SAT
шарінг
Форум - Супутникового телебачення SAT-PROF  

Назад   Форум - Супутникового телебачення SAT-PROF > Вітальня - SaT-PRoF.CoM.Ua > Офтопік (теревеньки)

Примітки

Створення нової теми Відповідь
 
Параметри теми Параметри перегляду
Старий 20.02.2010, 11:05   #1
sat-prof
Administrator
 
Аватар для sat-prof
 
Реєстрація: 14.12.2009
Дописи: 6.635
Ukraine
Мій ресівер: Opticum 9500HD Enigma2 (ACC Авангард) +Openbox X820 (Dir320)
Надіслати повідомлення для sat-prof на ICQ
Типово Говоримо на різні теми!

Говоримо на різні теми!

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Torrents.ru - Закрито!


"Доменне ім'я torrents.ru було закрито слідчими органами в рамках розслідування кримінальної справи відносно москвича, який поширював через цей домен контрафактну програму "Autodesk AutoCAD", повідомляє СКП.

"За даними слідства, 26 січня 2010 житель міста Москви за грошову винагороду в розмірі 1,5 тис. рублів записав на жорсткий диск ЕОМ контрафактну програму Autodesk AutoCAD російська версія, авторські права на яку належать компанії Autodesk, вартістю понад 106 тис. рублів", - говориться в повідомленні на сайті СКП РФ.

Слідчі з'ясували, що "за допомогою веб-сайту з доменним ім'ям torrents.ru неодноразово здійснювалося розповсюдження шкідливих програм і контрафактних примірників творів, що тягне за собою порушення авторських прав компаній Autodesk AutoCAD, ЗАТ "1С" та інших законних правовласників у великому і особливо великому розмірах".

"З метою вжиття заходів щодо усунення обставин, що сприяють вчиненню злочину, запобігання вчинення подібних злочинів, встановлення причетності до скоєння даних злочинів власників доменного імені, у порядку ч.2 ст.158 КПК РФ органами слідства внесено подання про призупинення делегування доменного імені torrents.ru на час проведення попереднього слідства, повідомили у відомстві.

Як повідомляла газета Взгляд, найбільший російський сервер торрентів Torrents.ru в четвер вимушено змінив ім'я: російський реєстратор доменних імен "Ру-Центр" припинив делегування домену власникам сайту. Це було зроблено за поданням Чертанівської міжрайонної прокуратури, що стало першим подібним випадком в російській історії. Робота трекера була відновлена на іншому домені за адресою rutracker.org. Проте, станом на 14.25 за київським часом 19 лютого, rutracker.org також не відповідає на запити.

Torrents.ru, як і багато подібних сервісів, раніше неодноразово стикався з претензіями щодо авторських прав на розміщені за допомогою трекера матеріали. У більшості випадків такі претензії вирішувалися без залучення правоохоронних органів шляхом видалення нелегального контенту. Зокрема, на ресурсі правовласникам видавався обліковий запис з правом закривати роздачі, де поширюються матеріали з їх контентом. Тому причина, з якої вжиті настільки радикальні заходи відносно ресурсу, незрозуміла."
__________________
Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
Цінуйте щирість, а не користуйтеся нею. (sat-prof)

Востаннє редагував D-Misha: 14.10.2013 о 21:51.
sat-prof зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 02.01.2017, 14:55   #691
D-Misha
Передовик
 
Аватар для D-Misha
 
Реєстрація: 14.01.2010
Дописи: 3.851
Ukraine
Мій ресівер: х-810,Sat-Integral S-1228 HD
Типово

Повернення Донбасу відбудеться до середини 2018 року, - Тука

Російська Федерація явно не бачить ці території в своєму складі.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Георгій Тука.

Заступник міністра у справах окупованих територій впевнений, що Росія не бачить окуповані території Донбасу у своєму складі. Заступника міністра у справах окупованих територій Гергій Тука вважає, що окуповані території Донбасу Україна поверне під свій контроль наступного року, або максимум до червня 2018 року. Про це він написав у колонці у журналі «Новое время», повідомляють Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
__________________
Доброта-вище всіх якостей.

Востаннє редагував D-Misha: 02.01.2017 о 14:57.
D-Misha зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 03.01.2017, 06:51   #692
D-Misha
Передовик
 
Аватар для D-Misha
 
Реєстрація: 14.01.2010
Дописи: 3.851
Ukraine
Мій ресівер: х-810,Sat-Integral S-1228 HD
Типово

"Феєрична красуня!": Мережу вразило незвичайне фото бійця АТО Аміни Окуєвої

Нечасто можна побачити, як розум, сміливість, почуття гідності та краса поєднуються у одній людині.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Доброволець Аміна Окуєва, напевно, відома усім українцям. Особливо тим, хто небайдужий до долі своєї країни та війни з ворогом. Однак у соцмережах захоплюються не тільки душевними якостями та сміливістю жінки-воїна, але і її екзотичною красою.
__________________
Доброта-вище всіх якостей.
D-Misha зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 03.01.2017, 10:42   #693
D-Misha
Передовик
 
Аватар для D-Misha
 
Реєстрація: 14.01.2010
Дописи: 3.851
Ukraine
Мій ресівер: х-810,Sat-Integral S-1228 HD
Типово

2017-й -- боятися чи ні?

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Серед віруючих ширяться чутки, що наступний рік багато в чому може нагадувати 1917-й

У багатьох людей 2017-й викликає містичний страх. Наприкінці 2016 року природа подала більше, як звичайно, тривожних сигналів. Хтось укотре чекає кінця світу. Хтось киває на всілякі пророцтва про "початок кінця". Чи є для цього підстави? Пише газета "Експрес".

Про це говоримо з філософом та істориком Ігорем Александровим, протоієреєм УПЦ Віктором Голубовським, астрономом Марією Левченко, сейсмологом Олександром Кендзерою та кліматологом Іриною Ставчук.

-- Чи є якісь суспільні та історичні аналогії між 1917-м та 2017 роками?

І. Александров:

-- Найяскравіша аналогія, яка проявляється дуже чітко, -- це наростання процесу "знелюднення людини". Напередодні 1917 року це було дуже помітно. Як і нині, тоді розмивалися моральні норми. Ширилися гріховні вади суспільства, батьки байдужіли до духовного виховання дітей.

Працюючи багато в архівах, я виявив ще одну цікаву особливість. Наприкінці ХІХ століття на всю величезну Волинську губернію фіксували одне вбивство за рік. Це на 3 мільйони населення! А напередодні 1917 року в суспільстві щось мовби "перемикнулося" -- і вбивства стали доволі звичною справою. Так само й нині ми звикли до щоденних повідомлень про жорстокі та цинічні вбивства.

