SAT
шарінг
Форум - Супутникового телебачення SAT-PROF  

Назад   Форум - Супутникового телебачення SAT-PROF > Вітальня - SaT-PRoF.CoM.Ua > Офтопік (теревеньки)

Примітки

Створення нової теми Відповідь
 
Параметри теми Параметри перегляду
Старий 25.11.2010, 00:38   #1
D-Misha
Передовик
 
Аватар для D-Misha
 
Реєстрація: 14.01.2010
Дописи: 3.851
Ukraine
Мій ресівер: х-810,Sat-Integral S-1228 HD
Типово Запаліть свічку памяті і вшануйте жертв Голодомору

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! У суботу, 27 листопада, вся Україна й увесь світ вшановуватимуть пам'ять мільйонів жертв Голодомору 1932-33 років.
Цитата:
Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
__________________
Доброта-вище всіх якостей.

Востаннє редагував D-Misha: 25.11.2010 о 00:48.
D-Misha зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 25.11.2010, 10:40   #2
bilich
Передовик
 
Аватар для bilich
 
Реєстрація: 12.11.2010
Вік: 54
Дописи: 539

Типово

Обов"язково це зробимо та нагадаю другим.
__________________
І форумчани мовили "Прийшов той якого ми чекали".
bilich зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 27.11.2010, 21:27   #3
Habib
Учасник
 
Аватар для Habib
 
Реєстрація: 02.03.2010
Дописи: 96

Типово

Ще з вечора запалив свічку біля вікна 1932-1933 вічна пам*ять.
Habib зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 27.11.2010, 21:38   #4
симчич
Moderator
 
Аватар для симчич
 
Реєстрація: 14.09.2010
Дописи: 6.630
Ukraine
Типово

В мене теж свічка горить. Вічна пам'ять мільйонам загиблих у роки страшного геноциду українського народу.
симчич зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 27.11.2010, 22:26   #5
Izotop
Учасник
 
Реєстрація: 02.04.2010
Дописи: 127

Типово

Вічна память загиблим
Izotop зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 25.11.2011, 22:45   #6
D-Misha
Передовик
 
Аватар для D-Misha
 
Реєстрація: 14.01.2010
Дописи: 3.851
Ukraine
Мій ресівер: х-810,Sat-Integral S-1228 HD
Типово

Запалимо свічку пам’яті ......

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

26 листопада 2011року- скорботний день. Вшануємо пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років. Цей геноцид українського народу був спланований і організований сталінським комуністичним режимом. Це була помста за волелюбний дух українського народу.

26 листопада о 16-й годині розпочнеться загальнонаціональна хвилина мовчання. І одразу ж після цього на вулицях, у помешканнях людей, на підвіконнях будинків спалахнуть свічки і лампадки пам’яті. Нехай своїм слабеньким світлом вони зігрівають душі невинно убієнних голодом...
__________________
Доброта-вище всіх якостей.
D-Misha зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 25.11.2011, 23:03   #7
sacha
Передовик
 
Аватар для sacha
 
Реєстрація: 12.07.2011
Вік: 45
Дописи: 1.512

Мій ресівер: globo 4100c
Типово

Цитата:
Допис від D-Misha Переглянути допис
Запалимо свічку пам’яті ......

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

26 листопада 2011року- скорботний день. Вшануємо пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років. Цей геноцид українського народу був спланований і організований сталінським комуністичним режимом. Це була помста за волелюбний дух українського народу.

26 листопада о 16-й годині розпочнеться загальнонаціональна хвилина мовчання. І одразу ж після цього на вулицях, у помешканнях людей, на підвіконнях будинків спалахнуть свічки і лампадки пам’яті. Нехай своїм слабеньким світлом вони зігрівають душі невинно убієнних голодом...
Обов'язково
__________________
sacha зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 26.11.2011, 20:44   #8
D-Misha
Передовик
 
Аватар для D-Misha
 
Реєстрація: 14.01.2010
Дописи: 3.851
Ukraine
Мій ресівер: х-810,Sat-Integral S-1228 HD
Типово

Деякі свідчення та спогади мешканців Хмельницького району про Голодомор 1932-1933 років....
с.Водички.


