SAT
шарінг меокс
Форум - Супутникового телебачення SAT-PROF  

Назад   Форум - Супутникового телебачення SAT-PROF > Вітальня > Вільне спілкування (теревеньки)

Примітки

Створення нової теми Відповідь
 
Параметри теми Параметри перегляду
Старий 12.03.2011, 13:33   #1
argonavt79
Передовик
 
Аватар для argonavt79
 
Реєстрація: 09.02.2011
Вік: 47
Дописи: 646
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 40
Дякую (Получено): 71
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 0

Типово Історія України(правдиві сторінки нашої історії...)




Підкова Іван
(рік народження невідомий — †16 червня 1578) — козацький отаман.


Іван Підкова народився на молдовській землі і ще змолоду у пошуках пригод та кращої долі подався на Запорізьку Січ, де його охрестили Волошенином (у сучасному розумінні молдованом або румуном).

На Запоріжжі Іван Підкова з'явився біля 1550 року, привівши із собою на Січ цілий козацький полк. Брав участь у морських походах під проводом Самійла Кішки. Пізніше водив козацькі флотилії самостійно і спалював передмістя татарських приморських поселень.

Своє прізвисько отримав за рідкісну фізичну силу, він запросто розгинав підкови, міг зупинити віз, запряжений шістьма конями, ухопивши його за заднє колесо, волячим рогом пробивав дубові ворота.

На початку листопада 1577 року Іван Підкова, назвавши себе братом Івана Води Лютого, при підтримці козацького загону на чолі з гетьманом Яовом Шахом, почав боротьбу проти ставленика Туреччини, молдавського господаря Петра Мірчича Кривого. Козацьке військо розгромило загони Петра Мірчича і 30 листопада 1577 року звільнило Ясси. Іван Підкова був проголошений молдавським господарем, а Яків Шах з козацьким загоном повернувся на Січ.

В 1578 році велике турецьке військо за наказом султана Мурада III розпочало наступ на Молдавію. Під натиском переважаючих ворожих сил козаки під керівництвом Івана Підкови змушені були відступити на Україну. У Немирові (за іншими даними — Кам'янці-Подільському) Іван Підкова був по-зрадницьки схоплений польськими жовнірами за наказом брацлавського воєводи Яна Збаразького і відправлений до Варшави.

За рішенням польського сейму 16 червня 1578 Івана Підкову було страчено у Львові й поховано в Успенській церкві. Незабаром козаки викрали і перевезли його останки до Канева, де поховали в одному з православних монастирів під Чорнечою горою.

Героїчній боротьбі Івана Підкови присвятив свою поему «Іван Підкова» Т. Шевченко.
argonavt79 зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 13.03.2011, 11:09   #2
argonavt79
Передовик
 
Аватар для argonavt79
 
Реєстрація: 09.02.2011
Вік: 47
Дописи: 646
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 40
Дякую (Получено): 71
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 0

Типово



Ще в V столітті до н. е. славнозвісний давньогрецький історик Геродот описав народи,
які населяли в ті далекі часи територію нашої країни. Так світ уперше довідався про унікальну своєрідність Стародавньої України. Пізніше «заговорили» доти безмовні і таємничі археологічні пам’ятники, виявлені в скіфських курганах, городищах і сарматських могилах-катакомбах. Багатовікова присутність греків і римлян на
землях скіфів і сарматів не минула без сліду. Греки створили на всьому узбережжі Чорного моря великі міста-держави — такі як Пантікапей і Херсонес,— котрі проіснували майже ціле тисячоліття. Про античне минуле Причорномор’я нагадують величні руїни Пантікапея, що дійшли до наших днів, Херсонеса та Ольвії, залишки укріплених фортечних споруд, тріумфальні і надгробні стели, а також знахідки із затонулих
біля чорноморського узбережжя кораблів, виявлених археологами. Через причорноморські міста-держави культура древніх греків поширювалася вглиб
території сучасної України. Вражені блиском і високим рівнем розвитку греко-римської цивілізації, войовничі кочівники охоче переймали мови, релігію, звичаї і форми державного життя античних народів, їх багатющу культурну спадщину. Горді громадяни причорноморських вільних міст-полісів і волелюбні степові кочівники однаковою мірою можуть вважатися нашими далекими предками. Звертаючись до нашої
Вітчизни, український поет, історик і філософ Євген Маланюк в одному із своїх творів
напівжартома назвав її «Елладо Скітськая, Елладо степова, сарматських Афродіт, кирпатих Аполонів» Хто знає, можливо, нашій країні судилося здійснити прекрасне пророцтво видатного німецького філософа XVIII століття Йогана Гердера, який пророкував Україні блискуче майбутнє в тому випадку, якщо вона візьме на свої плечі благородну місію духовного відновлення європейської цивілізації, ставши «Новою
Елладою».