-- А які загрози можуть на нас чигати в 2017-му? Ходять чутки, що наша планета зіткнеться з невідомим космічним об'єктом.

М. Левченко:

--- Вочевидь, ідеться про карликову комету Хонди -- Мркоса -- Пайдушакової. Відкрили її ще 1948 року. Вже 11 лютого 2017 року вона має наблизитися до Землі на 0,09 астрономічної одиниці. Іншим словами, на понад 13 мільйонів кілометрів. Це дуже багато! Комету при цьому навіть не буде видно неозброєним оком, лише в бінокль чи телескоп. На такій відстані жодної небезпеки для Землі ця маленька комета становити не може! Тим паче що у 2011 році вона вже підлітала до нас навіть ближче -- на 9 мільйонів кілометрів. І нічого страшного не сталося.

А ось кого слід остерігатися, то це астероїда Апофіса. Саме він міг зіткнутися з Землею 21 грудня 2012 року, але тоді минулося. Втім і у 2017-му нас це обмине. Але наступні два його зближення з нами будуть у 2029-му та 2036 роках. Ось тоді є велика ймовірність зіткнення. Діаметр Апофіса -- 400 метрів. Астероїд, подібний до Апофіса, впав на території сучасної Вінниччини 65 мільйонів років тому, і саме він, імовірно, спричинив вимирання динозаврів. Тож тривожний рік -- не 2017-й, а 2029-й.

-- До речі, а чи є давні пророцтва щодо 2017 року?

В. Голубовський:

-- Чимало людей нагадує, що минає 100 років після страшних революційних подій 1917-го. Тоді все починалося із незначного заворушення. Але переросло у величезне кровопролиття, у війни, катастрофи.

Віруючі упевнені, що вже почали звершуватись пророцтва із Євангелій та творів Святих Отців. Ще святий старець Антоній, передрікав дуже драматичні події: "Падатимуть літаки, йтимуть на дно кораблі, будуть вибухати атомні станції та хімічні заводи... Будуть урагани незнаної сили, землетруси, найжорсткіші посухи і, навпаки, потокоподібні зливи... Переддень пришестя антихриста -- це хаос в житті майже всіх країн". І сьогодні ми майже щодня ми чуємо про різні катаклізми, теракти, війни та катастрофи.

-- Чимало зловіщих знаків убачають і в погодних явищах. Скажімо, у грудні сніг випав в Алжирі, у місцині, що має назву Ворота Сахари. Ми пережили хвилю потужних землетрусів, повеней, масової загибелі тварин. Про що усе це може свідчити?

І. Ставчук: -- Снігопад у Сахарі -- це, звичайно, велика дивина. Якщо не брати до уваги те, що із Заходу цю найбільшу і найгарячішу пустелю світу омиває Атлантичний океан. А на кліматичні умови більшої частина Сахари дуже впливає північно-східний пасат -- вітер, що дме між тропіками.

Унаслідок підсиленого припливу тепла до полярних областей і в Арктику (це результат глобального потепління) північні повітряні потоки загалом стають потужнішими, агресивнішими. Саме через них цього року в Північній Америці, у Європі та Африці спостерігали аномально сильні вітри і зливи. Звідси і снігопад у Сахарі -- наслідок надглибокого просування холодних потоків повітря на південь. До речі, і у Японії цього року вперше за понад 100 років снігом засипало острів Осіма.

-- А як пояснити випадки масової загибелі тварин унаслідок удару блискавки, не кажучи вже про спалахи інфекцій? Так, у Норвегії на пасовищі у грозу одночасно загинуло понад 300 оленів, на Ямалі більш як 2000 оленів забрала сибірка, якої в цих крижаних краях не пам'ятають, в Україні 2016-й рік прошов під знаком африканської чуми свиней...

-- Випадки ураження тварин чи людей внаслідок удару наземної блискавки реєстрували і раніше. Це ж неймовірна сила струму, що може сягати ста тисяч амперів при напрузі в мільйон вольт, тому й уражає все живе, що опинилося у зоні дії. Випадок в Норвегії характерний надзвичайною потужністю удару і великим радіусом ураження. І є ще одним доказом того, що грози на Землі стали загалом сильнішими і мають катастрофічні наслідки.

Щодо стрімкого поширення інфекційних недуг, то про це кліматологи попереджали раніше. Це також наслідок змін клімату. Загалом зміни стають все більш очевидними на багатьох континентах упродовж останніх десяти років.

-- Фінал 2016 року відзначився і низкою землетрусів. Їх реєстрували послідовно відразу в кількох кінцях світу: біля берегів Індонезії, у Китаї, Японії, Аргентині, Перу і Коста-Риці, на Алясці, у країнах Середземномор'я. Наприклад, в Італії, де внаслідок сейсмічних змін земна кора зсунулася майже на метр, один зі священників назвав це... карою Божою за гей-шлюби. А як це пояснила б наука?

О. Кендзера: -- З наукового погляду, це може свідчити про підвищену активність у сейсмічних поясах планети, у зонах дотику літосферних плит на верхній твердій оболонці земної кулі.

Сейсмічні пояси (Середземноморсько-Трансазійський, Тихоокеанський) оперізують земну кулю на тисячі кілометрів на суші та океанічному дні. І, власне, країни, де відбулися згадані землетруси, лежать у зонах активності цих поясів. Можна, однак, сперечатися, чому ці події збіглися в часі, тому що немає даних про те, що сейсмоподія, скажімо, в районі Тихого океану може спровокувати поштовхи на Апеннінах.

Висновок наразі такий: наша планета вже не така, якою була ще півстоліття чи навіть десять років тому. Вона стає все менш комфортною для життя. І цілком можливо, що 2017 рік буде ще неспокійнішим.

Ірина КОНТОРСЬКИХ, Сергій БОВКУН

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
__________________
Доброта-вище всіх якостей.

Востаннє редагував D-Misha: 03.01.2017 о 10:45.
D-Misha зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 03.01.2017, 20:14   #694
D-Misha
Передовик
 
Аватар для D-Misha
 
Реєстрація: 14.01.2010
Дописи: 3.851
Ukraine
Мій ресівер: х-810,Sat-Integral S-1228 HD
Типово

18,5% українців бракує грошей навіть на їжу

18,5% українців заявляють, що їм не вистачає грошей навіть на їжу, а дозволити собі купити все можуть лише 0,1% громадян.

Про це свідчать результати дослідження, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології.