1.Задворна Євдокія Григорівна, народилася в 1922 році:
„Мені голод в пам’ятки. Таке не забувається до смерті. Ходила бригада і „червоною мітлою вимітала усе чисто з хати. Був у цій бригаді і мій сусіда, по вуличному кликали Байда.
Сяк-так дочекалися весни. Нарву листя з липи, лободи, натру в макітрі і з того печемо млинці. От вже почав дозрівати урожай. Мама посилають нарвати колосків, і то так, щоб ніхто не бачив.
То ми до зеленого хліба добавляли меленої лободи, і так виживали”.

2.Задворний Михайло Петрович, народився в 1920 році:
„Трагедія голоду, яка розігралася в подільських селах 1933 року була прямим наслідником сталінської політики хлібозаготівель, ігнорування житейських і господарських інтересів селянства.
Я одного завжди прошу словами: Боже, не доведи.
Я був очевидцем тієї страшної трагедії. Щоб вижити, ми пішли з братом збирати равликів, рвали квасок, в колгоспі крали маленькі недостиглі яблука, кормові буряки, гичку. А які були смачні печені буряки. Я ще й досі чую їх запах. А коли в колгоспі різали коней, то м”ясо гнило, але людям його не давали, дозволяли взяти лише тельбуха (більшовики людей за собак вважали). Опухали ноги і вже, казалось, що не виживу. Але, Слава Богу, живу ще й досі”.

3.Лучкова Марія Степанівна, народилася в 1926 році:
„Як розпочався голод, то ми жили в чужій хатині, бо батька нашого розкуркулили, а хату нашу розвалили. Ми жили з мамою і сестрою в маленькій коморі, бо баба моя померла зразу. Ноги опухли, живіт теж, а нас мама рятувала. Крала з колгоспного садка маленькі яблучка (квасники), кормові буряки і з того варила борщ. В селі не можна було знайти ні кота, ні пса. Люди їли усе. А потім мама з старшою сестрою носила до Проскурова хмиз, міняла ці патички у євреїв на крупи. Отак ми виживали”.

4. Демська Марія Миколаївна, 1923 року народження:
„Я народилася у селі Яромира Городоцького району. У мене на очах померли тато і мама, чотири сестри. Я залишилась одна-однісінька. Мене забрали у Водички родичі. Тут теж було нелегко жити. Сім’я велика, всі хотять їсти. Вижила чудом. Їла гичку з буряків, гнилу корпотлю. Потім пішла на роботу в колгосп. Загортали в землю горох на засіяному полі. Але ми його більше клали в рот, аніж в землю. І в цьому гріха не було. А потім нас заставляли збирати довгоносиків. Ми й тут знаходили собі поживу. Де були поставлені для метеликів дечка, то ми їх геть пальцями вимастили.
І досі ввижаються ті страшні роки голодування”.

5. Борейко Євдокія Кіндратівна , 1917 року народження:
„Ми залишились вдвох із сестрою. Вся родина вимерла. Я пам’ятаю , що при сільській раді була створена бригада, яка з довгими металевими палицями шукали приховані продукти. Якщо знаходили зерно, конфіскували – висипали з плитки, горняти, глечика. Були випадки, коли вузлик пшона витягнули з-під голови грудної дитини. Хто мав навіть якийсь фунт зерна, то не міг ніде змолоти. А в млин на помел приймали лише тоді, коли була довідка, підписана уповноженим з району. Мололи в жорнах. Тоді згори прийшло розпорядження - знищити жорна. Створили спеціальну бригаду, котра била жорновий камінь.
Люди ходили попухлі, нічого не могли робити. Варили і їли лободу, пекли пампушки з гречаної полови.
А на цвинтарях валялися не поховані трупи”.

с.Лісові Гринівці

5.Мацюк Анастасія Степанівна, 1926 року народження.:
„В нас була велика сім’я – батько, мати і шестеро дітей. Важко згадувати, бо дуже був важкий час. До цих пір не знаю, як ми зуміли вижити. Правда, не всім. Найболючішим спогадом залишився день, коли померла мама. Померла сидячи, коли тримала на руках і кормила наймолодшу сестричку. Маленька Докійка ссала материнське молоко із мертвої мами. Хоронила маму найстарша сестра Дарина, бо батько теж був дуже хворим”.