Київська Русь увійшла в світову історію як найбільша держава Середньовічної Європи.
Учені й досі сперечаються, чи були засновники Давньої Русі скандинавськими вікінгами,
а чи слов’янами, однак їм удалося об’єднати навколо Києва всі східнослов’янські
народи, а також більше двохсот різноманітних неслов’янських етносів. Українські землі складали ядро Давньоруської імперії. Саме землі, розташовані на Східно-Європейській рівнині, за стародавніх часів називалися Руссю. Недарма видатний український історик
Пантелеймон Куліш із гордістю іменував українців «старорусами». Поворотною подією в історії українського й інших східнослов’янських народів стало прийняття і поширення християнства на Русі. Наші далекі пращури поклонялися силам природи і духам предків. На землях Київської Русі панувало язичництво. Вибір християнства, відповідно до легенди,пов’язаний з апостолом Андрієм Первозваним, який, перебуваючи в Києві, поставив на горі, де зараз знаходиться Андріївська церква, хрест і пророчив велике майбутнє християнству на цих землях. 988 рік вважається роком запровадження
християнства в Київській Русі. Багато в чому завдяки прийняттю однієї з найбільших світових релігій Русь змогла створити високу і довговічну культуру і залишила помітний слід у світовій історії. Давньоруські князівства, що проіснували більше трьох століть, досягли високого рівня економічного і культурного розвитку і перепинили шлях на Захід незліченним ордам кочівників. «О світла і прекрасно прикрашена земля Руська!» — писав сучасник про свою Вітчизну, віддаючи данину її величі. Русь підтримувала різноманітні торговельні, династичні та культурні зв’язки із Західною Європою і була найважливішим посередником у торгівлі між Заходом і Сходом завдяки своєму розташуванню на перехресті шляхів. Багата культурна і духовна спадщина Давньої
Русі складає невід’ємну частину української національної традиції.

Востаннє редагував argonavt79: 14.03.2011 о 12:41.
argonavt79 зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 13.03.2011, 11:17   #3
argonavt79
Передовик
 
Аватар для argonavt79
 
Реєстрація: 09.02.2011
Вік: 47
Дописи: 646
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 40
Дякую (Получено): 71
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 0

Типово





У XVI—XVIII століттях в українській культурі панував стиль бароко, який помітно потіснив візантійські традиції, що переважали в Україні.Але будучи пропущеним через «фільтр» цих традицій, бароко набуває в Україні яскраво виражених оригінальних рис справді національного стилю.Звертає на себе увагу надзвичайно розповсюджена
в епоху бароко символіка сонця. Її втілення знаходимо й у прикрасах барокових
«маківок» українських соборів «рипідами» (золотими дисками), і в ідеї «фаворського
світла», що його випромінюють праведники у творчості Ф. Прокоповича і Г. Сковороди.
Популярний в епоху бароко образ світу як «вертограду Божого», буйно квітучого саду
життя також тісно був пов’язаний із символікою сонця. Свого роду кульмінацією української барочної культури є епоха правління гетьмана Івана Мазепи. Цей період української культури увійшов в історію під назвою «Мазепинське бароко» і був ознаменований створенням численних мистецьких шедеврів, які здебільшого
збереглися й донині. Воістину невичерпно різноманітні образи бароко в українській архітектурі,живописі, літературі, поезії та історіописанні (козацькі літописи), театрі та багатоголосному,«партесному» співі.На кошти гетьмана було почато масштабне
будівництво нових церков у Києві та Чернігові,а також реставрація церков давньоруського періоду. Так, були реконструйовані й істотно оновлені Софія Київська, Михайлівський монастир, ансамбль Києво-Печерської лаври. Завдяки синтезові передових західноєвропейських ідей і давньоруських традицій Києво-Могилянська академія стає визнаним в усьому православному світі центром духовної та академічної освіти, науки, філософії. XVI—XVIII століття не тільки залишили глибокий слід в архітектурі, мистецтві, філософії та літературі нашої країни, але й наклали незгладимий
відбиток на характер українського народу. У ньому він головним чином проявився
в перевазі почуттів, емоцій, інакше кажучи — «серця», над холодним розумом

