Форум - Супутникового телебачення SAT-PROF

- Офтопік (теревеньки) (http://sat-prof.com.ua/forumdisplay.php?f=59)

- - Україна сьогодні! (http://sat-prof.com.ua/showthread.php?t=3272)

Павло Якимчук півтора року прослужив у розвідці, а повернувся додому без військової форми, без посвідчення учасника бойових дій і побитий

Тепер він відкрив будівельну фірму, в яку приймає на роботу побратимів

http://i.piccy.info/i9/5edd76099a91e...e88e33_500.jpg http://i.piccy.info/a3/2017-04-13-05...08x408-r/i.gif

Киянин відкрив будівельну фірму, в яку приймає на роботу побратимів, які повернулися з війни. Про це написав Ігор Осипчук «ФАКТЫ»

Цитата:

— Еще когда я был на передовой под Авдеевкой, решил: вот вернусь домой, реанимирую свою строительную фирму и буду брать на работу участников войны, прежде всего тех, кто получил контузию (таким ребятам сложнее трудоустроиться, чем остальным — работодатели опасаются проявлений у них последствий контузии), — говорит ветеран АТО из Киева 30-летний Павел Якимчук. — Я вернулся с фронта осенью прошлого года, и хотя стартового капитала у меня не было, работу фирмы наладил. В моем коллективе ответственным отношением к делу отличаются как раз ветераны, имеющие контузии, — понимают, что устроиться на другое место им будет сложно.
«Пиццерию, которую мы отремонтировали, посетили мэр Киева с министром иностранных дел Великобритании»

— Одно из самых популярных в Киеве мест встречи боевых побратимов — пиццерия PIZZA VETERANO, — продолжает Павел Якимчук. — После дембеля я стал частенько там бывать, познакомился с ветераном АТО, который открыл эту пиццерию, — Леонидом Остальцевым. Мы с ним подружились, ведь оба являемся активистами ветеранского движения. В конце прошлого года Леня подыскивал новое помещение для своей пиццерии. Позвонил мне: «Есть на примете несколько зданий, давай вместе их посмотрим». Побывали по всем адресам из его списка и выбрали помещение в доме по улице Софиевской, 8, — оно больше, чем предыдущее, и место бойкое (рядом майдан Незалежности). Леонид, конечно же, знал, что я уже набрал ребят в свою строительную фирму, и они готовы приступить к работе. Так что заказ на капитальный ремонт на Софиевской отдал нам.

До войны моя фирма успешно выполнила несколько крупных заказов. Но затем я на три года ушел из бизнеса (занимался волонтерской деятельностью, воевал), и вот теперь создал новый коллектив из ветеранов АТО — чтобы помочь парням адаптироваться к мирной жизни. Кстати, в подборе людей помогает волонтер Роман Синицын. Мы сидели в кафе, и я рассказывал, что ломаю голову над тем, как возобновить работу фирмы. Рома тут же разместил сообщение в социальных сетях о том, что нужны ветераны АТО, имеющие строительные специальности. После несколько дней мой мобильный был буквально горячим от огромного количества звонков. Так я в считаные дни собрал внушительную базу данных претендентов на рабочие места.

Время поджимало — пиццерию планировали открыть через полтора месяца. Моей команде пришлось трудиться в две смены. Уложиться в отведенные нам 45 суток не удалось — справились за пятьдесят. В последнюю неделю я сам переодевался в спецовку и помогал ребятам. Конечно, из-за спешки мелкие огрехи были, но в целом получилось очень даже неплохо — Леонид и я остались довольны результатом. Кстати, побывавший недавно в Украине министр иностранных дел Великобритании Борис Джонсон пообедал с мэром столицы Виталием Кличко в PIZZA VETERANO.

Из 20 человек, которые участвовали в ремонте пиццерии, сейчас работают у меня только трое — с остальными пришлось расстаться.

— Почему?

— Мои требования предельно простые: вышел на смену — трудись, причем на трезвую голову. Если я приезжал на объект и видел, что хлопцы распивали пиво, увольнял их, ведь без дисциплины нормальной работы не будет. То, что эти ребята — ветераны АТО, не дает им права безответственно относиться к делу. Я говорю своим людям: «На фронте, когда нам что-то было нужно, звонили ангелам-хранителям — волонтерам, и они привозили. Отвыкайте от этого. Теперь мы — гражданские люди, на кусок хлеба должны зарабатывать сами». Сейчас у меня трудятся 25—30 человек (количество людей зависит от объема работ) из разных регионов.

*В пиццерии PIZZA VETERANO есть коллекция воинских нарукавных знаков. Возле нее сфотографировались на память Павел Якимчук (слева), Леонид Остальцев (в центре) и их побратим Александр Хаджинов

— Какие профессии в вашей фирме самые востребованные?

— Маляры, штукатуры, каменщики. Сейчас мне нужен хороший сантехник. Если у ветерана АТО нет строительной специальности, я готов взять его в обучение — главное, чтобы человек добросовестно относился к делу и не пил. Кстати, один побратим, который никогда не брал в руки мастерок, буквально за день научился класть кирпич. Он так старательно и качественно трудился, что за пять смен заработал шесть тысяч гривен.

— Чтобы наладить работу предприятия, брали кредит в банке?

— Не рискнул. Но в конце марта Леонид Остальцев познакомил меня с человеком, согласившимся оказать материальную поддержку моей фирме. Ветеран АТО владелец инвестиционной компании «Каштан-2000» Сергей Позняк дал на полгода беспроцентную ссуду в 55 тысяч гривен. И на днях закупил классные немецкие инструменты.

Еще один человек помог с транспортом — разрешил пользоваться своим микроавтобусом. А потом продал мне его в рассрочку.

— А у вас какая специальность?

