Любов до природи......
Спiлкування з живою природою необхiдне. Саме усамітнення в лiсi або в iнших природних ландшафтах є одним з важливих способiв «підставлення» себе Боговi для того, щоб Вiн мiг успішніше нас учити. «У лiсi шукайте Моїх вказiвок!…» [34: Листи Саду Морії. Клич].
… Природа — це, у тому числi, безлiч живих iстот: тварин, рослин, якi, зазвичай, набагато витонченіші своїми душами й несуть у собi незрiвнянно бiльш глибокий спокiй порiвняно з бiльшiстю людей. І звичайній сучаснiй людинi треба пройти великий шлях доведення себе до їхнього рiвня Спокою й Любовi, щоб лише потiм мати право претендувати на хоч якусь власну духовнiсть.
… Рослини — це також живi iстоти. Усерединi їхнiх тiл, як і всерединi наших, теж живуть душi. Звичайно — це душi на типово «рослинній», тобто «зародковій» стадiї розвитку. Хоча я знаю трохи дерев-людей. Причому це — досить розвиненi, великі й сильнi людськi душi. Але тi люди під час минулих своїх життів у людських тiлах не знайшли необхiдного Спокою — i Бог, щоб допомогти їм стати кращими, втiлив їх у дерева: щоб заспокоїлися, вгамувалися за кiлька сотень рокiв «рослинного» життя…
З такими людьми-деревами можна легко спiлкуватися емоцiями й навiть думками. Вони сильно «прив'язуються» до людей, які здатні їх розумiти, тужать, якщо їх не вiдвiдувати. А коли приходиш до них — зустрiчають з радiстю, iнодi змiшаною з болем…
І хто цього не зрозумiє або не прийме — нехай потiм не ображається за власний бiль: через наш бiль Бог навчає нас розумiти, що таке — саме явище болю: наскільки неприємне це вiдчуття! За допомогою цього Вiн навчає нас жаліти iнших i не завдавати їм навмисного болю.
… У деяких храмах люди спiвають, намагаючись навіяти Боговi, що Вiн — «довготерпеливий i багатомилост ивий»… Але чи не краще залишити це порожнє заняття й самим
почати жити вiдповiдно до Божого Принципу Любовi, що немислимий без Співчуття до всiх людей i кожної живої тварини, включаючи мурах, хробаків, рослини?
http://swami-center.org/ua/text/ecop.../page_12.shtml