Востаннє редагував argonavt79: 14.03.2011 о 12:35.
argonavt79 зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 14.03.2011, 12:31   #4
argonavt79
Передовик
 
Аватар для argonavt79
 
Реєстрація: 09.02.2011
Вік: 47
Дописи: 646
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 40
Дякую (Получено): 71
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 0

Типово



Протягом багатьох століть жителям України доводилося повсякчас відстоювати свою свободуі незалежність. Але українцям тривалий час не вдавалося об’єднатися і створити сильнуі єдину державу.У результаті народ, який більше за все любив
і шанував волю, опинився в рабстві, а українські землі були розділені між могутніми імперіями.Свободи й традиційні вільності українців були загарбані чужоземцями, і навіть українська мова та самобутня культура не раз виявлялися під забороною на десятиліття. Через відсутність власної державності українському народові довелося пережити найтяжчі випробування — незліченні війни, періоди голоду та розрухи, під час яких було знищено традиційне українське село, масове винищення національної інтелігенції, релігійні й політичні гоніння та репресії. На долю України випали
й екологічні катастрофи, найбільшою з яких стала аварія на Чорнобильській АЕС. Однак незважаючи на це народ зберіг щедре українське серце і прагнення до свободи та незалежності.
Неймовірно багато сил знадобилося українцям,щоб закріпитися на своїй землі, ще більше зусиль було докладено, щоб зберегтися як народу, не втратити свого національного обличчя в круговерті зовнішніх і внутрішніх воєн,навал, зрадництв і переслідувань. Працю багатьох поколінь вкладено у відродження української державності, мови та культури. Нев’янучою славою вкрили себе давньоруські витязі, запорізькі козаки-лицарі,січові стрільці, воїни Великої Вітчизняної, бійці
повстанської армії, безліч борців за волю і справедливість, політиків, учених, мислителів,діячів культури і мільйони інших чесних і порядних людей, трудівників і ратників. Неодноразово демонстрували вони всьому світові зразки непохитної мужності, приклади самовідданого служіння своєму рідному народові.Україна всією своєю багатостраждальною і трагічною історією довела свою виняткову силу і життєздатність. Її неодноразово намагалися знищити, а її дух угасити, але незважаючи на це вона подібно до казкового Фенікса щоразу поставала з руїн і попелу пожеж.

Востаннє редагував argonavt79: 14.03.2011 о 12:42.
argonavt79 зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 14.03.2011, 12:47   #5
argonavt79
Передовик
 
Аватар для argonavt79
 
Реєстрація: 09.02.2011
Вік: 47
Дописи: 646
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 40
Дякую (Получено): 71
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 0

Типово



Вони примушували мову забувати,

щоб від своєї віри відреклися ми.

За кожну думку нас тягли заграти,

За кожне слово кидали в ями.



На тих могилах і хрестів не було,

Щоб і не знали і защо, й кого.

Щоб рідну неньку діточки забули,

І син щоб батька не знайшов свого.



Але ми встали , нас вже не зламати,

Із пут кривавих вирвали серця.

Тепер самим дорогу вибирати,

Із Україною нам бути до кінця.
argonavt79 зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 15.03.2011, 13:22   #6
argonavt79
Передовик
 
Аватар для argonavt79
 
Реєстрація: 09.02.2011
Вік: 47
Дописи: 646
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 40
Дякую (Получено): 71
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 0

Типово

Мапа соборність України



Мапа Київсь Русь



Мапа памятники Тарасу Шевченку в Україні і в цілому світі



Мапа голодомор 1932 -1933 років


Востаннє редагував argonavt79: 16.03.2011 о 10:42.
argonavt79 зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 16.03.2011, 10:21   #7
argonavt79
Передовик
 
Аватар для argonavt79
 
Реєстрація: 09.02.2011
Вік: 47
Дописи: 646
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 40
Дякую (Получено): 71
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 0