— Учился на слесаря по ремонту автомобилей и газоэлектросварщика. Потом уехал на заработки в Москву, и там из меня сделали классного электрика. Поэтому, когда вернулся в Украину, открыл фирму по монтажу и ремонту электрического хозяйства. Со временем расширил бизнес за счет выполнения работ по строительству. Дела шли хорошо, пока не началась российская агрессия. Мне тогда пришлось продать одну из своих машин, чтобы рассчитаться с коллективом.
«Вес оружия и снаряжения, с которыми шел на боевое задание, достигал 52 килограммов»

— Тогда, в 2014 году, недалеко от моего дома открылся офис волонтерской организации «Дарницька громадська варта», — продолжает Павел Якимчук. — Я познакомился с ее активистами, стал ездить с ними в зону АТО как волонтер, вкладывать свои деньги в покупку припасов для бойцов. Бывало, собственные вещи отдавал солдатам. Например, подъезжаем к блокпосту, а там стоит воин в тапочках. На мне же добротные берцы. Снимаю их и отдаю парню. В Счастье как-то увидел бойца в дешевом мало от чего защищающем бронежилете. А у меня «броник» был классный, вот и отдал его хлопцу — ему нужнее.

В конце лета 2014-го набрался решимости идти воевать. Супруга, конечно, была категорически против, становилась в дверях, раскинув руки крестом, чтобы не пустить. Но у меня такой характер: если что-то задумал, то во что бы то ни стало выполню это. Выбрал добровольческий батальон «Айдар». Но там мне даже военный билет не выдали, просто занесли фамилию в блокнот. Думал тогда: не дай Бог, со мной случится непоправимое, жена останется с четырехлетней дочкой без помощи государства. Гибель нашего командира стала для меня сигналом, что из «Айдара» нужно уходить.

Зимой 2014—2015 года занимался волонтерской деятельностью, а весной пошел в военкомат записываться добровольцем. Меня зачислили в 12-й отдельный батальон 26-й артиллерийской бригады. Был пулеметчиком, командиром взвода гранатометчиков, а когда объявили набор во взвод разведки, стал его бойцом. Слышал, что пять процентов людей на Земле испытывают постоянную нехватку адреналина. Я, пожалуй, из их числа. Это одна из причин того, почему пошел в разведвзвод. Кроме того, служить там — это честь для солдата.

*Павел Якимчук полтора года прослужил в разведке

— Прошли курс специальной подготовки?

— Конечно. Но вначале был отбор — не каждый ведь подойдет для разведки. Прежде всего, проверялись психологические качества (умение сохранять самообладание в сложных ситуациях, работать в команде, быть находчивым, наблюдательным) и выносливость. Вес снаряжения, с которым мы выходили на задание, иногда достигал 52 килограммов: только бронежилет весит почти 15 кило, плюс автомат с подствольным гранатометом, 10 магазинов с патронами, 10 зарядов для гранатомета… По утрам мы час выполняли комплекс силовых упражнений. Поначалу после первых 20 минут едва не валились с ног, но со временем втянулись. Занимались на полигоне. Тренировки совмещали с выполнением боевых задач. Например, до обеда учеба, а вечером — выход на задание.

— Часто приходилось проникать на территорию, контролируемую противником?

— Да, это нужно для сбора информации: замаскировался и наблюдаешь, сколько машин проехало, какая численность личного состава на ротном или взводном опорном пункте врага, когда там проводится ротация… Если во время выполнения задания начался дождь, ты не можешь накрыться целлофаном или иным водонепроницаемым материалом — звук ударяющихся о них капель может услышать неприятель. Капли, падающие на форму, в которую ты одет, тоже издают шум. Поэтому в таких ситуациях мы обязательно маскировались травой.

Солдатские сухие пайки разведчики на задания не брали, поскольку они запакованы в шуршащую обертку. Предпочитали высококалорийные батончики, заматывали их в бумагу, не издающую шума. Нередко приходилось голодать. Ведь, отправляясь в разведку, берешь минимум еды. Но вместо суток иногда вели наблюдение два, три дня. То же с водой: специальная фляга рассчитана на два с половиной литра. Как хочешь, так их и растягивай.

— Были случаи, когда вы оказывались на волоске от гибели?

— Бывало. Например, когда осколок от мины перебил шланг от фляги и врезался в бронежилет. Знаете, не хотелось бы вспоминать критические моменты на войне. Мне удавалось почти всю службу в зоне АТО скрывать от мамы, что постоянно рискую жизнью. Рассказывал ей, что служу на армейской бензозаправке в Краматорске. Но она все равно звонила дважды в день. Если я не мог брать трубку, ужасно переживала. Она узнала правду незадолго до моего дембеля. Получилось так, что погиб ее муж-поляк (мама уже 16 лет живет в Польше). Мне дали отпуск, и я поехал на похороны в Варшаву. Там познакомился с маминой приятельницей, которая позже нашла в Интернете информацию обо мне и заявила маме: «Ты можешь гордиться сыном — он служит в разведке». Услышав это, мама закатила мне грандиозный скандал по телефону.

— На фронте у вас был оберег?

— Рисунок дочки. Я вернулся с войны как раз в ее день рождения — первого октября. Правда, явился домой порядком избитый и без удостоверения участника боевых действий. Отлупили меня в Киеве. Расскажу по порядку: я не сообщил жене, когда возвращаюсь, но друзья знали дату и встретили меня в аэропорту. С одним из них я поехал в кафе, немного там выпили, вспоминали боевые будни. Я был в гражданской одежде. В военной форме и грамма спиртного бы не выпил — это моя принципиальная позиция. После кафе мы отправились на такси к другу. Когда приехали, я решил купить в ларьке минералки. Вдруг меня толкнул какой-то тип. Я вежливо сделал ему замечание, но он продолжал вести себя нагло. Закончилось тем, что кто-то, стоявший сзади, повалил меня на землю. Началось избиение ногами. Нападавшие вытащили из моего кармана удостоверение участника боевых действий (кошелек и мобильный телефон не тронули) и быстро скрылись. Таксист сказал, что парни уехали на автомобиле BMW с донецкими номерами. Скорее всего, эти типы услышали в кафе наш с другом разговор, проследили за нами и, выбрав момент, напали. Я тогда получил сотрясение мозга.