6.Бурмистрової Марії Василівни, 1926 року народження:
„На той час у нас була не дуже велика сім» я: батько, мати, я та двоє братів – Михайло та Дмитро. Коли настав 1933 рік, дуже важко прийшлося всім і старим, і малим. Їсти хотілося постійно. Та найважче прийшлося зимою. Разом із братами ходили по полях шукати картоплю. Хоч вона була мерзлою, але ми тішилися кожній знайденій картоплині. Несли додому та й ховали, бо старші переймуть і заберуть. Навесні ходили до лісу по квасець. А потім стало легше – почала давати молоко молоденька корівка.
А в сусіда Будного М. Померло семеро дітей”.

7. Колінчук Марії Іванівни, 1916 року народження:
„Жили ми всією сім’єю у с.Студениця, на березі річки Дністер. Може і живі зосталися, що річка була близенько. Як почалася колективізація, то всіх змушували записуватися до колгоспу. Та майже всі відказувалися, хоч обіцяли райське життя. Кожна сім”я мала своє поле, де випасати корів, овець, мали своїх коней. Щоб примусити людей працювати в колгоспі, почали забирати все, що було придбано господарями за багато років. Пачався страшний голод. Люди вимирали сім”ями. Щоб якось вижити, не дати опухнути з голоду і не померти, мама варила гнилу бараболю, шукали шавлю. Та найбільше спасала річка. Ловили рибу, збирали молюски. Пам”ятаю, як біля нашої хати йшли чоловіки з лопатами. Ми з братом слідом за ними. Прийшли на поле і бачимо, що мужики шукають мишачі нори і знаходять кубла з зерном. Швиденько розказали батькові і давай самим рити ту землю. Знайдене зерно мили і мама щось варила з нього. Дуже бідували”.

8.Коваль Євдокії Захарівни, нині покійної, згадувала дочка – Коваль Марія Мефодіївна:
„Прийшла за невістку в цю хату у 1932 році, а там лежить хвора свекруха, Коваль Марія. Дочку назвали Марією в честь неї. Чоловік, Коваль Мефодій Григорович, працював у млині. То коли почався голод, то він все приносив із млина висівок, бо якби спіймали з жменю муки, то стільки б ми його і бачили. Свекруха опухла, тому що того, що приносив чоловік, не хватало. З нами ще жили чоловіків молодший брат Дмитро і сестра Ганна. Ми і ростили їх, і одружували. Свекруха так і не поправилась. У 1933 році померла. Дуже, бідна, хотіла жити. Як вже померла, то під матрацом знайшли засохлі, зацвілі сухарики. Все відкладала на потім”.

9.Вільчинської Ганни Михайлівни, 1920 року народження:
„Наша сім”я складалася із п”яти чоловік – батька, матері, сестри Анастасії, 1922 р.н., сестри Олександри, 1929 р.н. (нині покійної), і мене, Ганни, 1920 р.н.
До колективізації жили як всі люди. Працювали батьки на своєму полі. Хоч великих статків не мали, але і не бідували. Та коли почали силою заганяти людей до колгоспу, то життя не стало. Пам”ятаю, приходить до хати мама, поговорила щось зі батьком і давай ховати все під стріху, закопували на городі, заривали в солому. Прийшли чужі люди і почали забирати все підряд. Ми, малі, ховали кусочки хліба, квасолю, горох під одежу, але нас всіх трясли, як дерева. Залишилася тільки кукурудза, яку мама заховала на городі в сніпок. Тішилася і тим. Мама поділилася своєю радістю із сусідкою і через день приходять знову і прямо до того місця, де була схована та кукурудза. Забрали все до решти. Із тієї злості, що ми щось приховали, розібрали клуню, хлів. Батько балка із хліва закинув на город, так і його забрали.
Вижили завдяки тому, що у сусідньому селі люди мали картоплю. То батьки віддавали все, що залишилося, в обмін на цю картоплю, щоб протриматися до весни. А потім вже були ягоди, а ми жили біля самого лісу, лобода. Та дякували все ще двоюрідній сестрі батьковій, у якої була корова і вона приносила деколи молока, бо і у самої була велика сім’я. Так і вижили”.