Типово

Ми, українці, тут були вічно

Тобто нізвідки не приходили і нікуди не щезали, „акі обри” (чи яко половці, хозари, печеніги), від яких і сліду не лишилося. Ми стоїмо на сій землі мільйон років. Тут наша пуповина. Вона - у селі Королеве на Закарпатті. Тут українські археологи відкопали першу в Україні (і Східній Європі) палеолітичну стоянку, якій ...мільйон років. Грунт тут не такий, як у долині Неандерталь (Німеччина), тому черепи наших пращурів-неандертальців кам’яної доби не збереглися, однак збереглися їх кам’яні знаряддя праці.

Як далекі пращури наші опановували територію майбутньої України?

Від Королевого з-над Тиси тодішні неандертальці перейшли Яблуницький перевал і вийшли в тепле підсоння Прикарпаття, а далі - за півмільйона років - розповсюдилися до Дніпра та Десни, де й стали розвинутішими кроманьйонцями. Тут 600 тисяч років тому їх накрив перший льодовик.

„Льодовики загартували українців”, - стверджує Лев Силенко у своїй відомій праці „Мага Віра”. До кордонів теперішньої України перший льодовик не дійшов, але холоду нагнав. І почалося воно - загартування майбутньої української, а через неї і всіх європейських націй: 50 тисяч років холоду - 80 тисяч років тепла, 40 тисяч років холоду (другий льодовик) і 200 тисяч років субтропічного клімату, великий пе ріод, який дозволив кроманьйонцям стати гомо сапієнс - ро -
зумними, витривалими праукра їнцями, бо вживали, як підказують палеонтологи, у великій кількості рибу, що нею кишіли незліченні річки Стародавньої України. А риба - се фосфор, се живлення мозку.

Однак ознаки цивілізованого етносу, власне національної культури з’являються у надрах четвертого льодовика (110-12 тисяч років до н.е.), зокрема в період XXV - XV тисячоліть до Христа.

Зародження української нації

Народилася українська нація давно - не пізніше XV-XIV тисячоліть до н.е., за доби Мізинської культури.

Та передусім слід, мабуть, ви значитися в термінології. Що таке нація? Нація - людська спільнота, що пройшла тривалий історичний шлях розвитку і як наслідок еволюції має свою мову, свою віру, неповторну вдачу (психологію) та самобутні етнічні й фольклористичні ознаки (пісні, звичаї, народно-прикладне мистецтво, свою міфологію й символіку, одяг, ар хітектуру, усний та писемний епос тощо).

Нація виростає з народу, мов квітка з рослини. Отже, нація - це індивідуальність народу, найвищий етап його еволюції... Всі нації - то є квітник планети Земля. Якщо квітка зів’яне чи її розтопчуть, то вона гниє і стає добривом для інших квітів. Коли нація втрачає мову, етнічні ознаки - вона стає добривом для нації-поглинача.

Що потрібно для того, щоб нація не загинула, не була асимі льована? Потрібна національна свідомість, національна гордість умираючої нації. І вона оживе! Оскільки прихильників нації, її лицарів зазвичай називають націоналістами, а шовіністи зробили це слово лайливим, то з’ясуємо, що таке націоналізм.

Се - закономірний і природний рух народу на захист та утвер дження своїх самобутності та незалежності. Націоналізм був і є державною ідеологією та рушійною силою усіх країн світу.

Антиподи націоналізму - шовінізм, сіонізм, фашизм, що намагаються підпорядкувати собі інші нації, асимілювати їх або знищити фізично. І ще шовіністи іноді зумисне плутають поняття націоналізму і нацизму. Уточнимо: нацизм - це фашизм, націоналізм - це патріотизм.

А тепер про перші ознаки укра їнської нації. Йдеться про XXV-XV тисячоліття до н.е. Про ті реліквії, що їх відкопав на початку XX століття (1908-1909) видатний український етнограф, археолог і антрополог Федір Вовк у селищі Мізин над рікою Десною (Чернігівщина) на 6-метровій глибині: орнаментовані браслети із слонової кістки, стилізовані й реалістичні статуетки жінок - символи Матері-Землі та родона чаль ниці людства, декілька фігурок собак (перша приручена людиною тварина - тотем деяких давньоукраїнських племен), вироблені із слонової кістки ножі та голки (які, на думку видатного дослідника старовини Івана Кузича-Березовського, свідчили, що давні українці тих часів виробляли полотно) і багато іншого.

