SAT
шарінг
Форум - Супутникового телебачення SAT-PROF  

Назад   Форум - Супутникового телебачення SAT-PROF > Вітальня - SaT-PRoF.CoM.Ua > Офтопік (теревеньки)

Примітки

Створення нової теми Відповідь
 
Параметри теми Параметри перегляду
Старий 22.01.2013, 09:59   #141
slavon
Передовик
 
Аватар для slavon
 
Реєстрація: 04.01.2011
Вік: 52
Дописи: 2.592
Hunduras
Мій ресівер: Dreambox 500HD; Openbox X540
Надіслати повідомлення для slavon на ICQ
Типово

Акт Злуки


Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
Акт Злуки 22 січня 1919 р.


Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
Території на які претендувала Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! .


Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! р., коли майже три мільйони людей взялися за руки, з'єднавши Львів, Київ та Донбас у день 71-річчя Злуки УНР і ЗУНР


Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
День єдності. Акт Злуки (1990 р.).


Велика Злука — урочисте оголошення Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! р. на Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! в Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! універсалу про об'єднання Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! і Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! у соборну Україну, Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! .
Зміст


Загальні дані

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! року Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! своїм Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! проголосила Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! самостійною, незалежною, вільною державою українського народу. А Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! р. відбулося об'єднання УНР і Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! (ЗУНР).
Текст універсалу
Віднині на всіх українських землях, розділених віками, Галичині, Буковині, Закарпатській Русі й Наддніпрянщині буде єдина велика Україна. Мрії, задля запровадження яких найкращі сини України боролися і вмирали, стали дійсністю.
Опис події

Про перебіг тих подій у Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! залишили свої свідчення очевидці, на яких посилається у своїй книзі «На схилку віку» Левко Лукасевич.
Стоїть морозний день, дерева вкриті інеєм. З самого ранку місто має святковий вигляд. Скрізь національні прапори і транспаранти. На балконах будинків розвішано килими й полотна з яскравими українськими малюнками. Особливо гарно задекоровано Софійську площу та сусідні вулиці. З-поміж них вирізняються будинок, де міститься центральна контора телеграфу, та дім Київського губернського земства. Тут на балконах портрети і погруддя Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! , прибрані національними стрічками, і також прапори. На Тріумфальній арці при вході з Володимирської вулиці до Софійської площі старовинні герби Східної України і Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! . По всьому майдані на стовпах герби чи не всіх українських губерній і плакати.
Об одинадцятій ранку під звуки музики почали йти сюди українські піхотні частини, артилерія та самострільні команди, котрі стали шпалерами з усіх чотирьох боків площі. За військом рушили люди, зібралася велика кількість народу, заповнила всю площу й сусідні вулиці. Чимало з присутніх забралися на дерева, щоб звідти краще побачити дійство.
Розміщенням делегацій по місцях та всім церемоніалом свята завідував артист Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! . Незабаром поперед війська стали нові шереги з учнів, котрі в супроводі вчителів прийшли з національними прапорами і плакатами. З численних делегацій, що прибули на урочистості, першими з явилися службовці залізниць з великим транспарантом, на якому було написано: Слава українським Героям! Опісля надійшли делегації від міністерств та інших установ, були хресні ходи з усіх київських церков.
Духовенство зібралося у Софійському соборі на Службу Божу. Її правив єпископ черкаський Назарій. На майдані стає дедалі тісніше. Займають свої місця члени Галицької делегації, урядовці з головою Ради Міністрів Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! , делегати Трудового Конгресу, представники Національного Союзу, найвищі цивільні та військові достойники, закордонні дипломати.
О дванадцятій під урочисті звуки дзвонів з Мазепинської дзвіниці й інших церков та гук гармат з Печерська із Софійського собору виходить на площу і стає навколо збудованого там аналою духовенство з хоругвами. У церковній процесії архієпископ катеринославський Агапіт і єпископи: мінський Георгій, вінницький Амвросій, черкаський Назарій, канівський Василь, уманський Дмитрій.
У тиші, що запала на якусь хвилину, здалеку почулися поклики «Слава!» на честь членів Директорії, котрі під'їжджали на автомобілях. Військовий оркестр грає Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! . Настає найурочистіший момент свята. Акт Соборності розпочав своїм привітанням представник Української Національної Ради, голова Галицької делегації Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! , а Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! зачитав заяву Президії Української Національної Ради і Державного Секретаріату про волю ЗУНР об'єднатися в одну Українську соборну державу. Цю заяву всі учасники сприйняли довготривалими оплесками.
Промовляв голова Директорії Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! , а професор Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! виголосив текст Універсалу Соборності. Після цього архієпископ Агапіт відслужив з духовенством молебень у намірах українського народу й Української держави. Відбувся військовий парад галицького легіону Січових Стрільців, якими командував полковник Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! .
Наступного дня почав роботу Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! . Першим на порядку денному було прийняття Акту Соборності, і на знак цілковитої згоди депутати повставали з місць, аплодуючи.
Подальші події

Наприкінці 1919 року Акт було денонсовано з ініціативи президента ЗУНР Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! .
Значення

Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх динамічної самоідентифікації, становлення політичної нації.
Ідея соборності українських земель набула державного статусу, в наступні десятиліття залишалась інтегральним чинником і чи не єдиним неконтроверсійним положенням програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху.
Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню рудиментів федералізму в ментальності національної політичної еліти.
Об'єднання мало і практично-політичний аспект, адже обидві держави потребували концентрації збройних сил та взаємної допомоги для захисту своїх територій від іноземного військового втручання, яке на той час набуло форми агресії.
Об'єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі. Етнонаціональна консолідація базувалася на таких засадничих принципах, як історичне самоусвідомлення спільності, ідеали свободи і незалежності, добровільне волевиявлення, опора на власні політичні і матеріальні ресурси. Разом з ухваленням Універсалу про злуку УНР і ЗУНР Трудовий конгрес задекларував, що об'єднана УНР «не має й думки забрати під свою власть чужі землі».
Важливим є й факт легітимності завершального соборницького процесу, який передував Акту Злуки. Ініціатори об'єднавчого руху — Українська Національна Рада та Директорія УНР — ще 1 грудня 1918 року уклали Предвступний договір про наміри об'єднати населення і території обох утворень в одній державі.
У січні 1919 року Українська Національна Рада у Станіславі прийняла ухвалу про злуку і надала повноваження своїй делегації завершити оформлення об'єднання двох держав. Президент Ради Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! наголошував: «По лінії з'єдинення не було між нами двох думок». І нарешті завершеного оформлення Акт Злуки дістав після ухвали Трудовим конгресом. Безперечно, сучасні правники і політики повинні робити певні поправки на складні й динамічні процеси української революції, які чимало державних рішень змушували ухвалювати за спрощеною процедурою.
Об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українського народу. Свідченням того стали січневі події 1939 року у Карпатській Україні - перше офіційне святкування свята Соборності, а також січневі події 1990 року, коли крізь трухляві ідеологічні лещата агонізуючого режиму ця пам'ять вибухнула енергією інтелігенції і виструнчилась живим людським ланцюгом, єднаючи Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! і Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! , Схід і Захід України.
День соборності України

Докладніше: Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
Посилання

  • Горняк, № 5(12377), 21.01.2004
  • Щусь О. Й. Акт Злуки // Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. — Київ: Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! , 2003. — Т.1 — С. 56—57.
  • Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
  • Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!


Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
__________________
З повагою Slavon
4W+5E+13E+19E, 31,5Е+36Е+39Е
Dreambox 500HD; Openbox X820CI, Х540
Viasat UA (Віжин ТВ) - це маразм, яких мало !!!
Стронг 7700, 7707 - металолом, гіршого від нього приймача немає !!!


