А може, таки повернути силою?
Люди Порошенка вже запевняють, що контроль над Донбасом можна повернути за два тижні -- "унаслідок успішної військової спецоперації"
Щойно ставши керівником Донецької області, Павло Жебрівський зробив ряд нестандартних заяв про майбутнє Донбасу. Цікаво, що трибуною для цього він вибрав західні видання, а отже, це були заяви не лише для внутрішнього користування.
І, звісно, навряд, чи це були необдумані слова, адже Жебрівський -- людина, яку вважають наближеною до Порошенка, тож, вочевидь, такі гучні заяви були узгорджені на найвищому рівні. Зрештою, вже за тиждень Павло Жебрівський вдруге повторив свої слова -- отож це аж ніяк не випадковість.
То що ж такого він сказав? А те, що Україна має "повернути Донбас силою".
"...Ми повинні швидко здійснити блокаду, а потім фактично силовий варіант для відновлення контролю української влади над усією Донецькою областю", – заявив Жебрівський.
Ще раз зверніть увагу, що зазначені слова були сказані в інтерв'ю французьким ЗМІ -- телеканалу "France 24" і газеті "Le Figaro".
Уже за декілька днів, на форумі "Донбас -- Україна. Порядок денний", Павло Жебрівський дав зрозуміти, що його слова не були випадковістю. Він розвинув свій прогноз і сказав, що за певних умов "за два тижні з мінімальними втратами серед військових і цивільних юрисдикція України буде на всій території Донецької та Луганської областей".
При цьому він також підкреслив, що розуміє, про що насправді йтиметися у разі ставки Києва на воєнне розв'язання конфлікту: "Воєнна операція не є проблемою. Є проблема в тому, що якщо вона почнеться, то воюватимемо з російськими батальйонними групами".
Що випливає з усього сказаного Жебрівським? Як мінімум, те, що у найвищих військових кабінетах України ставка на успiшну спецоперацiю української армії як спосіб поставити крапку в
затяжнiй вiйнi на Донбасі -- розглядається.
Приводів для цього, до речі, шукати довго не треба. Мовляв, якщо Мiнськi угоди не працюють, сепаратисти щодня обстрiлюють нашi позицiї з важкої артилерiї, пропонуючи неприйнятнi для України умови припинення вогню, то єдиним виходом i навiть справою честi залишається повернення окупованих земель, так би мовити, вогнем i мечем.
До речі, цим днями відбулася ще одна важлива подія: добровольці розповсюдили дуже цікаву заяву -- "з вимогами до влади". "Ми, праві добровольці, вимагаємо від влади офіційно визнати факт війни в Україні на світовому рівні. ...Розпочати повномасштабний наступ на окупантів до повного відновлення єдності території України!" -- йдеться у ній.
Навряд, чи заява добровольців була випадковою. Розуміючи, що добровольчі батальйони працюють у тісній взаємодіїї із МВС і СБУ, не важко здогадатись, що йдеться про певну підготовку громадськї думки до майбутніх подій.
Чи справдi на сьогодні українська армія вже готова закінчити вiйну на Донбасi переможним наступом? Що потрiбно для того, щоб такий наступ не зазвав краху? Якi шанси в України на перемогу, якщо Росiя втрутиться і розпочне з нами повномасштабну вiйну?
Про це -- у розмовi з вiйськовими експертами Володимиром Сугурняком, Олексiєм Найдою та Олегом Антонiвим.
-- Сила, як вiдомо, останнiй аргумент політиків. Чи не простiше, як радять деякi захiднi аналiтики, принаймнi спробувати інші варіанти, перш ніж вдатися до цього, останнього?
В. Сугурняк: -- Ми можемо робити що завгодно, але мусимо пам'ятати найважливіше -- небажання Росiї до встановлення миру.
Наприклад, у Пiвденнiй Осетiї та Абхазiї економiчно-соцiальний стан набагато гiрший, нiж у Грузiї, у якої цi територiї забрали внаслiдок росiйської вiйськової агресiї. А проте вони не повертаються до складу Грузiї, бо цього не хоче Росiя. Подiбна ситуацiя i з молдовським Приднiстров'ям. Тому насправдi у нас два варiанти -- спробувати заморозити конфлiкт або ж розв'язати його силою.
