"Люди начебто пасивнi i водночас готовi будь-якої митi вибухнути"
В Українi стає модним слово "революцiя". I це не дивує. Видається, люди щораз бiльше схиляються до думки, що iншого шляху змiнити владу, змiнити правила життя на краще у цiй країнi немає.
Показовi останнi вибори до парламенту. Вони продемонстрували, що сiмдесят вiдсоткiв людей проголосували проти влади. А у пiдсумку - партiя влади готується формувати бiльшiсть у парламентi.
Мiльйони людей отримують нiкчемнi зарплати i пенсiї, а влада, нiби насмiхаючись, витрачає мiльярди на свої потреби.
Демократiї в країнi все менше. А дуже небезпечно, коли полiтичнi механiзми не працюють, бо настрої людей стають дедалi агресивнiшими.
Радикальнi полiтики кажуть, що вихiд один - нова революцiя. На противагу таким заявам лунають iншi: мовляв, нам, як молодiй державi, потрiбна не революцiя, а спокiйна еволюцiя, бо, як свiдчить iсторiя, чи не кожен революцiйний виступ українцiв закiнчувався компромiсом або поразкою.
То ж який шлях сьогоднi був би для України найефективнiшим? Чи можлива українська революцiя у найближчому майбутньому i яким може бути її сценарiй?
Про це говоримо з керiвником Центру iсторичної полiтологiї Юрiєм Шаповалом та полiтологами Вiктором Небоженком i Олегом Соскiним.
- Отже, який сценарiй вiрогiднiший: Україна рухається еволюцiйним шляхом чи все ж революцiйним?
О. Соскiн:
- Однозначно революцiйним. У 15 областях та столицi люди висловили пiдтримку опозицiйним силам. Таким чином i територiально вони продемонстрували свою недовiру владi та своє прагнення до негайних i радикальних змiн. Натомiсть влада на мажоритарних округах фальсифiкувала результати народного волевиявлення, що слiд трактувати не iнакше, як узурпацiю повноважень. Тож загальна картина у майбутньому парламентi буде повнiстю викривленою. З огляду на це, ми сьогоднi можемо говорити, що за класичними правилами революцiйної теорiї в Українi сьогоднi склалась ситуацiя двовладдя.
Ю. Шаповал:
- Вивчаючи iсторiю українських революцiй, маю дещо iншу точку зору з цього приводу. Так, у нашому суспiльствi є i депресiя, i протистояння, i невдоволення, але однозначного вибуху поки що не станеться.
I ось чому. На моє переконання, полiтична ситуацiя в країнi прямує в бiк авторитаризму. Правлячий прошарок намагається укрiпити вже збудовану ним напiвавторитарну модель, за якою йому буде добре навiть без решти свiту. Це вже видно з тих стосункiв, якi вiн вибудовує з тим же ж Євросоюзом. Водночас вiн робитиме усе, аби убезпечитися вiд потрясiнь з боку народу - дозованою демократiєю, копiйчаними надбавками до зарплат та пенсiй. Тому, я думаю, що шансiв на еволюцiйний шлях у нас бiльше.
В. Небоженко:
- Не згоден. Насправдi у суспiльствi вiдбувається стрiмка радикалiзацiя настроїв, а це реакцiя на дiї влади. Влада стає дедалi жорсткiшою, вона вдається до чимраз страшнiших методiв самооборони. Тому голосування за ту ж "Свободу" викликане тим, що люди намагаються знайти собi радикального захисника. Згiдно з моїми соцiологiчними дослiдженнями, люди, з одного боку, налаштованi пасивно, а з другого - готовi у будь-який момент вибухнути. Це дуже небезпечна сумiш. Коли в анкетах ми запитуємо, що робити з нечесними суддями, мiлiцiонерами, чиновниками, то понад 50 вiдсоткiв стверджують, що їх потрiбно посадити або розстрiляти.
Таких зсувiв у настроях населення до агресивних оцiнок ми не мали протягом всiєї новiтньої iсторiї України. I це стосується усiх регiонiв.
- Що може бути приводом переходу з еволюцiйного до бiльш радикального
сценарiю?
О. Соскiн:
- Ситуацiя щодня погiршується - i фiнансова, i економiчна, i полiтична. Тому я переконаний, що ми перебуваємо на порозi величезних збурень. Навряд чи вони вiдбудуться до Рiздва, але вже у лютому в країнi буде дуже неспокiйно. I форми протесту будуть нечувано радикальнi та жорсткi. Тому протест може бути i стихiйним iз формуванням загонiв народних месникiв тощо... Чого-чого, а в Українi такого досвiду не бракує. Звiсно, сьогоднi українцi ще не дозрiли саме до таких форм протесту.