с.Андійківці

10.СірожкоГанна Максимівна, 1918 року народження:
„У 1933 році, - пригадує Ганна Максимівна – мені було 15 років. Добре пам”ятаю той важкий рік. Наших батьків перед цим розкуркулили, вигнали їх із шістьма дітьми із власної хати. У сім”ї, крім мене, було троє братів і дві сестри. Їсти не було що, ходили в поле, збирали дикий щавель, і з нього варили борщ.
Коли почалися жнива, ходили збирати колоски, потім їх терли. Борошно було грубим, так як зерно розтирали на камінні, бо жорна забрали місцеві активісти. З того борошна мама пекла „підпалки”. Цей хліб був для мене найдорожчим. Батьки того хліба давали небагато. Пам”ятаю, як одного разу батьки пішли в поле, а сестрі Наді наказали, щоб вона хліба більше не їла, тому що їй стане зле. Сестра не послухала, поїла того хліба і до ранку померла. Така сама доля спіткала і мого брата Петра. Він теж незабаром помер.
Жертвою голоду у нашому селі став також Смоляк Сидір, вже не пам’ятаю як його по-батькові. Жив на місці сучасного господарства Бач маги Марії Сидорівни”.

11. Басмага Ганна Дем’янівна, 1927 року народження:
„Батько, Домін Дем”Ян Антонович, працював у місцевому господарстві на різних роботах. Мати, Домін Мар”яна Вікентіївна, працювала у ланці.
У 1933 році мені було 6 років – пригадує Ганна Дем’янівна. Добре пам”ятаю той жахливий час. Крім мене, у сім”ї було ще двоє хлопців – Іван і Йосип. Пригадую, як місцеві організатори колгоспу забрали у нас єдину корову. Ми дуже плакали і довго бігли за тією коровою.
Їли все, що тільки можна було їсти. Полегшення настало тоді, коли з”явилися колоски. Зерно розтирали на камені, і з того грубого борошна мама пекла так звані „пляцки”. Жорен у нас не було, їх також забрали організатори колгоспу.
Пригадую, що жертвою голоду став колгоспний охоронець, наш сусід Орловський Іван. Об’їжджаючи поле, він наївся гороху, так там на полі і помер. Біля нього стояв його кінь.
Чула, що в інших селах дуже багато людей повмирало від голоду. Наших людей врятувало те, що багато хто з них працював на заготбазі, що була на станції Скібнево. Том робітникам давали трохи зерна. І це багатьох врятувало від голодної смерті”.

12.Козира Юзефа Антонівна, 1917 року народження:
„Батько, Плюх Антон, загинув в роки Першої Світової війни 1914-1918 р.р.
Мати, Плюх Анеля, померла після революції.
У мене в сім”ї були сестри Броніслава, Софія, брати Йосип, Антон, Мар’ян. Всі вони пережили голод 1932-1933 років. Мене взяли на виховання дядько і тітка татової сестри, вони жили заможніше ніж ми.
Пам”ятаю, що людям було дуже важко.
Жертвами голодомору стали Калан Петро Михайлович і його сини Антон і Петро Петровичі. Я була у них на похоронах”.

13. Хопта Анеля Войтківна, 1919 року народження:
„Батько, Хопта Войтко Іванович, працював у 1932-1933 р.р. комірником у місцевому колгоспі
Мати, Хопта Доміна Іванівна, працювала в ланці.
Коли був голод, мені було 14 років. Люди в селі дуже бідували, але наша сім”я цього не відчувала. Батько приносив щось із роботи для нас, допомагав ще й іншим людям.
В кінці зими 1937 року батько був репресований, відтоді ми його не бачили”.
с.Печеськи