Джерело:

Українці стали другими в світовому рейтингу котолюбів

Майже кожен другий українець (49%) тримає вдома кота.

http://i.piccy.info/i9/160288b055e5e...29_cat_500.jpg http://i.piccy.info/a3/2017-04-13-09...65x359-r/i.gif

Українці люблять кішок.

Україна посіла друге місце в світі за кількістю людей, які тримають вдома котів. Про це свідчать результати опитування німецьких соціологів з компанії Dalia Research.....

В ході дослідження було опитано 43 тисячі жителів з 52 країн світу. Майже кожен другий українець (49%) відповів, що тримає вдома кота.

Україна готується до нового перепису населення

http://i.piccy.info/i9/9ab84554815dd...5b5fd0_240.jpg http://i.piccy.info/a3/2017-04-13-11...40x120-r/i.gif

У Кабінеті міністрів України зробили заяву про новий перепис населення.

Перепис населення в Україні слід провести найближчим часом, оскільки поки немає жодного іншого альтернативного методу, який може дати більш достовірну картину соціально-демографічного розвитку України.

Про це йшлося під час засідання Міжвідомчої робочої групи з питань науково обґрунтованого оцінювання демографічного розвитку України під головуванням Віце-прем'єр-міністра України Павла Розенка, передає "Урядовий портал".

Так, за словами віце-прем'єра, відповідно до світової практики перепис населення країни повинен здійснюватися кожні 10 років, а в Україні він в останній раз проводилася ще в 2001-му.

Через нестачу, серед іншого, фінансових ресурсів, проведення перепису хоч і призначалося, але постійно переносилося. Тільки перепис населення дає повну картину тих процесів, які відбуваються в країні. І мова йде не тільки про демографічну ситуацію, а про значно ширше коло соціально-економічних показників, - зазначив чиновник.

Додамо, що в засіданні брали участь міністр соціальної політики України Андрій Рева, директор Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України професор, академік НАН України Елла Лібанова, представники Державної служби статистики України, інших міністерств і відомств, а також вчені.

- 31 березня, 2017.

Джерело:

Тисячі простих запорожців три роки тому зупинили колорадську чуму - П'ятигорець

Цей день Україна запам'ятала, як "Яєчну неділю", коли дирявих сєпарів кілька годин поспіль обкидували яйцями та борошном. А могли б і розірвати на шмаття, наголосив волонтер.

http://i.piccy.info/i9/04b002ebdd5fc.../13161732_.jpg http://i.piccy.info/a3/2017-04-13-14...00x317-r/i.gif

"Сьогодні в моєму рідному Запоріжжі велике свято!" Про це пише у своєму Facebook волонтер Денис П'ятигорець, передають Патріоти України, продовжуючи:

13 квітня 2014 року тисячі простих запоріжців, при повному паралічі силовиків та розгубленості обласної влади, власними силами зупинили колорадську чуму в місті козацької слави.

Цей день Україна запам'ятала, як "Яєчну неділю", коли дирявих сєпарів кілька годин поспіль обкидували яйцями та борошном. А могли б і розірвати на шмаття. Після цього сєпарська наволоч вже ніколи не підіймала голову в Запоріжжі. (окрім покидька ЄБалицького в Мелітополі).

Пишаюся вами, земляки!!!! Все буде Україна!

Спустя три года после начала войны практически никто не понес наказания за тотальное предательство и саботаж на Донбассе - Казанський

Журналіст наголосив, що весною 2014 року, перебуваючи в Слов'янську після його захоплення терористами Гіркіна зрозумів, що влада абсолютно не контролює ситуацію в регіоні, і що правоохоронці-зрадники відмовляються захищати мир і порядок.

http://i.piccy.info/i9/8d69ab41ea91f..._large_240.jpg http://i.piccy.info/a3/2017-04-13-14...40x143-r/i.gif

Слов'янськ після захоплення терористами.

Цитата:

"Три года назад началась война на Востоке. 12 апреля 2014 российские диверсанты Гиркина вошли в Славянск и взяли город под контроль, чтобы начать боевые действия." Про це пише у своєму блозі журналіст Денис Казанський, передають Патріоти України, продовжуючи:

В этот день я приехал в Славянск сразу после того, как стало известно, что город захвачен «зелеными человечками». Тогда еще не было понятно, насколько это опасно. Убийства начались потом, в следующие дни.

Первая сцена, которая открылась в городе моим глазам запечатлена на этой фотографии. Два «зеленых человечка» затормозили на въезде в город «Пазик», полный «Беркутовцев» и приказали ментам развернуться. Командир «Беркута» (на фото слева, за «зеленым человечком») немного поговорил с людьми Гиркина и вернулся в автобус. После этого «Пазик» развернулся и уехал.

Менты не предприняли ни малейшей попытки оказать сопротивление захватчикам, хотя на мосту тех было только двое, а в автобусе точно было больше десятка людей.

В этот момент я понял, что власть абсолютно не контролирует ситуацию в регионе, и что правоохранители отказываются защищать мир и порядок. Таким же образом вели себя и местные чиновники. Заехав в центр города, я увидел Нелю Штепу, которая в розовой курточке стояла рядом с вооруженными людьми и говорила, что «всегда будет на стороне своего народа». Правда, вскоре выяснилось, что народ - не свой, а приезжий.

Я хорошо помню ощущения полной беспомощности, которое охватило тогда. Было понятно, что никто ничего не собирается делать, что все местные госструктуры Донецкой области контролируются предателями, которые не собираются защищать ни страну, ни граждан. Спустя три года уже известно, что Гиркин был всего лишь Тараканищем из сказки. Раздавить его банду при желании можно было силами сотрудников нескольких РОВД. Но в тот момент не нашлось никого, кто бы это сделал.

За последующие три года произошло много всего. Но главное, что обескураживает меня сегодня - практически никто не понес никакого наказания за то тотальное предательство и саботаж, которое я наблюдал весной 2014 года.

Уверен, что большинство ментов из того «Пазика» сегодня так и работают на своих местах, как и известный всем перебежчик Голубан, недавно получивший награду из рук президента.

