Світлій пам’яті Василя Стуса..
Він Людина з великої літери. Його життєвий шлях і поезія завжди були дороговказом для мене. Зараз я впевнено можу сказати – Василь Семенович Стус – одне з найбільших і найсильніших вражень в моєму житті.
В ніч з 4-го на 5 вересня 1985 року він загинув в лиховісному 36-му карцері радянської в’язниці.
Після десятиденного голодування, яке він оголосив на знак протесту проти незаконного утримання в карцері. В вересні на Уралі холодно. Кажуть, що Стус помер від голоду та холоду, кілька разів перед смертю кликавши охорону. Вона заходила – з теплої кімнати, вдягнута, і „встановлювала”, що температура в карцері відповідає нормі.
Стус був вдягнутий в короткі штани, які були більше сході на шорти і коротку футболку. Йому, навіть, не дали ковдру. Так Україна втратила чи не найбільшого свого сина в новітній історії.
Безумовно, його вбила радянська влада. Це одна з причин, чому я називаю її „злочинною”.
Він був вбитий ні за що інше, як надзвичайну любов до України, власну точку зору і принциповість.
В 1985 році Стус був номінований на здобуття Нобелівської премії. Але мертвим її не дають…
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся,
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив, і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражданним і не злим обличчям.
Як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.
Джерело: