Україна не отримала запрошення до НАТО на саміті організації, який відбувся у Литві, проте президент України вірить, що це станеться на наступному саміті у Вашингтоні 2024 року.

«Наступний саміт НАТО? Це правда, ми віримо у перемогу. І віримо, що наступний важливий крок для України буде на наступному саміті НАТО у Вашингтоні. Мені здається, треба готуватись до цього саміту».

«І з перемогою прийде членство в Альянсі», – сказав Зеленський.

За добу 26 липня ЗСУ знищили серед іншого 590 окупантів, 9 танків та 3 безпілотники рашистів.

Пропонуємо до вашої уваги зведення загальних бойових втрат росії з 24.02.2022 по 27.07.2023.

особового складу ‒ близько 244270 (+590) осіб ліквідовано,
танків ‒ 4186 (+9) од,
бойових броньованих машин ‒ 8147 (+11) од,
артилерійських систем – 4745 (+18) од,
РСЗВ – 698 (+0) од,
засобів ППО ‒ 457 (+0) од,
літаків – 315 (+0) од,
гелікоптерів – 311 (+0) од,
БПЛА оперативно-тактичного рівня – 3996 (+3) од,
крилатих ракет ‒ 1347 (+40) од,
кораблів /катерів ‒ 18 (+0) од,
автомобільної техніки та автоцистерн – 7229 (+18) од,
спеціальної техніки ‒ 708 (+0) од.

