ЩОБ ПОТРАПИТИ В АТО – ПЕРЕВЕЛАСЬ В ПІХОТУ
Крим 2014-го. Російський блок-пост. Окупанти принизливо перевіряють кишені українських військових, вивертають сумки, гидотно порпаються в особистих речах жінок. Дійшла черга і до Оксани Козиренко.
Жодних електронних носіїв, які передусім шукали зелені чоловічки, вона не мала. Переживала через міцно примотану до живота особову справу військовослужбовця ВМС – «квиток» на службу в Україну…
Такою запам’ятала весну 2014-го Оксана Козиренко. Найдорожче в житті – власну доньку, відправила на велику Україну ще з початком окупації Кримського півострова. Якесь майно встигла продати за копійки, решту – залишила в найманій квартирі.
Найбільше запам’ятала зраду. Зраду Військовій присязі, яку порушила більшість військових моряків частини. Російські куратори сказали, що силоміць нікого не тримають:
«Хто хоче в Україну – вийти зі строю!» – прозвучала команда від офіцера-зрадника. Оксана не роздумуючи пішла вперед, озирнулась і оторопіла. Знала, що є проросійськи налаштовані колеги, але ж не стільки!
– Мені прямим текстом пропонували утричі більшу зарплату, протягом місяця квартиру в Криму, – розповідає лейтенант Козиренко. – Таку роботу проводили з кожним, і вибір у кожного свій. Не хочу судити нікого, з цими людьми я багато пережила і мені важко навіть думати про це.
У Миколаєві на перший час із житлом допомогли волонтери, потім довелось винаймати, купувати речі, домашню техніку. Доньку відправила вчитись у Київ, а сама – подала клопотання про відрядження в АТО. Чекати довелось довго.
– Гендерна рівність на флоті закінчується на тому етапі, де вирішить старший начальник, – жартує Оксана, додаючи, що на жодному українському кораблі ніколи не служили жінки.
Тож аби потрапити в АТО, Оксані довелось чекати більше трьох років і прийняти вольове рішення – повернутись в піхоту. Так, саме у Десні, в танковому полку починала свою службу Оксана Козиренко. Була кухарем, начальником їдальні і навіть помічником начальника інформаційно-аналітичної групи. В «сухопутці» попросила місце ближче до моря, там пішли назустріч і тепер Оксана – одеситка.
От уже півроку вірно служить Україні на Донбасі. Вона – офіцер з координації протимінної діяльності групи цивільно-військового співробітництва. Коли в районі Антитерористичної операції проводяться заходи з розмінування та інші профілактичні дії – це її робота зокрема.
Найбільше Оксана любить працювати у школах. Жінка переконана, що у нашпигованому мінами регіоні вкрай важливо проводити роз’яснювальну роботу із всюдисущими дітлахами.
Позивний – «Ксена» Оксані одразу присвоїли бойові побратими, кажуть, що рішуча та войовнича!
Юрій Ігнат