Не ведіться на це, бо це 100% лохотрон !!!


slavon зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 22.01.2013, 12:19   #142
slavon
Передовик
 
Аватар для slavon
 
Реєстрація: 04.01.2011
Вік: 52
Дописи: 2.592
Hunduras
Мій ресівер: Dreambox 500HD; Openbox X540
Надіслати повідомлення для slavon на ICQ
Типово

22 січня – 95-річчя проголошення повної незалежності Української Народної Республіки

Вівторок, 22 січня 2013 11:01


22 січня (9 січня за старим стилем) 1918 року на Софійському майдані Києва IV-м Універсалом Української Центральної Ради була проголошена повна державна незалежність України (яка на той час мала назву Українська Народна Республіка): "Однині Українська Народня Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу".
Ця дата і є початком відліку незалежності України в її новітньому вимірі.
Роком пізніше, 22 січня 1919 року в Києві було урочистио проголошено Акт возз'єднання Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки в єдину Соборну Україну.
День Соборності – державне свято України, що відзначається щороку 22 січня в день проголошення Акту що відбулося в 1919 році.
Віддаючи данину фундаментальним у історії України подіям, які сталися в один день 22 січня (1918 і 1919 року) “Українська Національна Рада” Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! відзначати 22 січня як День Незалежності і Соборності.
Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
__________________
З повагою Slavon
4W+5E+13E+19E, 31,5Е+36Е+39Е
Dreambox 500HD; Openbox X820CI, Х540
Viasat UA (Віжин ТВ) - це маразм, яких мало !!!
Стронг 7700, 7707 - металолом, гіршого від нього приймача немає !!!


Не ведіться на це, бо це 100% лохотрон !!!



Востаннє редагував slavon: 22.01.2013 о 12:52.
slavon зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 29.01.2013, 10:31   #143
slavon
Передовик
 
Аватар для slavon
 
Реєстрація: 04.01.2011
Вік: 52
Дописи: 2.592
Hunduras
Мій ресівер: Dreambox 500HD; Openbox X540
Надіслати повідомлення для slavon на ICQ
Типово

Сьогодні День пам'яті Героїв Крут
<img src="http://ridna.ua/wp-content/uploads/wp-post-thumbnail/jQnw2.jpg" alt="" width="220">

Пам'яті тридцяти

На Аскольдовій могилі
Поховали їх.
Тридцять мучнів-українців,
Славних молодих...
На Аскольдовій могилі
Український цвіт!
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука?

Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка... На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай!
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих.
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх.

Павло Тичина, 1918 рік


Слова Василя Стуса, сказані про шістдесятників, справедливо можна віднести і до героїв-студентів, які віддали своє життя Україні: «Тільки такими синами славен народ – і нині й у віки вічні».
__________________
З повагою Slavon
4W+5E+13E+19E, 31,5Е+36Е+39Е
Dreambox 500HD; Openbox X820CI, Х540
Viasat UA (Віжин ТВ) - це маразм, яких мало !!!
Стронг 7700, 7707 - металолом, гіршого від нього приймача немає !!!


Не ведіться на це, бо це 100% лохотрон !!!


slavon зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 29.01.2013, 10:52   #144
D-Misha
Передовик
 
Аватар для D-Misha
 
Реєстрація: 14.01.2010
Дописи: 3.851
Ukraine
Мій ресівер: х-810,Sat-Integral S-1228 HD
Типово

95-у річницю бою під Крутами відзначили добою у... карцері КДБ.....

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Добу у колишньому слідчому ізоляторі КДБ провели молоді люди з Тернополя. 24 години у камерах музею політв'язнів із пятнадцятьма хлопцями та дівчатами перебували і колишні політв'язні та воїни ОУН-УПА. Акцію "Доба у карцері" приурочили до 95-ї річниці бою під Крутами, розповідають Надія Русакова та Сергій Русаков, 5 канал.

Двадцятивосьмирічна Софія Кернична з родинних розповідей знає, як то - бути політв'язнем слідчого ізолятора. Тож, вирішила не втратити шансу відчути на собі перебування в одиночній камері. Софія Кернична, учасниця акції: "Для мене був важливий дотик до історій. В моїй родині були упівці, власне, військовики УПА, моя бабуся була зв'язковою ОУН. І, власне, мені хотілося десь частково торкнутися історії власної родини".

82-річний Ігор Олещук цього разу прийшов до СІЗО добровільно. Примусово його сюди приводили у 1948-му. Ігор Олещук, колишній політв'язень: "17-літнім сидів тут, у третій камері. Я був зв'язковим районого проводу. Мене арештували у Збаражі, я писав щомісячні звіти".

Окрім колишніх політв'язнів, долучитися до "Доби у карцері" зголосилися 15 молодих тернополян. Зазвичай, охочих запрошують через соцмережі. Інформацію в інтернеті поширює і Леся Голик. Вона - одна з організаторів цієї акції. Водночас, дівчина випробовує себе у ролі коменданта слідчого ізолятора. Активістка каже: випадкові люди навряд чи сюди приходять.
Леся Голик, співорганізатор акції: "Я готувалась з моральної точки зору. Всі приходять сюди вже готові до того, що це буде жорсткіше, ніж зазвичай. Бо саме місце надихає, що це буде інакше, ніж щодня. Тому всі готові до того, аби трохи притискати людей".

Акцію молоді тернополяни та колишні воїни визвольних рухів присвятили 95-річчю бою під Крутами. У планах організаторів - запросити охочих відчути на собі добу з життя не тільки політв'язнів, але й засуджених за кримінальні злочини.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
D-Misha зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 27.02.2013, 14:42   #145
slavon
Передовик
 
Аватар для slavon
 
Реєстрація: 04.01.2011
Вік: 52
Дописи: 2.592
Hunduras
Мій ресівер: Dreambox 500HD; Openbox X540
Надіслати повідомлення для slavon на ICQ
Типово

27 лютого відзначають День пам’яті Івана Богуна (бл. 1618, с.Брацлав Вінницька область – 27.02.1664) — український військовий і державний діяч, козацький полководець.

«Богун був тим героєм, якого неспокійний дух живе і досі і пекучим вогнем вривається в душу молоді. Він був найяскравішим представником типу тогочасних українців, що зі сміхом зустрічали небезпеку, не розв'язували вузли, а розрубували їх, не жебрали, а здобували, що вважали потрібним здобути…» (Олена Теліга)
__________________
З повагою Slavon
4W+5E+13E+19E, 31,5Е+36Е+39Е
Dreambox 500HD; Openbox X820CI, Х540
Viasat UA (Віжин ТВ) - це маразм, яких мало !!!
Стронг 7700, 7707 - металолом, гіршого від нього приймача немає !!!


Не ведіться на це, бо це 100% лохотрон !!!


slavon зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 29.04.2013, 13:49   #146
RIZIK
Супер Модератор
 
Аватар для RIZIK
 
Реєстрація: 26.12.2009
Вік: 43
Дописи: 916
Волочиськ
Мій ресівер: Sat-Integral 9100HD Sat-Integral TH-7200PVR GI8120
Надіслати повідомлення для RIZIK на ICQ Надіслати повідомлення для RIZIK на Skype
Типово

А ви знали, що у цей день в 1931 році відбувся перший в історії СРСР телесеанс. На екран без звуку транслювалися фотографії артистів та інших діячів.

Телебачення тоді називалося "далекобачення", а телеглядачі - "радіоглядачі". У Москві на той час було всього 30 саморобних телевізорів.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
__________________

Волочиськ
Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
RIZIK зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 14.06.2013, 11:55   #147
RIZIK
Супер Модератор
 
Аватар для RIZIK
 
Реєстрація: 26.12.2009
Вік: 43
Дописи: 916
Волочиськ
Мій ресівер: Sat-Integral 9100HD Sat-Integral TH-7200PVR GI8120
Надіслати повідомлення для RIZIK на ICQ Надіслати повідомлення для RIZIK на Skype
Типово

Цитата:
108 лет назад На броненосце «Потемкин» началось первое массовое революционное восстание в вооруженных силах России
14 июня 1905 года в разгар Первой русской революции вспыхнуло восстание матросов на броненосце «Князь Потемкин Таврический».

