Собаче життя.......
Ні повноцінного притулку, ні обіцяної стерилізації для бездомних тварин в обласному центрі Прикарпаття досі не існує. В Івано-Франківську проблему бродячих собак вирішують шляхом знищення. Що це: жорстокість чи милосердя?
Минулого року в Івано-Франківську служба вилову, яка працює при АТП 0928, знищила понад три тисячі бродячих собак. Тварин відстрілюють зі спеціальної рушниці, використовуючи капсули з медпрепаратом, який викликає параліч і смерть у конвульсіях. Трупи якийсь час зберігають у своєрідному собачому морзі — морозильній камері на АТП. Опісля їх відвозять до Коломиї.
“Коломийський державний ветеринарно-санітарний завод приймає у нас мертвих тварин, але грошей за це ми не отримуємо, – розповідав репортерові “ГК” керівник підприємства Богдан Тимочко. – Навпаки, це ми повинні доплачувати за те, щоб у нас їх прийняли. Платимо 300 гривень за тонну”.
Сировина для добрив..........
Як видається, нестачі у цій сировині ветсанзавод у Коломиї, який займається випуском добрив – м’ясо-кісткового борошна, не відчуватиме ще довший час. Попри те, що кожного року у місті вбивають тисячі тварин, бродячих псів менше не стає. Їх зустрінеш усюди: біля сміттярок, на вокзалах і ринках, у промислових зонах та в гаражних кооперативах. На деяких підприємствах собак залюбки підгодовують, привчаючи охороняти територію. Вони плодяться, і їжі тоді на всіх не вистачає. У святкові та вихідні дні зграйки напівздичавілих псів взагалі залишаються напризволяще і особливо страждають від голоду.
І тільки декільком десяткам бездомних собак у місті поталанило: майже щодня їх провідує пані Ірина.
Пенсіонерка з Івано-Франківська витрачає левову частку свого часу і немало грошей на те, щоб придбати на ринку м’ясні відходи та внутрішній жир, у магазині – хліб та молоко, приготувати їжу і, наповнивши важкі торби харчами, провідати покинутих тварин.
Її прихід вони чують ще здалеку. З обнесеного парканом гаражного кооперативу вибігає зграйка із шести дворняжок, принюхуючись до сумок в її руках. Поки ці собаки поспішно ковтають принесений обід, з воріт металобази пані Ірину уже виглядає ще десяток пар голодних очей. Часом під час годівлі починається боротьба за особливо ласий шматок, але гризня припиняється одразу після суворого оклику жінки.
“Я вже багато років годую бездомних собак, часом виходжую покалічених, але ще не було такого, щоб якийсь пес мене цапнув зубами, – говорить пані Ірина. – Вони відчувають, коли до них ідеш із добром. Тільки жорстоке ставлення може змусити собаку вкусити”.
Приречені на жорстокість................
Пані Ірина переконана, що біль і страждання покинутих господарями тварин, до яких ніхто не виявляє милосердя, накладають свій відбиток на життя суспільства. Вона говорить, що в Україні ніколи не буде благодатного життя, поки ми самі не навчимося бути благими та відповідальними до кожного живого створіння. І справді, байдужість до існування поруч із нами безпритульних собак робить людські серця зачерствілими. Їх насильницьке знищення (фактично – узаконене вбивство), та й просто жорстоке з ними поводження, стає першим кроком до проявів жорстокості між людьми.
“У всьому світі зрозуміли, що так чинити не можна, – казала ця милосердна жінка. – У нас же всі стали дуже набожні, але в плані моральності нічого не змінилося в кращу сторону. На вокзалі, на ринках, на кожній зупинці — скрізь бездомні тварини. З села їдуть на базар, з собою беруть тваринку і викидають. Їх знищують, а вони знову з’являються, їх травлять, вони мучаться від голоду”.
------------------------------------------------------------------------------------
Пані Ірина має особливу причину вірити в те, що добро та милосердя, виявлені до кожної створеної Богом живої істоти, неминуче віддячаться. Кілька років тому, ще до виходу на пенсію, її добре ставлення до тварин врятувало життя їй самій та її співробітникам. Повертаючись з відрядження з Коломиї, службове авто мало дорогою заїхати на автозаправну станцію в Отинії. Але виїзд затримався, бо пані Ірина вирішила погодувати бездомне собача і пішла до магазину, щоб купити ліверку. Через те виїхали з Коломиї на 10 хвилин пізніше від запланованого. А під’їжджаючи до АЗС в Отинії, усі, хто їхав з пані Іриною, подякували Богу за те, що змушені були затриматися. Там саме сталася жахлива автомобільна аварія: декілька розбитих машин, убиті та покалічені... “Всі просто ахнули. Якби цей собака нас не затримав, ми мали б бути на тому місці...”, – пригадувала пані Ірина.
.
..В Україні уже декілька років діє закон про заборону жорстокого поводження з тваринами. Але реально він не працює. Мабуть, на загал ніхто й не знає про його положення. Та й відповідальність за його порушення мінімальна. “Про милосердя до тварин треба говорити в дитсадках, школах, у церкві, - переконана пані Ірина. - Це почуття треба виховувати змалку, а не нав’язувати дітям, як це в нас буває, зневагу й огиду “до паршивих собак”. Ці бездомні тваринки насправді нещасні, і мені іноді здається, що коли їх винищують “гицлі”, це навіть краще, ніж вони мають так мучитися”.
http://www.gk-press.if.ua/node/968