Форум - Супутникового телебачення SAT-PROF  

Назад   Форум - Супутникового телебачення SAT-PROF > Вітальня > Вільне спілкування (теревеньки)

Створення нової теми Відповідь
 
Параметри теми Параметри перегляду
Старий 07.02.2012, 17:34   #121
2vanya2
Передовик
 
Аватар для 2vanya2
 
Реєстрація: 06.06.2011
Вік: 22
Дописи: 3.083
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 27
Дякую (Получено): 122
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 0
смт.Верхнє Синьовидне
Мій ресівер: GLOBO 8300A
Надіслати повідомлення для 2vanya2 на Skype
Типово

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
__________________
Кожен помирає . Але не кожен насправді живе.
2vanya2 зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 08.02.2012, 11:32   #122
argonavt79
Передовик
 
Аватар для argonavt79
 
Реєстрація: 09.02.2011
Вік: 47
Дописи: 646
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 40
Дякую (Получено): 71
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 0

Типово

Серія фільмів про ОУН УПА
Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
З низу сторінки зверніть увагу є серія фільмів відкривайте та переглядайте
__________________
Дякуйте Богу за прожитий день. За спожитий хліб, за здоров`я, і ласки які Він нам посилає.
Дякую vasjabr Сказав дякую

Востаннє редагував argonavt79: 08.02.2012 о 11:36.
argonavt79 зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 28.02.2012, 22:35   #123
argonavt79
Передовик
 
Аватар для argonavt79
 
Реєстрація: 09.02.2011
Вік: 47
Дописи: 646
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 40
Дякую (Получено): 71
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 0

Типово

Євген Коновалець цікаві історичні факти.
Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
Якщо мене ворог захоче вбити, ніяка сила мене не охоронить, - казав полковник Євген Коновалець, засновник Організації українських націоналістів.

"Важко було нам збагнути цей фаталізм Полковника, бо ж українці не фаталісти, а мрійники", - пише у спогадах про нього член Проводу українських націоналістів Олекса Бойків. А звістки про підготовку замаху - "атентату", як тоді казали, - на його життя ставали щораз частіші. От восени 1931-го надійшло повідомлення, що замах готують у Варшаві - міністерство внутрішніх справ Польщі. Підпільна мережа ОУН почала активно розростатися на приєднаних до цієї країни західноукраїнських землях.

Коновалець, який із родиною жив тоді в Женеві, сприйняв це спокійно. Заходів безпеки не посилював. Бойків свідчить: "Важко було впросити Полковника, щоб він не виходив зі свого помешкання. Нарешті він погодився, щоб я приходив до нього з машинкою і щоб ми готували листи в його помешканні".

Чи не з моменту створення ОУН на початку 1929-го Коновальця хвилювало питання його наступника. "Я абсолютно не бачу людини, яка могла б мене заступити і це мене надзвичайно нервує і просто обезвладнює", - зізнався в одному з листів у квітні 1930-го.

Я абсолютно не бачу людини, яка могла б мене заступити і це мене надзвичайно нервує і просто обезвладнює

"Він умів приєднувати до ОУН у самих початках її ставання багато симпатиків, а навіть активних співпрацівників, - продовжує Олекса Бойків. - Правда, були також одиниці, які не виявляли належної політичної культури. Полковник закликав тих людей:

- Якщо розходимося, то працюймо так, щоб при зустрічі ми могли один одному сміло глянути в очі й подати один одному руки".

Умів і визнавати свої помилки. ОУН із самого свого заснування намагалася підпорядкувати всі українські політичні сили. Й от уже 24 квітня 1930-го Коновалець пише одному із членів Проводу: "Ми пішли на крайній екстремізм, виповіли всім і вся війну, дійсно ґрунтовно себе від усіх відмежували і сьогодні починаємо переконуватися, що ми взяли дещо зависокий тон". А в листі від 2 травня того ж року іншому членові Проводу зізнається: "Я критику люблю, бо тільки при її допомозі можливо добачити, що зроблено правильно, а що - ні. Прошу тільки, критикуючи діяльність ОУН, більш прецизно (точно. - "Країна") формулюйте те, що критикуєте, як теж подавати, як на Вашу думку, повинно робитися".

Про Перший конгрес ОУН: "…Ми дали тільки загальну відбудову і від нас самих залежати буде, що ми на тому фундаменті вибудуємо. Чи величаву палату, яка буде до себе притягувати багато людей, чи гуцульську колибу, яка під подувом вітра завалиться".

Ми пішли на крайній екстремізм, виповіли всім і вся війну, дійсно ґрунтовно себе від усіх відмежували і сьогодні починаємо переконуватися, що ми взяли дещо зависокий тон

"Він ніколи не любив блищати чи перед будь-ким позувати, - стверджує Бойків. - Його вдачу позначала виняткова дійовість. Не можна було зауважити якоїсь патетики, сліпого молодечого пориву, фантазійності, словесного гурра-патріотизму. Коли в одній із розмов із Полковником інженер Микола Сціборський натякнув про це, він негайно зреагував:

- Маючи 28 років, я був командиром корпусу Січових Стрільців і заступником голови Директорії у Києві. То що нині може мені імпонувати? Наше завдання працювати й боротися за визволення України! Титули не цікавлять мене!"

Сціборський - заступник Коновальця в ОУН - у полеміці нерідко вживав слова типу "шулери", "зрадники", "нахаби". Полковник категорично виступав проти такого способу ведення дискусії з опонентами, називав це "вуличною лайкою". "Провідник, - писав в одному з листів у квітні 1930-го, - і в найгірших ситуаціях не сміє, з одного боку, тратити душевної рівноваги, а, з другого боку, мусить все передумати до найменших дрібниць, а, зокрема, приймати як можливо найбільш небезпечні ситуації".

У листі за 14 липня того ж року: "Не штука господарювати, коли мається всього по достатком, але штука з малого доходити до щораз більшого. Достаток деморалізує, а недостача заставляє людей засукати рукави, закусити зуби, щоб переробити усі труднощі. В нашій діяльності це повинно бути аксіомою. Бо нам треба бути приготованими на те, що можливо прийдеться працювати в ще більше несприятливих обставинах і ще з меншими засобами".

Маючи 28 років, я був командиром корпусу Січових Стрільців і заступником голови Директорії у Києві. То що нині може мені імпонувати?

"Прийшли Євген і Оля Коновальці, щоб відвідати мою хвору дружину і подякувати за її допомогу для них, - занотував у щоденнику 16 жовтня 1931-го український емігрантський діяч Євген Бачина-Бачинський, який також жив у Женеві. - Принесли квіти й гроші, які були для них витрачені. Скаржилися, що не мають засобів до життя. А у нас думають, що Коновальці мають тисячі. В дійсності вони живуть дуже скромно і ощадно".

