[Ltnar]

Останній з "могікан": 45 років тому не стало одного з вождів визвольних змагань 1917-20 років, "апостола української ідеї", "батька українського націоналізму"

Викривав прокомуністичні рухи, попереджав "рожевих" лідерів УНР про те ,куди заведуть Україну їхні загравання з Москвою та лівацькі і пацифістські ідеї.



Цього дня, 30 березня, 1973 року – у США помер Дмитро Донцов, український філософ, літературний критик, публіцист, політичний діяч, засновник теорії інтегрального націоналізму.

Сьогодні Донцова називають “апостолом української ідеї”, “батьком українського націоналізму”, а його твори читають і перечитують українці від Львова до Луганська. Але це – лише відгомін тієї слави і впливу, які Донцов мав за життя. “Секрет” популярності його творів – в їхній актуальності і відвертості. Але не тільки твори, але й сама постать Дмитра Донцова є надзвичайно цікавими.

Будучи визнаним “живим класиком” українського радикального націоналізму, Дмитро Донцов мав мішане українсько-російське походження – він народився поблизу Мелітополя, а його рід походив з Воронежчини. Цю проблему Донцов вирішив для себе досить рано. В листі до Євгена Маланюка від 1931 року він відверто написав: “Українця з мене зробили: Гоголь, Шевченко, Куліш і Стороженко, яких я знаю з того часу, як навчився читати, цебто від 6 років життя”. Саме в їхніх творах він відчув те, що було суголосне його укранській душі, тому і зробив свій вибір на користь української нації, на користь свого українського, а не російського коріння.

Донцова не можна звинуватити у “вузьколобості”, яку часто приписують націоналістам їхні опоненти. Вже в 14 років Донцов був знайомий з творами Гюго, Дікенса, Гете, Сервантеса, Шіллера та інших світових класиків. Взагалі, нестримний потяг Донцова до самоосвіти захистив його від російских впливів під час навчання у реальному училищі в Мелітополі, а пізніше – і у Петербурзькому університеті, де він здобув фах юриста. Як видно, Донцову “пощастило” зіштовхнутися з русифікаторством царського уряду особисто, але завдяки своїй українській самосвідомості він не поповнив ряди тих, про кого Шевченко писав “раби, підножки, грязь Москви”. В студентські роки Донцов певний час був прихильником соціалістичних ідей. Будучи членом Української соціал-демократичної робітничої партії, він активно займався політикою, за що його було двічі заарештовано. Після другого арешту він виїхав до Галичини, а потім поступив до Віденського університету. У 1917 році Дмитро Донцов отримав ступінь доктора юридичних наук.

Приблизно в цей період він пориває з соціалістичними і ліберальними ідеями, зрозумівши, що за ними криється що завгодно, але не український патріотизм. Не знайшовши на політичній арені жодної ідеології, яка б послідовно обстоювала інтереси України і українців, Донцов розпочав створення власної духовно-політичної концепції – інтегрального націоналізму. Щоби викласти навіть в загальних рисах основні ідеї інтегрального націоналізму, не вистачить і цілої газети. Тож зупинимося на тих ідеях Донцова, які сьогодні є найбільш актуальними.

Одним із головних ворогів України Донцов вважав “провансальство” – ідейну течію, яка вбачає розвиток України лише в популяризації історії і народних традицій. Сьогодні такий умонастрій називають “шароварщиною”. Дехто навіть вважає, що ота шароварщина – це і є націоналізм. Однак, така думка дуже далека від істини. Шануючи героїчні сторінки української історії, Донцов гаряче наголошував, що на одних калинових гаях і вишиванках державу не розбудуєш. У своїх чисельних статтях він говорив про необхідність сильної провідної верстви, яка б, відкинувши демократичні забобони, зуміла зорганізувати і повести за собою народ. Причому повести його не на поклін до Європи чи Росії, а повести до дійсної незалежності.

Не буває націоналістів, які ладні рачки плазувати, аби тільки їм дозволили постояти навколішках біля порогу “цивілізованого світу” чи “братської Росії”! “Націоналізм має боротися з “трьома М”: З матеріялізмом, з Москвою і з… західньоевропейською мафією, що виступає під псевдонімом “демократії”” – так писав Донцов. Тільки свої сили, своя держава і своя армія – тільки до цього може закликати дійсний націоналіст.

Про демократію Донцов писав настільки влучно, що наші сучасні реалії впізнаються, як у дзеркалі. Читаймо: “Коли замаскована під “демократію” мафія має змогу впливати на правлячу еліту, в суспільстві наступає анархія: починається систематичне нищення християнської релігії і церкви… Далі – нищення моралі, одверта пропаганда порнографії, сексоманії, – в пресі, в телевізії, в літературі, в мистецтві, вульгарність “модерної” жіночої моди… Така сама вульгарність в модах “модерної” і “прогресивної” молоді, шал злочинства і параліч влади…”. Хіба не точний опис нашого суспільства і тієї “демократії”, яка знищує українців не менш успішно, ніж сталінські репресії…

Чого ж прагнув Донцов? Донцов не був теоретиком соціально-політичного устрою. Концепцію націократичної держави виплекали інші – Микола Сціборський, Дмитро Мирон-Орлик, Ярослав Стецько. Донцов же заклав філософські підвалини нового суспільного ладу: націоналізм, вірність християнській релігії, традиції. Але під традиціями Донцов розумів перш за все, спадковість княжої та козацької слави, здобутки національного духу і культури. Він обстоював ідею створення Великої Держави, яка не оббиватиме порогів міжнародних інстанцій в пошуках жебрацької подачки

.