Форум - Супутникового телебачення SAT-PROF  

Назад   Форум - Супутникового телебачення SAT-PROF > Вітальня > Вільне спілкування (теревеньки)

Примітки

Створення нової теми Відповідь
 
Параметри теми Параметри перегляду
Старий 06.01.2018, 15:44   #161
Ltnar
Banned
 
Реєстрація: 20.08.2017
Дописи: 280
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 719
Дякую (Получено): 1836
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 2
Ukraine
Мій ресівер: Sat-Integral S-1228 HD
Типово

Совість нації: Один з найкращих поетів України і один з найщиріших її громадян відзначав би сьогодні своє 80-річчя

В українській літературі другої половини 20 сторіччя немає фігури, де б такий талант зазнав таку трагічну долю. Найближчі аналоги слід шукати серед розстріляної інтелігенції 1930-х років. Третину життя Василь Стус провів в ув'язненні, тортурах, голодовках

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

6 січня виповнюється 80 років з дня народження українського поета та громадського діяча Василя Стуса, нагадують Патріоти України. Інститут національної пам'яті підготував до цієї дати факти з життя цієї дивовижної людини та підбірку його цитат.

1938, 6 січня – у селі Рахнівка на Вінниччині народився Василь Стус. Поет рідкісного таланту, який обрав долю борця. Із 47-ми років життя 13 провів у радянських слідчих ізоляторах, карцерах, камерах-одиночках, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті. Його позбавляли побачень з рідними, вилучали вірші, листи й рукописи, знущалися фізично й намагалися знищити морально. “То був чоловік, який говорив і писав за будь-яких обставин ясно, як перед Богом, і платив за це життям”, – писав про нього Євген Сверстюк. Тому значення Василя Стуса більше, аніж талановитого поета, публіциста, перекладача й літературознавця. Він був і залишається “голосом сумління у світі розхитаних і розмитих понять честі, правди, порядності”.

Факти життя Василя Стуса

Дитинство

Був наймолодшою четвертою дитиною в родині. Коли хлопчику виповнився рік, батько поїхав на Донбас шукати роботу. Згодом до нього приїхала дружина із двома старшими дітьми, залишивши менших на бабусю. Коли Василю було три роки, батько перевіз до міста Сталіно (нині Донецьк) і його.

В роки Другої Світової родина залишилася в окупованому нацистами місті й жила у злиднях. Після війни отримали невелику земельну ділянку, на якій почали зводити будинок. Але ця справа просувалася надзвичайно тяжко, бо здоров’я батьків було підірване, а зарплатня - мізерна.

Про 1946-47 роки Василь Стус згадуватиме: "Коли мені було дев’ять літ, ми будували хату. І помирав тато - з голоду спухлий. А ми пхали тачку, місили глину, робили саман, виводили стіни. Голодний я був, як пес. Пам’ятаю коржі зі жмиху, які пекла мама…Пас чужу корову – за це мене годували. Я знав, що мама голодна – і не міг їсти сам, просив миску додому, аби поїсти з мамою разом".

"Рано навчився грати на гітарі, опанував шахи, завзято грав у футбол. За що б він не брався, все в нього виходило… Він наче відчував, що життя його коротке, марно часу не губив, завжди був у роботі", - згадувала про Стуса його сестра Марія.

Василь Стус добре вчився і закінчив школу із медаллю у 16 років. Одразу поїхав до Києва подавати документи на журналістику. Однак йому відмовили, бо виявився "занадто малим" за віком.

Студентські роки

На факультет української філології педагогічного інституту у Сталіно його зарахували без вступних іспитів. Шкільна медаль давала таку пільгу. З другого курсу відбулося об’єднання філологічного та історичного факультетів, тож закінчив Василь Стус історико-філологічне відділення. Перед першим курсом влітку працював на залізниці, щоб заробити гроші на радіолу.

Був наймолодшим у академічній групі. Але швидко завоював авторитет серед однокурсників завдяки ерудованості та приязності.

Самотужки вивчив латину. Добре знав німецьку мову. Читав Гейне в оригіналі. В університеті на заняттях з німецької перекладав без словника. А відповідав завжди виключно українською.

Багато читав і більшість вільного часу проводив у бібліотеці. Згодом деякі викладачі почали давати йому твори раннього Павла Тичини, Максима Рильського та заборонених авторів Розстріляного відродження.

Любив відвідувати філармонію, намагався не пропускати театральні прем’єри.

1959-го року Літературна газета надрукувала перші вірші Василя Стуса, передмову до яких написав Андрій Малишко.

Після інституту служив у армії. Спочатку на Полтавщині, а згодом його перевели на Урал. Якось солдат направили на термінове розвантаження автівки, під час якого Стус через нещасний випадок втратив фалангу безіменного пальця на лівій руці. Після цього він не міг грати на гітарі.