А 29 квітня 1935-го Бачина-Бачинський записав: "Увечері прийшов полковник Коновалець. Розмовляв із ним поза північ. Оповідав про себе й родину. Полковник кинув курити:

- Ось уже тиждень, як не було в роті цигарки. Чи надовго?

Хвалив наші пампушки й сирну паску. Довго стояв в задумі перед двома образами, що їх намалювала моя дружина: копію відомої картини "Гуси на снігу" і, особливо, розлив річки Прип'ять із човном… Він жалкував, що й досі не посадив деревця на хуторі і, жартуючи, додав:

- Бодай яму викопав минулого літа. Може, це для мене.

Мені й жінці аж мороз пішов за шкірою. А Коновалець вів далі:

- Бо гонять мене вороги так, що не знаю, де й жити. Дослужився…"

У липні 1936-го швейцарська влада змусила полковника з родиною виїхати із країни. "Причини треба шукати в демарші або поляків, або червоних", - припускав полковник. Коновальці перебралися до Італії, осіли в Римі. Сина Юрка віддали до французького ліцею ім. Шатобріана, де навчалися діти дипломатів.

Сина Юрка віддали до французького ліцею імені Шатобріана, де навчалися діти дипломатів

Улітку 1935-го серед української громади у Фінляндії з'явився перебіжчик із СРСР. Видавав себе колишнім комсомольцем, за освітою - народний учитель. Начебто розчарувався в комунізмі і прагне пов'язати свою долю з національним рухом. Нібито представляє підпільну організацію в УРСР.

Насправді ж був радянським агентом Павлом Судоплатовим. Згодом він стане одним із керівників управлінь НКВС-НКДБ-МДБ. Затесався в українські емігрантські кола. Був відомий там як Павлусь, Валюх. Невдовзі із Судоплатовим познайомилися деякі члени Проводу ОУН. Потім - і сам Євген Коновалець. Пройнявся симпатією. Хоч дехто з оточення полковника й застерігав його від надмірного захоплення.

- Ви на цьому Павлі не пізналися і не оцінили його, як слід. Це ж прекрасний хлопець! Інтелігентний, і - характер! - казав Коновалець колишньому сотникові Української галицької армії Омелянові Сенику-Грибівському.

"Під час нашого перебування в Парижі Коновалець запросив мене відвідати разом із ним могилу Петлюри, - згадує Судоплатов у своїй книзі "Спецоперации. Лубянка и Кремль. 1930-1950 годы", що вийшла 1997-го. - Коновалець обожнював цю людину, називав його "нашим знаменом і самим любимим вождем".

Ми пройшли через весь цвинтар і зупинилися перед скромним надгробком на могилі Петлюри. Коновалець перехрестився - я вчинив за його прикладом. Якийсь час ми стояли мовчки, потім я витягнув із кишені носовичок і завернув в нього жменьку землі з могили.

- Що ти робиш?! - вигукнув Коновалець.

- Цю землю з могили Петлюри відвезу в Україну, - відповів я, - ми в його пам'ять посадимо дерево й будемо за ним доглядати.

Коновалець був у захваті. Він обійняв мене, поцілував і тепло похвалив за чудову ідею. У результаті наша дружба і його довіра до мене ще більше зміцніла".

Цю землю з могили Петлюри відвезу в Україну. Ми в його пам'ять посадимо дерево й будемо за ним доглядати

У листопаді 1937-го Судоплатов отримав наказ ліквідувати полковника. "Єжов в 11-й вечора знову привів мене в кабінет до Сталіна, - згадував агент. - Всього за 5 хвилин я розповів план оперативних дій проти ОУН.

- Наша ціль - обезглавити рух українського фашизму напередодні війни й примусити цих бандитів знищувати одне одного в боротьбі за владу, - сказав Сталін.

Тут же він звернувся до мене з питанням:

- А які смаки, слабкості й прив'язаності Коновальця? Спорбуйте їх використати.

- Коновалець дуже любить шоколадні цукерки, - відповів я, додавши, що куди ми з ним не їздили б, він завжди першим ділом купував розкішну коробку солодощів.

- Обдумайте це, - запропонував Сталін".

В оперативно-технічному відділі НКВС виготовили вибуховий пристрій. Зовні - коробка шоколадних цукерок, розписана в українському стилі. Вибух мав статися рівно за пів години після зміни положення коробки із вертикального в горизонтальний.

Які смаки, слабкості й прив'язаності Коновальця? Спробуйте їх використати

"Ми домовилися, що зустрінемось із Коновальцем у Роттердамі, в ресторані "Атланта", - продовжує Судоплатов. - Я увійшов до ресторану, підсів до нього, і після незначної розмови вручив йому подарунок, коробку шоколадних цукерок. Йдучи, поклав її на столик поряд із ним.

Пам'ятаю, як, вийшовши з ресторану, звернув направо на бокову вулицю, обабіч якої розташувалися численні магазини. У першому ж із них, де торгували чоловічим одягом, купив капелюх і світлий плащ. Виходячи з магазину, я почув звук, який нагадував хлопок шини, що лопнула. Люди навколо мене побігли до ресторану. Я поспішив на вокзал, сів на перший же потяг до Парижа, де мене мав зустріти чоловік. Передав йому свій пістолет і маленьку записку, зміст якої потрібно було відправити в Москву шифром. У ній ішлося: "Подарунок вручений. Посилка зараз в Парижі, а шина автомобіля, на якому я мандрував, лопнула, доки я ходив по магазинах".

Було 23 травня 1938 року. У лютому 1940-го в ОУН стався розкол фактично на дві організації з однією й тією ж назвою - радикальну Степана Бандери та помірковану Андрія Мельника.



"Українці мусять бути добрими учнями"

1891, 14 червня - Євген Коновалець народився в місті Зашків на Львівщині в родині учителів. Навчався в академічній гімназії у Львові. Був одним із найкращих учнів. Казав своїм товаришам-гімназистам: "Українці мусять бути добрими учнями, мусять засвоїти собі знання якнайкраще, якнайосновніше, якнайбільше, щоб надолужити те, що нам пограбувала неволя".

1909 - 1914 - навчається на правничому факультеті Львівського університету. Вступає до Національно-демократичної партії.

1914, 2 серпня – з початку Першої світової війни мобілізований до австрійської армії. Після короткої військової підготовки у званні кадета відбуває на фронт. У червні 1915-го під час боїв поблизу гори Маківка - нині Бережанський район на Тернопільщині - потрапив до російського полону. Перебував у таборі військовополонених неподалік Царицина, нині - Волгоград. Після Лютневої революції 1917-го в Росії разом з іншими галичанами приїздить до Києва. Стає одним з організаторів "Галицько-Буковинського куреня", а потім формації Січових стрільців. Вони зіграли важливу роль у придушенні більшовицького повстання в січні 1918-го в Києві.