Одне слово, віднайдені старожитності вказували на те, що Мізинська культура XXV-XV тисячоліть до н.е. - давньоукраїнська. З неї бере свій початок укра їнська нація й водночас - людська цивілізація. Докази: меандр, суто національний, український орнамент, що містить глибоку опти містичну ідею безкінечності буття. Сей мотив стане домінантним і в трипільській культурі, й у всьому українському народно-прикладному мистецтві аж до XXI століття ( меандровий орнамент із часом запозичить Єгипет, Греція, Рим).

Друге: мізинські культові браслети з „сонячною” та „місячною” символікою - надалі провідний мотив українського народно-прикладного мистецтва на всі майбутні тисячоліття і століття.

Третє: стилізовані та реалістичні жіночі статуетки. За Три пільської культури вони переростуть у символічні зображення святих жіночих персонажів дав ньоукраїнського пантеону (Коляда, Слава, Лада, Берегиня, Жива, Мокоша та інші).

І четверте ( се вже знахідка радянських археологів): у шарах Мізинської культури знайдено... кістяні флейти та жіночі статуетки у позі танцю. А також мамутові кістки, розписані червоною фарбою, а ще молотоподібні інструменти. Сим учені довели, що в ті часи, за доби мисливців на мамутів, - побутували палеолітичні ансамблі ударних інструментів із кісток мамута.

Одне слово, українці започатковувалися як нація співоча. І про це свідчать зафіксовані фольклористами 200 тисяч українських народних пісень - рекордна у світі кількість, що її можна занести до книги рекордів Гіннеса.

Та найвеличніше, що спородила Мізинська культура, тобто доба XXV-XV тисячоліття до н.е., - се усний народний епос: міфи і легенди. Се поетичне уявлення давніх українців про походження світу, Сонця, зірок, неба, річок, океанів, людей, тварин, пташок і всієї тієї краси, що наповнює довколишній світ. Давньоукраїнська міфологія - духовна скарбниця українського народу. Се пам’ять тисячоліть.

СІМ ТИСЯЧ РОКІВ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
Нині ми, українці, маємо повне право святкувати СІМ ТИСЯЧ РОКІВ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ, та кий вік має й УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ.

Глава Української школи біогеографів, доктор біологічних наук, професор Віталій Поліщук стверджував, що власне УКРАЇНСЬКА ПРИРОДА сформувалася остаточно 8 тисяч років тому. А
етнічний і антропологічний тип українця творився лише під впливом навколишнього середовища. Це - вагомий аргумент.

Отже, VI тисячоліття до н.е. є добою становлення укра їнського етносу. А з кінця VI - початку V тисячоліття до н.е. з’являється й перше державне утворення, яке представник нової молодої генерації укра їнських археологів, доктор історичних наук Юрій Шилов називає Араттою (Ораттою). Знаменною була його наукова розвідка «Аратта - держава трипільців» (Русь Київська». - 1994. - № 1-2. - С. 13).

«Вважається, - пише вчений, що цивілізація (державність) виникла на Сході на рубежі IV-III тисячоліть до н.е. у рабовласницькому Шумері та Єгипті. ПРОТЕ САМІ ШУМЕРИ ВВАЖАЛИ СЕБЕ ВИХІДЦЯМИ З ЯКОЇСЬ АРАТТИ ( виокремлення тут і далі мої - Авт.). І ці уявлення під тверджуються археологічними та лінгвістичними відкриттями 40-90-х років XX століття». За ці роки, нагадує Ю. Шилов, у країнах Подунав’я знайдено близько сотні протошумерських табличок, а ще - ПРОТОШУМЕРСЬКІ НАПИСИ Й ЗОБРАЖЕННЯ, виявлені на терені України (археологічні дані В. Даниленка, А. Кифішина, Ю. Шилова).

«Такі свідчення, - підкреслює дослідник, - добре узгоджуються з новітнім розумінням формування індоєвропейської спільності в Циркумпонтійській зоні, тобто навколо Чорного й Азовського морів».

