Дрого́бич — місто обласного підпорядкування в Україні, друге за населенням та економічним розвитком місто Львівської області, адміністративний центр Дрогобицького району (в який не входить). У 1939-1941 і 1944-1959 роках — центр Дрогобицької області.
Місто засноване наприкінці 11 століття. У 1340 році стало центром староства Перемишльської землі Руського воєводства Королівства Польського, згодом — Речі Посполитої Обох Народів. З 15 століття місто розвивалося, як, передовсім, ярмарковий і солеварний центр. Після Другого поділу Польщі відійшов до Імперії Габсбургів. В середині 19 століття перетворився на найбільший у Європі нафтовий центр, що сприяло швидкому розвитку міста. Внаслідок розпаду Австро-Угорської імперії Дрогобич в складі Східної Галичини перейшов в Західноукраїнську Народну Республіку. В результаті польсько-української війни 1918-19 років місто захопили поляки. У міжвоєнній Польщі був центром однойменного повіту Львівського воєводства. Після нападу 1 вересня 1939 року фашистської Німеччини на Польщу зі сходу та початку Другої світової війни, Червона Армія 17 вересня перейшла Збруч і вступила на територію Західної Білорусії та Західної України (так званий Польський похід РСЧА). За Пактом Молотова — Ріббентропа ця територія відходила до СРСР, тому німецький гарнізон 24 вересня залишив Дрогобич. 4 грудня 1939 року після анексії Галичини Радянським Союзом місто стало центром новоствореної Дрогобицької області УРСР, яку в 1959 році приєднано до Львівської на правах району.
Сьогодні місто відоме, як мала батьківщина Юрія Дрогобича, Івана Франка і Бруно Шульца. У місті діють численні машинобудівні,нафтопереробні, швейні і солеварне підприємства.
Виникло місто приблизно в ХІ столітті в місцині, яка багата соляними джерелами з яких здавна видобували сіль. З самого моменту заснування міста головним його багатством були соляна промисловість. Технологія добування солі була досить проста. В спеціальні жбани (черіні) заливали воду збагачену сіллю (ропу) й нагрівали ті жбани на багатті. До наших днів збереглися назви вулиць, повязані з цим процесом: Зварицька, Жупна (Жупою називали солеварню), Солоний Ставок. При випаровуванні води залишалась сама сіль, яка обпалювалася на вогні у вигляді так званих топок. Дев'ять таких конусоподібних топок стали символом міста і зображені на гербах міста різних періодів:польського, австрійського, радянського й сучасного періоду незалежності України.
1339 року після захоплення земель Галицько-волинського князівства польським королем Казимиром III Дрогобич отримує власний герб, на якому білий орел тримає на грудях щит з тими ж дев'ятьма топками солі. У тому ж 1339 році за королівським рескриптом дрогобицька дерев'яна церква Пречистої Діви Марії була перетворена на католицький костел. 1387 та 1390 роки відзначені першими письмовими згадками про місто. Перша була в львівському міському акті, друга — в буллі Папи римського Боніфація ІХ. Як досить велике місто для свого часу, Дрогобич мав і власний замок з земляними фортифікаційними укріпленнями. Від замку вже, на жаль, майже нічого не залишилось. Лише одна з його веж десь в середині XVI столітті була перебудована в дзвіницю парафіяльного костелу св. Бартоломея, або як він називається в реєстрі — костелу Вознесіння. За часи свого існування костел безліч разів перебудовувався і зараз спеціалісти навіть не можуть прийти до єдиної думки про час його спорудження. Точно відомо, що зводився він на фундаменті воєводських палат, які розташовувалися всередині замку. Останні зміни в його архітектурних рисах датуються ХІХ століттям. На стінах костелу розміщенні чисельні пам'ятки, за якими можна прослідкувати історію Дрогобича. Це долоня, стопа та голова в папській тіарі — символ католицького володарювання, або мармурове оздоблення дверей з двома мечами — нагадування про полеглих жителів міста, що брали участь в Грюнвальдській битві. А в 1572 році в костелі був встановлений пам'ятник Катерині Рамулотовій — дружині власника місцевих солеварень.
Біля самого костелу встановлений пам'ятник найвизначнішому дрогобичанину — Юрію Котермаку. Ця непересічна людина народилась в Дрогобичі близько 1450 року. Він здобув звання магістра в Ягеллонському університеті в Кракові. Потім вивчав медицину та вільні мистецтва в університеті міста Болонья. Там же отримав звання доктора філософії (1478 р.) та доктора медицини (1482 р.). В Болоньї він викладав астрономію, а в 1481—1482 роках навіть був ректором Болоньського університету — найстарішого в Європі. У 1483 році в Римі була видана книга Юрія Котермака (свої твори він підписував як «Drohobicz Georgius») — «Прогностична оцінка поточного 1483 року». У цій книзі, окрім ненаукових астрологічних прогнозів, було поміщено відомості з географії, астрономії, метеорології, а також зроблено спробу визначити, в межах яких географічних довгот розташовані міста Вільнюс, Дрогобич, Львів тощо. Юрій Дрогобич зазначав тут, що населенню християнських країн загрожують великі небезпеки… у зв'язку з пригнобленням князями і панами. Висловив упевненість у здатності людського розуму пізнати закономірності світу. Видав він також книгу і про Україну — «Прогностик», яка відома лише в двох примірниках. З 1487 року він працював професором медицини Ягелонського університету й мав чин королівського лікаря.Одним з учнів Юрія Котермака в університеті був Микола Коперник. Помер цей визначний вчений, діяч європейської науки 4 липня 1494 року. Похований у Кракові.