В это время он стоял недалеко от Одессы, где происходила общая стачка рабочих. Поводом для мятежа стала попытка начальства накормить матросов гнилым червивым мясом. Восставшие, во главе с Григорием Вакуленчуком и Афанасием Матюшенко кинулись на офицеров и начали кидать их за борт. В перестрелке Вакуленчук погиб. Его товарищи привели корабль в Одесский порт и устроили торжественное прощание с покойным товарищем. Несколько дней на броненосце развевался красный флаг. Его команда хотела поднять восстание на всем Черноморском флоте, но этого не получилось. Чтобы подавить бунт, император Николай II направил против «Потемкина» эскадру других черноморских военных судов, но те отказались стрелять по потемкинцам. Не имея в достатке угля и продовольствия, корабль ушел к берегам Румынии и сдался в Констанце местным властям. Вскоре Румыния вернула судно России, а матросы остались за границей. Некоторые из них, в том числе Матюшенко попытались вернуться на родину, где были арестованы и казнены. В конце сентября 1905 года царское правительство переименовало мятежный броненосец в «Пантелеймон». После февральской революции 1917 года кораблю вернули прежнее название, но вскоре присвоили имя «Борец за свободу». В мае 1918 года бывший «Потемкин» был захвачен немецкими кайзеровскими войсками. Позднее он перешел в руки белогвардейцев-деникинцев, а в канун прорыва в Крым Красной армии был взорван уходившими из Севастополя англо-французскими интервентами.
Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
__________________

Волочиськ
Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
RIZIK зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 11.08.2013, 19:33   #148
slavon
Передовик
 
Аватар для slavon
 
Реєстрація: 04.01.2011
Вік: 52
Дописи: 2.592
Hunduras
Мій ресівер: Dreambox 500HD; Openbox X540
Надіслати повідомлення для slavon на ICQ
Типово

В ці дні виповнюються 70 роковини з дня створення Української дивізії "СС "Галичина"
Цитата:
ПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ ДИВІЗІЇ
Коли Німеччина в 1939 р. розгромила Польщу, Лемківщина, Надсяння, Грубешівщина та Холмщина опинилися під німецькою окупацією. Кордон сфер впливу між Німеччиною та СРСР проліг по річках Сяну і Бугові, т.зв. лінії Керзона (від прізвища міністра закордонних справ Великої Британії 1919-1920 рр.), звідки й походить назва «Закерзоння».
На Закерзонні тоді жило близько 750-ти тисяч автохтонних українців. Там також опинилося багато українців, які втекли з Галичини і Волині під загрозою більшовицьких репресій. Німці ставилися до українців досить прихильно. В Ярославу Холмі відкрили дві українські гімназії, в кожному селі Лемківщини, Надсяння, Грубешівщини і Холмщини були українська школа, освітнє товариство з читальнею, спортивні товариства, господарські кооперативи. Українці отримали можливість працювати в адміністрації, на залізниці й пошті, чого не було за Польщі. Той, хто мав кошти або стипендію, міг учитися у високих школах Німеччини, Чехії й Угорщини. Безробіття було ліквідоване в зв'язку з тим, що через мобілізацію Німеччина потребувала робітників у промисловості та сільському господарстві.
Закерзоння увійшло до створеної на польських землях Генеральної Губернії зі столицею в Кракові. Краків також став осідком Українського Центрального Комітету (УЦК), яким керував проф. Володимир Кубійович. Комітет був єдиною леґальною організацією українців, яка займалася суспільною опікою, освітою, культурою, кооперативним рухом у сільському господарстві, торгівлею, невеликою промисловістю та спортом. Існували окрема українська, щоправда, цензурована, преса, видавництво та українська поліція на теренах, заселених українцями, а також українська греко-католицька і православна церкви. Всі довоєнні партії та громадські організації були заборонені.
Німці толерували ОУН, головою проводу якої був полковник Андрій Мельник, хоча й таємно за нею наглядали. В 1940 р. молоді члени ОУН, яких німці випустили з польських тюрем, не погодилися з обережною політикою старших за віком провідників і організація розкололася на бандерівську та мельниківську фракції, ворожнеча між якими завдала великої шкоди українському народові. Незважаючи на те, що Гітлер фактично віддав Карпатську Україну Угорщині, ОУН(б) пішла на організацію українського леґіону на боці Німеччини, що готувалася до війни з СРСР. Леґіон складався з двох батальйонів: «Нахтіґалю» («Соловейко») під командою сотника Романа Шухевича і «Роланд» під командою майора Євгена Побігущого. Використавши те, що «Нахтіґаль» одним з перших вступив до Львова, заступник Бандери Ярослав Стецько 30 червня 1941 р. проголосив відновлення незалежності України і сформував правління держави. Гітлер цього акту не визнав, як і подібного акту литовців. Степана Бандеру і багатьох чільників ОУН(б) арештували, як дещо пізніше і Андрія Мельника та членів ОУН(м), і запроторили в концтабір. А леґіон розпустили, перетворивши його на об'єднане військове формування, де командиром з українського боку призначили майора Євгена Побігущого, а його заступником - сотника Романа Шухевича.
Ця українська військова частина підписала контракт до кінця 1942 р. і боролася проти комуністичних партизанів у Білорусі. Але українці хотіли мати своє патріотичне військове формування і, коли почала діяти Українська Повстанська Армія (УПА), а гітлерівська Німеччина не йшла на поступки, відмовилися продовжити контракт. Батальйон розпустили, а більшість вояків вступила до УПА. Старшин же німці ув'язнили у Львівській тюрмі, де вони перебували до весни наступного року, коли почалася організація дивізії «Галичина». Втекти вдалося тільки Р. Шухевичу, який пішов у підпілля ОУН(б) і згодом став командувачем УПА.
Слід також згадати про невеликий український леґіон «Буковинський курінь» (налічував біля тисячі стрільців), який організувала ОУН(м) під командою полковника Петра Войновського. Цей курінь ішов на Схід за німецькою армією, виловлюючи рештки червоноармійців і організовуючи на місцях українську владу. В Києві німці розформували його і як охоронну частину направили в Білорусь боротися проти червоних партизанів. Згодом частина воїнів «Буковинського куреня» перейшла в УПА, а інших німі перекинули до Франції воювати з Рухом Опору. Там вони перейшли на бік французів, а після війни деякі з них повернулись додому, де були репресовані. Ветерани куреня при незалежній Україні встановили в Чернівцях пам'ятник полеглим побратимам.
Коли Німеччина напала на СРСР, то українці побачили, які жахливі злочини вчиняли більшовики при відступі. В кожній місцевості, яку займали німці, тюрми виявлялися завалені трупами розстріляних і помордованих людей. Також багато місяцевих мешканців було заслано до Сибіру, а їхнє майно розграбоване. Все це справило на українців Галичини і Волині гнітюче враження. Вони побачили, що російські більшовики є найбільшим ворогом України, який хоче не лише духовно, але й фізично винищити український народ.
Німці приєднали Галичину до Генеральної Губернії як окремий дистрикт (область), а на решті території України створили Райхскомісаріат України зі столицею в Рівному. Райхскомісаром призначили Еріха Коха, який супроти українців влаштував відкритий терор. Як стало відомо вже після війни, Кох був радянським аґентом. Губернатором Галичини став д-р Отто Вехтер, син колишнього австрійського генерала. Вехтер ставився до галичан набагато людяніше, розуміючи, що німецька східна політика помилкова і шкідлива.
Німецький окупаційний режим у Галичині був значно м'якший, ніж на решті території України. Тут нараховувалося 4173 українські початкові школи, 12 державних гімназій (за Польщі було 4), 9 учительських семінарій. Добре були розвинені фахові школи - 330 проти 20 за Польщі. З високих шкіл функціонували різні державні фахові курси у Львові, на яких училися переважно українські студенти (за Польщі тільки 5% українців приймали у високі школи Львова). Замість забороненої німцями «Просвіти» діяли Українські освітні товариства (УОТ). На початок 1943 р. до майже чотирьох тисяч УОТ входило близько 230-ти тис. членів. При УОТ працювали 1170 театральних, 870 хорових і 670 самодіяльних гуртків і 2200 бібліотек. Протягом трьох окупаційних років у Галичині навіть проводився футбольний чемпіонат серед українських команд.
А що поляки втекли на Захід, росіяни - на Схід, а євреїв нацисти винищили, то їхні місця в адміністрації, на залізниці, пошті, в торгівлі та поліції зайняли українці. Розвинувся в цей період і український кооперативний рух. Пересічному галичанинові Гітлер видавався менш страшним, ніж Сталін, хоча проголошений ОУН(б) у Львові Акт відновлення державної незалежності України він і не визнав. Як написав пізніше в своїх спогадах «Роки німецької окупації» тодішній голова Українського Крайового Комітету у Львові, заступник голови УЦК Кость Паньківський, те, що Гітлер не погодився на акт від 30 червня 1941 р., «...показалося Божим благословенням, бо на нас не впала безпосередня відповідальність за всі злочинства, що їх ніс із собою нацистський режим, а яких ми не були в силі спинити, ані до них не допустити».