1918, березень - очолює полк Січових стрільців. Під час повстання проти гетьмана Павла Скоропадського він зіграв вирішальну роль у захопленні Києва й зміцненні влади Директорії відновленої Української Народної Республіки. Коновалець був військовим комендантом Києва, забезпечував у місті порядок. Більшовицький діяч Станіслав Косіор стверджував, що наприкінці 1918-го - на початку 1919-го "Петлюра й Винниченко ніякої влади не мали, а вся влада перебувала в штабі Коновальця". В Армії УНР він дослужився до полковника. Саме за цим званням згодом його називали в середовищі українських націоналістів.

1919, листопад - Євгена Коновальця інтернували поляки. Перебував у таборі в Луцьку. Після звільнення за дорученням Симона Петлюри виїхав за кордон для створення нової формації з українських вояків, інтернованих в Чехословаччині та Польщі.

1921 - очолив нелегальну Українську військову організацію, ядро якої становили старшини, офіцери Січових стрільців та Української галицької армії. Мета - продовжувати збройну боротьбу за державність України.

1922 - одружився з Ольгою Федак - донькою адвоката зі Львова. "Молода, дуже гарна пані, брюнетка, чисто іспанський тип", - описував її один із його соратників. 1 січня 1924-го - подружжя тоді жило в Берліні - у Коновальців народився син Юрко.

1929, 28 січня - 3 лютого - у Відні під час I великого збору Організації українських націоналістів обраний головою її Проводу. Перший пункт ухваленого того року "Декалогу українського націоналіста" проголошував: "Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за Неї".

1938, 23 травня - убитий радянським агентом у нідерландському місті Роттердам. Похований на місцевому кладовищі Кросвейк.
__________________
Дякуйте Богу за прожитий день. За спожитий хліб, за здоров`я, і ласки які Він нам посилає.
Дякую vasjabr Сказав дякую
argonavt79 зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 04.03.2012, 21:23   #124
genych
Передовик
 
Аватар для genych
 
Реєстрація: 24.12.2010
Вік: 31
Дописи: 1.765
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 307
Дякую (Получено): 296
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 0
Рівненська обл.
Мій ресівер: ORTON 4050c
Надіслати повідомлення для genych на ICQ
Типово

За Україну, за її волю!

Із Гітлером ми не братались —
Народу гризла нас печаль!
Німоту кляту ми карали! —
За нас говорить слава й сталь!

Марко Боєслав (Михайло Дяченко), поет УПА.

Вдумайтеся, шановний читачу, ось у ці цифри, які наводять іноземні джерела: Україна під час другої світової війни втратила 8 мільйонів своїх громадян (5,5 мільйона цивільних і 2,5 мільйона військових). Це становить 19,1 процента всього її населення. Для порівняння: втрати Росії становлять від 3 до 4 мільйонів солдатів на фронтах, загальне число російських втрат було 5—6 мільйонів.
І, як не дивно, навіть Німеччина, яка розв'язала другу світову війну і зазнала нищівного розгрому, і та понесла втрати набагато менші порівняно з Україною: у цій війні загинуло 6,5 мільйона німців (9,1 процента від усього населення Німеччини, 4,5 млн. військових і 2 млн. цивільних).
Як бачимо, Україна порівняно (якщо такі порівняння можна робити!) понесла у минулій війні найстрашніші втрати. Так що Перемога дісталася їй дуже і дуже нелегко, надто дорогою ціною. І, здавалось би, зараз, коли Україна і інші країни світу відзначають 50-річчя перемоги над гітлеризмом, пора було б українському суспільству консолідуватися, щоб гідно вшанувати світлу пам'ять наших земляків, віддати шану нашим дідам, батькам, сестрам, братам, які стали жертвами жорстокої боротьби двох людиноненависницьких систем — комуністичної та фашистської.
І що ж ми бачимо нині? Приймаються постанови, ухвали, якими зобов'язується вшановувати пам'ять наших земляків, які загинули, перебуваючи в рядах Червоної Армії і в радянських партизанських формуваннях, вшановувати тих воїнів, які гнали фашистських загарбників з української землі. Що ж, на нашу думку, так і повинно бути. Адже ці люди свято виконували свій воїнський обов'язок, вони захищали нашу Батьківщину і у випадку потреби, не вагаючись, готові були віддати — і віддавали! — найдорогоцінніше — своє життя в боротьбі з фашизмом.
Але чомусь у цих документах якось, скажемо, нечітко, невиразно говориться про вшанування тих, хто громив гітлерівців не під червоними прапорами, а під українським національним, зараз державним, синьо - жовтим, тих, хто мав на своїх головних уборах той же тризуб, який зараз прикрашає фуражки і пілотки воїнів Армії Незалежної України.
Так, мова йде про вояків Української Повстанської Армії. Адже і вони внесли свій вагомий вклад у розгром фашистської Німеччини. Прекрасно розуміємо, що далеко не всі читачі сприймуть це твердження. Адже десятки років, а точніше більше ніж півстоліття у наші голови більшовицькі пропагандисти вбивали тезу, що вояки УПА не брали участі у боротьбі з фашистами. Згадаймо, що зовсім недавно писали компартійні автори про упівців як про «сокирників», «п'яниць», як про «українських бандитів».
А бере початок така характеристика справжніх борців за Незалежну Україну з того часу, коли через лінію фронту у Москву докотилися звістки про українських повстанців, про те, що вони воюють за Україну. Ці відомості передавали у «центр» радянські партизани та підпільники, які в Західній Україні починали свою діяльність, а точніше починали вступати у збройні сутички з першими загонами «Поліської Січі», які виникли на території Полісся, з першими загонами Української Повстанської Армії, які починали формуватися на Костопільщині ще на початку 1942 року.
Московське та й київське більшовицьке керівництво не сприймало високих цілей, за які боролися українські патріоти — вони ж боролися за Незалежну Україну, а, значить, за її відокремлення від СРСР. А це, зрозуміло, означало його розвал.
І керівники УРСР періоду війни — тодішні голова Президії Верховної Ради УРСР М. Гречуха, голова Ради народних комісарів УРСР О. Корнієць, секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов добре знали про боротьбу УПА проти гітлерівських загарбників, проте свідомо говорили людям неправду. Так, у листівках під назвою «До населення тимчасово окупованих районів України» (12.01.1944 р.) вони лукаво запитували: «Чи вбили (націоналісти — Т. Б.): хоч одного німця, чи пустили в укіс хоч один німецький ешелон?»
Цю брехню підхопили партійні «ідеологи», «історики», вірніше, фальсифікатори історії, які дійшли вже були навіть до того, що силкувалися довести, що УПА створили... німці.
Навіть волиняк академік Дмитро Мануїльський, будучи на посту заступника голови Ради міністрів УРСР, у своїх промовах говорив про «українсько-німецьких націоналістів». Промовиста у цьому питанні його «праця», назва якої говорить сама про себе: «Українсько-німецькі націоналісти на службі у фашистської Німеччини» (1946 р.)
А «Радянська енциклопедія історії України» (т. 4, стор. 359) пішла ще далі, підкреслюючи, що «співробітництво з фашизмом показало всю глибину політичного і морального падіння українського буржуазного націоналізму, який, за влучним висловом Д. 3. Мануїльського, «ніколи не був національним, бо він завжди обслуговував інтереси чужоземних, пануючих класів. Він ніколи не був самостійним, бо він ніколи не орієнтувався на сили власного народу, а на чужинців. Перемога радянського народу у Великій Вітчизняній війні, розгром фашизму завдали нищівного удару по маячних планах українського буржуазного націоналізму».
Ось такий категоричний висновок зробили вельмишановні «об'єктивні київські вчені».
У зв'язку, з цим давайте, шановний читачу, розберемося у питанні, чи воювали вояки УПА проти фашистів, чи були .на їх службі? І зробимо це на фактах, які мають стосунок до нашої області. А допоможуть нам у цьому матеріали періодики часів другої світової війни.