14. Вербова Ганна Захарівна, 1920 року народження:
„Мені було 13 років, я жила з сім”єю в с.Печеськи. Для ви качки хліба і негайної організації колгоспу в село приїхав уповноважений (забула його прізвище). У сільській раді створили бригади, які з довгими металевими штирями шукали зерно. Висипали і забирали все з глечика, горнятка. Були випадки, коли витягали вузлик проса з – під голови грудної дитини.
У сільраду вдень і вночі викликали людей, щоб записуватися в колгосп. З району приходила рознарядка на висилку розкуркулених. Хоч у Печеськах не було куркулів, але план є план, його треба виконувати. Тоді дивились, в кого кращі коні, краща хата, того й вважали куркулем і висилали з села.
Страшний голод був в селі. Я ходила в сусіднє село Аркадіївні, там були кагати з картоплею. Я збирала там погнилу картоплю і тікала, бо і за цю гниль били, лякали рушницями.
На цвинтарі валялися не поховані люди, бо не було сили викопати яму. Батьки божеволіли від крику і стогону своїх дітей.
І зараз перед моїми очима попухлі люди з оберемками бур”янцю, на який дивилися з надією – протягнути б ще один день.
Запустілі двори, біля яких – ні господарів, ні худоби.
Не дай, Боже, повторитися цьому”.
__________________
Доброта-вище всіх якостей.

Востаннє редагував D-Misha: 26.11.2011 о 20:47.
D-Misha зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 23.11.2013, 00:10   #9
D-Misha
Передовик
 
Аватар для D-Misha
 
Реєстрація: 14.01.2010
Дописи: 3.851
Ukraine
Мій ресівер: х-810,Sat-Integral S-1228 HD
Типово

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
__________________
Доброта-вище всіх якостей.
D-Misha зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 23.11.2013, 08:22   #10
D-Misha
Передовик
 
Аватар для D-Misha
 
Реєстрація: 14.01.2010
Дописи: 3.851
Ukraine
Мій ресівер: х-810,Sat-Integral S-1228 HD
Типово

Сьогодні День пам'яті жертв Голодомору...

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Щороку, у четверту суботу листопада, українці згадують загиблих від голоду в 1932-1933 роках.

Так, 23 листопада на території Національного меморіалу пам’яті жертв Голодомору з 13:00 до 20:00 кияни зможуть долучитися до акції "Запали свічку пам’яті", приуроченій 80-м роковинам трагедії українського народу. Про це УНН повідомили у прес-службі КМДА.

У зв’язку з цим, рух дорожнього транспорту на вул. І. Мазепи (від Арсенальної площі до алеї Героїв Крут) буде обмежено з 13:00 до 15:00. На вул. Лаврській на відрізку від алеї Героїв Крут до Лаврського провулку обмеження діятимуть із 13:00 до 18:00.

Крім того, у цей день буде приспущено Державний Прапор України на всіх державних будинках і спорудах, підприємствах і організаціях та вивішено траурні стрічки. Обмежать і проведення розважальних заходів у всіх містах України, натомість, буде організовано відповідні тематичні заходи на кшталт концерту-реквієму, фото- та відеовиставки, жалобних заходів.

З метою належного проведення Всенародного дня пам’яті буде забезпечено чергування машин швидкої допомоги та необхідне прибирання території.

Зазначимо, що ініціатором проведення акції є Громадський комітет із вшанування пам’яті жертв голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні.

Додамо, заходи з вшанування пам’яті жертв Голодомору відбудуться у 47 державах світу. Це засвідчить увагу міжнародної спільноти до трагічних подій 1932-1933 рр. в Україні. Зокрема, заходи пройдуть у Вашингтоні, Берліні, Москві, Оттаві та інших світових столицях.
__________________
Доброта-вище всіх якостей.
D-Misha зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Відповідь

Закладки

Параметри теми
Параметри перегляду

Ваші права у розділі
Ви не можете створювати теми
Ви можете писати дописи
Ви не можете долучати файли
Ви не можете редагувати дописи

BB-код є Увімк.
Усмішки Увімк.
[IMG] код Увімк.
HTML код Вимк.

Швидкий перехід


Часовий пояс GMT +3. Поточний час: 10:48.


vBulletin 3.8.4 ; Переклад: © Віталій Стопчанський, 2004-2010
Львівський форум