СТВОРЕННЯ ДИВІЗІЇ «ГАЛИЧИНА»
Після поразки під Сталінградом, коли німці почали програвати війну, Гіммлер, який командував формаціями СС (від німецького Schutz Staffeln - охоронні частини) і поліції, погодився на пропозицію Вехтера щодо створення української частини в лавах «Війська СС» («Waffen SS»). Це мала бути не охоронна, а суто фронтова частина, що їх німці організовували в окупованих і союзних країнах Європи з добровольців.
Усі ветерани УСС, УГА, армії УНР і леґіону ДУН, яким дозволив вік і здоров'я, добровільно записалися (часто з синами) до дивізії «Галичина». Їх підтримали УЦК на чолі з колишнім воїном УГА Володимиром Кубійовичем та митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. За ними пішла вся найсвідоміша молодь Галичини. Всі розуміли, що існує ризик і невідомо, як до цього кроку поставляться альянти, коли Німеччина програє війну, але гадали, що від цього українські позиції на батьківщині та у світі зміцняться, а реґулярне, добре вишколене й озброєне українське військове з'єднання за сприятливої ситуації може стати зародком національної армії, без якої немислима суверенна держава. Крім того, існувала ймовірність, що німці примусово мобілізовуватимуть українців до свого війська і тоді українці вже не зможуть ставити німецькій владі своїх вимог.
За домовленістю німці мусили виконати низку вимог української сторони: дозвіл на духовну опіку, бо війська СС не мали священиків-капеланів; вишколення українських старшин, яких не вистачало; застосування дивізії тільки проти більшовиків; звільнення з тюрем українських політв'язнів (було виконано частково) та старшин леґіону ДУН («Дружини Українських Націоналістів»); збільшення прав української поліції; поширення української преси; забезпечення полегші в господарсько-економічному житті; опіка над родинами вояків.
Була створена українська Військова Управа, що контролювала виконання цих вимог і допомагала в їхній реалізації. Членами Військової Управи були переважно колишні старшини УГА, а головою - полковник УГА австрієць Альфред Бізанц, який за часів Польщі мешкав у Галичині, а після війни був заарештований у Відні і страчений польськими комуністами. Подібна доля спіткала і почесного голову Військової Управи, колишнього генерала УГА Віктора Курмановича. Більшовики схопили його у Відні і, незважаючи на австрійське громадянство, перевезли до Одеської в'язниці, де він помер від знущань...
Через нестачу вишколених українських військових кадрів, високі командні пости в дивізії займали німці. Командиром дивізії був призначений генерал Фріц Фрайтаґ, начальником оперативного відділу штабу - майор з Вермахту Вольф-Дітріх Гайке, прихильний до українців. Пізніше він напише книжку про дивізію.
Днем заснування дивізії «Галичина» вважається 28 квітня 1943 р., коли про це було проголошено на урочистостях у Львові. Військова Управа приступила до набору добровольців, під час якого у більших містах Галичини проводилися святкові зібрання за великої участі громадськості. Українське громадянство і комбатанти схвально сприйняли створення дивізії. Фракції ОУН поставилися до «Галичини» по-різному: частково неґативно, частково позитивно або ж нейтрально. Найворожіше відреаґувало польське підпілля, яке випустило спеціальні летючки.
До червня зголосилося 82 тис. охочих вступити до дивізії. Серед них було 19 старшин леґіону УСС, 70 - УГА, 80 - армії УНР і 14 - леґіону ДУН. Зокрема, полковник армії УНР Аверкій Гончаренко, колишній командир Юнацького куреня і Студентської сотні в бою під Крутами у 1918 р. Духовну опіку в дивізії «Галичина» здійснювало 12 священиків УГКЦ на чолі з отцем д-ром Василем Лабою, колишнім головним капеланом УГА. Капелани мали офіцерські звання і не тільки відправляли Служби Божі, а й займалися інформаційно-культурною діяльністю, давали воякам правові знання, опікувалися родичами, які відвідували вояків у частинах. При штабі дивізії видавали дивізійну ілюстровану газету «До перемоги» (пізніше «До бою»), яка, окрім поточних відомостей, розміщувала цікаві статті на історичні теми, хоча й була цензурована, як і вся тодішня преса. При Військовій Управі була організована жіноча секція, яка займалася допомогою. Зокрема, вона зібрала і вислала понад 10 тисяч різдвяних подарунків у вишкільні осередки.
Перший транспорт добровольців на рекрутський вишкіл вирушив зі Львова 18 липня. Колишні старшини і підстаршини були відправлені на перевишкіл. Після закінчення рекрутського вишколу, який тривав біля чотирьох місяців, багатьох вояків послали на підстаршинський вишкіл з різних військових спеціальностей, а також з різних родів зброї. Старшин не вистачало, і Військова Управа домоглася, щоб на старшинський вишкіл направляли вояків з середньою освітою, хоча вони ще не мали фронтового досвіду, який у цьому випадку був обов'язковий у німецьких збройних силах.
Різного роду вишколи відбувалися на теренах Німеччини та країн Європи, окупованих німцями. Основними полігонами були «Гайделяґер» у Польщі біля Дембіци та «Нойгаммер» у Східній Німеччині на Шлезьку. Місцеві мешканці, зачувши українські стрілецькі маршові пісні, цікавилася, хто то співає, і, розмовляючи зі стрільцями в їхній вільний час, довідувалися, хто такі українці і за що вони борються. Вони завжди прихильно ставилися до вояків дивізії.
Без домовленості з українцями німці створили так звані «Галицькі добровольчі полки», що мали порядкові номери від 4-го по 8-й. Деякі з них посилали проти польських та більшовицьких партизанів на Грубешівщину і Волинь, а також на фронт під Тернополем, коли німцям загрожував відступ. На протест Військової Управи «Галицькі добровольчі полки» були включені до складу дивізії.
Окремо слід сказати про відносини між дивізією «Галичина» і УПА. Як писав провідний діяч ОУН(р), один із засновників УГВР (Українська Головна Визвольна Рада) проф. Лев Шанковський, реґіональний провід ОУН(р) виступив проти політичної концепції дивізії, але не противився наборові добровольців. Провід навіть направив до неї багатьох членів ОУН, щоб вони отримали високого рівня вишкіл, а генерал Чупринка (Роман Шухевич) видав для цього окремий наказ. Було усталено, що ОУН(р) не підтримуватиме створення дивізії, але й не перешкоджатиме. На фронті дивізія мала зв'язок з УПА і допомагала їй зброєю, спорядженням і медикаментами.
Після битви під Бродами велике число вояків дивізії, які не змогли вирватися з оточення, вступило в УПА, де вони стали визначними старшинами, а також вишкільниками в старшинських та підстаршинських школах. Старшина артилерійського дивізіону Святослав Левицький, який провів 16 місяців в УПА, в 1947 р. твердив, що не зустрічав жодного відділу УПА, де не було б бодай декількох вояків з дивізії.
З видатних дивізійників, які полягли, воюючи в УПА, можна назвати д-ра Олесницького, організатора шпиталю УПА, та старшину Богдана Гвоздецького, який вів переговори від імені УПА з польським партизанським Рухом опору WIN (з польської «Wolnośc i NiepodlegŃośc» - «Воля і Незалежність»).
__________________
З повагою Slavon
4W+5E+13E+19E, 31,5Е+36Е+39Е
Dreambox 500HD; Openbox X820CI, Х540
Viasat UA (Віжин ТВ) - це маразм, яких мало !!!
Стронг 7700, 7707 - металолом, гіршого від нього приймача немає !!!