При цьому 51,3% опитаних сказали, що їм вистачає грошей на їжу, але купувати одяг вже важко. Ще 26,5% заявили, що їм вистачає грошей на їжу, одяг і навіть можуть дещо відкладати; 2,6% сказали, що можуть дозволити собі купувати деякі дорогі речі, а 0,1% – що сім’я може дозволити собі купити все, що захоче. Не змогли визначитися 1% опитаних.

При цьому вірять у те, що через рік їхня сім’я житиме краще, трохи більше 20% опитаних. Так, вважають, що будуть жити набагато краще – 1,9%, дещо краще – 19,7%.

Разом з тим 20,2% українців вважають, що через рік їхня сім’я буде жити трохи гірше, а ще 6,9% – набагато гірше.

Відповідь «так само, як зараз» дали 36,4%. Не змогли відповісти на запитання 14,8%, а 0,1% відмовилися відповідати. Крім того, 22,9% українців вважають себе щасливими людьми, ще 31,1% – сказали: «скоріше так, ніж ні».

Також 25,2% українців на запитання, чи вважають вони себе зараз щасливими, відповіли: «І так, і ні»; 11,1% – «скоріше ні, ніж так», не вважають себе щасливими – 7,6%. Не змогли відповісти на запитання 2% опитаних.
Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
__________________
Доброта-вище всіх якостей.
D-Misha зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 04.01.2017, 09:28   #695
D-Misha
Передовик
 
Аватар для D-Misha
 
Реєстрація: 14.01.2010
Дописи: 3.851
Ukraine
Мій ресівер: х-810,Sat-Integral S-1228 HD
Типово

Страшний день: 3 січня, 98 років тому, російські банди окупували Український Харків

1919 року війська червоної армії захопили Харків,і встановили окупаційну владу.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

98 років тому, російські банди окупували Український Харків.

Ті ж самі "зелені чоловічки" у Криму, і "ихтамнеты" на Донбасі в наш час. Страшні факти Української історії пригодав блогер Олег Леусенко.

"Історія другої навали більшовиків в Україні почалася ще влітку 1918 року. Тоді в Таращанському і Звенигородському повітах спалахнуло повстання на чолі з Миколою Шинкарем проти влади гетьмана Скоропадського, інспіроване двома українськими партіями соціал-демократами та есерами. Повстання було придушене частинами німецької армії та гетьманської державної варти. Лідери соціалістів зрозуміли, що самостійно Скоропадського їм не здолати. Потрібні були союзники ззовні. Тому бунтівники почали шукати контактів з московськими більшовиками.

13 листопада в Києві таємно була вибрана Директорія, яка повинна була очолити заколот проти гетьмана Скоропадського. А перед тим, 11 листопада, Раднарком червоної Росії ухвалив у десятиденний строк розпочати наступ під надуманим приводом «на підтримку робітників і селян України, повсталих проти гетьмана». Після повалення Скоропадського уряд Директорії зіткнулося з тим, що на зміну австрійсько-німецьким окупантам в Україну увійшли війська більшовицької росії.

Українські військові просили уряд сконцентрувати зусилля проти червоного нашестя, проте голова Директорії Володимир Винниченко вважав, що це лише посилення розвідочної діяльності на фронтах. Вже після падіння Харкова Директорія таки послала Москві ноту протесту. На що отримала відповідь, мовляв, ніяких військ радянської росії на території України немає, а військові дії відбуваються між арміями УНР та українського радянського уряду. Ті ж самі "зелені чоловічки" у Криму, і "ихтамнеты" на Донбасі в наш час.

Директорія оголосила війну Росії тільки 16 січня. На той момент вже були втрачені Харків та Чернігів. Захопивши 5 лютого 1919 року Київ, большевицькі орди до кінця травня встановили радянську окупаційну владу на більшій частині території України," - пише Олег Леусенко.
__________________
Доброта-вище всіх якостей.
D-Misha зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 06.01.2017, 18:07   #696
D-Misha
Передовик
 
Аватар для D-Misha
 
Реєстрація: 14.01.2010
Дописи: 3.851
Ukraine
Мій ресівер: х-810,Sat-Integral S-1228 HD
Типово

Всепереможна сила Добра: "Подібного за десятки років препиратєльств з ДАІшниками ще ніколи не чув", - як "брутальний патрульний" надихнув старезного водія на добру справу

Це проста й незамислувата розповідь із реального життя про те, що нас оточують прекрасні люди, а ми з вами живемо в дуже хорошій країні.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Музикант з гітарою також зрозумів дещо про нашу країну.

"Останавлюють діда поліцейські. Нє-нє, не спішіть возмущаться. Це історія про хороше", - пише користувач з ніком Свирид Опанасович на своїй сторінці у "Фейсбуці", передають Патріоти України та пропонують вам прочитати його історію, посміхнутися і згадати, що свята продовжуються.

Так вот. Останавлюють діда в районі Подолу поліцейські, приймаю вправо, включаю аварійки, вихожу з машини. Назустріч інтелігентного виду підтягнутий хлопчина в формі, козиряє, чемно представляється і просить документи. Віддаю тєхпаспорт і права, стараючись так їх повернути, щоб було видно - дід за кермом їздив ще тоді, коли той поліцейський коло маминої циці слюні пускав.

- Яка причина зупинки? - питаю. І у відповідь чую довгу чеканну фразу з переліком параграфів та пунктів правил дорожнього руху і вимог експлуатації громадянами транспортних засобів, з яких випливає, що дід, як учасник дорожнього, руху порушив один з основоположних приписів, а саме - підступно управляв автомашиною з непристебнутим паском безпеки.

- Тю - кажу - ви бачите яка тут тянучка? Тут же швидкість 5 кілометрів на годину в кращому разі, а мені всього метрів 300 проїхати треба - до Житнього ринку. Який сенс у тому паску безпеки?

- Тоді зрозуміло - несподівано для мене погодився поліцейський. - Але ви розумієте, що порушили правила?

- Формально так. - відповідаю.

- Визнаєте порушення?

- Визнаю - посміхаюся.

- Більше так не робіть, я повертаю вам документи, але за однієї умови

- Якої?

- Ви маєте ще сьогодні зробити якусь хорошу справу. Бажано, зовсім незнайомій вам людині. Спочатку я подумав, що мені вчулося. Подібного за десятки років безперервних препиратєльств з ГАІшниками я ще ніколи не чув. Але якось автоматично відповів "Ну, добре".

- Обіцяєте?

- Обіцяю.

- Щасливої дороги.

Зачудуваний сідаю в машину, пристібаю пасок, їду собі далі. Та й потроху, заклопотаний думками про домашні і робочі справи, забуваю про той епізод з поліцейським на Подолі.