Якби життя це була гра, яку можна пройти по-новому, то шукати собі свою домівку треба б було десь років у 25. Під «домівкою» я маю на увазі місце не Землі, де мені комфортно було б жити до самої смерті.
У 25 я вже мав зарплату, яка дозволяла б мені побачити багато країн. А ще — відкласти достатньо грошей до 30 років, аби вистачило на переїзд до нової Батьківщини і облаштування там.
Після цього можна було б багато років працювати на громадянство, пенсію, можливо власне житло. Винагородою стало б втілення мрії, наприклад жити біля теплого моря.
На жаль, багатьох з нас вчили що «Батьківщину не обирають», що «де народився — там і згодився». Хоча логіка підказує зовсім інше: як ти можеш обрати краще місце, якщо ти не бачив інших країн? А багато людей в Україні навіть інших міст не бачило. Коли людина каже що ніколи у житті не бачила моря (а такі є!) — я пригадую фразу «На небі тільки і розмов — що про море!».
Батьки підсвідомо бажають щоб ви повторили та продовжили їх життя: пішли у ту ж професію, жили поруч, може навіть готові віддати вам свою хату — а собі знайдуть щось по-менше.
Родина і близькі люди — це справді важливо. До кого ще ви підете у скрутні часи, як не до родичів. І на кого ще мають розраховувати старі, немічні батьки (а ми усі там колись будемо) як на власних дітей?
Отже у житті кожної людини настає цей вибір: між цілим світом та своїм власним (і можливо — одиноким) шляхом у ньому, чи передбачуваною стабільністю родинної оселі.
Я народився і виріс у Харкові у пролетарському районі Малишева (там працювала уся родина). Це не славнозвісне ХТЗ — але десь поруч. За часів СРСР навкруги були: завод Серп і Молот, Велозавод (славетний вел «Україна»), ХЕМЗ, завод Холодильних Машин, Лікеро-Водочний завод (а як же!), Миловарена фабрика, Бісквітна фабрика, два хлібозаводи, «Протон» ... і більшість з них не пережили 90ті. Тоді моя родина виживали переважно картоплею з городів — про майбутнє ніколи було і думати.
Але вже у 2000 мене узяли на першу роботу в ІТ — і платили $300. Це були шалені гроші ($50 була середня зарплатня) — я отримував більше, ніж уся моя родина! Отже десь у 2010 році, коли я вже був синьором, замість купувати власне житло — я міг би поїхати до США. Тобі як раз компанія почала практикувати такі переїзди. Але я залишився, і на момент 2013 року мешкав у власній квартирі, кожен рік ходив по Криму, мав депозити в баксах під 10% річних, мав депозити у гривні під 20% річних, планував купити ще одну квартиру аби здавати — і у 40 років покинути галеру і перейти на фріланс (працювати 40 — 80 годин на місяць із дому).
Нажаль 2014 рік показав що будь які плани в Україні можна будувати тільки аби доля з тебе поглузувала. Крим віджали, гривня впала у 3 рази, банки попадали, бакси повернули гривнями. Потім трапилося те, що ніхто і уявити не міг: «брати» — росіяни виявилися орками і почали війну на Донбасі. У Харкові я бачив багато очманілих людей з Донбасу, які ще учора вважали що Параша їх захистить та візьме до себе (як Крим) — а натомість приїхали чечени, буряти та інші орки і влаштували їм справжню фашистку окупацію: мародерство, гвалтування, тортури у підвалах.
Що цікаво — до 2020 року у мене був ще один реальний шанс перейти працювати у Microsoft вже не як аутсорсер, а як постійний робітник. Така домовленість була — і багато синьйорів з моєї команди нею скористалися. Але я знову обрав родину.
Ну а потім ще одна «посмішка долі» — цього разу знову небувала гепа, тільки в усьому світі. Ковід пройшовся по тілу «катком» — після нього у мене досі задишка. Але навіть гірше вплинула самоїзоляція. Тепер вже не тільки Криму — а жодного відпочинку взагалі. Купатися залишилося тільки дома у ванні.
Ну і останнім ударом (у який я теж не вірив) — стала повномасштабна війна! Це здавалося настільки неможливим — що ми навіть не бігли у підвал. Батьки були не у тому стані здоров’я, а мені усе здавалося якимось нереальним — наче комп’ютерна гра. За вікном бачити як за 5-10 км бомблять Салтівку — але здається що це на екрані монітору і відчуття що вдома я у безпеці.
Як це не дивно, мені пощастило: Харків відстояли, ракети не влучили, світло і інтернет були — і я працював на тій самій галері і на проекті як ніби нічого не трапилось! Це для мене ще один божевільний розрив стереотипів: твоє життя летить шкереберть, світ рухнув, але нудна і так само нікому не потрібна робота залишається не змінною! «Учора до війни поправив 30 XML файлів — сьогодні війна, але ж залишилося тільки 20 — встигаєш?»
З одного боку війна розбила усі мої мрії, знецінила заощадження і фактично довела що гроші не приносять задоволення. З іншого боку — вперше з’явилася справжня потреба заробляти гроші заради перемоги. Звичайно по-перше на усі гривні, які повернули з банків, а придбав воєнні облігації. Тобто можна сказати позичив державі до перемоги (але виявилося — на рік). Ну і після цього майже уся галерна зарплатня йшла на донати...
Спочатку казали про 2-3 тиждни, потім про 2-3 місяці, потім «Крим до кінця року»... нажаль війна затягнулася. І хоч Харків став більш безпечним — але я почав відчувати що унутрішній конфлікт розриває мене.
Я завжди був «ботаном», боявся «брати від життя усе», чи хоча б щось. Звик задовільнятися доступним: комп’ютером, книгами, прогулянками на природі. Я, узбережжя, море і ніяких людей навкруги — ось моя мрія коли я не у відпустці. Але я завжди плекав надію що колись «усе зміниться». Тобто зараз я багато працюю, роблю переважно те, що від мене бажають інші — але колись я стану по-справжньому вільним у буду робити що захочу.
І от у час війни я працюю стільки ж, на той самій галері, але вже немає ні відпустки, ні прогулянок, ні задоволень. І майбутнього теж немає — бо усе зароблене витрачаю зараз і воно ніколи не повернеться. Замість цього є постійний стрес: від обстрілів, від новин, від очікування «краху ІТ», від страху перед мобілізацією.
Я зрозумів що довго так жити я не зможу — почну не просто скиглити і депресувати (як завжди) — а реально почну божеволіти. Отже це виявилося «червоною лінією», до якої, мене — терпілу, можна було штовхати. Я терпів втрачаючи гроші, я терпів втративши Крим, я терпів тупу роботу, я терпів самоїзоляцію і обстріли... Але виявилося що одного я не можу терпіти: життя без волі! Без можливості плавати у морі та ходити на природі. Ще одного літа в ізоляції а б не витримав.
Отже я поставив собі ціль: я маю поїхати відпочивати на море за будь-яку ціну. І взагалі: скільки можна далі чекати аби починати жити? Тут вже життя може закінчитися у будь — який момент, а я ще й не починав.
Отже зараз я у Чорногорії, купаюся у морі та ходжу по горах. Тут майже як мій улюблений Крим.