Неля Штепа сидит в СИЗО, но за три года так и не услышала приговор. А мэры соседних городов Донбасса, которые делали ровно то же, что и она - вообще остались на своих местах.

Через месяц мы будем отмечать еще одну печальную годовщину - три года незаконного «референдума». К настоящему времени большинство его организаторов не только не сидят в тюрьме, но и по прежнему находятся в мэрских либо депутатских креслах в подконтрольных Украине городах.

Поразительно, но даже смерть 10 тысяч человек и потеря территорий не заставили власть наказать явных государственных изменников. Вместо этого Донбасс почему-то опять сдали тем, кто в 2014 году разжигал ненависть, устраивал массовые беспорядки и призывал в Украину войска другого государства. И теперь мы опять сидим и ждем, когда там рванет в очередной раз. Ведь уже сейчас ясно, что предатели с легкостью предадут нас всех еще раз, если им вдруг представится такая возможность.

Я считаю такую позицию властей натуральным скотством по отношению к жителям подконтрольной части Донбасса, а также к тем, кто за него воевал и погиб. Преступники должны быть наказаны.Установить их вину достаточно легко, поскольку имеются многочисленные доказательства и свидетельские показания. Нет только политической воли президента, который сегодня командует силовиками.

Думаю, ее и не будет, если не будет давления со стороны общественности. Поэтому нам придется надавить. Придется напоминать о том, что произошло и требовать, чтобы государство выполнило свои функции. Послезавтра, в пятницу, 14 апреля - годовщина официального начала АТО. В этот день, в 12:00 мы с Егор Фирсов хотим провести митинг у здания Администрации президента на улице Банковой, чтобы напомнить гаранту Конституции, что он вообще-то гарант. А значит, должен наказать тех, кто организовал неконституционный «референдум», повлекший гибель людей.

В первую очередь мы зовем всех, кто как и мы, выехал из Донбасса из-за войны и до сих пор не может вернутся. Важно, чтобы в первую очередь звучал голос этих людей. Именно жители Донбасса должны особенно настаивать на том, чтобы люди, которые разрушили их мирную жизнь, ответили за все. Но это вовсе не значит, что киевлянам приходить не нужно. Приходите все! Это важно! Иначе сценарий 2014 года может повториться. И пострадает не только Донбасс - пострадает вся страна.

Долгие годы в Украине звучало требование «услышать Донбасс». При этом всякий раз имелось в виду, что Донбасс имеет какую-то особенную позицию в пику всей остальной Украине. Я призываю впервые за весь период независимости услышать украинский Донбасс. Тот Донбасс, который весной 2014 года выходил на митинги за единую Украину. Хватит сдавать регион врагам Украины!

Донецк с Луганском мы потеряли. Но еще не поздно защитить Мариуполь, Краматорск и Северодонецк. Пятница, 12:00, Банковая 11 (администрация президента). Приходите все. И давайте, пожалуйста, обойдемся без политической символики.

Джерело:

Вважалося, що великодній церковний дзвін має властивості лікувати і здійснювати мрії

Комплекс Великодніх свят починався на Благовіщеня і закінчувався на Рахманський Великдень, відомий ще як поминальний та навський тиждень

http://i.piccy.info/i9/b4afa2be04518...arge_1_240.jpg http://i.piccy.info/a3/2017-04-14-04...40x165-r/i.gif

Ми можемо більше не постувати перед Великоднем, не ходити в церкву на всю ніч, а паски купувати в магазині, але традиції свої предків треба знати, бо лихо тому народові, який не знає, чим він колись жив

Як стародавні українці готувалися до Великодня, що має бути на столі і у великодньому кошику, коли готувати паски і у що вірили наші пращури Depo.ua попросив розповісти кандидата філологічних наук, доцента кафедри фольклористики Національного університету ім. Шевченка Олесю Наумовську, повідомляють Патріоти України.

ВЕЛИКДЕНЬ. ДОХРИСТИЯНСЬКА ВЕРСІЯ

Великдень з одного боку – одне з основних християнських свят. З іншого – це свято має потужне язичницьке дохристиянське коріння, що прослідковується абсолютно в усіх обрядах і атрибутиці, тому і розмову треба починати з Великодньої дати. Її обчислюють наступним чином: від весняного сонцестояння простежується час, коли відбувається перший повний Місяць і в наступну неділю після нього маємо Великдень.

В старовину Сонцю надавалося колосальне значення, а весняне сонцестояння вважалося календарним початком року. Календар утворився ще тоді, коли наші пращури навчилися відзначати по Сонцю і Місяцю кращий час для полювання та риболовлі. Потім, перейшовши до відтворюваної форми господарства, вони звернули увагу, що фази Сонця й Місяця впливають ще й на врожай.

Календар подібний до колеса і поділений на фази сонцестояння – наші предки вірили, що коли воно відбувається, межа ніж світами (небесний, наш земний, і підземний) стає настільки тонкою, що дуже легко відбувається між цими світами перехід. Тому у Великодніх святах простежується й культ загиблих пращурів.

Комплекс Великодніх свят починався на Благовіщеня і закінчувався на Рахманський Великдень, відомий ще як поминальний та навський тиждень.

БЛАГОВІЩЕННЯ. ЗЕМЛЯ ГОТОВА РОДИТИ

За уявленнями наших пращурів (а ми в цій розповіді будемо спиратися тільки на народне, не релігійне) земля і небо є немов шлюбною парою, які свого часу були розведені, але рано чи пізно сходяться. Небо запліднює землю вологою і далі вона має відпочивати. І як чоловікові не можна турбувати жінку, так до Благовіщеня заборонялося щось із землею робити, впливати на неї чимось гострим: орати, копати.

На Благовіщеня весна остаточно поборює зиму, земля вже вважається такою, що готова родити і з цього часу (але не на саме свято) дозволялися її обробляти, контактувати з нею. І старі і молоді обов'язково мали вийти босоніж і потоптати ряст – вважалося, що як топтатимеш ряст, то увесь рік будеш мати силу. Навіть дуже стареньких виносили і ставили на травичку, щоб вони "ще рік ряс потоптали", тобто прожили ще рік.