Далі виїжджаю за місто, їду собі спокійно додому, в село, аж бачу по узбіччю чимчикує якийсь молодий хлопець. Вдягнутий у довге пальто, з крислатим капелюхом на голові і гітарою за плечима. Вітер, хлопець підняв комір, а рукою притримує капелюха, щоб не злетів. Думаю: "Він би по такій погоді ще в трусах і ластах прогулювався". Пригальмовую, опускаю вікно і цікавлюся:

- Не сидиться вдома?

- Та ні - всміхається

- Куди путь держите?

- До райцентру

- Нормально. - кажу - 50 кілометрів. Завтра вранці будете на місці. Або давайте до мене в машину, підвезу трохи.
- Не відмовлюся.

Всівся той гітарист у машину, дивлюся - хлопцю під 30, вдягнений пристойно, пальто, капелюх і черевики брендові, недешеві. Стало цікаво.

- То ви що, на автобус не встигли?

- А я й не збирався їхати автобусом.

- Чого так?

- Грошей нема.

Однак помітивши мій іронічний погляд продовжив.

- Не знаю, чи зрозумієте, але спробую пояснити. Наш гурт досить відомий і успішний, багато гастролюємо, постійно концерти, вдома буваємо рідко. Зараз уже і гроші є, і успіх. Але в молодості було не так. Ми були бідні, але вільні. Як мухи. І ось тепер мене запросили в гості друзі юності. То я вирішив поїхати до них як колись - без копійки в кишені і з гітарою за плечима.

- Ясно - сміюся. - Дивіться. Он там попереду видніється автобус. Він їде аж у райцентр. Я його зараз дожену і обжену, а далі зупинюся на найближчій зупинці. Ви на той автобус сядете і за півгодини будете у своїх друзів.

- Але ж грошей нема.

- Гроші на автобус я вам дам.

- Я не візьму грошей.

- Шановний - кажу - я розумію, що творча інтелігенція народ гордий і впертий. Але в мене по суті два варіанти дій: або посадити вас на автобус і спокійно їхати додому годувати котів, або везти вас аж до ваших друзів у райцентр. Другий варіант - це для мене зайві 60 км туди-сюди і сердиті та голодні коти. Мені простіше й дешевше посадити вас на автобус. А посеред дороги я вас не висажу, бо в мене приказ.

- Який приказ?

І розповідаю пасажирові історію з поліцейським на Подолі, який взяв із мене слово обов'язково допомогти сьогодні незнайомій людині. Поки розповідав, ми догнали автобус, а коли пішли на обгон я почув промовлену хлопцем задумливу фразу: "Виходить не зря я на Майдані мішки носив".

Ця історія, де немає жодного слова вигадки, завершилася суцільним хеппі-ендом, гітарист був посажений на автобус і мав благополучно дістатися до своїх друзів, дід з чистою совістю добрався додому, коти ситі і задоволено мурликають в теплі. Імен ні поліцейського, ні гітариста я не знаю, ми навряд колись із ними десь іще побачимося. Але я написав про це все пост. Бо загалом це проста й незамислувата розповідь із реального життя про те, що нас оточують прекрасні люди, а ми з вами живемо в дуже хорошій країні.

А от поки дід думав якими патетичними словами про непереможну силу добра цей пост завершити, відкриваю фейсбук... а там... Вобщем, заключних слів не буде. Лучше почитаю фейсбучний свіжак. Так інтєресно! Нариси із жизні злобних інопланетян.

Хоча ні. Надоїло читати ту муть. Краще проведемо зараз із родиною репетицію. Бо куми ждуть нас на Різдво в гості, треба щоб наші колядки звучали душевно і на високому художньому та виконавському рівні. А ви колядки вже повторили?
__________________
Доброта-вище всіх якостей.
D-Misha зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 08.01.2017, 15:03   #697
vasjabr
Учасник
 
Аватар для vasjabr
 
Реєстрація: 22.04.2012
Дописи: 169
Україна
Мій ресівер: GI 8180 Vu+Solo, ORTON 7010CX, LEMBERG 2000
Типово

Загадкова краса дикої Монголії

У далекі 80-ті приходилося топтати пісок Чойбалсан, Сайшанд, Мандалгобі...
Монголія для нас- країна з другою культурою, релігією, звичаями, ступенем розвитку... Єдина країна, яка перейшла від феодального ладу до соціалістичного.
Монголія — серце Центральної Азії- перебувала на перетині важливих торговельних шляхів, що пов'язують між собою країни Азії: Індію, Китай і Тибет. ЗаразМонголія- аграрно-індустріальна країна.

З давніх часів Монголію заселяли багато племен, які воювали між собою. На початку 13 століття Чингісхан об’єднав їх, під його проводом монголи завойовували землі від Візантії, України-Русі та Болгарії до Китаю, від о. Нова Земля до Перської затоки. Згодом держава Чингісхана розпалася на ханства, занепала, ще й стала залежною від Китаю. Потім стала незалежною. За часи СРСР у Монголії було встановлено комуністичний режим.

Хотілося б показати Монголію очима сучасного мандрівника- нашого степового вовка Ромаи Свечнікова.


Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Монгольська краса

Мотор глухне посеред засніженого степу:

– Коза драна! Два кілометри не дотягнула, блядь! – випалює водій «Сканії» Микола. Паливо закінчилось.

Він вискакує з кабіни, бере відро і зливає соляру з тридцятитонного баку, який ми тягнемо на заправку. Серце авто, як і раніше, мовчить. Ми обнімаємося з паливним насосом три години, за цей час повз нас проїждждає усього один дохлий уазік. Нарешті наша кобилка заводиться. Ми догрібаємо до останнього російського поселення. На пагорбі видно порожній російсько-монгольський кордон.

Блакитноокий російський прикордонник каже, що за годину прибуде караван монгольських автомобілів, щоб вивезти з заправки усе наше паливо. Військовий не збрехав: хутко ревуча колона машин перетинає межу і рівним строєм скеровується на ту ж заправку, куди ми щойно закинули бенз. Один водій одразу ж садить мене та Женю до себе у кабіну.

Ми заправляємо машину і вирулюємо на Монголію. Російську митницю проходимо гладенько. Митники щиро глузують з наших планів доїхати до Улан-Батора автостопом.

– Та ви йобнулись! Там на півтори тисячі ні доріг, ні машин немає! Тут тільки влітку туристи їздять. До Баян-Улгій доїдете, там сідайте на літак і через дві години будете в Улан-Баторі.

Зовсім нещодавно їх скептицизм міг мене налякати, але тепер я впевнено віджартовуюсь.