З одного боку — краще було поїхати раніше, аби встигнути заробити на пенсію і житло. Але б моя родина не захотіла їхати до мене — отже я б жив один.
З іншого — так я був зі своєю родиною увесь час, скільки їм був потрібен. Я також вважаю що достатньо у житті віддав та втратив, аби мати право хоч частину життя прожити для себе.
Єдине що я хотів би змінити у житті — це ще мати власну дружину та дітей. З 2000 року я вже міг їх забезпечувати — отже до 2020 діти вже стали б дорослими і ми з дружиною могли б зараз насолоджуватись пенсією у будиночку біля моря.
Але кохання не купити за гроші — отже «Життя теж не знає умовного способу».
Beaver Green


нашо ті дружина і діти, спустись на землю, воно дорого і не надійно. Знайде собі молодшого кине тебе посадить на аліменти, налаштує вштики будеш бачити дитину раз в місяць.
ти з 2000 року 23 роки намагаєшся за тою тупою морквою догнатись, але маєш шо маєш.
Чи діти підписувались народитись від тебе, депресуючуго айтівся, який нікому з жінок не потрібен? Шо ти зможеш їм дати, таке ж саме депресивне життя? Адже розум це прокляття і діти мабуть твої будуть «розумні»
За 23 роки можна бізнес на мільярд замутити, а не дитину умовну, подивись на лічильник людей, за 23 роки з 6 до 8 мільярдів наплодились, як вірус. Поки я набирав цей тупий непотрібний коментар людство наплодило 100 непотрібних людей, які лише вбиватимуть планету!

Наші хлопці на фронті з ордою деруться,
Ну а наші чарівні дівчата з іноземцями їб..... кохаються,
І чим далі на захід від неньки піду,
Тим глибше дозволить вона проникати в бездонну дівочу піз.... душу.
Іноземці усюди приймають, усюди нам раді,
І це щастя і радість безкрайня для кожної нашої бл.... дівчини,
Там же принци усі, дав би натяк хоч раз,
І дівчИна від щастя співа, най би був піда.... так собі.
Порозвісили наші гаранти безпеки, прапори українські, і не рахуй,
Обіцяли і зброю і гроші, і захист, а отримуєм поки що х... мало,
Повискакували на вулиці Америки в вишиванках патріоти в еміграції,
Бо не хоче ніхто щоб тут кацап тебе взяв у полон і канцелярським ножем здійснив кастр.... погане.
Хай там катують хоч всіх, але тільки не нас тут, бо це для патріотів в еміграції згуба,
Не для того створила тебе в Україні батьківська залу.... любов,
І мільйони щасливих дівчат за цей час вже вдягнули весільне вбрання,
Щоб показати цім світові всьому, яка ж Україна велика, і справжня хуйн... класна.