Ось часопис Української Народно-Революційної Армії під командуванням отамана Тараса Боровця-Бульби «За оборону України» від 10 серпня 1943 року. Тут привертають до себе увагу ось ці рядки: «Бий гада! (підбірка матеріалів). Ідуть німецькі вантажні машини. Перша, друга, третя, четверта. Наша чота (взвод — Г. Б.) лежить на теплій нагрітій липневим сонцем землі. Машини рівняються з нами, падає гостра команда хорунжого Кречета: «Вогонь!». Рвуться міни. Падає кілька сальв і кулеметних серій. Дві машини горять, одна лежить розбита. Обеззброюємо ранених, забираєм забитим зброю. Завдання виконане. Німців ударили ще раз по транспорту. Хлопці здобули новенькі маузери і машинні пістолі. Козак Буря».

А ось ще одна газета — «За самостійну Україну — бойовий орган ОУН. 24.10.1943 р.:
«Починаючи з березня 1943 р. села розправились з сотнями ляндвіртів, зондерфюрерів та інших п'явок народу.
Фашисти у відповідь посилили репресії: спалили 11 сіл лише в одному Деражненському районі, багато інших сіл.»


З повстанських боїв.
Біля Копитова (Корецький район) в чотирьохгодинному бою з німецькими жандармами повстанці здобули 60 крісів, кілька кулеметів, амуніцію та вояцький виряд. 25 німців убито, 14 попало в полон, багато ранено.
На соші Рівне - Клевань один рій (частина взводу — Г. Б.) повстанців розбив 2 німецьких авта, що їхали на грабіжницьку акцію. Тут згинуло 38 гітлерівців.
У бою з німецькими гестапівцями, що приїхали грабити Білівські хутори на Клеванщині повстанці розбили бандитів, здобувши 2 скоростріли (МГ), 1 емпі, скрині амуніції.
У листопаді ц. р. відділи УПА зайняли районове місто Мізоч на Острожчині й тримали його цілу добу. Знищено багато німців. Здобуто 150 крісів, У бою героїчно бився по боці українських повстанців відділ азербайджанців».
«Бій на шляху Рафалівка - Володимирець. Із загону ім. Коновальця вислано 8 жовтня м. р. (1943 р. — Г. Б.) відділ у силі одної чоти на засідку при шляху Рафалівка — Володимирець, який часто проїжджали німці... В загальному нім-ців нараховувалося до 200 чоловік. У розвідку поїхала німецька кіннота, а як бічний розшук їхав середньої величини танк.
В той самий час наспіла на допомогу повстанцям друга чота, яка зайшла німців ззаду. Німці, побачивши себе окруженими, почали в переполосі тікати, не зводячи навіть бою... Повстанці прогнавши ворога, рішили забрати танк (з якого втекли танкісти — Г. Б.). Знайшовся шофер-танкіст і танк пущено в рух».

(Підпільна газета «Вісті Української Інформаційної служби», 1944 р., 1 квітня).

А ось рядки з доволі таки об'ємної листівки, виданої у жовтні 1943 року Головним командуванням Української Повстанської Армії:
«...Кремлівські імперіалісти такі самі вороги народу, як і берлінські.
НКВД — не краще гестапо.
Ні, ми не забули ще голоду в 1933 році, ні Біломорського каналу, ні масових репресій в 1937 році.
Бачачи загрозу свому життю кремлівські «вожді» кличуть вас сьогодні захищати їх перед німцями. А хто ж, спитайте їх, у 1939 році заключив розбійницьку спілку з тими ж самими німцями? Хто ділився з ними Польщею і Балтійськими державами? Хто забезпечив німецьку армію хлібом і пальним матеріалом? Смерть Гітлерові й Сталінові! Геть берлінським і московським імперіям! Геть гітлерівську «нову Європу» і більшовицький СРСР!»

«З хроніки подій на українських землях» (рік 1943, збірка № 1)

«18 липня одна вишукальна група української самооборони звела на шляху Вілька — Яполоть в Степанському районі бій з німецькою жандармерією. Ворог втратив 19 чоловік убитими. Були ранені. Здобуто 3 кулемети, 6 маш. пістолів, далі — звичайні пістолі, рушниці, гранати, багато амуніції та бензину».
«В Млинівському районі мав місце бій німців з відділом самооборони, в рядах якої боролись також грузини, узбеки та росіяни. В бою впало 60 німців».
«В боях проти німецьких окупантів відділи УПА зайняли в місяцях березень — квітень 1943 р. містечка: Володимирець, Степань, Висоцьке, Дубровиця, Людвипіль (Соснове — Г. Б.), Деражне, Олика, Цумань, Горохів і ін. Німецькі залоги скрізь розбито й розігнано».