Як тільки закінчується Росія, починається ґрунтовка. Монгольський прикордонник питає мене про візу. Я кажу, що візи не маю. Він каже: «Добре» – і ставить штамп. Алтай лишається позаду. Я ще не знаю про те, що ще тисячу разів повертатимусь до свого милого будиночка на схилі гори. Попереду – дика та чужа Азія. На довгі місяці, а, може, й роки, я перетворюсь на «білого містера», а значить – у інакшого.

Години півтори у темряві ми скачемо по пагорбах. Не уявляю, як водій визначає напрямок руху, бо нічого подібного на дорогу я розгледіти не можу. Неочікувано нас виносить на асфальт. Десь внизу з’являються вогні міста.

– Вам де виходити? – питає водій, і мені стає смішно.
– Та неважливо. Хоч просто ось тут.

Машина спиняється біля готелю. Ми дякуємо шоферові і відправляємося блукати по нічному селищу. З перших секунд у Баян-Улгій стає зрозумілим, що попереду нас чекають брудні часи. Навколо рясно розкидані нескінченні трущоби з одноповерхових будиночків без дахів, деінде видніються монгольські юрти. Дітки тягнуть бідони з водою, хтось жене худобу, стоїть теплий аромат горілого вугілля.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Трохи глибше у селищі ми знаходимо декілька недобудованих п’ятиповерхівок. Я продираюсь крізь одне з вікон першого поверху. Не найліпше місце для ночівлі – повсюди розкидано електроінструменти, батареї не гріють. Швидше за все, зранку з’являться роботяги, і ночівля закінчиться у поліції.

Сунемо далі нічним селищем, зазираємо у кожен під’їзд, смикаємо ручки крамниць. Марно. У пам’ять закарбовується картинка: між рядів з гаражів у перевернутому баку зі сміттям горить вогонь, з цього ж баку у небезпечній близькості до полум’я снідає корова, поруч на кортах сидить старий монгол і дивиться кудись за горизонт.

Випадково ми виходимо до мечеті. Всередині горить світло. Вибору не лишається, ми направляємось до дверей. Женя кидається тлумачити охоронцю, хто ми і навіщо прийшли. Низенький монгол терпляче вислуховує його і відповідає щось своєю мовою. Російської він не розуміє. Я пояснюю жестами, що ми не маємо грошей і нам ніде спати. Через декілька контрольних дзвінків «нагору» охоронець розпливається у широкій посмішці і пускає нас до молитовної кімнати.

Я розкладаю спальник та вдивляюсь у вікно. У темному світлі вуличного ліхтаря, вчепившись за край даху, бовтається на вітрі шматочок поліетилену – як символ монгольської краси. Від холоду цього кадру мене дрижаки беруть. Дякую Аллаху, що я не лишився цієї ночі на вулиці.

Надгробок для селища, що вмирає

Зранку ми йдемо на околицю поселення, щоб на останній заправці приготувати собі сніданок. Від сильного вітру пальник ніяк не хоче підігрівати воду. Нерви не витримують і ми приймаємо рішення ломитися у найближчу хату.

Відчиняє невисока пані років п’ятидесяти у хустці. Ми розмовляємо жестами. Господиня запрошує нас до печі, де ми нагріваємо воду та варимо рис. Після перекусу вже було йдемо, але у хату заходить господар і каже, щоб ми не рипались, доки не спробуємо домашніх пельменчиків. Стіл прогинається від їжі. Ми так набиваємо шлунки, що насилу встаємо зі стола. Недоїдені пельмені господиня пакує до мого казанку. Запасу їжі я не маю, тому з вдячністю приймаю гостинець.

Ми виходимо на шлях. Я вдягнутий в увесь свій мотлох (декілька футболок, светр, байку та куртку), але мені все одно достатньо зимно. Ми пензлюємо порожньою трасою у напрямку перевалу. Через годину нас підбирає перша машина і відвозить на інший бік хребта. Водій спиняється посеред степу і показує кудись:

– Улан-Батор! Туди!

Ми вивалюємось з кабіни. Машина повертає на південь. Я дивлюсь на стовпи пилу з-під коліс авто, які зникають у далині, – ми лишаємося самі посеред величезного мертвого поля. Наскільки вистачає очей нічого не видно. Холод та вітер без спину. Ми витримали ще пару кілометрів аби відразу впасти на короткий перепочинок.

Степ перед нами розсікають декілька десятків доріг. По якій з них їхатиме машина – не зрозуміло. В очікуванні транспорту ми лежимо, притиснувшись один до одного, вже котру годину, і вдивляємось у те, як гнеться на вітрі пожовкла трава.

Женя щось кричить мені, але через вітер я не чую слів. Раптом він підскакує і починає розмахувати руками. Виявляється, він бачить авто, усього за 50 метрів від нас:

– Доброго дня! – я намагаюсь перекричати вітер.
– Таваріщь! – кричить у відповідь водій роздовбаного уазіка.
– Ми їдемо на Улан-Батор! Підкиньте по трасі!
– Не Улан-Батор! Товба!
– Товба так Товба! Їдемо!

У сутінках ми дістаємося до містечка. Я думав, що Баян Улгій – бідне місто, але Товба у такому випадку – резервація для збіднілих жителів Баян-Улгій. У колишньому совхозі живуть близько сотні сімей. Усі вони туляться у маленьких одноповерхових хатках з поліетиленом замість скла на вікнах. У селищі немає жодного дерева чи городу. Убік від центральної вулиці стоять скелети старих господарських будівель без ознак життя. Поруч пам’ятники героям революції та праці – надгробок для селища на стадії вимирання.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

У місцевій крамниці ми знайомимося з дівчиною. Вона розказує нам англійською, що дорога на Улан-Батор проходить за п’ять кілометрів від селища. Вона радить нам сісти на автобус до Баян-Улгій, а там купити квиток на літак. Декілька разів пробуємо розтлумачити їй, що ми не маємо грошей, але вона відмовляється нас розуміти. Тоді ми вирішуємо дізнатися, де у селищі можна заночувати, але на це питання виразної відповіді ми не чуємо.

Чимчикуємо у напівтемряві по вуличках Товби. Холодно та стрьомно. Біля одної хатки я зустрічаюсь поглядом з мужиком у замизганому кожуху. Ми всміхаємося один одному, я показую жестами, що мені та Жені нема де спати. Мужик розпливається у широкій посмішці і показує на свою халупу:

– Маленький дім, але дуже хороший!

Ми з радістю приймаємо запрошення і пролазимо до хати. Двері настільки малі, що мені доводиться зайняти позицію лижника під час спуску, аби залізти всередину. Дім складається з однієї кімнати та сіней.

