дякуйте Богу за прожитий день. За спожитий хліб, за здоров`я, і ласки які Він нам посилає.
argonavt79 зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Відповідь

Закладки

Параметри теми
Параметри перегляду

Ваші права у розділі
Ви не можете створювати теми
Ви не можете писати дописи
Ви не можете долучати файли
Ви не можете редагувати дописи

BB-код є Увімк.
Усмішки Увімк.
[IMG] код Увімк.
HTML код Вимк.

Швидкий перехід

Схожі теми
Тема Автор Розділ Відповідей Останній допис
"Правдиві" байки рибалок і мисливців sat-prof Відпочинок (природа,риболовля) 14 30.05.2018 14:55
Цей день в історії slavon Відпочинок (природа,риболовля) 178 17.06.2017 19:39
Про перехід України на цифрове ТБ (обговорення та запитання) Roma&XP SAT - новини,українські телеканали 109 16.02.2017 20:58
Майбутнє сат-тв на теренах УКРАЇНИ sat-prof Загальний розділ! 8 07.08.2011 00:31


Часовий пояс GMT +3. Поточний час: 17:30.


vBulletin 3.8.4 ; Переклад: © Віталій Стопчанський, 2004-2010
Львівський форум