Востаннє редагував argonavt79: 16.03.2011 о 10:34.
argonavt79 зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 16.03.2011, 10:48   #8
argonavt79
Передовик
 
Аватар для argonavt79
 
Реєстрація: 09.02.2011
Вік: 47
Дописи: 646
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 40
Дякую (Получено): 71
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 0

Типово

Жовтий клин ( місця переселення насильно українців в 1947 році)




Мапа Українських націоналістів



Мапа Західно - Українська Народна Республіка



Мапа Українська Повстанська Армія


Востаннє редагував argonavt79: 21.03.2011 о 10:32.
argonavt79 зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 18.03.2011, 11:01   #9
argonavt79
Передовик
 
Аватар для argonavt79
 
Реєстрація: 09.02.2011
Вік: 47
Дописи: 646
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 40
Дякую (Получено): 71
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 0

Типово



Дмитро Іванович Вишневецький (1516 (1517) — 1563) — шляхтич волинський, магнат, князь роду Корибутовичів з династії Гедиміновичів. Власник маєтків у містечку Вишнівець Кременецького повіту. Збудований ним замок на острові Мала Хортиця вважається прототипом Запорозької Січі.

Біографія
Дмитро Вишневецький народився в 1516 році і був старшим з чотирьох синів Івана Михайловича Вишневецького від його першої дружини Анастасії Семенівни з родини Олізарів. Один дід Дмитра — Михайло, був відомий своєю боротьбою проти татар, другий був сербським деспотом.

Перші походи
У 1548 — 1549 роках під головуванням Бернарда Претвича, Дмитро взяв участь у походах на Очаків — форпост Османської імперії. Бернард Претвич у 1550 році в листі до великого князя литовського (який був одночасно польським королем) Сигизмунда II Августа характеризує князя Дмитра як рішучого та відважного борця з татарами, який має виняткові здібності у воєнній справі. Сигізмунд II Август, віддаючи данину поваги сміливості та видатним талантам Дмитра, призначає його старостою міст-фортець Черкас та Канева.

З цього часу оборона від татарських набігів стала його офіційним обов'язком. Проте Вишневецький сприймає цю задачу як справу свого власного життя. Ідея створення суцільної оборони Україні проти Криму, із залученням до цеї справи всіх сил Великого князівства Литовького спільно з Москвою, захоплює його цілком і керує всіми його вчинками до кінця. Вишневецький рішуче береться до цеЇ справи, віддаючи їй весь свій неабиякий талант та всю свою безпрецедентну енергію. Центром його плана було закладення фортеці на Низу Дніпра і широке використання козацтва, яке вже тоді перетворилося на значну військову силу, хоча відомостей про існування козацької организації на той час нема. Шукаючи підтримки від держави, він виклав цей план у листі до Сигизмунда II. Сигизмунд II стримував дії Дмитра, оскільки формально Крим вважався союзником Великого князівства Литовського у боротьбі проти Москви.

Фортеця на Низу Дніпра - прообраз майбутньої Січі
Незважаючи на попередження Сигизмунда II, Дмитро Вишневецький у 1552 році на власні кошти розпочав будівництво фортеці на острові Мала Хортиця, куди до нього стікалися козаки. Ця фортеця мала стати форпостом у боротьбі з татарською агресією. Козаки оточили фортецю земляними валами, на яких із дубових кряжів зводили стіни та башти для гармат. Мала Хортиця не ототожнюється з Хортицею, знаною з інших джерел та відомою нині; місцезнаходження цього острова досі не з'ясовано, залишки фортеці не знайдені.

Улітку 1553 році, серед цих заходів, Вишневецький несподівано залишив Малу Хортицю і з усім своїм військом відправився до Стамбула, де служив султанові Сулейману I півроку. Мотиви цього вчинку неясні. Або Вишневецький, не маючи достатньої підтримки від уряду, намагався справити на нього відповідне враження, або він прагнув налагодити добрі стосунки з султаном, щоб таким чином мати вплив на Кримського хана[1]. Вплив на уряд Великого князівства він таки справив - двірскі кола були страшенно стривожені, боялися, що Вишневецький наведе турків на Україну. Тому, після повернення з Туреччини, Вишневецький без особливих нарікань та довгих пояснень одержує вже формальне доручення тримати оборону проти татар у заложеній ним фортеці. Проте він і надалі міг розраховувати лише на власні сили. Будівництво Хортицької фортеці він довершує, мобілізувавши козаків і селян Канівського та Черкаського староств.