Упродовж XV—XVI століть Дрогобич ріс і розвивався як типове середньовічне місто Галичини. Діяло міське самоуправління й судочинство, проводились ярмарки, працювали цехи та солеварні. Наприклад, в 1535 році був створений цех ковалів та слюсарів, а в 1565 році в місті налічувалось 45 солеварень.
Ну і звичайно ж на Дрогобич періодично накочувались татарські набіги, виникали епідемії, ставались пожежі та повені. XVII століття відзначене в історії міста існуванням церковного братства при церкві Воздвиження, подіями війни Б.Хмельницького з Польщею, перебуванням у місті угорського князя Юрія ІІ Ракоці (1657 рік), спорудженням міської школи (1663 рік) та останнім нападом татарів (1699 рік).
У XVII столітті в місті зводяться дві унікальні дерев'яні церкви, які збереглися до наших часів. На початку століття була побудована дерев'яна тризрубна церква Воздвиження Чесного Хреста. У 1661 році церква була добудована: над бабинцем була облаштована каплиця Івана Предтечі з виходом на відкриту зовнішню галерею. Тоді ж біля неї була зведена дзвіниця, яка також збереглася до наших часів. При вході до церкви збереглися також старовинні розписи з ликами святих.
Зовсім поруч була зведена й інша пам`ятка — церква святого Юра. Цікава вона тим, що була обміняна на сіль, розібрана та перевезена на волах в Дрогобич з карпатського села Надієво й встановлена на місті своєї попередниці, яка згоріла. Коло неї в 1678 році також була зведена дерев`яна дзвіниця. Славиться церква св. Юра своїми унікальними внутрішніми розписами та та не менш унікальним іконостасом середини XVII століття. Крім православних святинь в Дрогобичі збільшується й кількість католицьких храмів, монастирів, шкіл. В 1700—1709 роках будується новий костел та монастир кармелітів (нинішній кафедральний храм Святої Трійці). В 1740 році будується нова міська ратуша, а в 1756 році засновано міську пошту.
В ХІХ столітті поряд з традиційною спеціалізацією Дрогобича, як центра солеваріння, бурхливого розвитку зазнала нафтопереробка. Здавна в околицях міста виявляли поклади нафтопродуктів. Ще в 1788 році в місті вперше в Європі стали використовувати для освітлення нафтові ліхтарі. Але з введенням в дію в 1859 році першої нафтоперегінної установки нафтовий фактор вийшов на головне місце міського господарства. А починалась ця галузь з видобування озокериту. Після перетворення Дрогобича «соляного» на Дрогобич «нафтовий», швидкої забудови кам`яними домами він набув цілком європейського вигляду. Тут тісно переплелися різні стилі — від готичного, ренесансного, барочного, класичного — до еклектичного і модерного.
У період переходу від переважного виробництва солі до переважного виробництва нафтопродуктів у початковій школі оо. Василіян, згодом у міській гімназії вчився Іван Франко, пізніше — класики української літератури Василь Стефаник і Лесь Мартович. Вчилися або працювали багато інших відомих представників культури, громадських та політичних діячів: письменники — співець Борислава — «галицької Каліфорнії» Стефан Ковалів, Осип Турянський, Петро Карманський, Володимир Бірчак, мовознавець і природознавець Іван Верхратський, композитор і диригент о. Остап Нижанківський, співак світової слави Модест Менцинський, театральний режисер Йосип Стадник, польський письменник і художник юдейського походження Бруно Шульц, шеф Головного військового штабу Української Повстанської Армії генерал Дмитро Грицай, співорганізатор УВО, книговидавець Михайло Матчак. У Дрогобичі народився і виріс полководець Західно-Української Народної Республіки Григорій Косак.
Після виру Першої світової війни, радянсько-польської війни та чисельних змін влад, Галичина опиняється у складі Польської держави. За польського панування, в 1922 — 1927 роках зводиться нинішня ратуша.
В 1924—1926 роках прокладається газопровід Стрий — Дрогобич — Борислав — Стебник, а в 1928 — 1933 водогін с.Уріж — Дрогобич. Після окупації Західної України радянськими військами в 1939 році була створена Дрогобицька область, до складу якої входило 9 районів. Ця область проіснувала до травня 1959 року, коли її територія була введена до складу Львівської області. За часів німецької окупації (липень 1941 року — серпень 1944 року) Дрогобич входив до складу генерального губернаторства Галичина.