Рудий Пес...
Кінець 1970-х років. Одного разу водій вантажівки на ім’я Томас зупиняється в невеликому містечку Західної Австралії. Зайшовши в кафе, він стає випадковим свідком того, як група чоловіків намагається позбавити життя… собаку. Причина – пес з’їв якусь сильну отруту і вмирає. А люди таким способом хочуть позбавити його від мук. Але нікому не піднімається рука пристрелити бідолаху. Крім того, можливо, ще є надія на одужання собаки.
Далі Томас дізнається історію цього пса. Жителі містечка, а в основному це працівники місцевого підприємства з видобутку залізної руди, розповідають йому про незвичайного улюбленця за кличкою Рудий Пес.
Сюди, в невелике шахтарське селище на північно-західному узбережжі Австралії, Рудий приїхав автостопом. Як тільки він з’явився тут, зразу став загальним улюбленцем. З часом розумний і чарівний пес знаходить собі багато друзів серед людей – жителів містечка. І в житті кожного з них він відіграв важливу роль.
РудийПесставзнаменитістю, талісманоммісцевихшахтарівіводіїв. Усі вірили, що зустріч з Рудим приносить удачу. Собаку навіть прийняли в члени профспілки транспортних робітників Австралії та оплачували за нього членські внески.
Рудий Пес став вихованцем кожного і одночасно не належав нікому. А з часом сам собі обрав господаря. Такого ж, як і він сам: незалежного, вільного.
В один сумний день 1975-го власник Рудого Пса – Джон насмерть розбився на мотоциклі. Вихованець спочатку навіть не зрозумів, куди подівся його улюблений господар. А через чотири роки, на дев’ятому році життя, Рудий Пес отруївся приманкою зі стрихніном. Перед тим як піти в інший світ, він знайшов могилу улюбленого господаря і провів там останні години свого життя.
Далекобійники, шахтарі та інші жителі містечка зібрали грошей і встановили собаці пам’ятник. Напис на ньому говорить:
РУДОМУ ПСУ,
мандрівникові Пілбари,
померлому 21 листопада 1979.
Від багатьох друзів, придбаних у багатьох подорожах.