Перегляд одного допису
Старий 11.12.2011, 10:05   #113
D-Misha
Передовик
 
Аватар для D-Misha
 
Реєстрація: 14.01.2010
Дописи: 3.851
Ukraine
Мій ресівер: х-810,Sat-Integral S-1228 HD
Типово

"Учасник боротьби за незалежність України у XX столітті"
Анатолій Грива..



Сьогодні 10 грудня 2011 р. День народження Абази Володимира Миколайовича, підполковника Армії Української Народної Республіки, командира 1-ї Козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії Армії УНР (у 1918 р. і у 1919 р.).

Абаза Володимир Миколайович
підполковник Армії Української Народної Республіки
(10 грудня 1873 р. – ___)
Володимир Абаза походив з дворян Катеринославської губернії.
8 червня 1894 р. вступив на військову службу однорічником 2-го розряду до 135-го піхотного Керч-Єнікольського полку, з 1 лютого 1895 р. служив у Перекопському резервному батальйоні, у 1899 р. закінчив Одеське піхотне юнкерське училище за 2-м розрядом, служив підпрапорщиком у 6-му піхотному Лібавському полку, 20 грудня 1907 р. перевівся у м. Катеринослав до 133-го піхотного Сімферопольського полку.

Першу світову війну почав капітаном, командиром 5-ї роти Сімферопольського полку, був нагороджений усіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами, а також Георгіївською зброєю (14 лютого 1915 р.).

2 квітня 1915 р. прийняв командування 1-им батальйоном полку. 24 серпня 1915 р. потрапив до австро-угорського полону.



З початку 1918 р. брав участь у створенні 1-ї козацько-стрілецької дивізії військ Центральної Ради, з жовтня 1918 р. командир 4-го Сірожупанного полку Армії Української Держави, з 19 листопада 1918 р. начальник 1-ї козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії військ Директорії, з 17 січня 1919 р. помічник начальника цієї дивізії, а з 12 березня 1919 р. знову начальник дивізії.

16 травня 1919 р. потрапив у м. Луцьку до польського полону. Перебував у таборах інтернованих у містах Вадовицях та Ланцуті.

У 1920 р. начальник збірної станиці вояків-українців у м. Ланцуті.

З 20 квітня 1921 р. командир 45-го стрілецького куреня 5-ї Херсонської дивізії Армії УНР.

У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. Брав активну участь у діяльності ветеранських організацій Армії УНР. Подальша доля невідома.

Довідка:

1-ша Козацько-стрілецька дивізія (Сіра дивізія, Сірожупанна дивізія) Армії УНР.

Після укладення Берестейського миру 1918 р. між українською владою і австро-німецьким військовим командуванням було досягнуто угоди про створення з полонених українців (з концтаборів у Фрайштадті (козаки) та Йозефштадті (старшини), Австрія) військової частини, що отримала назву Сірожупанна (відповідно до кольору уніформи). Формування цієї військової формації було здійснено зусиллями Союзу Визволення України.

В Австрійському таборі Фрайштадт було сформовано 1-й Козацько-стрілецький курінь під командуванням сотника П.Ганджи. У лютому 1918 р. курінь було переведено у м. Володимир-Волинський, де з березня 1918 р. було проведено формування і вишкіл частини під керівництвом австрійської військової місії на чолі з капітаном Генерального штабу Кватерніком (його ад'ютантом був сотник УСС Іван Коссак). Сформована дивізія дістала назву: Перша Козацько-стрілецька дивізія.

Дивізія складалася з:

4-х піших полків (разом у полку 13 сотень);

гарматного дивізіону (полку);

кінної сотні;

інженерної сотні;

допоміжних формацій.

Піхотний полк складався з 3 куренів, кожен з яких – з чотирьох стрілецьких сотень та допоміжних підрозділів (чоти кінноти і зв'язку, сотні скорострілів, кінної і зв'язкової чоти, навчальної сотні та сотні піших розвідників). До складу дивізії увійшли: 2-й курінь під командуванням підполковника І.Перлика, сформований з полонених, що працювали на Волині; 3-й курінь під командуванням сотника Яковлєва, сформований у таборі Фрайштадт.