-- Чи реалістичний другий варiант і коли може настати його черга?
О. Найда: -- Вiн цiлком реалістичний. Погляньмо на цифри. Навiть якщо винести за дужки контрорльовані сепаратистами райони, двi третини територiї Донбасу перебувають пiд контролем Києва. Iз 36 районiв Луганської та Донецької областей терористи контролюють лише 10, iз 42 мiст обласного значення -- лише 23, включно з облцентрами. Iз 6,5 мiльйона загальної кiлькостi населення Донбасу близько трьох проживають на українськiй територiї. До них варто додати переселенцiв, яких в Українi, за рiзними пiдрахунками, вiд одного до двох мiльйонiв. Отже, щонайменше половина жителів Донбасу вже нині є частиною українського суспiльства. Тож досить лише правильно і своєчасно натиснути. Як то кажуть, не такий страшний чорт, як його малюють.
О. Антонiв: -- Якщо на якомусь етапi ми чiтко побачимо, що Мiнськi угоди вичерпали себе цілком, то слід діяти. Для початку справді варто, як пропонує Жебрівський, запровадити жорстку
економiчну блокаду iз забороною руху товарiв, послуг, грошей, людей. Але не бiльше нiж на декільк тижнів. А потiм -- вiйськова операцiя.
Що сьогоднi вiдбувається? Ідуть, можна сказати, позицiйнi бої. Спереду, як казав Путiн, -- "трактористи" i "шахтарi". А позаду, на вiдстанi 5 -- 10 кiлометрiв стоять групи росiйських вiйськ. Вже нинi чiтко видно, що "трактористи" не дуже прагнуть воювати, i ми цим можемо скористатися пiд час нашого наступу.
-- За якими сценарiями мiг би вiдбуватися такий наступ?
В. Сугурняк: -- Найiмовірнiший iз них -- це повторення сценарiю "Сербська Країна -- 1995", коли хорватськi збройнi сили i добровольчi формування при вiйськово-полiтичнiй та iнформацiйнiй пiдтримцi США за три днi розгромили iнфраструктуру невизнаної республiки Сербська Країна. Вони поновили територiальну цiлiснiсть країни без багаторiчних переговорiв, поступок i компромiсiв. Такий сценарiй означатиме найбiльшу поразку Москви на пострадянському просторi. Однак влада України мусить прийняти рiшення вести вiйну до переможного кiнця лише якщо заручиться серйозною вiйськовою та фiнансовою пiдтримки США і ЄС.
-
- А якщо Росiя пiде на повномасштабну вiйну з Україною?
О. Найда: -- Так, у вiдповiдь на захiдну допомогу летальною зброєю Росiя буде нарощувати вiйськовi потужностi на територiї воєнних дiй. Може бути задiяна авiацiя, і тоді перебiг та результат конфлiкту будуть набагато кривавiшими.
Але таке рішення стане початком кінця путінської Росії. Санкції буде посилено, погіршення ситуації у країні відчуватиметься щодня. Населення РФ буде невдоволене дедалі більшим числом загиблих в Українi своїх солдатів, там почнуться антивладнi бунти. Усе це зруйнує Росiю зсередини за доволi короткий час.
-- Що нам потрiбно ще зробити, щоб бути готовими до успiшної силової операцiї?
О. Найда: -- Потрiбно нарощувати й нарощувати нашу армiйську потугу, не зважаючи на ціну. Спроби пiдвищити чисельнiсть активних вiйськових сил до 250 тисяч вiйськовослужбовцiв -- цього замало для таких потреб. Мобiлiзацiя до вiйська менш як одного вiдсотка населення країни, коли вона перебуває у станi вiйни, щиро кажучи, смiхотворна. У другiй половинi 1991 року Хорватiя мобiлiзувала майже 200 тисяч вiйськовослужбовцiв, маючи населення чотири мiльйони. Україна ж ледве сягла аналогiчної кiлькостi вiйськових, маючи населення в одинадцять разiв бiльше.