Громадянська позиція

З 1961-го року викладав українську мову в одній зі шкіл Горлівки.

Стусу пропонували вступити до партії, що допомогло б йому зробити кар’єру, стати директором школи. Але він відмовився і 1963-го року вступив до аспірантури Інституту літератури АН УРСР у Києві. Тут він познайомився із шістдесятниками Іваном Світличним, Михайлиною Коцюбинською та увійшов до Клубу творчої молоді.

4 вересня 1965-го року в Києві мала відбутися прем’єра фільму Сергія Параджанова Тіні забутих предків. Напередодні цієї події Україною прокотилася хвиля арештів творчої молоді. На показ прийшла столична інтелігенція, серед якої був Василь Стус. "Василь піднявся…крикнув, що всі, хто протестує проти арештів, встаньте. Кілька спочатку людей піднялися, потім більше, потім більше. Але не всі…", - так згадує той день Іван Дзюба.

Наслідком стало виключення з аспірантури.

На похороні Алли Горської у грудні 1970-го Василь Стус сказав, що вбивство художниці замовила влада. Стус знав про присутність агентів КГБ під час поховання, які пильно стежили і фіксували усе, що відбувається.

Стус не міг миритися з політикою радянської влади щодо посилення ідеологічного тиску та репресій проти дисидентів. У 1968-му році він був одним із підписантів Листа 139-ти, адресованого Генсеку ЦК КПРС Леоніду Брежнєву та першому секретареві КПУ Миколі Підгорному. У листі українська інтелігенція вимагала припинити незаконні політичні арешти та утиски інакомислячих.

Василь Стус направляв відкриті листи до Спілки письменників та центральних партійних органів, у яких критикував тоталітарну радянську систему, спрямовану на порушення та знищення прав і свобод людини.

Його поезії друкують у Самвидаві або за кордоном. Збірка Зимові дерева побачила світ у Брюсселі.

1979-го року увійшов до Української Гельсінської групи.

Двічі відбував покарання в таборах. У 1976-му році, відбуваючи перше покарання, написав відмову від радянського громадянства: "…Бути радянським громадянином – значить бути рабом…".

Часто потрапляв до карцеру. Оголошував голодування на знак протесту проти жорстокого поводження з ув’язненими.

Після другого арешту адвокатом Василя Стуса було призначено Віктора Медведчука, який без згоди на те обвинуваченого на судовому засіданні визнав його "провину". Це зафіксовано в Хронике текущих событий (Самвидав, Москва. - 1980. - №58).

Євген Сверстюк згадує: "Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою. І Василь відмовився від цього адвоката". Але цієї відмови суд не прийняв. Тоді Стуса засудили до 10 років примусових робіт і 5 років заслання.

12 жовтня 1980-го року академік Андрій Сахаров звернувся до учасників Мадридської наради для перевірки Гельсінських угод: "1980 рік в нашій країні ознаменувався багатьма несправедливими вироками. Але навіть на цьому тлі вирок українському поетові Василю Стусу вражає своєю жорстокістю … життя людини безповоротно ламають, що стає платою за порядність, нонконформізм, за вірність своєму "я". Вирок Стусові – сором радянській репресивній системі…".

10 січня 1983-го року Василя Стуса покарано роком камери-одиночки зі зниженням норми харчування за те, що в Самвидаві вийшли його нотатки З таборового зошита.

Наприкінці серпня 1985-го року Василя Стуса покарали карцером за те, що він, читаючи книгу в камері, обперся рукою об нари. На знак протесту він оголосив сухе голодування, а в ніч з 3 на 4 вересня помер. Сталося це в таборі біля села Кучино Пермського краю. Дружині заборонили похоронити Стуса в Україні. Лише після завершення терміну ув’язнення, у 1989-му році рідні змогли перевезти його прах на Батьківщину.

Табірні наглядачі знищили рукопис із 300 віршами.

Василь Стус став лауреатом Міжнародної літературної премії Amnesty International.

Цитати

"На Донбасі читати українську мову в російській школі – одне недоумство. Одна усна заява батьків – і діти не будуть вивчати мови народу, який виростив цих батьків … Обов’язково – німецьку, французьку, англійську мови, крім рідної…. Я вважаю, що доля Донбасу – це майбутня доля України, коли будуть одні солов’їні співи. Як же можна миритися з тим особливим інтернаціоналізмом, який може призвести до згуби цілої духовної одиниці людства? Адже нас – за 40 мільйонів…"

(З листа Василя Стуса до Андрія Малишка)

Ти що казав? Що в зашморг затягнеш

Мене, моїх дітей, мою дружину,

Всіх націоналістів з України,

Фашист червоний, землю забереш

І на платформи – в болота сибірські,

Людські кістки – на добриво візьмеш?...