Щоби зберегти націю, треба було слідувати за фіннським сценарієм і зупинитись трошки раніше: коли завершилась активна фаза бойових дій у 2015 році.
Вже тоді слід було зайнятись реальними реформами і всі зусилля зосередити на гарантіях вступу України хоча б до ЄС при умові, що ми зливаємо Крим і Донбас. Вони не потрібні Україні для сталого розвитку. Фінни живуть без Виборгу і половини Карелії і ми змогли б. Люди цінніші.
На цьому грунті треба було заключити з РФ мирний договір у присутності і з підписами всього Радбезу ООН з формулюванням, що ніхто ні до кого не має жодних претензій, і це засвідчено США, Китаєм і всіма іншими.
Далі слід було починати закидувати баблом білорусів, шляхом надання можливості їх фірмам брати участь у прозорих тендерах в Україні. Вусатий шльондр довго роздивлявся де більше зиску, треба було його тупо перекупити.
Оце все потрібно було для збереження нації, а не слухати всяких муділ зі «свободи», котрих зараз не чутно, не видно.
Але це занадто дальновидна політика для наших можновладців і для нашого інфантильного народу. Одним простіше годувати народ гучними лозунгами і далі пиляти бюджет, другим споживати лозунги «про велич» і дивитись телемарафон «про перемоги». От і маємо війну «до останнього українця» з важко прогнозованими наслідками і засилля таких от «денисенок».Viacheslav Vasyliev dou//

Ув’язнена в Росії українка та кримська татарка Леніє Умерова, яку пів року тому затримали під час спроби провідати хворого батька в Криму, написала листа президенту Володимиру Зеленському.

Джерело: брат українки Азіз Умеров у Facebook

Пряма мова Леніє: "Шановний Володимире Олександровичу, вітаю Вас! Мене звати Умерова Леніє, я громадянка України та кримська татарка. Цього листа я пишу Вам як політична увʼязнена з Лефортівського СІЗО. На початку зими минулого року я намагалася проїхати до хворого батька в Крим, але при вʼїзді на територію РФ мене затримали бандитським чином. А через пів року, в травні, висунули надумані звинувачення в шпіонажі.

Сьогодні я хочу написати про найголовніше. Зараз наше суспільство переживає складні часи і бореться за свої права на розвиток та життя. І всі ми, громадяни України, кожен на своєму місці, мужньо відстоюємо найцінніше, що у нас є – нашу гідність та свободу. Фундамент, закладений попередніми поколіннями та закріплений на власному досвіді. Слова, які для кожного з нас стали на рівні базових потреб, які ми відстоюємо!

Дякую Вам, що як лідер суверенної демократичної країни на власному прикладі показуєте, що в слів "гідність" та "свобода" немає ціни!

З повагою, Умерова Л.Р.

P.S. І буде син, і буде мати, і будуть люди на землі!".

https://www.pravda.com.ua/news/2023/08/16/7415766/

За добу 22 серпня ЗСУ знищили 480 окупантів, 11 танків і 12 ББМ.

Пропонуємо вашій увазі зведення загальних бойових втрат росії з 24.02.2022 по 23.08.2023.

особового складу – близько 258 820 (+480) осіб ліквідовано,
танків – 4 373 (+11) од,
бойових броньованих машин – 8 488 (+12) од,
артилерійських систем – 5 318 (+23) од,
РСЗВ – 722 (+1) од,
засобів ППО – 491 (+0) од,
літаків – 315 (+0) од,
вертольотів – 316 (+0) од,
БПЛА оперативно-тактичного рівня – 4 324 (+12) од,
крилатих ракет – 1 406 (+2) од,
кораблів/катерів – 18 (+0) од,
автомобільної техніки та автоцистерн – 7 745 (+23) од,
спеціальної техніки – 800 (+3) од.

За добу 1 вересня ЗСУ знищили серед іншого 570 окупантів, 12 танків, 24 бойових броньованих машини та 30 артсистем.

Пропонуємо вашій увазі зведення загальних бойових втрат росії з 24.02.2022 по 02.09.2023.

особового складу – близько 264 060 (+570) осіб ліквідовано,
танків – 4 471 (+12) од,
бойових броньованих машин – 8 637 (+24) од,
артилерійських систем – 5 560 (+30) од,
РСЗВ – 736 (+1) од,
засобів ППО – 501 (+1) од,
літаків – 315 (+0) од,
вертольотів – 316 (+0) од,
БПЛА оперативно-тактичного рівня – 4 433 (+12) од,
крилатих ракет – 1 447 (+2) од,
кораблів/катерів – 18 (+0) од,
автомобільної техніки та автоцистерн – 8 043 (+34) од,
спеціальної техніки – 835 (+4) од.