Не ведіться на це, бо це 100% лохотрон !!!


slavon зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 11.08.2013, 19:39   #149
slavon
Передовик
 
Аватар для slavon
 
Реєстрація: 04.01.2011
Вік: 52
Дописи: 2.592
Hunduras
Мій ресівер: Dreambox 500HD; Openbox X540
Надіслати повідомлення для slavon на ICQ
Типово

Продовження...
Цитата:
СКЛАД ДИВІЗІЇ
«Галичина» отримала в комплексі дивізій «Війська СС» 14-й номер і мала за час свого існування різні офіційні назви. Перед битвою під Бродами вона іменувалася як «14-та Ґренадерська дивізія Війська СС (галицька Ч. І)», а після битви слово «галицька» в назві дивізії замінили на «українська». Під кінець війни «Галичина» стала Першою Українською Дивізією Української Національної Армії.
На початках дивізія складалася з трьох піхотних полків (29-го, 30-го, 31-го), артилерійського полку, куреня саперів, куреня фюзилерів (розвідників), дивізіону зв'язку, дивізіону зенітної артилерії, дивізіону протитанкової артилерії, куреня постачання, кінного ескадрону, сотні польової жандармерії, двох технічних сотень, двох санітарних сотень, ветеринарної сотні, музичної чоти і польового запасного куреня. Після битви під Бродами до складу дивізії додалися вишкільно-запасний полк і польовий шпиталь.
Штаб дивізії складався з таких відділів:
Ia - оперативний відділ (тактичні завдання, воєнні дії);
Ib - постачання амуніції, зброї, спорядження, транспорту;
Ic - розвідка і контррозвідка, переслуховування полонених, політичний контроль;
IIa - персональний відділ старшин;
IIb - персональний відділ підстарший і стрільців;
III - польовий суд для політичних і кримінальних справ;
IVa - обмундирування, харчування;
ІVb - санітарний відділ;
ІVc - ветеринарний відділ:
IVd - зуболікувальний відділ;
V - автоколона і механічні сотні;
VI - відділ психологічної служби, духовна опіка, релігійні справи, преса, радіо, театр, пропаґанда (6 військових кореспондентів, 2 художники, 2 фотографи, кінооператор, радіорепортер, 2 радіотехніки, 6 водіїв).
У піхотному полку було два курені (після Бродів - три). Курінь мав три стрілецькі сотні й одну важку. Сотня складалася з трьох чот і ґранатометного рою. Чота ділилася на три рої, в кожному з яких були підстаршина і 9 стрільців. Рій мав легкий кулемет, снайпера з телескопом і стрільця з приладом, що накладався на рушницю і викидав ґранату, ракетну пістолю. Ройовий був озброєний автоматом МПі та пістолетом. Сотня налічувала 148 вояків, 33 коні, мала обоз і польову кухню, протитанкові п'ястуки і ракетницю, що викидала п'ястуки. У важкій сотні було 230 вояків, 57 коней, три чоти важких кулеметів (з лафетами й оптичним прицілом) і чота 80-мм ґранатометів. До сотенного почту входили зв'язківці і санітар.
У кожному полку була 13-та сотня піхотної артилерії, що складалася з чотирьох чот. Три чоти мали на озброєнні по дві 7,5-см, а четверта (важка) - дві 15-см гармати. Легкі гармати тягнула пара коней, а важкі - тягачі на гусеницях. Першу і четверту чоти вели старшини, а другу і третю - підстаршини. В 13-й сотні було 270 вояків і 77 коней. 14-ю була моторизована сотня протитанкової оборони. Вона складалася з двох легких і двох важких чіт з 7,5-см гарматами. Крім цього, кожна чота мала кулемет. 7,5-см гармати були і на озброєнні моторизованого дивізіону протитанкової оборони.
Моторизований дивізіон зенітної артилерії складався з чотирьох чот, які мали по три 2-см гармати і шість важких кулеметів (разом 200 вояків), трьох чот, які мали по три 3,7-см гармати і шість важких кулеметів (200 вояків), та однієї батареї, що мала чотири 8,8-см та дві 2-см гармати (180 вояків). Фюзилерський курінь здійснював розвідувальні дії і був напівмоторизований, мав 126 велосипедів. До мотиризованого дивізіону зв'язку входило по сотні телефоністів і радистів, також був відділ з тренованими собаками. Саперний курінь був на чверть моторизований і також мав на озброєнні вогнемети. В Словаччині, куди перевели залишки дивізії «Галичина» після битви під Бродами, існувала ще лещатарська чота.
Командні пости в сотнях і батареях займали українці. В керівництві курінного рівня з українців були тільки майор Микола Палієнко, який командував дивізіоном важкої артилерії, та сотник Михайло Бриґідер - командир 1-го куреня 29-го полку. Також у вишкільно-запасному полку командиром 2-го куреня був майор Євген Побігущий. Деякі високі старшини колишньої армії УНР, які прийшли в дивізію, не змогли претендувати на старі ранґи через слабке знання німецької мови і поважний вік. Натомість дивізія отримала більше молодих українських старшин, які тільки закінчили старшинські школи і мали низькі ранґи.
Отже, дивізія «Галичина» мала найновіше озброєння, яке було на той час у німецькій армії, й отримала добрий вишкіл протягом року, хоча німці й програвали війну. А тому, всупереч твердженню противників дивізійної концепції з реґіонального Проводу ОУН(р), «гарматним м'ясом» дивізія не була. До порівняння, українців, насильно мобілізованих у Червону Армію, вже через тиждень-два кидали на передову, часто неозброєних і необмундированих.
До кінця червня 1944 р. на полігоні в Нойгаммері дивізія була укомплектована і провела маневри. Райхсфюрер СС Гіммлер проінспектував її, прийняв урочистий парад і залишився задоволений. «Галичину» можна було відправляти на фронт.