Боротьба з татарами і турками
Прагнучи об'єднання всіх антитатарських сил, Вишневецький зав'язав стосунки з московським царем Іваном IV Грозним. Він прохав дати грошей на будівництво кам'яної фортеці, яка б захищала кордони від татарських набігів. Крім цього була необхідна допомога бойовими засобами — гарматами, ядрами, рушницями, порохом тощо. Іван IV охоче пішов назустріч планам Вишневецького, і навесні 1556 р. московський уряд організував похід проти Криму. Очолював похід дяк Ржевський; московське військо йшло човнами вид горішнього Псла. До нього приєдналися близько 300 козаків; відомостей про особисту участь Вишневецького немає, бо він у той час не мав наміру афішувати свої справжні плани перед татарами та турками. Московсько-козацьке військо пішло під Аслам-город (або Іслам-Кермен, тобто твердиня ісламу, поблизу теперішньої Каховки), та Очаків. Похід тривав до початку літа і був успішним, ці міста були здобуті. Козаки захопили табуни коней, стада худоби, а також багато полонених і рушили назад. Відбивши вогнем з рушниць погоню, очолювану калгою, вони безпечно дісталися Черкас. Сигизмунд II виправдовувався перед ханом Девлет-Гіреєм за той похід тим, що це була нібито справа московських козаків, а Вишневецький тут ні до чого. Він навіть намагався запевнити хана, що Хортицька фортеця буде корисною для Криму проти московської експансії, і що Вишневецькому доручена ця тримати сторожу на Дніпрі саме через те, що Вишневецький мав добрі особисті стосунки з султаном і ханом. Але восени того ж 1556 р. козаки Вишневецького знову напали на Аслам-город, уже власними силами. Замок був здобутий, гармати з нього були перевезені до Хортицької фортеці. Девлет-Гірей спочатку спробував домовитись з Дмитром, запрошуючи його до себе на службу. Згоди він не дочекався і, як тільки став Дніпро (у січні 1557 р.), зібрав всю орду і зробив спробу захопити Дмитрову фортецю. Облога тривала 24 дні, після чого татари з великими втратами відступили. Вишневецький сповістив Сигизмунда II про свою перемогу і запенив його, що татари не зможуть нападати на Україну, доки стоїть його фортеця. При цьому він просив "посилити замок людьми й стрільбою", але одержав від великого князя тільки похвалу, обіцянку жалування та рекомендацію не загострювати відношення з татарами. Упевнившись в неспроможності правлячих кіл Великого князівства до рішучих дій, Дмитро знову звернувся до Москви; йому прислали тільки гроші, і при цьому запрошували на царську службу до Москви. Дмитро вважав за краще для себе бути на передньому краї боротьби з татарами і залишився на Дніпрі. Тим часом, улітку 1557 р, Девлет-Гірей зібрався з новими силами у похід на дніпровський замок. Цього разу з ним ішли турецьке військо на човнах і молдавська поміч. Фортецю на острові було взято у повну блокаду, і після тривалої облоги Вишневецький змушений був її залишити через нестачу провіанту. Козаки невеликими групами прокрались крізь турецько-татарські заслони і подалися вгору Дніпром до Черкас. Покинута фортеця була зруйнована.
argonavt79 зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Старий 21.03.2011, 10:02   #10
argonavt79
Передовик
 
Аватар для argonavt79
 
Реєстрація: 09.02.2011
Вік: 47
Дописи: 646
Подяки і симпатії повідомлень
Дякую (Поставлено): 40
Дякую (Получено): 71
Флуда (Поставлено): 0
Флуда (Получено): 0

Типово



Хмельни́цький Ю́рій Богда́нович (*~1641 — † 1685) — гетьман України в 1657, 1659—1663 роках і Правобережжя (1677-81, 1685), молодший син Богдана Хмельницького. Перебував під впливом старшинських угруповань. Скинутий з гетьманства, постригся в ченці. У 1677 і 1685 роках був проголошений гетьманом України? як підданий турецького султана, але незабаром страчений турками.