Тут живуть мужик, його жінка та четверо дітей. Господара звати Сепер. Удвох беремося розповісти історію своєї подорожі. Дітлахи оточують нас, як вовки косулю, і з цікавістю дивляться за тим, як ми за допомогою пантоміми розповідаємо історію своїх пригод.

Жінка Сепера готує куирдак – локшину із шматочками м’ясця та картоплі. Виходить найсмачніший куирдак у моєму житті! Ми з сім’єю їмо з одного казана. Дітки розтягують мої кабелі, камеру та плеєр по кутках – певно, вони вперше у житті слухають музику в навушниках. Потім ще декілька годин ми вивчаємо казахську мову, доки жінка вишиває візерунки на шкіряному полотні.

Усю західну частину Монголії заселяють казахи. Вони вельми вихваляються своїм походженням і зі зверхністю ставляться до монголів. Тут не розповсюджені юрти. Головним чином, казахи оселяються в одноповерхових будиночках без звиклого для нас трикутного даху. Це все тому, що тут майже ніколи не буває опадів.

Доки я пишу щоденника, в дім заповзає товариш сім’ї. Йому видають табурет, він сідає посеред кімнати і запалює цигарку. Певно, звістка про наш приїзд рознеслася по усьому селищу, бо міркуючи за жестами, розмова йде про нас. Випаливши усі цигарки, гість йде, а ми вкладаємося спати. Вимикати світло на ніч не заведено, але нас це не дуже бентежить – ми загортаємося у спальники та моментально відрубаємось.

Лід та соляра

Зранку в оселі стає зимно. Вночі ми з Женею тулимося один до одного. Я як завжди прокидаюсь найостаннішим. Жінка Сепера на усю потужність розпалює піч. Ми снідаємо чаєм та пісними булочками, які тут печуть у кожній хаті. Я питаю Сепера, чи має він мапу, але ні. Через півгодини син Сепера тягне зі школи атлас 1998-го року монгольською, і по спеціальній мапі «популяції диких тварин Монголії» господар розповідає нам, як через п’ятнадцятикілометрову ущелину вийти на столичну трасу. Я дякую Сеперу і його жінці за гостинність. Впевнений, що наша поява – вельми важлива подія для цієї сім’ї. Сепер лишає свою адресу на випадок, якщо ми повернемось. Ми тепло прощаємося, і уся сім’я виходить з хати, щоб провести нас.

Декілька годин ми сунемо в напрямку траси, доки не спиняємо старий «уазік». В цілому, «уазіки» – найпопулярніший вид транспорту в монгольському степу, так само часто тут можна зустріти старі радянські мотоцикли. У нашій машині немає задніх сидінь. Ми плюхаємося на підлогу і відміряємо своїми дупами кожну колдобину. Авто везе нас до траси. Дорога грунтова, на ній немає жодних вказівників. Без допомоги місцевих ніколи не втямиш, що вона веде до столиці Монголії. Біля неї нас і висаджують.

Від безвиході ми проходимо ще кілометрів десять. Степ дуже швидко вчить бути уважним. Спочатку нам здається, що ми абсолютно одинокі на десятки кілометрів, але, годинами вдивляючись у гірські схили, я раптом починаю помічати табуни і малі, як піщинки, юрти в лощинах.

В черговому «уазіку», який нас наганяє, місця немає зовсім, але ми жестами вмовляємо водія дозволити нам втиснутися до багажника. Крім нас у авто корпаються ще семеро людей. Зовсім швидко наші шляхи розійдуться. Водій їде на південь, а нам на схід. Мізансцена прощання розгортається на вершині перевалу. Один з пасажирів легковажно відчиняє двері, і вітром їх ледь не вириває з коренем.

Я вмикаю плеєр, бо розмовляти з Женею немає сенсу – шум вітру заглушує слова. Ми сунемо по зледенілому степу вже більше трьох годин в надії знайти місце для привалу. Навколо немає нічого, що можна було б використати для прихистку, тільки лисі вершини гір. Шалик, що закриває обличчя від вітру, перетворюється на суцільний безглуздий шматок льоду. Тепер, згадуючи той день, я можу сказати, що то було найсуворіше випробування з усіх, що мені доводилось переживати. Я буквально відчуваю, як мої шлунок та печінка тремтять від холоду. Ми мали усі шанси перетворитись на зледенілі мумії з трешевих статей про невдалі походи на Еверест.

Раптом з-за перевалу виїжджає рятувальна колона з чотирьох вантажівок. Коли один з них спиняється поруч зі мною, я, не сказавши ні слова, лізу всередину та зачиняю за собою двері. Мені надто холодно, щоб я міг хоча б щось сказати.

У черговій долині ми пробиваємо колесо. Приймаємо рішення не гаяти часу посеред пустелі та дотягнути двадцять кілометрів до найближчого кафе. Я сотні разів їздив з далекобійниками і добре уявляю, що значить взаємодопомога на дорозі. Але те, що відбувається у Монголії, мене щиро вражає. У заміні колеса на моїй машині бере участь кожен член бригади. Усі шестеро мужиків! Хтось працює домкратом, хтось крутить гайки, хтось на підхваті тягає інструмент. При цьому колоритні драйвери жартують та підйобують один одного, незважаючи на хурделицю та дикий вітер. Після того, як колесо займає своє місце, ми сідаємо обідати.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Асортимент придорожнього кафе неймовірно вузький. До нього входять пельмені з кониною та локшина з кониною. Я беру пельмені. П’ять штук - порція на людину. Пельмені готуються на наших очах, доки ми п’ємо чай з сіллю – та маслом.

Після обіду ми відправляємося у дорогу. Мені бракує слів від краси навкруги: перед нами відкривається панорама засніжених вершин, що оточують широченні степи. Часом дорога набуває зеленого або фіолетового кольору завдяки гірським породам, по яким її прокладено. Марсоход Curiosity можна було б з тим же успіхом відправити сюди – фотографії цієї частини Монголії було б важко відрізнити від марсіанських. Хіба, в кадр потрапить який-небудь «уазік».

Просто на виїзді з пустелі Гобі одній з наших машин каменем пробиває бак. Варто відзначити, що до найближчої заправки їхати не менше двохсот кілометрів. Коли я бачу калюжу соляри під днищем, я розумію, що нам хана. З бака ллється паливо, водії неспішно виповзають з кабін, розминаються, жартують і стібуться один з одного. На те, аби залатати дірку, йде години дві. Я поглядаю за тим, як могутній монгол на прізвисько Ведмідь голими руками замазує пробоїну смолою, а мій мозок починає вкриватися інеєм.