У червні 1918 р. формування дивізії було закінчено. Станом на 1 липня 1918 р. у складі дивізії перебувало 140 старшин і 6000 козаків. Командиром дивізії було призначено підполковника І.Перлика, а начальником штабу – сотника О.Пилипенка. Командантами полків були: сотник П.Ганжа, підполковник Тимошенко, підполковник Олександрович і сотник Ткаченко.

28 серпня 1918 р. дивізія була передана австрійським Головним командуванням Українській Державі і після параду у м. Києві 1 вересня 1918 р. (перед гетьманом Павлом Скоропадським) була розташована на північній Чернігівщині у районі м. Конотопу. Командиром дивізії був призначений генерал-хорунжий Віктор Сокира-Яхонтов, а з 24 вересня 1918 р. – генерал-хорунжий Василіїв-Чечель. Начальником штабу дивізії був генерал-хорунжий Піонтковський. У вересні-жовтні 1918 р. частини дивізії були дислоковані у районі м. Стародуба і м. Конотопа на кордоні з радянською Росією.

У жовтні 1918 р. у дивізії була проведена демобілізація до чисельності близько 1200 осіб, у тому числі 250 старшин. З жовтня 1918 р. командиром

4-го Сірожупанного полку дивізії був підполковник Абаза Володимир Миколайович.

Під час антигетьманського повстання сірожупанники виступили на боці Директорії УНР. Дивізія перебувала у стані розформування з погляду гетьманського командування як ненадійна. Загальна кількість вояків у той час не перевищувала 600 чол. У ніч на 18 листопада 1918 р. в дивізії стався переворот, в результаті якого офіцери-гетьманці були усунуті з посад,

а дивізія перейшла на бік Директорії. Протягом двох тижнів частини дивізії під командою полковників А.Пузицького, М.Крата, сотників В.Палія, С.Морозевича та інших старшин встановили владу Директорії в Конотопському, Кролевецькому, Сосницькому повітах, Ніжині, Бахмачі, Глухові, Шостці. За цей час дивізія була поповнена добровольцями, у кожному її полку тепер нараховувалося близько 1,4 тис. вояків. У згоді з сірожупанниками діяв Курінь смерті, створений з місцевих селян отаманом Є.Ангелом. 10 грудня 3-й полк "сірих" без особливого опору зайняв Чернігів. Два місяці дивізія утримувала м. Конотоп із прилеглими районами у конфліктах із вірними Скоропадському силами, потім німцями, які відступили додому, і, нарешті, сформованою в північних районах Чернігівщини Таращанською дивізією Миколи Щорса (вірною уряду Червоної України).

У той час командиром 1-ї Козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії військ Директорії був отаман Палій, з 19 листопада 1918 р. – підполковник Володимир Абаза, пізніше генерал Антін Пузицький. З 17 січня 1919 р. В.Абаза був помічником командира дивізії, а з 12 березня 1919 р. знову був її командиром. Начальником штабу Сірої дивізії наприкінці 1918 р. був хорунжий Михайло Гаврилко.

У грудні 1918 р., збільшивши кількість особового складу до 6 тис. бійців, дивізія брала участь у боях проти більшовицьких військ на Чернігівщині.

У січні 1919 р. Директорія УНР перекинула Сіру дивізію з м. Конотопа (замість неї захищати північно-східний кордон прибув Чорноморський Кіш) у м. Коростень, який з боку Білорусі наполегливо атакували більшовицькі частини.

Сіра дивізія Армії УНР.

Під час передислокації дивізії на Правобережну Україну майже половина бійців 1-ї Козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії дезертирували. Із залишків було створено Сіру дивізію під командуванням генерала А.Пузицького, яка брала участь у боях проти більшовицьких військ на Правобережній Україні.