Волею свого батька намічений на гетьмана й обраний Козацькою радою у Чигирині 27 серпня 1657, але через молодість тимчасово передав владу у руки козацтва, яке обрало на гетьмана Івана Виговського (1657—1659). Після відходу Виговського на Козацькій раді в Германівці на Київщині (11 вересня 1659) гетьманом України обрано Хмельницького. Його кандидатуру підтримувала промосковська група. Скориставшись скрутним становищем України, московський уряд і його уповноважений князь О. Трубецький примусили Юрія Хмельницького укласти 17 жовтня 1659 Переяславські статті, які обмежували суверенні права України, давали право Москві призначати своїх воєвод і мати свої залоги, крім Києва, ще у п'яти містах України.

Цей договір викликав загальне обурення, і коли в 1660 московське військо, на боці якого вимушені воювати й козаки, у війні з Польщею зазнало поразки, Хмельницький перейшов на польський бік, і московське військо було змушене до капітуляції під Чудновом. Юрій уклав 27 жовтня 1660 року з Польщею так званий Слободищенський трактат, який розривав союз з Москвою, скасовував Переяславські статті, відновлював союз з Польщею й ґарантував автономію України, яка зобов'язувалася воювати спільно з польським військом проти Москви. Проти цього трактату (апробованого Козацькою радою в Корсуні) за намовою Москви виступили деякі лівобережні полки, а Хмельницький, відчуваючи неспроможність опанувати ситуацію, на початку 1663 склав булаву й постригся в ченці під ім'ям Гедеона.

Орієнтація то на Польщу, то на Москву підштовхнула 1663 до поділу Козацької Держави на Правобережну і Лівобережну Україну. 1664 польський уряд звинуватив Хмельницького в зраді й ув'язнив його у Марієнбурзькій фортеці. Після звільнення (1667) він жив в Уманському монастирі, де його 1670 (за іншими джерелами 1673) захопили кримські татари і відправили до Константинополя. Після ув'язнення в Едичкульській в'язниці Хмельницький був архимандритом в одному з грецьких монастирів. За посередництвом французького посла (маркіза де Ноантель), турецький уряд намагався використати Хмельницього для закріплення свого володіння на Правобережній Україні.

1677 він прибув в Україну й у зверненні до народу титулував себе «Князем Малої Росії-України і вождем Війська Запорозького»; її столицею був Немирів. 1678—1679 він хотів за допомогою турецького і татарського війська приєднати Лівобережжя. Однак йому не вдалося створити міцної влади, а деякими заходами він відштовхував від себе навіть близьких співробітників. Південне Правобережжя щораз більше знелюднювалося, і люди втікали за Дніпро. Після цих невдач і примирення між Москвою, Туреччиною і Кримом (Бахчисарайський мир) 1681 Хмельницького позбавлено гетьманства. 1685 Туреччина призначила його Гетьманом України, але через півроку за непослух турецькому урядові його страчено в Кам'янці-Подільському.

Юрій Хмельницький був слабою, незрівноваженою людиною, яка своєю діяльністю немало спричинилася до того, що цю добу в історії України названо «Руїною».

Востаннє редагував argonavt79: 21.03.2011 о 10:06.
argonavt79 зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
Відповідь

Закладки

Параметри теми
Параметри перегляду

Ваші права у розділі
Ви не можете створювати теми
Ви не можете писати дописи
Ви не можете долучати файли
Ви не можете редагувати дописи

BB-код є Увімк.
Усмішки Увімк.
[IMG] код Увімк.
HTML код Вимк.

Швидкий перехід

Схожі теми
Тема Автор Розділ Відповідей Останній допис
"Правдиві" байки рибалок і мисливців sat-prof Відпочинок (природа,риболовля) 14 30.05.2018 14:55
Цей день в історії slavon Відпочинок (природа,риболовля) 178 17.06.2017 19:39
Про перехід України на цифрове ТБ (обговорення та запитання) Roma&XP SAT - новини,українські телеканали 109 16.02.2017 20:58
Майбутнє сат-тв на теренах УКРАЇНИ sat-prof Загальний розділ! 8 07.08.2011 00:31


Часовий пояс GMT +3. Поточний час: 15:45.


vBulletin 3.8.4 ; Переклад: © Віталій Стопчанський, 2004-2010
Львівський форум