Цитата:
Допис від D-Misha
Bже не зовсім українські правнуки... Роздуми на козачому цвинтарі у США....
Кубанське козаче військо, котре в 1918 - 1920 pp. воювало проти більшовиків і було змушене емігрувати на чужину, здавалося надією на відродження козацтва. Зустрічі в Америці коректують ідеалістичні уявлення...
Будучи у захваті від україномовних борців за незалежну Кубань 1918 - 1920 рр. - Миколи Рябовола, Василя Іваниса, Кузьми Безкровного, я і сам довгий час був під впливом подібних сподівань. Ближче ж знайомство як і з сучасною Кубанню (Ренат Польовий. Кубанська Україна. - Київ: Дiокор, 2003), так і з закордонними нащадками кубанських козаків, котрі після після довгих еміграційних поневірянь врешті опинилися на півдні американського штату Нью-Джерсі (Юрій Міщенко. Нащадки запорозьких і задунайських козаків у США. - Всесвіт, 2011, № 1-2), показує що сучасні реалії є дещо інакшими.
Самостійна Кубань. 94 роки проголошення незалежності..
Південна частина Нью Джерсі - Соснова Пустка (Pine Barrens) - багато в чому разюче нагадує українське Полісся - безкінечні ліси і болота, бідні піщані поля, скромні садиби місцевих жителів та якaсь всеохоплююча меланхолія монотонної природи.
І подібно до припорошеного радіацією Полісся, Соснова Пустка є притулком іншої сумної події, пов'язаної з нашим народом, - маловідомим закінченням історії екзильних чорноморських козаків, котрі в 1792 році покинули Україну, повіривши обіцянкaм царів про кращу долю та козацьку славу на Кубані. Алe ні першого, ні другого так і не знайшли.
Навпаки - відірвані від рідної землі і поступово зрусифіковані, кубанські козаки спочатку змушені були стати слухняними слугами і особистими охоронцями смертельних ворогів своєї прабатьківщини України - російських царів, а потім і самі потрапили дo м'ясорубки совєтської імперії, котра вимордувала і заморила голодом більше мільйона кубанців.
"Мій батько врятував від голоду 38 дітей...". Голодомор на Кубані...
Саме ж Кубанське козаче військо, безжально використане авантюрами царів на Кавказі, Балканах, в Середній Азії та Східній Європі, а також білогвардійськими (головно, антиукраїнськими) авантюрами Денікіна, було змушене рятуватися за коpдон після окупації Кубані більшовиками у 1920 р.
Це військо перестало існувати як збройне формування в червні 1945 р. після так званої "Зради козаків", коли британськa окупаційна адміністрація Австрії віддала понад 50 тисяч антисовєтських козаків-біженців на криваву розправу Сталіну.
Нечисленні ж рештки козаків, дивом врятовані (до речі, не без допомоги українців-галичан із таборів біженців у американській та англійській окупаційних зонах Австрії і Німеччини) від "репатріаційної" бойні, врешті в 1950-х рр. змогли знайти притулок у США.
Козачий цвинтар поблизу містечка Джексон, на північній окраїні Соснової Пустки - довгі ряди могил, де чи не кожен другий надгробний хрест містить викарбоване козацьке прізвище - Мамай, Харченко, Приймак, Черкаський, Коваленко...
Написи не рідною балачкою, а російською
Але надписи не рідною українською мовою, а російською (і це в Америці, де кубанським чорноморським козакам ніхто не заборняв користуватися рідною мовою, чи як вони її називали - балачкою)!
Порожні козачі церкви поблизу - Св. Володимира у Джексоні, Св. Георгія в Говеллі, Алєксандра Нєвского в Лейквуді і Св. Богородиці Марії на самому цвинтарі - всі нині належать Російській православній церкві Московського патріархату - наочне втілення сучаснoї політики "Русского мира" в Америці. Саме таким було моє перше знайомство з козаками за океаном.
http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/09/9/91816/ |
Ось так можна доносити перекручну історію до тих, які не можуть самі переконатися у правді .
Америка це країна емігрантів. Індійці, які були корінним народом, зараз живуть на окремих куточках, колись їхньої землі ( це якщо вони хочуть бути разом) Більшість влилася у триб американського суспільства. Емігранти -різних національностей, помимо того що народжені вже на американській і повинуються американським законам та люблять цю землю, не забувають свого кореня походження. Вони плекають свою власну культуру, свої традиції, і так, бережуть, на скільки можуть, свою мову.
Українській еміграції вже минуло 100 років. Спочатку це були заробітчани, які оселялися у штаті Пенсилванія , у таких містах як Джексон і тяжко працювали у копальнях. Деякі, заробивши гроші, поверталися на рідні землі, інші залишалися тут назавжди. Пенсильванія це і є та застина Америки, про яку пише наш земляк. Це дуже бідна земля, бідні хатки, але і малі податки. Тому люди купляють там хати забезпечуючи свої родини житлом, а самі їздять до інших штатів на роботу, як ось Нью Джерзі Чи Нью Йорк. Подорож забирає дві години в одну сторону. Кубанські козаки говорили російською мовою і так продовжували, бо ніхто тут нічого нікому не забороняє. Вони належали до московської птавославної церкви, то ж нема нічогоі дивного що, пам'ятники писані в російській мові.
Інша частина емігрантів, які поселилися в інших стейтах, в більшости вихідці Галичини, тваорили тут "маленькі України". Українські школи, церкви, молодечі організації, ( Пласт, СУМ, ОДУМ, студенська молодь та інші) відкривалися свої кредитівки і т.д. Ню Джерзі це є штат садів, розлогих лісів, чудових морських пляжів, і масового поселення українців. Школи українознавства, молодечі організації, музеї, жіночі об'єднання та багато іншого, що творить цілість українського життя.
Найбільше емігрантів( це вже з теперішньої України) це знову ж таки з Галичини. Це греко -католики, які зразу вливаються у церковне життя. Мова українська у кожній родині. Дітей посилають до СУМ-у і ПЛАСТ-у. Належать до шкіл Музичного інстутуту , Танців, співів і т. д.
Є багато православних церков, які зарза , після смерті Митрополита Мстислава, пішли під омофор Візантії, і цим самим відокремилися назавжди від впливу Москви. Творяться церви які належать до Києвського Патріархату. Людям, яким байдуже. ось такі про які пише наш земляк, і надалі належать до московської церкви,, яка має свій осідок у Лейквуді, Ню Джерзі, про який пише земляк.
Можна писати і писати про життя українців в Америці, і вже видано про це багато книжок. Тпереішня еміграція українців, втікає з України не тількі через матеріяльні вигоди, а тому що хочуть бути самим собою, явище яке, придушене зараз в Україні.