Крім вище згаданих акцій УПА проводила проти гітлерівців і широкомасштабні операції, захищалась від наступу ворогів. Одна з таких операцій спрямовувалася проти каральної операції німецьких загарбників під командуванням гітлерівського генерала поліції Фон дем Баха (Еріха Залевського, поляка за походженням, українофоба і нациста за переконанням) - на Рівненщині (червень - вересень 1943 року), до участі в якій гітлерівці залучили 2 бронепоїзди, 50 танків і бронемашин, 27 літаків, 10 моторизованих батальйонів з важкою зброєю й артилерією і приблизно з 10 тисячами німецьких і польських поліцаїв і жандармів, угорців та «батальйонників».
В ході цієї операції гітлерівці провели проти УПА (плануючи її остаточно знищити) цілий ряд боїв (не рахуючи дрібних сутичок) — у липні - 35, серпні - 24, у вересні - 15. Проте УПА у цих боях не лише вистояла, але й нанесла ворогам відчутних ударів. Адже в ході цієї операції було знищено 3000 фашистів та їх посіпак. Проте в ході цих запеклих боїв УПА втратила 1237 старшин та стрільців убитими та пораненими. Гітлерівці ж за цей час знищили понад 5000 осіб з числа цивільного населення.
Серед полеглих у боях з гітлерівцями були Івахів Василь (Сонар, Сом), військовий референт краєвого проводу ОУН на Північно-Західній українській землі, поручник, до речі, герой однієї з популярних на Рівненщині пісень УПА; у цей же день загинули ще 9 вояків, і серед них поручник Юліан Ковальський, чотар Семен Снятецький (Сойко). .
1 серпня 1943 року в Бугрині Гощанського району загинув замордований гітлерівцями Іван Луцюк (Рудящий), виховник і політичний керівник однієї з груп УПА.
Убою з фашистами загинув 11 березня 1943 року військовий референт краєвого Проводу ОУН на Північно-Західних землях, командир одного з перших загонів УПА на Рівненщині, та й на Волині взагалі, син православного священика з Острожця Млинівського району Сергій Качинський. Віддали своє життя, захищаючи від фашистів жителів села Малин Млинівського району, 16 — 18-річні юнаки УПА Костянтин Приступа, Іван Дорецький, Петро Гулай, Дмитро Базилюк, Іван Сібігатель, Анастасій Абрамчук, Анатолій Чернюк, Панас Воєвода, Антон Рудишко. На роздоріжжі між селами Мильче та Будераж Дубенського району біля хутора Ріжок похований випускник лісового відділу рільничої школи Крем'янецького ліцею Генадій Литвин (Литвинович), полеглий у бою з німцями. Загинув, розстріляний фашистами у 1943 році, Олександр Бусел, —один з активних організаторів ОУН, житель Клеваня.
У багатьох селах та містах області сплять вічним сном герої УПА, які загинули в боях з гітлерівцями за вільну Україну, зокрема, у Бережниці Дубровицького району, у Березному та у багатьох інших. На їх могилах нарешті споруджено та освячено пам'ятники - хрести.
Отже, як бачимо, громили таки вояки УПА фашистів, вели з ними бої, не були вони на службі в окупантів, як твердили, та й, що гріха таїти, твердять до цього часу деякі закомплексовані більшовицькою пропагандою люди.
А скільки їх, переважно юнаків та дівчат, у цих боях були пораненими, контуженими! Скількох колишніх вояків УПА, які перенесли роки боротьби з фашистами, потім .було заслано енкаведистами в концтабори Сибіру, Казахстану, Далекого Сходу, закатовано в тюрмах? Тим часом вони, патріоти, боролися за розгром фашизму, а, отже, за Перемогу, 50-річчя якої відзначається нині.
І звідси висновок: вшановуючи гідну пам'ять тих наших людей, хто громив фашистів у рядах Червоної Армії та в радянських партизанських формуваннях, ми повинні на такому ж рівні вшановувати і тих, хто боровся за Перемогу в інших формуваннях, насамперед у формуваннях Української Повстанської Армії.
__________________
Не можна знати все, достатньо розуміти. .
genych зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 04.03.2012, 21:23   #125
genych
Передовик
 
Аватар для genych
 
Реєстрація: 24.12.2010
Вік: 31
Дописи: 1.765
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 307
Дякую (Получено): 296
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 0
Рівненська обл.
Мій ресівер: ORTON 4050c
Надіслати повідомлення для genych на ICQ
Типово

За Україну, за її волю!

Із Гітлером ми не братались —
Народу гризла нас печаль!
Німоту кляту ми карали! —
За нас говорить слава й сталь!

Марко Боєслав (Михайло Дяченко), поет УПА.

Вдумайтеся, шановний читачу, ось у ці цифри, які наводять іноземні джерела: Україна під час другої світової війни втратила 8 мільйонів своїх громадян (5,5 мільйона цивільних і 2,5 мільйона військових). Це становить 19,1 процента всього її населення. Для порівняння: втрати Росії становлять від 3 до 4 мільйонів солдатів на фронтах, загальне число російських втрат було 5—6 мільйонів.
І, як не дивно, навіть Німеччина, яка розв'язала другу світову війну і зазнала нищівного розгрому, і та понесла втрати набагато менші порівняно з Україною: у цій війні загинуло 6,5 мільйона німців (9,1 процента від усього населення Німеччини, 4,5 млн. військових і 2 млн. цивільних).
Як бачимо, Україна порівняно (якщо такі порівняння можна робити!) понесла у минулій війні найстрашніші втрати. Так що Перемога дісталася їй дуже і дуже нелегко, надто дорогою ціною. І, здавалось би, зараз, коли Україна і інші країни світу відзначають 50-річчя перемоги над гітлеризмом, пора було б українському суспільству консолідуватися, щоб гідно вшанувати світлу пам'ять наших земляків, віддати шану нашим дідам, батькам, сестрам, братам, які стали жертвами жорстокої боротьби двох людиноненависницьких систем — комуністичної та фашистської.
І що ж ми бачимо нині? Приймаються постанови, ухвали, якими зобов'язується вшановувати пам'ять наших земляків, які загинули, перебуваючи в рядах Червоної Армії і в радянських партизанських формуваннях, вшановувати тих воїнів, які гнали фашистських загарбників з української землі. Що ж, на нашу думку, так і повинно бути. Адже ці люди свято виконували свій воїнський обов'язок, вони захищали нашу Батьківщину і у випадку потреби, не вагаючись, готові були віддати — і віддавали! — найдорогоцінніше — своє життя в боротьбі з фашизмом.
Але чомусь у цих документах якось, скажемо, нечітко, невиразно говориться про вшанування тих, хто громив гітлерівців не під червоними прапорами, а під українським національним, зараз державним, синьо - жовтим, тих, хто мав на своїх головних уборах той же тризуб, який зараз прикрашає фуражки і пілотки воїнів Армії Незалежної України.
Так, мова йде про вояків Української Повстанської Армії. Адже і вони внесли свій вагомий вклад у розгром фашистської Німеччини. Прекрасно розуміємо, що далеко не всі читачі сприймуть це твердження. Адже десятки років, а точніше більше ніж півстоліття у наші голови більшовицькі пропагандисти вбивали тезу, що вояки УПА не брали участі у боротьбі з фашистами. Згадаймо, що зовсім недавно писали компартійні автори про упівців як про «сокирників», «п'яниць», як про «українських бандитів».
А бере початок така характеристика справжніх борців за Незалежну Україну з того часу, коли через лінію фронту у Москву докотилися звістки про українських повстанців, про те, що вони воюють за Україну. Ці відомості передавали у «центр» радянські партизани та підпільники, які в Західній Україні починали свою діяльність, а точніше починали вступати у збройні сутички з першими загонами «Поліської Січі», які виникли на території Полісся, з першими загонами Української Повстанської Армії, які починали формуватися на Костопільщині ще на початку 1942 року.
Московське та й київське більшовицьке керівництво не сприймало високих цілей, за які боролися українські патріоти — вони ж боролися за Незалежну Україну, а, значить, за її відокремлення від СРСР. А це, зрозуміло, означало його розвал.
І керівники УРСР періоду війни — тодішні голова Президії Верховної Ради УРСР М. Гречуха, голова Ради народних комісарів УРСР О. Корнієць, секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов добре знали про боротьбу УПА проти гітлерівських загарбників, проте свідомо говорили людям неправду. Так, у листівках під назвою «До населення тимчасово окупованих районів України» (12.01.1944 р.) вони лукаво запитували: «Чи вбили (націоналісти — Т. Б.): хоч одного німця, чи пустили в укіс хоч один німецький ешелон?»
Цю брехню підхопили партійні «ідеологи», «історики», вірніше, фальсифікатори історії, які дійшли вже були навіть до того, що силкувалися довести, що УПА створили... німці.
Навіть волиняк академік Дмитро Мануїльський, будучи на посту заступника голови Ради міністрів УРСР, у своїх промовах говорив про «українсько-німецьких націоналістів». Промовиста у цьому питанні його «праця», назва якої говорить сама про себе: «Українсько-німецькі націоналісти на службі у фашистської Німеччини» (1946 р.)
А «Радянська енциклопедія історії України» (т. 4, стор. 359) пішла ще далі, підкреслюючи, що «співробітництво з фашизмом показало всю глибину політичного і морального падіння українського буржуазного націоналізму, який, за влучним висловом Д. 3. Мануїльського, «ніколи не був національним, бо він завжди обслуговував інтереси чужоземних, пануючих класів. Він ніколи не був самостійним, бо він ніколи не орієнтувався на сили власного народу, а на чужинців. Перемога радянського народу у Великій Вітчизняній війні, розгром фашизму завдали нищівного удару по маячних планах українського буржуазного націоналізму».
Ось такий категоричний висновок зробили вельмишановні «об'єктивні київські вчені».
У зв'язку, з цим давайте, шановний читачу, розберемося у питанні, чи воювали вояки УПА проти фашистів, чи були .на їх службі? І зробимо це на фактах, які мають стосунок до нашої області. А допоможуть нам у цьому матеріали періодики часів другої світової війни.

