"Брати і сестри! Українці! Прошу, не будьте поодинці..."
Цими рядками закінчується історична поема "Згуба волі" про Мазепу, Петра I, Полтаву, яку написала дивовижна, непересічна людина, Українець з великої літери
Богдан Скробут, хай Господь упокоїть його душу! Адже 27 січня цього року він помер у славетних Моринцях. Тож моя розповідь про пана Богдана – це своєрідний вінок пам'яті доброму знайомому і щирому патріотові України.
Чомусь найчастіше складається так, що найбільше про достойну людину ми дізнаємося після її смерті. Може тому, що лиха слава біжить попереду, а добра соромиться нагадати про себе?
Богдан Скробут до кінця життя вважав себе найщасливішою в Україні людиною.
Я українцем народився
Для України доживу.
Я з духом Волі поріднився,
Як вишиванка у канву.
Мій кожен нерв, клітини, думи – блакитно-жовті,
І як струни, в моєму серці і в душі,
В розмовнім слові і в вірші.
Так доля склалася у мене:
Проміряв Зауральський світ.
Я ж дисидентом для системи
Неофіційно, з юних літ
За те, що вірив в Україну
На перехрестях всіх тривог.
Я Україну не покину
Нехай мені пробачить Бог.
І я не хочу в тихий спокій
В далекий невпізнаний світ.
Здобуте все в минулі роки
З бутона перевтілю в цвіт.
І буду, буду, вперто буду
Нащадкам стукати в серця.
Щоби вдихали в повні груди
Із творчим задумом митця!
http://narodna.pravda.com.ua/life/4d821b529b41a/