Дівчата починають водити біля церкви кривого танцю, ідуть шукати пролісок – дівчина, яка його знайде, буде красивою і щасливою. Водою із вкинутим туди проліском дівчата вмивалися, також вважалося, що це дасть красу.

https://www.youtube.com/watch?v=BUz4jCYzxAU

До Благовіщеня господарі виносили вулики, виганяли з хліва худобу – всі та все мало стати під сонце.

Якщо казати про суміш церковного і народного, освячену проскурку з церкви бджолярі розмішували з медом, землероби із землею і розкидали по чотири боки городу. Тобто усі дії цього періоду мали функцію замовляння на майбутнє, прогнозування майбутнього добра.

ВЕРБНА НЕДІЛЯ. ПАЛИЧКА-ВИРУЧАЛОЧКА СТАРОДАВНІХ УКРАЇНЦІВ

Кожного року в соцмережах підіймається тема, чому Неділя саме вербна, якщо згідно з біблейськими історіями Ісуса, який в'їхав в Єрусалим на ослику зустрічали пальмовими гілками. Мабуть, вербна через те, що пальма в наших широтах не росте.

http://i.piccy.info/i9/ab91d75cabc45...0261_2_240.jpg http://i.piccy.info/a3/2017-04-14-04...56x240-r/i.gif

В цей час актуалізувалася плодюча сила природи, верба має неперевершену здатність до "воскресіння", родючості – застроміть її будь-де, і верба оживе, розквітне. Тому саме вона, пояснює Олеся Наумовська. Наші пращури наділяли вербу неперевершеною здатністю надавати життєву силу. Треба було з'їсти вербового "котика" ще по дорозі з церкви додому – тоді матимеш силу з верби на увесь рік, і всіх кого зустрінеш, особливо рідних, треба було гілочкою верби "посікти".

Вдома господар торкався вербовою гілкою всієї худоби, її застромляли на городі, щоб мати добрий врожай, обсаджували сад і водойми. Вперше на вигін худобу виганяли вербовими гілками, перед тим як випікати паски, вербовою гілочкою розпалювали піч.

Свячену вербу наділяли здатністю розганяти грозові хмари, гасити пожежі, захищати людину під час далекої подорожі. В домовину покійникові також клали шматочок верби, особливо бабі-повитусі, яка вважалася тою, хто переводить людину до світу живих - їй клали вербову гілочку, щоб вона могла відганяти потерчат, бо вона ж перебуває на межі світів.

СТРАСНИЙ ТИЖДЕНЬ. ПАСКА ЯК ДИТИНА, БОЖЕСТВО І ФАЛЛІЧНИЙ СИМВОЛ

В цей тиждень аскеза мала бути особливою, це відмова не тільки від скоромного та статевих стосунків, а й від будь-яких примх, задоволень та пустощів. Повний контроль і влада над собою.

Починаються приготування до Великодня. В Чистий четвер господині викидали з хати увесь мотлох, наводили лад, робили писанки і крашанки (крашанка - однокольорове варене яйце, писанка – пуста яєчна шкарлупка, вкрита малюнками). Яйце вважалося символом всесвіту – як наші пращури в давнину знали, що всесвіт дійсно має форму яйця?!

Також в четвер випікали паски. Первинно, так само як і інші народи, ми перейшли від людських жертвоприношень до тваринних, потім - до ритуальної їжі і паска - це жертовний ритуальний хліб, рефлексія первинних обрядів жертвопринесення. Нагадаємо, що в давнину самому великодньому хлібу надавалося значення божества. Божеству приносили жертву, зазвичай дівчину. І в давнину жінки, коли ставили паски до печі, підіймали поділ спідниці, таким чином немов віддаючись, ніби здійснюючи символічний акт з хлібом-божеством.

http://i.piccy.info/i9/4bff7e05e997b...arge_3_240.jpg http://i.piccy.info/a3/2017-04-14-04...40x161-r/i.gif

Якщо ви звертали увагу, паска в нас і має фалічний вигляд – відповідну форму, ще із вершечком, ще і вкрите білою глазур'ю.

Хлібу надається велике значення і тому, що він випікається в печі, яка для наших пращурів була символом жіночого лона. Вони вірили, що немовля, тобто зародок життя, випікається в утробі матері як хліб в печі. Тісто – це борошно, замішане на воді. Вода – це символ жіночого начала, а вогонь – чоловічого. Тобто під час випікання хлібу відбувалося поєднання чоловічого та жіночого начал.

Ну і всі знають, що під час випікання пасок господиня обов'язково мала бути у відповідному настрої, думати про хороше, не стукати-не грюкати, в хаті мало бути чисто, тихо і спокійно.

В Страсну п'ятницю заборонялися будь які роботи. До виносу плащаниці навіть їсти не можна було.

http://i.piccy.info/i9/1b13a49f12094...0267_4_240.jpg http://i.piccy.info/a3/2017-04-14-04...79x240-r/i.gif

В суботу господиня готувала решту страв до великоднього столу: смаженину, холодець, вареники, обов'язково щось сирно-молочне, ковбаси, інші наїдки, і збирала великодній кошик, із яким родина йшла до церкви. Кошик вкривався спеціальним рушником, який використовували тільки на Великдень і коли починалися пологи в жінки, щоб полегшити їй муки. До кошика клали паску чи кілька пасок, крашанки і писанку, сир, масло, м'ясо, хрін (він символізував міць) і сіль як символ достатку в домі. Вина не клали.

ВЕЛИКДЕНЬ. ЯК ПРАВИЛЬНО РОЗГОВІТИСЯ І ШВИДШЕ ВИЙТИ ЗАМІЖ

У Великодню ніч з суботи на неділю християни йшли на церковну службу всенощну. Вбиралися в найкращі, за можливістю нові строї, якомога ошатніші. В міфологічних уявленнях є оце постулювання першого, віра, що як зустрінеш перший день, так і проживеш впродовж року. Вважалося, що на великодню ніч неможна спати, інакше увесь рік ходитимеш сонний і кволий. Поки тривала служба, біля церкви палили багаття – воно також є символом життєвої енергії, тому дбали про те, щоб воно не згасло.