БИТВА ПІД БРОДАМИ
28 червня 1944 р. перший ешелон з вояками дивізії «Галичина» вирушив на фронт. Спочатку планувалося, що дивізія поїде на Станиславівщину, де був спокійніший і стабільніший фронт, та в останню хвилю її перекинули під Броди, де німці очікували наступу більшовиків на Львів. Дивізію підпорядкували XIII корпусові, який входив до складу 4-ї танкової армії. Армія була танковою тільки за назвою, бо на її озброєнні залишалося 50 танків. Німецька авіація робила лише розвідувальні вильоти, маючи обмаль літаків і пального. Саме тоді західні альянти висадилися на узбережжі Франції і німці перекинули туди зі східного фронту частину вже ослаблених сил.
За деякими теперішніми даними з архівів та споминів радянських воєначальників, коли Сталін довідався, що дивізія «Галичина» стоїть під Бродами, то наказав негайно за всяку ціну її знищити. Більшовики на той час уже отримали від західних альянтів масу всілякого озброєння, боєприпасів, літаків, транспортних засобів, спорядження, обмундирування та м'ясних консервів і зосередили в напрямку Львова величезний військовий потенціал.
Спершу Сталін із Жуковим планували кинути всю силу 1-го Українського Фронту в одному напрямку на Львів, але пізніше радянський головнокомадувач погодився на концепцію маршала Конєва і генерала Соколовського, які запропонували повторити стратегію російської армії з часів Першої світової війни - здійснити подвійний удар на Раву-Руську і на південь від Львова через так званий Колтівський коридор. У місця прориву Конєв кинув масу війська й техніки, щоб знищити на своєму шляху всякий спротив, бо Сталін пригрозив йому персональною відповідальністю за проведення операції.
Таким чином дивізія «Галичина», що стояла в другій лінії XIII корпусу групи армій «Північна Україна» під командуванням фельдмаршала Моделя, з самого початку потрапила в оточення. Дивізія займала дуже широкий відтинок фронту протяжністю понад 35 км, що було значно більше за норму. Вояки дивізії були ще «необстріляні», не мали бойового досвіду, проте були сповнені рішучості боротися до кінця з ненависним відвічним ворогом.
У складі XIII корпусу, крім «Галичини», були ще три потріпані дивізії, знесилені тривалими боями, та півсотні танків. А ворог кинув у місця прориву 44 дивізії, 2206 танків, понад 3000 літаків, 16 000 гармат і мінометів, зокрема багато «катюш». Червона Армія мала перевагу в людях у 5 разів, у гарматах і мінометах - у 6-7.
Коли почався масовий наступ більшовиків, то сталося саме те, чого боялося командування дивізії - командування корпусу кинуло в бій не всю дивізію, а лише окремі полки, щоб залатати діри, прорвані в частинах Вермахту першої лінії. Частини дивізії «Галичина» опинилися під шаленим вогнем ворожої артилерії, мінометів, «катюш», танків. Ворожі літаки вкрили небо, скидаючи бомби та стріляючи з бортової зброї. І це пекло довелося прийняти на ходу, в контрнаступі, а не в окопах.
Та вояки дивізії чинили впертий опір, нищили ворожі танки, літаки, піхоту, перемагали ворога в рукопашних сутичках, але й самі несли великі втрати. Бої тривали безперервно вдень і вночі без відпочинку і теплої їжі. Було дуже важко, а ворог кидав щораз свіжі сили, не шкодуючи людей. Постачання в дивізії перервалося, скінчилися гарматні стрільна і пальне, у вояків залишилися тільки стрілецька і ручна зброя та протитанкові п'ястуки. Весь XIII корпус виявився оточеним і опинився під вогнем з усіх боків, допомога ззовні не могла прорвати кільце оточення. Корпус був змушений «відкочуватися» в південно-західному напрямку і готуватися до прориву.
Прорив почався 22 липня. Пробиватися належало болотистою місцевістю попри ворожі танки і крізь численні лави ворогів, які зайняли вигідні гористі позиції. Звідусіль сипалися ворожі кулі, гарматні й мінометні стрільна, але іншого виходу не було - тільки вперед!.. Ще 24 липня з оточення продовжували прориватися невеликі групи вояків дивізії. Загалом вирватися з «котла» вдалося близько трьом тисячам з них. Приблизно стільки ж дивізійників залишилося на оточеній території і невеликими групами вступило в УПА. Згодом вони уславилися як відважні та стійкі бійці, що прекрасно володіли сучасною зброєю і допомагали вишколювати молодих вояків.
Під Бродами полягли як герої такі видатні українці, як член штабу дивізії, колишній хорунжий УСС і один з основних організаторів Листопадового зриву, громадський і політичний діяч сотник Дмитро Паліїв та командир дивізіону важкої артилерії, колишній підполковник армії УНР, майорМикола Палієнко. Загинули старшини Зінкевич, Ігор Поспіловський, Рудакевич, Кардаш та багато інших. Був поранений і втратив ногу сотник саперного куреня, герой Другого Зимового походу підполковник Іван Ремболович. Його селяни підібрали і вилікували. Потім він перебував у Карпатах у підпіллі УПА до 1949 року, коли його впіймали чекісти, засудили до смерті і в 1950 р. розстріляли. Івано-Франківський обласний суд при незалежній Україні, за яку він все життя боровся, у 1994 р. вирішив, що І. Ремболович не підлягає реабілітації, як нереабілітовані і всі ветерани дивізії «Галичина».
Скільки вояків дивізії загинуло і потрапило в полон у тій битві, не відомо й донині. Але за тих десять днів і ночей, коли дивізія «Галичина» стояла на смерть, стримуючи Червону Армію під Бродами, багато цивільних людей мало можливість утекти на Захід і врятувати своє життя. Вони, очевидно, втікали через Словаччину і Австрію до Німеччини, де отримували тимчасовий притулок і харчування, що було нелегко в знищеній бомбардуваннями країні. І, напевно, німці допомагали їм і тому, що вважали українську дивізію своєю союзницею. Пізніше дехто з тих українських утікачів «подякує» дивізійникам за це, називаючи їх колаборантами.

ДИВІЗІЯ В СЛОВАЧЧИНІ, СЛОВЕНІЇ ТА АВСТРІЇ
Вояків дивізії, яким пощастило вирватися з оточення, відправляли до Стрия, де був збірний пункт. Звідтіля їх перевозили ешелонами на Закарпаття, в село Середнє Ужгородського району, а після короткого відпочинку - на полігон до Нойгаммера, де почалося нове формування дивізії.
Довгий час після війни в Польщі поширювалися чутки, що дивізія «Галичина» допомагала німцям придушувати Варшавське повстання, яке розпочалося 1 серпня 1944 р. Однак це суперечить дійсності, адже на той час вона там не могла бути просто фізично. До того ж ще в червні сотник Паліїв чітко заявив Гіммлеру, що дивізія не воюватиме проти поляків, а лише проти більшовиків.
30 серпня 1944 р. в Словаччині розгорілося комуністичне повстання проти уряду президента Тісо за активної допомоги Москви, що перекинула туди три тисячі десантників. До повстання приєдналася частина словацької армії на чолі з міністром оборони Фердинандом Чатлошем. Спочатку на допомогу німцям для придушення повстання з Нойгаммера вислали бойову групу вояків дивізії під командою полковника Вільднера, а 28 вересня прийшов наказ перекинути в Словаччину всю дивізію.
Штаб дивізії переїхав до міста Жіліна, а вишкільний полк - до Чадци. Бойова група брала участь у боях з повстанцями, що відступали в гори, а решта дивізії охороняла важливі об'єкти і залізничні колії, а також проводила вишкіл поповнення. 28 жовтня впала Банська Бистриця - основний пункт опору повстанців. Дивізія здобула багато трофеїв - зброї і спорядження, брак яких відчула після Бродів. Також дивізія охороняла українських утікачів, які втікали через Словаччину на Захід. Стосунки між дивізійниками і цивільним населенням Словаччини були чудові. Словаки пригощали наших вояків, розуміючи, які причини змусили їх зі зброєю в руках боротися проти більшовиків.
Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
__________________
З повагою Slavon
4W+5E+13E+19E, 31,5Е+36Е+39Е
Dreambox 500HD; Openbox X820CI, Х540
Viasat UA (Віжин ТВ) - це маразм, яких мало !!!
Стронг 7700, 7707 - металолом, гіршого від нього приймача немає !!!


