[D-Misha]

Феномен українського патріотизму....

Кожна країна має свою форму політкоректності. І якщо білим американцям має бути соромно за те, що вони білі, то українська політкоректність вимагає відчувати сором за любов до України. Іншими словами, за патріотизм.

У більшості країн, де таке явище, як патріотизм, існує, його намагається монополізувати держава. І справа не тільки в тому, що партія влади хоче закріпитись на троні — певний мінімум патріотизму підтримує кожна політична партія по-справжньому демократичної країни. Насправді неконтрольований патріотизм може перейти у форми, що становлять небезпеку для самої держави. На жаль, наша держава надто юна для розуміння цього.

Держава постійно намагається чимось підмінити український патріотизм. Спершу в ролі такої підміни виступала ідея добробуту. Чому ця підміна не сприймалась всерйоз, зрозуміло: між добробутом та Батьківщиною нема безпосереднього зв'язку. Можна виїхати кудись за кордон (і ті, кого хвилює добробут, так і роблять), забувши про те, ким ти є, звідки родом, а в разі необхідності взяти участь у війні проти екс-Батьківщини на стороні ворога — але при цьому жити в добробуті й достатку. І можна бути аскетом, обмежуватись тим, що маєш, радіти кожній крихті хліба насущного — але любити рідний край, бути готовим покласти за нього життя... То що таке добробут для патріота? В ідеї загального матеріального благополуччя нема величі, і єдиний можливий внесок держави в цю справу — не заважати людям працювати. Зрештою, покращення власного життя не сприймається як діяльність на благо суспільства. Патріотично?

Підміна №2 виглядала хитріше, хоча й надто наївно. Садок вишневий коло хати, українська сім'я в вишиванках, духмяно пахне мед у трипільських глечиках… «Слава Україні! — Героям слава!» «Христос ся рождає! — Славімо Його!» «Здарова, кума! — Здаровимся!» Але чи не затісні для нас ці шаровари? Патріотизм слова без патріотизму діла нічого не вартий.

Ні, звичайно, я не стверджую, що без усього цього взагалі можливо обійтись. Українська мова — це та річ, без якої Україна перестає бути Україною, а український патріот — патріотом; приблизно таку ж роль (хоч і в меншій мірі) виконує й решта архетипних українських образів. Але це обличчя України, а не спосіб виявити любов до неї. Виявити україноненависництво через зовнішню атрибутику досить легко: спаліть прапор, принципово відмовтесь розуміти українську мову, перекрутіть вірші Шевченка й напхайте туди побільше матюків, підіть на якийсь заполітизований іміджборд і розмістіть там власноруч нагуглені карикатури зі свиньми у вишиванках. А ось виявити любов... В кращому разі, це для вас природьо, і ви не бачите якогось особливого патріотизму в тому, що говорите мовою своїх батьків і своєї країни. В гіршому — це просто патріотизм на показ, чи то щоб виділитися з маси, чи то для заспокоєння власних нереалізованих патріотичних поривань. Добре, якщо ці поривання є — погано, коли їх вияв обмежується епізодом «Говорив сьогодні з друзями українською. Всі були в шоці.» — і не йде далі.

Можливо, в гаслі «підтримаймо вітчизняного виробника» значо більше патріотизму. Ну хіба не хочеться помріяти — таврія стане крутішою за мерседес, українська промисловість підніметься, Україна знов стане житницею Європи, ми станемо могутніми, і іноземні економісти ставитимуть нашу Батьківщину за приклад всьому світу?.. Ось тільки гасло так і залишилось гаслом. Вітчизняні заводи ріжуться на металобрухт, вітчизняні підприємства стають другорядними філіалами транснаціональних корпорацій, де діють місцеві уставчики, що забороняють під страхом звільнення навіть розмовляти на роботі українською мовою. Ми програли без бою економічну війну, капітулювали, розбіглись, як боягузи. Вітчизняного виробника вже, по суті, і нема. Це створює фінансові проблеми, і ми їдемо за кордон, заробляємо там копійки, які в нас стають реальними грошима... То що там з вітчизняним виробником? Держава не намагається підтримати навіть цей різновид патріотизму. Хоча могла б.

Ще одна підміна — радянський патріотизм замість українського. Ну, це задоволення для мазохістів — накручувати себе, «яку країну розвалили». І хоча Україна є, фактично, новою формою існування УРСР, хоча наші діди воювали за Радянський Союз, хоча українська владна еліта вийшла з радянської компартії та комсомолу, та всі ми чудово розуміємо: заклики відродити СРСР для нашої держави є антисистемною, руйнівною діяльністю. Може бути щось одне: або незалежна Україна, або Україна в складі наддержави.

Бути патріотом - це любити свою країну.

Патріотизм — це сила. Ми вже навчились любити свій прапор, герб, мову… І ми не знаємо, як втілити це почуття в реальність. Наш патріотизм — стояча вода, що вже переливається через греблю. Це енергія, якою можна крутити турбіни. А можна просто чекати, доки не збереться критична маса, що вирветься на свободу й позносить хисткі будівлі на своєму шляху. Але це вже буде не патріотизм, а щось протилежне йому.