Повертаються з освяченим додому. Були й ті, хто одразу після розговіння знов біг назад до церкви, щоб бути поряд, коли почнуть бити у дзвони. Вважалося, що великодній церковний дзвін має властивості лікувати і здійснювати мрії. А ще краще було самим у дзвони бити, якщо такі, наприклад, на дворі біля церкви є – особливо якщо дівчина незаміжня, а хоче заміж, їй треба дзвонити у церковні дзвони на Великдень. Це діє, присягаюся!

Так от, повертається родина з великодньої служби, господар із кошиком стає на порозі і тричі промовляє: "Христос воскрес!". Він немов би то приносить у свій дім цю звістку і всі мають відповісти "Воістину воскрес", потім він обходить все своє господарство із молитвою, а після того родина сідає за стіл.

Розговіння починають з освяченої паски або крашанки. Першу крашанку розрізають на стільки шматочків, скільки членів родини є за столом (з'їдати цей шматок треба мовчки), залишали шматочок і для померлих, а якщо впродовж року померло кілька родичів, то стільки шматочків, скільки померло. Починаючи їсти паску, зрізали з неї "шапочку" - оцей вершечок віддавали корові, щоб було багато молока.

На Великдень у гості приходили свати - молодят всаджували на покуті, молодий називав дружину на "ви" і мав власноруч годувати. Старі виходять дивитися як сонце грає – вірили, що воно робиться синім, зеленим, червоним.

Випивали за столом дуже мало - в українців не було такої традиції пиячити, а дві години після великоднього застілля ще й не пили води, бо вірили, що в такому разі коли будеш жати, спрага не мучитиме.

Після сніданку молодь йшла гуляти на двір.

http://i.piccy.info/i9/1a3bf45d673d2...arge_5_240.jpg http://i.piccy.info/a3/2017-04-14-04...40x135-r/i.gif

Залишки ритуального снідання заборонялося викидати, їх або закопували в такому місті, де ніхто не ходить, кидали у воду, щоб пішло за водою. Ці залишки також наділяли особливою силою: кістки з поросяти закопували, щоб град нічого не побив, кістками з риби, перемеленими на порошок, лікували шлункові кольки, свяченою сіллю лікували худобу а хроном – зуби в людей.

ПОНЕДІЛОК. МОКРІ ТА ЩАСЛИВІ

Понеділок після Великодня називалиполив'яним, молодь обливала одне одного водою, качалася на гойдалках. Це також частина старовинного ритуалу - коли межа між світами зменшується і відбувається легкий перехід, після ритуальних дій треба відсторонитися від іншого світу, пройти певні етапи очищення. Вода (обливання) і вітер (гойдалки) довершували очищення.

http://i.piccy.info/i9/666f177d36b15...arge_6_240.jpg http://i.piccy.info/a3/2017-04-14-04...40x189-r/i.gif

РАХМАНСЬКИЙ ВЕЛИКДЕНЬ. ЗАГАДКОВІ РАХМАНИ

Закінчується великодній цикл Рахманським Великоднем, його ще називають поминальним тижнем, провідною, навською неділею. В цей час остаточно розмежовуються світи, необхідно провідати своїх померлих і передати їм звістку, що прийшов Великдень на землю. Для цього приносили три крашанки, їх треба було покатати по могилі, потім шкаралупу закопати, а саме яйце віддати птахам – наші пращури вірили, що саме птахи переносять душі померлих у вирій, на оту рахманську землю. Так само і паску могли покришити в землю або залишити птахам.

http://i.piccy.info/i9/a93cbfe56c810...arge_7_240.jpg http://i.piccy.info/a3/2017-04-14-04...40x176-r/i.gif

"Рахмани радіють Великодню", гравюра Марчела Олінеску

Ще яйцеву шкаралупу пускали за водою – вважалося, що вода є каналом між світами і може провести дари до іншого світу, до рахманів (рахмани — за українським народним повір'ям, мешканці міфічного краю, праведні християни; рахманами називали й індійців і я схиляюся до того, що таким чином згадувалися наші прапрапращури).

Посмішка весни: У мережі показали, як в Ужгороді зацвіла сакура

Світлини цвітіння японської вишні опублікував у соцмережі голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль.

http://i.piccy.info/i9/2969ac37c60a0...arge_1_500.jpg http://i.piccy.info/a3/2017-04-14-18...00x331-r/i.gif

В Ужгороді розпочалося цвітіння сакур, яких в місті налічується близько двох тисяч. Фотографії цвітіння японської вишні опублікував на своїй сторінці в Facebook глава Закарпатської обласної адміністрації Геннадій Москаль..

Значна частина дерев знаходиться на Православній та Київській набережних, які простяглися вздовж річки Уж. Це найдовша в Європі алея, засаджена сакурами. Цвітіння цих рослин - яскрава подія, яка щороку приваблює в Ужгород тисячі туристів.

Слід зазначити, що сакура була масово висаджена Ужгороді у 1923 році. У той час влада Чехословаччини, до складу якої входило Закарпаття, активно розвивала мікрорайон Галагов, який сьогодні є центром Ужгорода.

Цей район в той час був болотистою місцевістю, багатьом рослинам цей ґрунт не підходив. Саме тому вирішили висаджувати сакуру, яка успішно прижилася в м'якому закарпатському кліматі.

http://i.piccy.info/i9/e40b3921dad90..._large_500.jpg http://i.piccy.info/a3/2017-04-14-18...00x332-r/i.gif

http://i.piccy.info/i9/1415ecc1d172d..._large_500.jpg http://i.piccy.info/a3/2017-04-14-18...72x354-r/i.gif

http://i.piccy.info/i9/0ce12843f6764..._large_500.jpg http://i.piccy.info/a3/2017-04-14-18...00x281-r/i.gif

Христос Воскрес!!!

Як створюють великодні кошики
у закарпатській Ізі

Великдень... Великий день! Кожна родина цього дня бере до рук Пасхального кошика, наповненого Божими дарами, та поспішає до Божого храму для освячення. Але майже ніхто не замислюється над тим, звідки та як потрапив до нас цей кошик...

http://i89.fastpic.ru/thumb/2017/041...381be1d7b.jpeg

http://i89.fastpic.ru/thumb/2017/041...45a75b77f.jpeg

http://i89.fastpic.ru/thumb/2017/041...15d1a70d7.jpeg

http://i89.fastpic.ru/thumb/2017/041...4e0083746.jpeg

http://i89.fastpic.ru/thumb/2017/041...d57dc0933.jpeg

http://i89.fastpic.ru/thumb/2017/041...514866be4.jpeg

http://i89.fastpic.ru/thumb/2017/041...e1c2f7511.jpeg

Село Іза (Хустський район, Закарпатська область) - столиця лозоплетіння в Україні. Вздовж траси тут продають неосяжну кількість різноманітних плетених виробів із рослинних матеріалів. Вироби звідси везуть на продаж далеко за межі області.

http://i91.fastpic.ru/thumb/2017/041...8724b586a.jpeg

Кошики, меблі, візочки для ляльок, крісла-гойдалки - все це знаходиться на постійній торгівельній виставці. Тільки у еділю всі селяни ідуть до церкви та слідкують, щоб ані праці, ані торгівлі у селі не було в цей день. До речі, навіть місцевий священик займається ремеслом лозоплетіння.

Майстри приймають і ексклюзивні замовлення. Вони порадять хороший дизайн, та й розкажуть про всіх своїх інших цікавих клієнтів - іноземців, священиків тощо.

Олько Сколівський пише: "Основным видом сырья в лозоплетении являются одно- и двухлетние побеги кустарниковой вербы. На территории села Иза на сельскохозяйственных угодьях не выращивают пшеницу, картофель и другие сельхозкультуры, здесь на полях растут исключительно вербовые кустарники, особенно возле реки.

Заготовкой лозы-прута местные занимаются с ноября и всю зиму по март, когда начинается сокодвижение, включительно. Летом прут хуже. Прутики сразу шкурят и сушат. Весь осенний и зимний прут стараются как можно быстрее ошкурить, высушить и по мере возможности сварить. Несваренный прут хранят в холодном месте и в течение зимы потихоньку варят.

В промысле занята вся семья от мала до велика, независимо от того, где ты работаешь и чем занимаешься: в милиции, в школе преподавателем, ученик, студент, в районной конторе, в больнице – без разницы, у каждого члена семьи есть свои строго обозначенные функции и обязанности.

В селе по центральной улице ворота всех домов открыты и не видно ни одной собаки в дворах. Их в селе не держат. Сельчане говорят, что посетителей необходимо привлекать, а не отпугивать".

http://i91.fastpic.ru/thumb/2017/041...f8940a5f3.jpeg

Традиції плетіння з лози тут передаються з покоління в покоління ще з XIX століття. Колись цим займалась тільки одна родина, а тепер лозоплетіння – це головна робота майже всіх тутешніх селян.

Лозоплетіння - одне з найдавніших ремесел на Україні. В Україні найдавніші пам’ятки плетіння зберігаються у музеях Києва, Львова та в інших містах. Датуються вони кінцем ХVIII та початком ХIХ ст. Але насправді найважливіші техніки плетіння були відомі ще у кам’яному віці. Наші пращури уміли виплітати місткості для зберігання зерна. У період Київської Русі виготовлялися ажурно плетені господарські вироби. Доказом цього є використання плетінчастих візерунків у багатьох рукописних книгах та в ювелірних виробах. З XV ст. почали виплітати чоловічі головні убори, які відрізнялись за дизайном. В XIX столітті на Україні були створені навчальні майстерні-школи. Зокрема в селі Нижнів, Івано-Франківської області, у місті Сторожинці , що на Буковині, у селі Іза. Також по всій Україні проходили виставки-ярмарки.

Плетені вироби з лози належали до предметів першої необхідності і виготовляли їх спеціальні майстри. Найбільше значення цього ремесла в тому, що воно забезпечувало потреби повсякденного життя багатьох поколінь. З вербової лози плели кошики і дитячі колиски, клітки для птахів і вулики. Розвитку лозоплетіння сприяла і наявність у достатній кількості матеріалу. Техніка плетіння передавалась як спадок.

Особливо ажіотаж тут відчувається напередодні Великодня, коли закарпатці поспішають купувати нові кошики для святкового освячення. Продають в Ізі різні - від малих до великих за ціною від 30 гривень. Але крім них тут продають крісла, стільці та різні сувеніри.

http://i91.fastpic.ru/thumb/2017/041...6b8ce7eba.jpeg

http://i91.fastpic.ru/thumb/2017/041...19fe5902c.jpeg

http://i91.fastpic.ru/thumb/2017/041...f8e6be7d3.jpeg

http://i91.fastpic.ru/thumb/2017/041...d0952bc58.jpeg

http://i91.fastpic.ru/thumb/2017/041...2b66c54cd.jpeg

http://i91.fastpic.ru/thumb/2017/041...eedae3b57.jpeg

http://i91.fastpic.ru/thumb/2017/041...dcb1aee84.jpeg

http://i91.fastpic.ru/thumb/2017/041...4d7fd3f06.jpeg

http://i91.fastpic.ru/thumb/2017/041...3b56afa6f.jpeg

http://i91.fastpic.ru/thumb/2017/041...b54f8d915.jpeg

http://i91.fastpic.ru/thumb/2017/041...b51d4cc1f.jpeg

Цвітіння сакури в Ужгороді.

http://i89.fastpic.ru/thumb/2017/041...42a0b6b14.jpeg
Весняний Ужгород. Квітують сакури - справжній р Айская сад в Закарпатті 2017

Починаючи з середини березня, квітучі парки і вулиці різних міст Японії вражають уяву приголомшливими видами всіх відтінків рожевого. Це цвіте сакура ! Сакура є національною квіткою Японії (неофіційними), але сьогодні вона поширена і в інших країнах, в тому числі і в Україні, на Закарпатті.