Не ведіться на це, бо це 100% лохотрон !!!


slavon зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 11.08.2013, 19:43   #150
slavon
Передовик
 
Аватар для slavon
 
Реєстрація: 04.01.2011
Вік: 52
Дописи: 2.592
Hunduras
Мій ресівер: Dreambox 500HD; Openbox X540
Надіслати повідомлення для slavon на ICQ
Типово

Продовження
Цитата:
30 серпня 1944 р. в Словаччині розгорілося комуністичне повстання проти уряду президента Тісо за активної допомоги Москви, що перекинула туди три тисячі десантників. До повстання приєдналася частина словацької армії на чолі з міністром оборони Фердинандом Чатлошем. Спочатку на допомогу німцям для придушення повстання з Нойгаммера вислали бойову групу вояків дивізії під командою полковника Вільднера, а 28 вересня прийшов наказ перекинути в Словаччину всю дивізію.
Штаб дивізії переїхав до міста Жіліна, а вишкільний полк - до Чадци. Бойова група брала участь у боях з повстанцями, що відступали в гори, а решта дивізії охороняла важливі об'єкти і залізничні колії, а також проводила вишкіл поповнення. 28 жовтня впала Банська Бистриця - основний пункт опору повстанців. Дивізія здобула багато трофеїв - зброї і спорядження, брак яких відчула після Бродів. Також дивізія охороняла українських утікачів, які втікали через Словаччину на Захід. Стосунки між дивізійниками і цивільним населенням Словаччини були чудові. Словаки пригощали наших вояків, розуміючи, які причини змусили їх зі зброєю в руках боротися проти більшовиків.
Наприкінці грудня частини «Галичини» брали участь у фронтових боях на півдні Словаччини, де більшовики прорвали фронт. Там українські вояки відзначилися хоробрістю, а в січні дивізія повернулася назад. Тоді ж командир дивізії генерал Фрайтаґ отримав за битву під Бродами одну з найвищих нагород Німеччини - Лицарський хрест, хоча й критикував дії дивізії у тій битві та в критичні хвилі відмовлявся нею командувати.
В листопаді слово «галицька» в назві дивізії замінили на «українська», а також оновили текст присяги. Перша присяга, яку рекрути приймали ще в Гайделяґрі, звучала так: «Присягаю святочно перед Богом, що в боротьбі проти більшовизму виявлятиму безумовний послух найвищому Командувачеві Німецьких збройних сил Адольфові Гітлеру і як хоробрий воїн не вагатимуся кожночасно для цієї присяги віддавати своє життя». До нового тексту присяги додали слова: «...для визволення мого Українського Народу, моєї Української Батьківщини». Німці були змушені пом'якшити свою політику щодо українців, коли відступили з українських земель. Врешті вони звільнили з концтабору в Заксенгавзені провідників ОУН Степана Бандеру й Андрія Мельника, командира партизанів Тараса Бульбу-Боровця та багатьох інших відомих українців.
21 січня 1945 р. надійшов наказ перекинути дивізію «Галичина» пішим маршем до Словенії на боротьбу з комуністичними партизанами. Марш почався 31 січня і закінчився 28 лютого. Вояки дивізії пройшли майже 500 км в умовах лютої - сніжної й морозної зими в гірських районах та під загрозою нальотів альянтської авіації.
У Словенії діяли комуністи Тіто та прихильники монархії -«четніки», з якими дивізії вдалося досягти перемир'я. Дивізія мусіла забезпечити безперебійний рух транспорту на шляху «Марібор-Целє», чого було досягнуто за 10 днів. Пізніше дивізія атакувала тітовських партизанів, але без успіху, бо вони скрізь відступали в ліси та гори, доходило тільки до невеликих сутичок.
У лютому дивізію «Галичина» поповнив Волинський леґіон з 600 вояків. Відтоді, крім греко-католицьких капеланів, духовно опікувалися вояками і два православних священики. Дивізія почала набувати соборного характеру, адже частина вояків була українцями зі Сходу.
Тим часом Радянська Армія прорвала фронт на ділянках Ґляйхенберґа і Фельдбаха в австрійській провінції Штирії. 31 березня дивізію «Галичина» перекинули зі Словенії на фронт, щоб закрити цей прорив. Бої були дуже жорстокі, деякі місцевості переходили з рук до рук по кілька разів. У цих боях полягло 729 українців, багато було поранених.
Укінці березня 1945 р. Гітлер довідався, що на терені Австрії діє українська дивізія «Галичина» і наказав негайно її роззброїти. Але цього не зробили, бо дивізія стримувала потужний наступ радянських військ і не було ким її замінити. В той же час, 12 березня, був створений Український Національний Комітет (УНК), який Німеччина визнала як єдиного представника українського народу. В переговорах, що тривали майже сім місяців, українську сторону представляли президент УНР в екзилі (на вигнанні) Андрій Лівицький, колишній гетьман Павло Скоропадський, Степан Бандера і полковник Андрій Мельник, які ніяк не могли домовитися про склад, завдання та керівництво Комітету. Нарешті дійшли згоди, що керівництво має бути політично нейтральним.
На пропозицію А. Лівицького головою УНК обрали позапартійного генерала Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! . Одночасно генерал Шандрук став командувачем Української Національної Армії (УНА), до складу якої мали ввійти всі військові з'єднання, що воювали на боці німців. Представник Німеччини Альфред Розенберґ, райхміністр Східних земель погодився на те, щоб усі українські військові частини ввійшли до Української Національної Армії. За підрахунками в цій армії на той час могло бути понад 200 тисяч вояків, але до створення такої армії вже не дійшло.
Дещо раніше генерал Шандрук провів тригодинні переговори сам на сам з російським генералом Андреєм Власовим. Німці хотіли, щоб українці ввійшли до КОНР (від російського «Комитет освобождения народов России») та спільної армії, але Шандрук погодився тільки на зв'язкового офіцера. Інші представники народів СРСР підтримали українців, бо й самі жадали незалежності.
Перейменувавши дивізію «Галичина» на Першу Українську Дивізію Української Національної Армії, Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! почав організовувати Другу Дивізію УНА, але встиг сформувати тільки дві бригади. 28 березня вони присягнули на вірність Україні такими словами: «Присягаю Всемогучому Богові перед Святою Євангелією та Животворящим Хрестом, не шкодуючи ні життя, ні здоров'я скрізь і повсякчас під Українським Національним Прапором боротися зі зброєю в руках за свій народ і свою Батьківщину - Україну. Свідомий великої відповідальності, присягаю як вояк Українського Національного Війська виконувати всі накази своїх начальників слухняно і беззастережно, а службові доручення тримати в таємниці. Так нехай мені в цьому допоможе Бог і Пречиста Мати. Амінь».
Вояками двох новостворених бригад були колишні полонені червоноармійці, пожежники, які служили в Німеччині, а також різні добровольці, серед яких багато галичан. Вони одразу вступили в бої з радянськими військами під Берліном та Прагою і билися дуже завзято. В перших же боях розбили частини польської дивізії ім. Костюшка і взяли в полон полкового командира, як виявилося, росіянина.
До складу Другої Дивізії УНА, командиром якої був призначений колишній старшина армії УНР, полковник (пізніше генерал) Петро Дяченко, увійшла і парашутна бригада під командою Тараса Бульби-Боровця, колись прославленого командира Поліської Січі. Її планували десантувати в тил радянського фронту на Полісся, але здійснити цей задум не вдалося через брак у німців літаків та авіаційного пального. Воякам Другої Дивізії, що не мала стількох досвідчених старшин, як Перша, поталанило менше. Вони здебільшого або загинули, або потрапили до рук більшовиків і були репресовані. Лише небагатьом з них удалося прорватися на Захід.
17 квітня 1945 р. Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! прибув до Першої Дивізії з інспекцією, прийняв присягу на вірність Україні, яку провів капелан о. Михайло Левенець, та призначив командиром дивізії замість німця Фрайтаґа, який не брав участі в присязі, генерала Михайла Крата, колишнього старшину армії УНР. Але вирішили, що Крат не займатиме цей пост, допоки не буде замінено весь високий командний склад дивізії, що був німецьким. Генерал Шандрук привіз із собою синьо-жовті кокарди і тризубці, якими замінили німецькі відзнаки. Присяга й українські відзнаки підняли бойовий дух вояків дивізії.
Поки Перша Дивізія вела важкі фронтові бої, гітлерівська Німеччина доживала свій вік. Обстановка в цей час змінювалася стрімко. Генерал Крат ще не прийняв командування дивізією, коли член Проводу ОУНр і УГВР Микола Лебедь прислав кур'єром послання старшині Богданові Підгайному з указівкою роззброїти німецький персонал дивізії, перейти через Юґославію до Адріатичного моря, зайняти один з портів, де висадяться англійські десантники, і спільно з ними виступити проти німців. Провід ОУН(р) і УГВР завжди слідкував за дивізією, плануючи об'єднати її з УПА. Але кур'єр запізнився з посланням на цілий місяць, бо не міг пробратися у фронтову смугу, яку німці пильно стерегли. Дивізія вже давно перебувала на фронті в Австрії, довкола були ще сильні німецькі війська, і генерал Шандрук вирішив, що цей план нереальний, і його не було здійснено.
Після війни деякі автори споминів повідомляли відомості, правда, не підтверджені документами, що М. Лебедь тримав зв'язок з англійським генералом Кімом Філбі, який виконував накази Сталіна, котрий намагався за всяку ціну знищити дивізію «Галичина». В Юґославії на неї чекала озброєна до зубів 40-тисячна армія Тіто. Пізніше, як відомо, Кім Філбі втік до Москви, де були видані його спогади, але в них немає згадки про цей випадок. Однак відомо, що після війни англійці скидали над Карпатами українських парашутистів для зв'язку з УПА, та на них завжди чекали енкаведисти, які знали про час і місце висадки.