Ю. Шаповал:
- Навряд чи. Насправдi нашi люди ще не дозрiли до нацiональної самоiдентифiкацiї. Звiсно, ситуацiя у суспiльствi породжує цiлковиту впевненiсть влади у власнiй безкарностi. Вона не боїться нi зовнiшнiх факторiв, нi внутрiшнiх, бо має увесь необхiдний iнструментарiй впливу - вiд податкової до армiї, i тому грає, так би мовити, в однi ворота. А опозицiя зi своєю кволою реакцiєю, власне, й укрiплює владу у її вiрi в безхмарне майбутнє.
В. Небоженко:
- Зараз важко сказати, скiльки точно людей вийшло б на вулицi. Соцопитування перед виборами показували, що лише п'ять вiдсоткiв. Але це ще нi про що не свiдчить. У 2004 роцi було те ж саме. Рiч у тiм, що результатам цих виборiв передував, так би мовити, тримiсячний тренiнг ненавистi до влади. Чималу роль в цьому вiдiграв той фактор, що далеко не у всiх округах опозицiя узгоджувала єдиного кандидата. А тому що бiльше опозицiонерiв змагалися однi з одними, то бiльшим був загальний градус невдоволення владою на окрузi.
Тому зараз революцiя може початися, так би мовити, з одного сiрника. Уявiть собi, що навеснi наступного року у столицi будуть якiсь опозицiйнi мiтинги чи манiфестацiї. Вiдбудеться один мiтинг, другий, а на третiй прогримить пострiл з боку мiлiцiї. I пiшло-поїхало...
- Ви вважаєте, що революцiя може початися стихiйно, без пiдготовки та без лiдерiв, готових взяти на себе вiдповiдальнiсть за її наслiдки?
О. Соскiн:
- Як я вже говорив, двовладдя уникнути не вдасться. I в цьому немає нiчого страшного. Прецеденти вже були, коли ламали вiйськовi режими комунiстiв у колишнiй НДР, Польщi, Болгарiї, Румунiї. Там було проведено так званi нацiональнi конференцiї круглого столу, у яких брали участь як представники опозицiї, так i влади. Це цивiлiзована форма вирiшення громадянського конфлiкту, яку могли б застосувати i в сучаснiй Українi для мирного усунення олiгархiчної влади.
Ю. Шаповал:
- Для того, щоб реалiзувати протестний ресурс, який дiйсно накопичується у суспiльствi, таки потрiбнi серйознi лiдери, якi могли б взяти на себе вiдповiдальнiсть i яким можна було б довiряти. Наразi таких в Українi немає. I це провина не влади, i не тих небезгрiшних опозицiонерiв, якi зараз сидять за гратами, а самого суспiльства, яке, на жаль, наразi ще так нiчого й не навчилося. Недарма Захiд починає трактувати Україну як безнадiйну територiю, хоча ще донедавна толерував навiть тi мiнiмальнi зусилля щодо створення позитивного iмiджу України у свiтi.
Наша головна бiда у тому, що ми не вмiємо себе поважати. Поважати не владу чи опозицiю, а власне себе. У Донецьку, де я часто буваю, люди насправдi добре розумiють, що робиться з країною, але вони не усвiдомлюють, що можуть заборонити владi так iз собою поводитись.
В. Небоженко:
- Якщо справа дiйде до жорсткої протидiї владi, то все вiдбуватиметься за спонтанним сценарiєм. У Захiднiй Українi, наприклад, два брати чи двi сестри у сiм'ї працюватимуть десь у Португалiї або Iталiї, а один брат чи сестра боротиметься тут за Україну. Це класичний шлях нинiшнiх радикальних рухiв: частина сiм'ї працює, а частина сiм'ї - воює. Але один у полi не воїн, i влада одразу назве таку поведiнку Заходу "нещадним i безглуздим бунтом".
Якщо ж говорити про Україну загалом, то у найближчi три роки полiтичний клiмат у державi визначатиме столиця. Якщо Захiдна Україна знайде правильну модель поведiнки з Києвом, як це вiдбулося у 2004 роцi, то результати можуть бути приголомшливими i виглядатимуть для влади вже як загальнонацiональна загроза. Бо те ж "Межигiр'я" не в Донецьку, i не у Львовi. I як, скажiть, почуватиметься Янукович, коли вiн навiть з кулеметниками не зможе проїхати до свого робочого мiсця крiзь натовп протестувальникiв?
- Досвiд арабських революцiй доволi неоднозначний. На вашу думку, чи можна бодай теоретично вважати революцiю позитивним шляхом розвитку для України?
В. Небоженко:
- Думаю, духовна революцiя насправдi вже вiдбувається. I за нею слiд чекати революцiю iншу. Революцiя - це добре, в тому числi й для змiни свiдомостi - i населення, i влади. Особливо влади, бо протягом наступних двадцяти рокiв вона точно пам'ятатиме i розумiтиме, що з людьми потрiбно рахуватися.
Юрiй ГРИЦИК.
http://www.expres.ua/main/2012/11/27/77722