Монголи – неймовірно морозостійкий народ. Мені декілька разів доводилося спостерігати, як у лютий холод вони займаються своїми звичайними справами просто неба. Вони літають, наче метелики, і здається, що надворі навіть приємно. Але варто тільки вийти за двері, як одразу відморожуєш собі півтіла.

О другій годині ночі ми нарешті дістались до місця ночівлі. Забутий навіть найбільш терплячими монгольскими богами готель у невеличкому селі широко відчиняє свої двері. Точніше, вони там просто не зачиняються. Ми знімаємо кімнату з чотирма ліжками. Господар тягне обігрівач, який ледь пердить. Усі розбиваються по парах, і за хвилину кімната наповнюється казарменим хропінням. Нікого не хвилює мінусова температура готельного номеру – ми просто виснажені і до смерті хочемо спати.

Підсліпуватий водій

Увесь наступний день ми, ніби групка мамонтів перед загрозою вимирання, пробираємося крізь засніжений перевал. Вельми часто пробиваємо колеса, відстаємо від графіка мало не на півдня. Від постійної тряски у мене болить голова, я все частіше відрубаюсь.

В наступному притоні нам щастить – є гаряча вода. Тоненький струмочок комфорту, до якого по черзі припадають мужики, і задоволений життям звірячий рикіт розноситься по усьому поверху готелю. Я добряче дивуюсь, коли мені вдається зловити поганенький Wi-Fi. Одразу телефоную знайомому свого товариша, який живе в Улан-Баторі, і той каже, що без проблем впише нас у себе. Мене починає наповнювати забуте почуття впевненості в завтрашньому дні. Ця думка бадьорить, і усі незручності раптом набувають тимчасового характеру.

Ранком наступного дня ми беремося кип’ятити чай, але в номері немає чайника, я і дістаю свій пальник. Нарешті чай без солі! Потім ми розвантажуємо одну з машин і їдемо до сусіднього села. Водій довго розмовляє з господарем якогось будинку, а потім вони випивають жбан горілки, і ми разом вантажимо до машини усе, що є в цьому домі, разом з домом. Виявляється, що юрта у складеному вигляді займає місця не більше за два холодильника. Ми грузимо телевізор, пральну машинку, невеличку тумбочку і мішок з одягом. Це усе майно сім’ї з п’ятьох людей.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
vasjabr зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 08.01.2017, 15:06   #698
vasjabr
Учасник
 
Аватар для vasjabr
 
Реєстрація: 22.04.2012
Дописи: 169
Україна
Мій ресівер: GI 8180 Vu+Solo, ORTON 7010CX, LEMBERG 2000
Типово

ПРОДОВЖЕННЯ

Опівдні ми нарешті виїжджаємо з містечка. Попереду на нас чекає невеликий подарунок – сто кілометрів асфальту. Але особливої радості на обличчях водіїв немає, напевно, тому що вони знають про буревій, який нас хутко наздожене. Через декілька кілометрів ми потрапляємо у такий шторм, що наші восьмитонні корвети злітають з дороги, щоб розбитися об скелі. Видимість падає до п’яти метрів. До всього виявляється, що наш водій трохи підсліпуватий – він постійно губить трасу. Ми зі штурманом починаємо шалено ревіти і махати руками в потрібний бік, коли наша фура знову зіслизає з асфальту і мчить у степ.

Їдемо із швидкістю двадцять кілометрів на годину. За п’ять годин ми ледве проїжджаємо сто кілометрів. Буря з піску та снігу не вщухає. На нараді нашої зграї ми приймаємо рішення шукати село, що має бути десь за декілька кілометрів на південь. Грузимося по мамонтах, сповзаємо з асфальту і скеровуємося у степ. Вісім пар очей врізаються у цілину. Через годину завірюхи на нас вискакує селище. Виявляється, що тут живе сім’я Ведмедя. Ми розміщуємося у юрті. Жінки починають готувати їжу – знов ці величезні порції. Після вечері разом з бабами, пліч-о-пліч, вкладаємося на підлозі. Юрта добре прогріта.

День шостий точнісінько повторює день п’ятий. Але ввечері на нас чекає сюрприз. Я сиджу та їм локшину у компанії наших водіїв. Раптом до юрти завалює якийсь п’яний монгол і починає горланити щось монгольською. Ведмідь спокійним тоном щось каже п’яному, але ці слова нервують гостя, якого ніхто не чекав. Він рве на собі сорочку і кидається на Ведмідя. Зазвичай Ведмідь може з легкістю наваляти цьому мужику, але тепер, сидячи за столом, він у невигідному становищі і вимушений зайняти оборонну позицію. Я стрибаю через стіл, навалююсь на кривдника і обхоплюю його руками ззаду. Ведмідь, користуючись моментом, звалюється на спину і всаджує п’ятою у щелепу супротивника. Ініціатор бійки падає назад, і ми разом летимо на підлогу. Бійку закінчено.

Згадуючи той день, я розумію, що тоді своїми діями заслужив повагу бригади. Навіть старий водій з фіговим зором, який увесь час понуро косився у мій бік, почав пригощати цукерками, хоч до цього ділився ними тільки зі штурманом.

День сьомий. Сиджу у машині. До УБ лишилося максимум 150 км. Ми знову пробили колесо. Уже ніч, а у нас немає цілої запаски. На вулиці мінус тридцять. В машині трохи тепліше. Я хуїю. Півдороги я зішкрябував кірку льоду з внутрішнього боку вітрового скла. Вже години чотири мої пальці ніг не подають ознак життя. Лишається тільки підпалити ці грьобані вантажівки. В УБ ми потрапимо вночі, і на нас там ніхто не чекає. Хлопець, який погодився нас прийняти, у останній момент відмовив. Я вже бачу, як мій труп бігає вулицями у -30 ?С, у вітер та стіг. Заєбісь!

Десантуємося о п’ятій годині ранку біля великого логістичного центру в Улан-Баторі. Готуємося йти шукати під’їзд для ночівлі, але один з водіїв кличе нас і пропонує зняти для нас готель на ніч. Мені хочеться обняти його та розцілувати.

Весь наступний день я намагатимусь познайомитися з яким-небудь монголом, аби вписатися до нього на ночівлю. Але справа не йде, і ближче до ночі ми стоїмо біля входу до буддистського монастиря. Я грюкаю в двері, відчиняє лисий хлопчина років п’ятнадцяти. Я жестами тлумачу йому, що нам з Женею ніде ночувати. Він просить зачекати біля входу, доки збігає за наставником. До нас виходить високий хлопець у буддистській рясі. Я розповідаю йому свою історію російською. Він робить декілька традиційних телефонних дзвінків, просить нас показати паспорти і пропонує заночувати на підлозі в своїй кімнаті.