Ось часопис Української Народно-Революційної Армії під командуванням отамана Тараса Боровця-Бульби «За оборону України» від 10 серпня 1943 року. Тут привертають до себе увагу ось ці рядки: «Бий гада! (підбірка матеріалів). Ідуть німецькі вантажні машини. Перша, друга, третя, четверта. Наша чота (взвод — Г. Б.) лежить на теплій нагрітій липневим сонцем землі. Машини рівняються з нами, падає гостра команда хорунжого Кречета: «Вогонь!». Рвуться міни. Падає кілька сальв і кулеметних серій. Дві машини горять, одна лежить розбита. Обеззброюємо ранених, забираєм забитим зброю. Завдання виконане. Німців ударили ще раз по транспорту. Хлопці здобули новенькі маузери і машинні пістолі. Козак Буря».

А ось ще одна газета — «За самостійну Україну — бойовий орган ОУН. 24.10.1943 р.:
«Починаючи з березня 1943 р. села розправились з сотнями ляндвіртів, зондерфюрерів та інших п'явок народу.
Фашисти у відповідь посилили репресії: спалили 11 сіл лише в одному Деражненському районі, багато інших сіл.»


З повстанських боїв.
Біля Копитова (Корецький район) в чотирьохгодинному бою з німецькими жандармами повстанці здобули 60 крісів, кілька кулеметів, амуніцію та вояцький виряд. 25 німців убито, 14 попало в полон, багато ранено.
На соші Рівне - Клевань один рій (частина взводу — Г. Б.) повстанців розбив 2 німецьких авта, що їхали на грабіжницьку акцію. Тут згинуло 38 гітлерівців.
У бою з німецькими гестапівцями, що приїхали грабити Білівські хутори на Клеванщині повстанці розбили бандитів, здобувши 2 скоростріли (МГ), 1 емпі, скрині амуніції.
У листопаді ц. р. відділи УПА зайняли районове місто Мізоч на Острожчині й тримали його цілу добу. Знищено багато німців. Здобуто 150 крісів, У бою героїчно бився по боці українських повстанців відділ азербайджанців».
«Бій на шляху Рафалівка - Володимирець. Із загону ім. Коновальця вислано 8 жовтня м. р. (1943 р. — Г. Б.) відділ у силі одної чоти на засідку при шляху Рафалівка — Володимирець, який часто проїжджали німці... В загальному нім-ців нараховувалося до 200 чоловік. У розвідку поїхала німецька кіннота, а як бічний розшук їхав середньої величини танк.
В той самий час наспіла на допомогу повстанцям друга чота, яка зайшла німців ззаду. Німці, побачивши себе окруженими, почали в переполосі тікати, не зводячи навіть бою... Повстанці прогнавши ворога, рішили забрати танк (з якого втекли танкісти — Г. Б.). Знайшовся шофер-танкіст і танк пущено в рух».

(Підпільна газета «Вісті Української Інформаційної служби», 1944 р., 1 квітня).

А ось рядки з доволі таки об'ємної листівки, виданої у жовтні 1943 року Головним командуванням Української Повстанської Армії:
«...Кремлівські імперіалісти такі самі вороги народу, як і берлінські.
НКВД — не краще гестапо.
Ні, ми не забули ще голоду в 1933 році, ні Біломорського каналу, ні масових репресій в 1937 році.
Бачачи загрозу свому життю кремлівські «вожді» кличуть вас сьогодні захищати їх перед німцями. А хто ж, спитайте їх, у 1939 році заключив розбійницьку спілку з тими ж самими німцями? Хто ділився з ними Польщею і Балтійськими державами? Хто забезпечив німецьку армію хлібом і пальним матеріалом? Смерть Гітлерові й Сталінові! Геть берлінським і московським імперіям! Геть гітлерівську «нову Європу» і більшовицький СРСР!»

«З хроніки подій на українських землях» (рік 1943, збірка № 1)

«18 липня одна вишукальна група української самооборони звела на шляху Вілька — Яполоть в Степанському районі бій з німецькою жандармерією. Ворог втратив 19 чоловік убитими. Були ранені. Здобуто 3 кулемети, 6 маш. пістолів, далі — звичайні пістолі, рушниці, гранати, багато амуніції та бензину».
«В Млинівському районі мав місце бій німців з відділом самооборони, в рядах якої боролись також грузини, узбеки та росіяни. В бою впало 60 німців».
«В боях проти німецьких окупантів відділи УПА зайняли в місяцях березень — квітень 1943 р. містечка: Володимирець, Степань, Висоцьке, Дубровиця, Людвипіль (Соснове — Г. Б.), Деражне, Олика, Цумань, Горохів і ін. Німецькі залоги скрізь розбито й розігнано».

