[Igor1031]

Українська мова — основа безпеки України у протистоянні з Московією

Інші країни, де офіційно 2–3 мови, — не приклад для України. У них немає такого сусіда, як Московія, і перед ними ніколи не стояло питання виживання як держави. Для нас воно стоїть. Без української мови нас знову прийдуть «рятувати» — і знову поглинуть.
Дехто каже: «А як же рускомовні воїни ЗСУ?» Ніхто не заперечує їхнього героїзму. Але не треба ховатись за їхніми спинами, прикриваючи власну зросійщеність. На фронті українська мова — це не формальність, а елемент ідентифікації «свій–чужий». Коли вночі на запитання «Хто?» у відповідь лунає «Сваи» — часто за цим ідуть постріли.
Чи треба критикувати українських розробників за використання російської мови в їхніх іграх? Так, треба. Це — продовження стирання кордонів між нами, саме тоді, коли російська армія робить те саме зброєю. У світі досі часто плутають українців із росіянами. Французи, італійці чи американці дивуються, дізнаючись, що українська — це не діалект, а окрема мова. І що в Україні не «всі говорять російською».
Наша русофобія — недостатня, шановні.
Російська локалізація на українських сайтах, у медіа чи продуктах має зникнути. Це питання не лише культури, а й безпеки.
Поки існує мова — існує народ. Не треба повторювати пропагандистські штампи, ніби в українців «немає свого язика». Українська й білоруська мови століттями зазнавали утисків: спершу в Речі Посполитій, потім у Російській імперії (де навіть забороняли друк українською), і, як не дивно, — у СРСР. Русифікація тривала двічі, системно і цілеспрямовано.
У Білорусі ситуація ще гірша — у містах білоруську майже не чутно. Там уже згасає ідентичність, і нав’язується «популярний московитий» — форма окупації без танків. Україна не має повторити цей шлях.
В Україні державна мова — українська. А в побуті говори хоч китайською — ніхто не забороняє. Але спробуй у Польщі сказати: «Навіщо нам польська, давайте говорити по-російськи» — і дискусія швидко закінчиться. Бо поляки свою незалежність уже відстояли. Тепер черга за нами.