Щоб побачити цю красу не обов'язково їхати до Японії. Це чудо природи ви можете побачити своїми очима на заході України в невеликому містечку Ужгород . Тут сакура цвіте в 20-х числах квітня - першій декаді травня . Цвітіння сакури короткочасне, триває воно приблизно 2 тижні. Офіційні дні цвітіння сакури в Ужгороді традиційно відзначають з 25 квітня до кінця травневих свят. У 2015 році цвітіння почалося раніше на цілий місяць. Що цікаво, сакура, яка зацвіла першої в 2015 році в Ужгороді, вже цвіла взимку (через аномально теплу погоду). Тоді туристи і городяни з великим подивом підходили до неї, щоб сфотографуватися ... Після чергового похолодання були побоювання, що дерево загине, але в середині березня сакура знову почала цвісти.

У 2016 році магнолії в Ужгороді зацвіли ще в кінці березня, а сакура почала цвісти на початку квітня.

Пропонуємо подивитися віртуальний тур по весняному Ужгороду

Відвідавши Ужгород , ви побачите, як місто, в буквальному сенсі слова, перетворюється в райський сад: тисячі дерев сакури зацвітають ніжно-рожевими квітами. Оскільки японська вишня цвіте великими суцвіттями, вона асоціюється з хмарами, і здається, ніби ужгородські вулички, алеї і дворики оповиті в рожеві хмари.

Надзвичайно хвилююче видовище - пік цвітіння японської вишні, коли голі гілки сакур покриваються пишними шапками рожевих квітів.

http://i89.fastpic.ru/thumb/2017/041...edae4876f.jpeg

http://i89.fastpic.ru/thumb/2017/041...2d760683d.jpeg

http://i89.fastpic.ru/thumb/2017/041...d4825c14f.jpeg

http://i89.fastpic.ru/thumb/2017/041...ff1a985c6.jpeg

http://i89.fastpic.ru/thumb/2017/041...6aa1f61bd.jpeg

http://i89.fastpic.ru/thumb/2017/041...24e0e5340.jpeg

http://i89.fastpic.ru/thumb/2017/041...9b2551e97.jpeg

http://i89.fastpic.ru/thumb/2017/041...a1ed30273.jpeg

http://i89.fastpic.ru/thumb/2017/041...3b1bde9da.jpeg

Квіти сакури означають крихкість і швидкоплинність життя: людина проживає своє життя так само, як падає пелюстка сакури - красиво і дуже швидко. З минулої любов'ю і юністю асоціюється сакура в поезії, а ці теми, погодьтеся, вічні. Цікаво, що ніжні квіти японської вишні використовувалися навіть в якості пропаганди, в спробі підняти «японський дух» за часів Другої світової війни.

Майже одночасно з сакурами в Ужгороді зацвітають білі, рожеві і фіолетові магнолії , розпускаються квіти японської айви .

Багато екзотичні рослини і дерева, привезені з Японії, Аргентини, Афганістану та інших далеких країн заповнили вулиці і дворики граду над Ужем. Але сакури і магнолії в цвету особливо красиві.

Магнолії на Закарпатті привезли приблизно 100 років тому, а японські вишні висадили в чехословацький період. В даний час в Ужгороді росте близько 2000 магнолій та понад 2000 сакур . У 2009 р на Православній набережній, була висаджена алея сакур , яку вважають найдовшою в Європі. По всьому місту зустрічаються і окремі дерева сакури . Декоративну японську вишню завезли до Ужгорода в 1923 році з Відня, і зараз вона росте по всьому місту, але найбільше - на набережній.

Закарпатці з задоволенням розповідають народну легенду про те, як ці екзотичні дерева потрапили в тутешні краї. Якось японці їхали з візитом до австрійського імператора Франца Йосифа I і в подарунок везли сакури . Їхній шлях лежав через Закарпатті, посли зупинилися в Мукачеві на нічліг. Звичайно ж, звістка про візит японців і надзвичайною японської вишні миттєво облетіла все місто. Місцеві жителі вночі вкрали саджанці сакури , а потім продали в Ужгороді під виглядом фруктових дерев. Екзотичних плодів з японської сакури ужгородці, як ви розумієте, так і не дочекалися. Зате, з тих пір це чарівне дерево росте в Ужгороді і радує жителів і гостей міста надзвичайно красивими рожевими квітами. Однак, як уже згадувалося - це всього лише легенди, які часто нічого спільного з реальністю не мають.

http://i90.fastpic.ru/thumb/2017/041...73cf33d1f.jpeg

http://i90.fastpic.ru/thumb/2017/041...86471b988.jpeg

http://i90.fastpic.ru/thumb/2017/041...7a4e438ef.jpeg

http://i90.fastpic.ru/thumb/2017/041...565a05a72.jpeg

http://i90.fastpic.ru/thumb/2017/041...81cc85981.jpeg

http://i90.fastpic.ru/thumb/2017/041...135a73d0b.jpeg

http://i90.fastpic.ru/thumb/2017/041...24e499791.jpeg

В Ужгороді під час цвітіння сакури проходить Міжнародний музично-творчий фестиваль "Сакура Фест" , під час якого проводиться чимало заходів: починаючи з висадки дерев сакури , закінчуючи флеш-мобом - запуском в небо небесних ліхтариків в пам'ять про Чорнобиль і Фукусіма. Граф Сакура в цей час стає символом міста, і він відвідує всі події фестивалю, а той, хто першим побачить квітку сакури , отримує титул "Людина року".

Де б сакура ні росла, її цвітіння, безумовно, одне з найкрасивіших весняних явищ природи. Щорічно, щоб побачити це красиве природне явище, в Ужгород з'їжджаються тисячі туристів. Побачивши цвітіння сакури в Ужгороді - відчуєте всю красу цього прекрасного чуда природи!