— Ти заєць із Плейбою?
— Так!
— А чому вуха висять?
— Зморився…

Пам’ятник на одеському цвинтарі.
На плиті пароського мармуру великими золотими літерами вибито:
“ЯКІВ МОЙСЕЙОВИЧ РАБИНОВИЧ”
І трохи нижче — маленькими літерами:
“Своїй дружині — Сарі”.

Усі жиди поділяються на розгублених і зосереджених. Розгублені живуть повсюди в світі, а зосереджені — в Ізраїлі.

Щоби хворий дятел не помер від голоду, його треба взяти за хвоста й бити дзьобом об дерево.

Син-двієчник питає у батька-вченого:
— Тату, а чому коли яблуко надкусити, то надкушене місце стає коричневим?
— Розумієш, сину, надкушуючи яблуко, ти порушуєш його захисну оболонку, яка називається шкіркою, і тоді кисень, який міститься в повітрі, вступає в хімічну реакцію з атомами заліза, що містяться в яблуці, й окислює їх. А окис заліза — це звичайнісінька іржа, котра має, як тобі відомо, коричневе забарвлення. Зрозумів?
— Тату, а з ким ти щойно так довго говорив?

– Ви не боїтеся померти від коронавірусу?

– У мене кредит, мене відкачають.

Зустрічаються українець і татарин, колишні однокласники.

Українець:

– Як ся маєш?

– Добре живу, у дружини айфон, у дочки айпад, а у мене айсан!

– А що таке айсан?

– Кредит у банку!

П’ятий тиждень карантину через коронавірус. Випадково розговорився з дружиною. Дуже навіть недурна баба виявилася.

Їде Альоша Попович по лісу. Попереду розвилка доріг, у розвилки камінь, а на ньому написано:

– Ліворуч підеш — коня втратиш, направо — голову. Повернув він наліво і тут кінь каже:

– Е, Альоша, ти далі один підеш!

Рабинович, ви вірите в справедливість?
— Вірю. Але не довіряю.