Ми питаємо цього хлопця, чому він вирішив стати монахом. Усе, що він може відповісти: тут дають безкоштовну їжу, житло та можливість вчитися до нескінченності. Більшість його учнів – з бідних сімей. Чернецтво для них – хороший спосіб на паритись через своє майбутнє. За них вже усе вирішили – триразове харчування, житло та горловий спів. На питання, ким би він хотів стати у житті, хлопець каже, що хотів би бути ламою.

Всесвіт у панельній коробці

Два наступних тижні я живу в Улан-Баторі. Здебільшого, у хостелі за п’ять баксів. Цей хостел – двокімнатна, пропахла корейським їдлом, квартира. Смердить так, що я приходжу сюди буквально на декілька годин, аби поспати. На сусідньому ліжку живе китаєць, який день і ніч дивиться на ноуті дитяче порно, а поруч з ним – американець, який без перебою розповідає своїй подружці по телефону про те, як у двадцять три роки він позбувся цнотливості.

Увесь Улан-Батор виглядає, як спальний мікрорайон, що будується вже років сто. Тут практично немає дерев, холодно та брудно. Я блукаю по околиці міста і на мене насувається апатія. Я уявляю, як у цих панельних коробках з темними брудними вікнами ховаються сотні маленьких всесвітів. Таких маленьких, що їх можна зібрати у долоню.

Я зазираю у кафехи, які розташовані на перших поверхах цих будинків. Монголи у чорних куртках бухають горілку з кількою, витріщаються у зомбоящик, а навколо – новорічний «дощик». Від цієї картини хочеться плакати і блювати одночасно. Коли я зніматиму кіно про найбільш безнадійне місто на Землі, приїду до Улан-Батора за натурою.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Чому я провів там два тижні, я не знаю. Я ділив свій час між двома кафе у самісінькому центрі міста, де тусувалася місцева еліта, і за два тижні я її добре вивчив.

Мені запам’яталась розмова з одним монголом, який повернувся після шести років життя в Каліфорнії. У кафе Turning Point ми сперечалися з ним про найголовніше у житті. Він з жаром доводив, що найголовніше – гроші. Коли ти маєш гроші, ти маєш владу, друзів і кохання. Наступного дня після цієї розмови я купив квиток на поїзд до китайського кордону та поїхав.

Я перетнув Монголію із заходу на схід. Ми двадцять один раз міняли колеса, замазували смолою бак, в наших машинах не працювали пічки. Водії пили горілку на ходу, не скидуючи газу – це був єдиний спосіб швидко зігрітися. Нам доводилося спати у одязі, але ми все одно мерзли. Ми проїхали через піщано-сніжний буревій, і декілька разів наші авто ледь не перекидалися на бік. Женя заробив першу ступінь обмороження вуха, я обійшовся легким переохолодженням. Це був найбільш жорсткий тиждень за усю мою подорож.

Поїзд грюкає і повільно вгризається у нічний степ. Щойно я попрощався з Женею. Він продовжить рвати на схід, а мені саме час за півтори тисячі кілометрів на південь. Півроку ми разом переживали дорогу. Разом блукали в горах, разом тирили в крамницях, разом мокли під дощем. Нехай нам не завжди вдавалося зрозуміти один одного, але я сумуватиму за тобою, друже.
vasjabr зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 09.01.2017, 10:06   #699
D-Misha
Передовик
 
Аватар для D-Misha
 
Реєстрація: 14.01.2010
Дописи: 3.851
Ukraine
Мій ресівер: х-810,Sat-Integral S-1228 HD
Типово

Відстріл погромників та грабіжників: «Захищаючи свій будинок, можна буде вбити?»

В країні більшає прихильників дозволу на придбання вогнепальної короткоствольної зброї для широких верств населення. Адже можновладці, олігархи, їхні друзі і охоронці, й злочинці різного ґатунку вже давно озброєні, і чинять насильство над беззахисними

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Чи я правильно розумію, що згідно Кримінального Кодексу України (див. нижче) я не буду звинувачений у неправомірному чи надмірному застосуванні офіційно придбаної і зареєстрованої зброї, якщо, захищаючи свій будинок від двох незнайомців, які намагаються вдертися до нього через закриті двері чи вікна, я прострелю одному з них між ніг, або виб'ю пострілом око?

Вибачте за крайність прикладу. Дякую.
Ст. 36.5 ККУ: "Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає".
__________________
Доброта-вище всіх якостей.
D-Misha зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 15.01.2017, 13:28   #700
D-Misha
Передовик
 
Аватар для D-Misha
 
Реєстрація: 14.01.2010
Дописи: 3.851
Ukraine
Мій ресівер: х-810,Sat-Integral S-1228 HD
Типово

"Произошел переломный момент в пользу Украины, начинается финальное освобождение Донбасса от российских оккупантов" - Аміна Окуєва

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Аміна Окуєва.

У зоні АТО стався переломний момент - жителі окупованих армією Росії територій Донбасу в повній мірі відчули і переконалася в тому, що нова влада терористів і російських військових не зможе принести в їхнє життя нічого хорошого, проте цього розуміння занадто мало для повернення нормального життя на Схід країни.

Саме тому без військового чинника і потужної армії з боку України не можна сподіватися на успішне вирішення цього питання. Однак дуже важливим є фундамент у вигляді зміни ставлення людей до подій і початку підтримки України на Донбасі.

Окуєва підкреслила, що це є вкрай важливим фактором початку повномасштабного звільнення зазначених територій.
__________________
Доброта-вище всіх якостей.
D-Misha зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Відповідь

Закладки

Параметри теми
Параметри перегляду

Ваші права у розділі
Ви не можете створювати теми
Ви можете писати дописи
Ви не можете долучати файли
Ви не можете редагувати дописи

BB-код є Увімк.
Усмішки Увімк.
[IMG] код Увімк.
HTML код Вимк.

Швидкий перехід

Схожі теми
Тема Автор Розділ Відповідей Останній допис
Різні схеми для роадіолюбителів! sat-prof Технічне спілкування 18 19.02.2019 00:12
Обговорення(різні питання)Globo 7010А та т.п. sat-prof Globo 7010A,8300A 402 02.01.2017 15:08
КАРТА РОЗДІЛУ - найцікавіші та актуальні теми sat-prof Офтопік (теревеньки) 0 23.06.2011 15:45


Часовий пояс GMT +3. Поточний час: 12:05.


vBulletin 3.8.4 ; Переклад: © Віталій Стопчанський, 2004-2010
Львівський форум