ПІСЛЯ ВІЙНИ
За два дні до капітуляції Німеччини генерал Шандрук послав сотника Макарушку та німця д-ра Арльта, котрий володів англійською мовою, поінформувати командування англійських військ, які наближалися із Заходу, про українську дивізію та її намір здатися в англійський полон. Коли Німеччина 8 травня 1945 р. капітулювала, дивізія відірвалася від фронту, щоб не втрапити в радянський полон, і рушила назустріч англійцям. Генерал Фрайтаґ не зміг пережити трагедії Німеччини і застрелився. Навздогін дивізії кинулися радянські війська на танках і перерізали колони, що відступали. Частина вояків, близько 1500 осіб, подалася в інший бік і потрапила до американського полону. Понад 10 тисяч дивізійників інтернували англійці. Генерал Крат нарешті перебрав командування над українськими полоненими, а німецький персонал перебрався в табори для полонених німців. Тим самим західні альянти визнали існування окремих українських військ.
Табір інтернованих дивізійників розмістили на терені Італії в місцевості Белярії, а дещо пізніше біля Ріміні. Виконуючи домовленості з СРСР у Ялті, англійці допустили в табір радянську військову репатріаційну комісію, яка намагалася вмовити українських вояків повернутися на «родіну», обіцяючи амністію. Їм удалося знайти близько тисячі охочих, які пізніше змушені були пройти т. зв. провірочно-фільтраційні табори, після яких їх засилали до Сибіру.
Довший час радянські комісії відвідували український табір інтернованих дивізійників, але більшість колишніх вояків категорично відмовилася повертатися під владу більшовиків. Західним альянтам дивізійники надіслали меморандум, в якому повідомлялися причини, що примусили українців боротися зі зброєю в руках проти комуно-більшовицької влади. Англійці не видали Сталінові дивізійників, цьому посприяв і Папа Римський. Американці визнали дивізію «Галичина» леґіоном і звільнили дивізійників з полону вже наступного, 1946 року.
В таборових умовах інтерновані дивізійники вчилися, організовуючи різні освітні та професійні курси, створили знаменитий хор, випускали табірну газету, займалися спортом. 28 охочих отримали можливість розпочати, а дехто продовжити науку в українській духовній семінарії в Римі. В таборі з підручних матеріалів збудували греко-католицьку і православну церкви, військові капелани продовжили духовну опіку над колишніми вояками.
В 1947 р. англійці перевезли кораблями інтернованих дивізійників до Великобританії, де вони ще рік змушені були працювати в сільському господарстві, допомагаючи фермерам, але вже почали отримувати за це плату. Коли в 1948 р. дивізійників випустили на волю, частина їх залишилася жити в Англії, а інші роз'їхалися по цілому світу. В 1949 р. дивізійники створили Об'єднання вояків українців (ОБВУ) у Великобританії, до якого входили колишні вояки, незалежно від того, в яких арміях вони служили. В 1950 р. в Мюнхені заснували всесвітнє Братство колишніх вояків Першої Української Дивізії Української Національної Армії, головна управа якого донині міститься в Торонто (Канада). Окрім Німеччини та Канади, Братство має крайові управи в США, Аргентині, Австралії. А 1992 р. до нього приєдналося Галицьке Братство, до якого входять чотири станиці: Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська і Дрогобицька. ОБВУ, і особливо Братство, з самого початку випускало журнал «Вісті» (згодом «Вісті комбатанта»), видало багато книжок, особливо спогадів дивізійників, і в діаспорі, і в Україні.
Крім того, в США існують «Суспільна Служба Комбатантів», яка допомагає незаможним дивізійникам, інвалідам та вдовам, а також Братство «Броди-Лев», що займається охороною воєнних могил українських вояків. На місці битви під Бродами, між селами Червоним і Ясенівцями Золочівського району, Братство спорудило меморіальний цвинтар, де стоїть 600 хрестів, збудувало каплицю з пам'ятником невідомому воякові. Трапляється, в спільних могилах разом з дивізійниками поховані вояки німецького Вермахту та червоноармійці. Ветерани Братства виступають за примирення всіх воюючих сторін, і цей цвинтар, здається, єдиний, де таке примирення здійснено.
З лав ветеранів-дивізійників у діаспорі вийшли письменники, поети, художники, священики, єпископи, науковці, вчителі, професори, ректор університету, бізнесмени, визначні фахівці. Багато з них стали меценатами, які допомагають Україні, не шкодуючи коштів для дитячих садків, шкіл, високих шкіл, бібліотек, громадських організацій та церков. Допомагали вони і Майданові під час Помаранчевої революції.
__________________
З повагою Slavon
4W+5E+13E+19E, 31,5Е+36Е+39Е
Dreambox 500HD; Openbox X820CI, Х540
Viasat UA (Віжин ТВ) - це маразм, яких мало !!!
Стронг 7700, 7707 - металолом, гіршого від нього приймача немає !!!


Не ведіться на це, бо це 100% лохотрон !!!



Востаннє редагував slavon: 11.08.2013 о 19:51.
slavon зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Відповідь

Закладки

Параметри теми
Параметри перегляду

Ваші права у розділі
Ви не можете створювати теми
Ви можете писати дописи
Ви не можете долучати файли
Ви не можете редагувати дописи

BB-код є Увімк.
Усмішки Увімк.
[IMG] код Увімк.
HTML код Вимк.

Швидкий перехід

Схожі теми
Тема Автор Розділ Відповідей Останній допис
Цей день в історії slavon Ваші захоплення 179 21.11.2022 18:53
"Правдиві" байки рибалок і мисливців sat-prof Ваші захоплення 14 30.05.2018 15:55
Про перехід України на цифрове ТБ (обговорення та запитання) Roma&XP Новини,українські телевізійні канали,DVB-T2 - цифрове ефірне телебачення 109 16.02.2017 21:58
Майбутнє сат-тв на теренах УКРАЇНИ sat-prof Загальний розділ! 8 07.08.2011 01:31


Часовий пояс GMT +3. Поточний час: 17:25.


vBulletin 3.8.4 ; Переклад: © Віталій Стопчанський, 2004-2010
Львівський форум