Крім вище згаданих акцій УПА проводила проти гітлерівців і широкомасштабні операції, захищалась від наступу ворогів. Одна з таких операцій спрямовувалася проти каральної операції німецьких загарбників під командуванням гітлерівського генерала поліції Фон дем Баха (Еріха Залевського, поляка за походженням, українофоба і нациста за переконанням) - на Рівненщині (червень - вересень 1943 року), до участі в якій гітлерівці залучили 2 бронепоїзди, 50 танків і бронемашин, 27 літаків, 10 моторизованих батальйонів з важкою зброєю й артилерією і приблизно з 10 тисячами німецьких і польських поліцаїв і жандармів, угорців та «батальйонників».
В ході цієї операції гітлерівці провели проти УПА (плануючи її остаточно знищити) цілий ряд боїв (не рахуючи дрібних сутичок) — у липні - 35, серпні - 24, у вересні - 15. Проте УПА у цих боях не лише вистояла, але й нанесла ворогам відчутних ударів. Адже в ході цієї операції було знищено 3000 фашистів та їх посіпак. Проте в ході цих запеклих боїв УПА втратила 1237 старшин та стрільців убитими та пораненими. Гітлерівці ж за цей час знищили понад 5000 осіб з числа цивільного населення.
Серед полеглих у боях з гітлерівцями були Івахів Василь (Сонар, Сом), військовий референт краєвого проводу ОУН на Північно-Західній українській землі, поручник, до речі, герой однієї з популярних на Рівненщині пісень УПА; у цей же день загинули ще 9 вояків, і серед них поручник Юліан Ковальський, чотар Семен Снятецький (Сойко). .
1 серпня 1943 року в Бугрині Гощанського району загинув замордований гітлерівцями Іван Луцюк (Рудящий), виховник і політичний керівник однієї з груп УПА.
Убою з фашистами загинув 11 березня 1943 року військовий референт краєвого Проводу ОУН на Північно-Західних землях, командир одного з перших загонів УПА на Рівненщині, та й на Волині взагалі, син православного священика з Острожця Млинівського району Сергій Качинський. Віддали своє життя, захищаючи від фашистів жителів села Малин Млинівського району, 16 — 18-річні юнаки УПА Костянтин Приступа, Іван Дорецький, Петро Гулай, Дмитро Базилюк, Іван Сібігатель, Анастасій Абрамчук, Анатолій Чернюк, Панас Воєвода, Антон Рудишко. На роздоріжжі між селами Мильче та Будераж Дубенського району біля хутора Ріжок похований випускник лісового відділу рільничої школи Крем'янецького ліцею Генадій Литвин (Литвинович), полеглий у бою з німцями. Загинув, розстріляний фашистами у 1943 році, Олександр Бусел, —один з активних організаторів ОУН, житель Клеваня.
У багатьох селах та містах області сплять вічним сном герої УПА, які загинули в боях з гітлерівцями за вільну Україну, зокрема, у Бережниці Дубровицького району, у Березному та у багатьох інших. На їх могилах нарешті споруджено та освячено пам'ятники - хрести.
Отже, як бачимо, громили таки вояки УПА фашистів, вели з ними бої, не були вони на службі в окупантів, як твердили, та й, що гріха таїти, твердять до цього часу деякі закомплексовані більшовицькою пропагандою люди.
А скільки їх, переважно юнаків та дівчат, у цих боях були пораненими, контуженими! Скількох колишніх вояків УПА, які перенесли роки боротьби з фашистами, потім .було заслано енкаведистами в концтабори Сибіру, Казахстану, Далекого Сходу, закатовано в тюрмах? Тим часом вони, патріоти, боролися за розгром фашизму, а, отже, за Перемогу, 50-річчя якої відзначається нині.
І звідси висновок: вшановуючи гідну пам'ять тих наших людей, хто громив фашистів у рядах Червоної Армії та в радянських партизанських формуваннях, ми повинні на такому ж рівні вшановувати і тих, хто боровся за Перемогу в інших формуваннях, насамперед у формуваннях Української Повстанської Армії.
__________________
Не можна знати все, достатньо розуміти. .
genych зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 10.03.2012, 15:07   #126
argonavt79
Передовик
 
Аватар для argonavt79
 
Реєстрація: 09.02.2011
Вік: 47
Дописи: 646
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 40
Дякую (Получено): 71
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 0

Типово

Мій дідусь оберст-лейтенант 36-го полку піхоти ландверу(переглядав документи і знайшов фото довго шукав в інтернеті і знайшов)
Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
Цісарсько-королівський ландвер (Kaiserlich Königliche Landwehr, k.k. Landwehr) – територіальна складова сухопутних військ австро-угорської армії, складалася з регулярних підрозділів та підпорядковувалася австрійському чи угорському міністерству оборони. 36-й полк піхоти ландверу «Коломия» (36. Landwehrinfanterieregiment Kolomea або 36 Landwehr Infanterie-Regimenter Kolomea) сформовано у жовтні 1898 р. з 4-го батальйону 20-го Галицького полку піхоти ландверу (Станіславів), 4-го батальйону 22-го Галицького полку піхоти ландверу (Чернівці) та новосформованих батальйонів.

Колір полка – трав’янистий (grasgrün), використовували срібні гудзики з цифрами «36». Штаб й усі батальйони дислокувалися в Коломиї, у казармах на вул. Боньковського (зараз – Моцарта). Станом на липень 1914 р. національний склад полку: 70% - українці, 21% - поляки. Райони рекрутації до 36-го: Коломия, Станіславів, Чортків.

36-й ппл входив до складу 86-ї бригади (86. Landwehr Infanteriebrigade, штаб – Чернівці) 43-ї піхотної дивізії (43. Landwehr Infanterie Truppendivision, штаб – Львів). Теоретично, полк знаходився на території ХІ армійського корпусу (штаб – Львів), який охоплював Східну Галичину та Буковину. Але станом на початок ПСВ 43-я дивізія належала до ІІІ АК (штаб – Грац), що входив до 2-ї австрійської армії.
__________________
Дякуйте Богу за прожитий день. За спожитий хліб, за здоров`я, і ласки які Він нам посилає.

Востаннє редагував argonavt79: 10.03.2012 о 15:29.
argonavt79 зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 15.04.2012, 10:37   #127
Петрович
Активіст
 
Аватар для Петрович
 
Реєстрація: 04.06.2010
Вік: 58
Дописи: 299
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 216
Дякую (Получено): 122
Флуда (Поставлено): 1
Флуда (Получено): 1
Волинь м.Берестечко
Мій ресівер: ORTON 4100c,U2C HD ...
Типово

Сайт про музей Козацькі могили стартує через кілька днів. Зараз він перебуває в розробці
.Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
Петрович зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 15.04.2012, 18:54   #128
argonavt79
Передовик
 
Аватар для argonavt79
 
Реєстрація: 09.02.2011
Вік: 47
Дописи: 646
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 40
Дякую (Получено): 71
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 0

Типово

Чорні запорожці.
Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
Чорні Запорожці або чорношличники (повна назва — кінний дивізіон (згодом полк) Чорних запорожців) — військова формація армії УНР, що існувала в 1918—1920 роках.
Дивізіон було розгорнуто з кінної сотні 2-го Запорізького полку Запорізької дивізії наприкінці 1918 року. У грудні 1918 — квітні 1919 брав участь у ІІ-й українсько-більшовицькій війні, після якої восени 1919 року опинився з іншими військами УНР у «трикутнику смерті» (Любар-Шепетівка-Миропіль). Восени 1919 — навесні 1920 полк узяв участь у І Зимовому поході Дієвої армії УНР, де відзначився як чи не єдиний боєздатний і відносно уніформований підрозділ. Приклади бойової відваги та винахідливості цей полк показав у боях під Сидоровом та за Вознесенськ. Після повороту з походу полк увійшов до складу Окремої кінної дивізії. Наприкінці літа 1920 полк увійшов до складу 1-ої Запорозької дивізії.

