Гранітні риби.....
Панує тиша над морським простором -
вітри тамують подих...
Великі риби,
виплеснуті морем,
закам'яніли на гранітних сходах.
Знесилені подачками прибою,
закам'яніли у страшній судомі.
Луска зробилась тьмяною, твердою.
Плавці лежать важкі і нерухомі.
Біліє сіль на зябрах вуглуватих,
в гарячих шпарах сірого граніту...
Горілий дух асфальтів перем'ятих,
Духмяний сон магнолій перегрітих.
Зміїний шурхіт на вологих схилах.
Малої хвилі відчайдушний схлип...
Отут колись громадилися брили,
їх обриси нагадували риб.
Було у цьому
щось таке тривожне!
Було у цьому стільки гіркоти!..
Проходив мимо велетень-художник.
Проходив мимо, і не зміг пройти.
Узяв різець - і лінії поглибив.
Тесав граніт розпечений, твердий,
щоб знали люди,
як нестерпно рибам
над морем залишатись без води.
Костенко Ліна