В. Сугурняк: -- Передусiм потрібно нарощувати змiни у військовій сферi. По-перше, треба серйозно ставитись до розвiдки: московськi шпигуни ще в добу Януковича глибоко вкоренилися в усiх українських структурах. У 1991 роцi сама лише Югославiя мала майже 1800 агентiв вiйськової розвiдки у Хорватiї, а, беручи до уваги цивiльну службу безпеки Белграда, справжнє
число шпигунiв можна навіть подвоїти. Врешті Загреб виграв всi важливi шпигунськi вiйни. По-друге, не обiйтися без дуже жорсткої боротьби з корупцiєю у військових лавах. Серйозною профiлактикою корупцiї у вiйську мало б стати покарання корумпованих генералiв та полiтиканiв у пекiнському стилi.
-- Коли такий вирішальний наступ, на вашу думку, був би можливим?
В. Сугурняк: -- Не раніше, ніж будуть виконанi усi зазначенi умови. Крiм того, потрiбен чiткий план. Загреб багато виграв в 1995 роцi, бо спершу вiв довгу гру у дипломатичному сенсi, а потiм
блискавично дiяв у вiйськовому. Мине ще трохи часу, i Кремль остаточно виснажиться на Донбасi. I коли це станеться, нам потрiбно бути готовими до широкого наступу.
-- Але Захiд наразi висловлюється проти ескалацiї конфлiкту. Чи не обернеться це для нас мiжнародною iзоляцiєю?
О. Найда: -- Наведу такий iсторичний приклад. Наприкiнцi 70-х рокiв пiвнiч Iзраїлю стала об'єктом безперервних терористичних атак палестинцiв. На територiї Лiвану, що межує з iзраїльським кордоном, виникла схожа на так званi "ДНР"-"ЛНР" терористична республiка "Фатахленд", яку очолив Арафат. Там зосередилися десятки тисяч терористiв. До палестинцiв йшов потiк зброї з СРСР: танки, артилерiя, переноснi ракети, автомати. За даними експертiв, отриманого палестинцями радянського озброєння вистачило б на оснащення пiвмiльйонної армiї.
-- I що сталося?
О. Антонiв: -- Iзраїль вирiшив позбутися цього чиряка одним ударом шаблі -- провівши добре пiдготовлену та сплановану операцiю. Захiдний свiт тодi, як i нинi у випадку з Україною, публiчно засуджував вирiшення конфлiкту силовими методами, але неофiцiйно допомагав Iзраїлю зброєю.
-
- А якi шанси на перемогу в нас, якщо Росія вже неприховано втрутиться у конфлікт?
В. Сугурняк: -- Україна, хай яким, на перший погляд, дивним це видається, насправдi має хорошi шанси на перемогу у вiйнi. По-перше, ми захищаємо нашу землю, а не ведемо окупаційну війну. По-друге, нам протистоїть держава з обмеженими технологiчними i фiнансовими
ресурсами, низьким запасом мiцностi полiтичної системи, населенням, якому притаманна негативна демографiчна динамiка i неспроможнiсть протистояти агресивним нацiональних меншинам, "недомодернiзованною" армiєю тощо.
О. Найда: -- Крiм того, опiр українського народу росiйськiй агресiї посилить прихильнiсть до нас провiдних держав свiту i поглибить мiжнародну iзоляцiю Росії. Свою деморалiзаційну роль
відiграють бойовi дiї на територiї самої Росiї, а вони неминучі в умовах тотальної вiйни. У разi поразки Росiї в такiй вiйнi буде остаточно вирiшено питання належностi Донбасу i Криму, Україна назавжди позбавиться обтяжливого зв'язку з "рускім мiром".
Досить боятися того, що Путін наступатиме. Слід наближати час, щоб Путін боявся нашого наступу.
О. Антонiв: -- Так, є й небезпеки. Цiною перемоги можуть стати зруйнована iнфраструктура та економiчний потенцiал України, численнi жертви серед вiйськових i цивiльних. Тобто цей сценарiй може принести нам, крiм перемоги, значнi втрати.
Німці змогли за два десятки років відбудувати цілковито зруйновану війною країну. Захід допоміг їм. Україна, остаточно вирвавшись із обіймів росіян, теж почне розвиватися небаченими темпами.
Ризики справді дуже великі. Але, як мовиться у героїчному епосi наших дiдiв, "плач не дав свободу ще нiкому, а хто борець, той здобуває свiт".
Юрiй Грицик, газета
"Експрес"