У листопаді 1920 року полк разом з іншими підрозділами Дієвої армії УНР перейшов річку Збруч і його було інтерновано в таборах на території Польщі.
Перша згадка про те, що чорні шлики та чорні черкески використала кінна сотня 2-го Запорозького полку, датовано 29 квітня 1918 р., коли у Полтаві було проведено парад на честь того, що місто взяли українські війська[1].

Відомий однострій, за яким були відомі чорні запорожці, було пошито у Кременчуці наприкінці січня 1919 р. У своїх мемуарах командир підрозділу Петро Дяченко згадує, що сукно для пошиву було здобуто у боях з махновцями у Донецькому басейні.

Однострій складали чорні шапки (каракулеві у старшин, смушкові у козаків) з чорними ж шликами, чорні жупани, чорні штани, світло-сірі черкески, чорні чоботи.

Окремого шику образові чорних запорожців надавало те, що всі бійці полку носили стару козацьку зачіску — «оселедець» (довге пасмо волосся на виголеній голові).
Костянтин Гломозда[2] описує знамено чорних запорожців як чорний значок зі скошеним краєм із зображенням на лицьовому боці тризуба з написом «1-й кінний полк Чорних Запорожців». Зворотня сторона знамена містила зображення черепа з кістьми й написом «Україна або смерть». Але ані історіограф полку Борис Монкевич, ані командир полку Петро Дяченко у своїх мемуарах не згадують зображення знамена.

Цікаво відзначити, що схоже знамено мали українські повстанці Холодного Яру в 1921—1923 роках.
__________________
Дякуйте Богу за прожитий день. За спожитий хліб, за здоров`я, і ласки які Він нам посилає.
Дякую vasjabr Сказав дякую
argonavt79 зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 17.04.2012, 17:05   #129
argonavt79
Передовик
 
Аватар для argonavt79
 
Реєстрація: 09.02.2011
Вік: 47
Дописи: 646
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 40
Дякую (Получено): 71
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 0

Типово

Козак Мамай
Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
Козак Мамай (козак-мамай, козак-бродяга) — ідеалізований образ козака і українців загалом в Україні. Захисник українського народу, степовик, мандрівник, воїн, мудрець, казкар і характерник в одній особі. Його образи можна зустріти майже в кожній хаті поряд з іконами. З іменем (назвою) тісно пов'язаний стародавній термін «мамаювати» (мандрувати, козакувати, вести козачий спосіб життя), «ходити на мамая» (іти навмання, куди очі дивляться).
Оповіді про козака Мамая можна зустріти серед народних легенд, переказів, примовок. Та чи не найкраще його образ відтворений у народному живописі: в оксамитному жупані, сап'янових чоботях та синіх шароварах; кругла поголена голова з хвацько закрученим за вухо «оселедцем», довгі вуса, чорні брови, карі очі, тонкий ніс, рум'яні щоки — перед вами портрет красеня-молодця, яким він склався в народній уяві.

Козака Мамая на таких картинах завжди малювали з кобзою, що є символом співучої душі народу. Кінь на картині символізував народну волю, дуб — його могутність. Часто на малюнках ми бачимо зображення списа з прапорцем, козацького штофа і чарки. Це були речі, пов'язані зі смертю козака — спис ставили на місці поховання, штоф і чарку клали в могилу — вони нагадували про скороминущість життя та козацьку долю, в якій загроза смерті в бою була повсякденною реальністю.

Такі картини малювали на полотні, на стінах будівель, віконцях, кахлях, скринях, посуді, вуликах і навіть на дверях яскравими, соковитими фарбами часто з написом: «Я козак Мамай, мене не займай». Це свідчило про доброту, незалежність та веселу вдачу хазяїв господи. Згадані малюнки, що дійшли до нашого часу, не тільки вдало прикрашали домівку, а й розповідали про смаки та світогляд хазяїв.

За народними переказами козак Мамай був православним, мав дар зцілювати хворих і ходити по воді, що давало право простим людям шанувати його як святого і вішати у хаті його образ поряд з образами інших святих.
__________________
Дякуйте Богу за прожитий день. За спожитий хліб, за здоров`я, і ласки які Він нам посилає.
Дякую vasjabr Сказав дякую
argonavt79 зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 23.04.2012, 19:39   #130
argonavt79
Передовик
 
Аватар для argonavt79
 
Реєстрація: 09.02.2011
Вік: 47
Дописи: 646
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 40
Дякую (Получено): 71
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 0

Типово

Приватне життя козацької старшини XVIII ст.
Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
Назва : Приватне життя козацької старшини XVIII ст. (на матеріалах епістолярної спадщини)
Автор : Дзюба О. М.
Видавництво : К.: Інститут історії України
Рік видання : 2012
ISBN : 978-966-02-6189-1
Сторінок : 347
Формат : PDF
Розмір файлу : 44,6 MB
Мова : Українська
закачати книгу можна тут: Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
__________________
Дякуйте Богу за прожитий день. За спожитий хліб, за здоров`я, і ласки які Він нам посилає.
argonavt79 зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Відповідь

Закладки

Параметри теми
Параметри перегляду

Ваші права у розділі
Ви не можете створювати теми
Ви не можете писати дописи
Ви не можете долучати файли
Ви не можете редагувати дописи

BB-код є Увімк.
Усмішки Увімк.
[IMG] код Увімк.
HTML код Вимк.

Швидкий перехід

Схожі теми
Тема Автор Розділ Відповідей Останній допис
"Правдиві" байки рибалок і мисливців sat-prof Відпочинок (природа,риболовля) 14 30.05.2018 14:55
Цей день в історії slavon Відпочинок (природа,риболовля) 178 17.06.2017 19:39
Про перехід України на цифрове ТБ (обговорення та запитання) Roma&XP SAT - новини,українські телеканали 109 16.02.2017 20:58
Майбутнє сат-тв на теренах УКРАЇНИ sat-prof Загальний розділ! 8 07.08.2011 00:31


Часовий пояс GMT +3. Поточний час: 01:10.


vBulletin 3.8.4 ; Переклад: © Віталій Стопчанський, 2004-2010
Львівський форум