Нема кайданів, щоб твій дух здушили,

таких немає в світі гільйотин,

котрі б били душу, геть зболілу -

так, як за матір’ю боліє син….

Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації.

Переставши бути собою, поет втрачає і себе самого.
__________________
Дякую симчич Сказав дякую
Ltnar зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 07.01.2018, 09:32   #162
Ltnar
Banned
 
Реєстрація: 20.08.2017
Дописи: 280
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 719
Дякую (Получено): 1836
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 2
Ukraine
Мій ресівер: Sat-Integral S-1228 HD
Типово

"Сіль" України - це не бюрократи та лиходії-можновладці: Небайдужі громадяни рятують будинок автора знаменитого на увесь світ «Щедрика»

У Європі та Америці досі дивуються, коли раптом дізнаються, що «Щедрик» – це українська народна пісня й найвідоміша її обробка належить українському композитору, чия трагічна смерть завадила віддати йому належну славу за життя...

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

«Щедрик» — одна з найпопулярніших обробок Миколи Леонтовича народних обрядових пісень, знана не тільки в Україні, але й у всьому світі під назвою «Дзвінка колядка, Колядка дзвонів» (англ. Ukrainian Call Carol, Ukrainian Carol of the Bells).

«Щедрик» належить до тих музичних тем, над якими Микола Леонтович працював майже усе життя. Перша редакція написана до 1901–02 рр., друга редакція — впродовж 1906—08 рр., третя — 1914 р., четверта — 1916 р., і нарешті, п'ята — 1919 р. Композитор знайшов текст народної щедрівки і написав до нього хорову музику. А самі слова, вважається, уходять коріннями ще у дохристиянські часи.

Коли «Щедрик» вперше пролунав у Нью-Йорку, у Карнегі-Холі ще 1921 року, він настільки закохав у себе американців, що з’явилася його англійська версія – «Carol of the bells», яку зараз наспівують по всьому світу. А на початку того ж року у батьківській хаті куля чекіста обірвала життя повного творчих сил 43-річного митця...

Коли минулого року світ відзначав 100 років «Щедрику», нарешті згадали про людину, яка, власне, і створила улюблену різдвяну мелодію світу. Коли ж небайдужі люди оприлюднили фото домівки, в котрій жила родина Леонтовичів, – це у селі Шершні на Вінничині, – виявилося, що будинок той на межі повної руйнації. Журналісти Радіо Свобода відвідали будинок і знайшли людей, яким небайдужа доля споруди....

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
__________________
Дякую симчич Сказав дякую
Ltnar зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 08.01.2018, 07:37   #163
Ltnar
Banned
 
Реєстрація: 20.08.2017
Дописи: 280
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 719
Дякую (Получено): 1836
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 2
Ukraine
Мій ресівер: Sat-Integral S-1228 HD
Типово

Вишиванки та пишні вінки: У мережі показали, як одягалися українки 100 років тому

Велике значення українки приділяли прикрасам. На сході були поширені коралі та перли, привезені з морів. Також там любили дукачі - прикраси у вигляді медалей і монет. У столиці носили дніпровський бурштин.

Вишиванки й віночки зараз, як і 100 років тому, - на піку популярності серед українських модниць. Це ще раз доводить, що мода циклічна. Цікаву підбірку фотографій українських жінок кінця XIX - середини XX століття опублікував Микола Махно ...

Як видно зі знімків, у ті часи українки носили традиційний одяг, різноманітні прикраси, намиста, вінки і хустки. Основні елементи українського народного вбрання сформувалися за часів князівства і пізніше практично не змінювалися. Вбрання українців залежали в основному від місця проживання та матеріального статку.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!
__________________
Дякую симчич Сказав дякую
Ltnar зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Відповідь

Закладки

Параметри теми
Параметри перегляду

Ваші права у розділі
Ви не можете створювати теми
Ви не можете писати дописи
Ви не можете долучати файли
Ви не можете редагувати дописи

BB-код є Увімк.
Усмішки Увімк.
[IMG] код Увімк.
HTML код Вимк.

Швидкий перехід

Схожі теми
Тема Автор Розділ Відповідей Останній допис
"Правдиві" байки рибалок і мисливців sat-prof Відпочинок (природа,риболовля) 14 30.05.2018 14:55
Цей день в історії slavon Відпочинок (природа,риболовля) 178 17.06.2017 19:39
Про перехід України на цифрове ТБ (обговорення та запитання) Roma&XP SAT - новини,українські телеканали 109 16.02.2017 20:58
Майбутнє сат-тв на теренах УКРАЇНИ sat-prof Загальний розділ! 8 07.08.2011 00:31


Часовий пояс GMT +3. Поточний час: 22:37.


vBulletin 3.8.4 ; Переклад: © Віталій Стопчанський, 2004-2010
Львівський форум