19 січня 1919 р. сірі полки прибули на вокзал Коростень-Подільський, де панічно метушилися якісь українські частини – станція в цей час обстрілювалася більшовиками з гармат. Командир 1-го Сірого полку Антін Пузицький рішучими і вмілими діями зупинив панічну втечу українських частин, організував контрнаступ і відігнав більшовиків на кілька десятків кілометрів.

20 січня 1919 р. розпочався рішучий наступ Коростенської групи на лінію ст. Ігнатпіль. До вечора того дня станція була зайнята. У цьому наступі ядро Коростенської групи складали 1-й, 2-й і 4-й полки Сірожупанників.

Разом з ними у боях брали участь Зв'ягільська гарматна бригада, Запорозька кінна сотня, Буковинський Стрілецький курінь ім. І.Франка, Галицький Стрілецький полк ім. отамана Оскілка і бронепотяг "Воля".

У резерві залишилися 2-й піший полк ім. В.Винниченка та 55-ий Народного Визволення полк (напіванархічні формування місцевих отаманів). "Чорний курінь смерті" отамана Гуцола передислокувався в тил й більше на позицію не з'явився.

Корпус Сірожупанників Армії УНР.

У квітні 1919 р. на базі військових частин дивізії було сформовано корпус у складі двох дивізій під командуванням генерала Іллі Мартинюка. Корпус брав участь у боях проти Польської армії. У середині травня 1919 р. корпус поніс тяжкі втрати, велика кількість козаків і старшин потрапили у польський полон.

4-та Сіра стрілецька дивізія Армії УНР.

Дивізія чисельністю близько 700 багнетів була сформована з решток Корпусу Сірожупанників, які пробилися в околиці м. Ланівців. Командиром дивізії було призначено полковника П.Ганжу.

Дивізія увійшла до складу Волинської групи. Окремі підрозділи Сірої дивізії (4-та Сіра бригада 2-ї Волинської дивізії) воювали у складі частин Армії УНР до листопада 1920 р.



Учасники українських збройних визвольних змагань:

1. Українські вояки, які були учасниками Дієвої та Галицької Армій УНР з 09.05.1917 р. до 21.11.1921 р.

2. Учасники повстанських загонів, які вели боротьбу з радянською владою на теренах України з 21.11.1921 р. до 22.06.1941 р.

3. Учасники збройних формувань на теренах Карпатської України

з 04.11.1938 р. до 01.09.1939 р.

4. Учасники повстанських загонів, які вели боротьбу "проти московсько-комуністичної та гітлерівсько-нацистської окупаційних влад" з 22.09.1941 р. до 09.05.1945 р.

5. Учасники регулярних формувань Української Національної Армії, які вели боротьбу проти Червоної армії на теренах України та інших держав

з 15.02.1944 р. до 09.05.1945 р.

6. Учасники різних повстанських військових формувань, які боролися на теренах України з "московсько-комуністичною владою" з 09.05.1945 р.

(Рішення Президії Української Національної Ради Української Народної Республіки від 8 березня 1957 р.).

"Визнати учасниками боротьби за незалежність України у XX столітті осіб, які брали участь у політичній, партизанській, підпільній, збройній боротьбі за незалежність України, в тому числі у складі формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави (Гетьманату), Української військової організації, Організації народної оборони "Карпатська Січ", Організації українських націоналістів, Української повстанської армії, Української головної визвольної ради та інших військових формувань, партій, організацій та рухів, що ставили за мету здобуття Україною державної незалежності" (Указ Президента України від 28.01.2010 N75/2010).

У наш час всі вони визнані Українською державою і суспільством.

Імена учасників боротьби за незалежність України у XX столітті увійшли до героїчних сторінок української історії, вони вшановуються сучасними громадянами України, на прикладі їх героїчних вчинків виховується молоде покоління. Результатом їхньої боротьба стало проголошення у 1991 році самостійної української держави – УКРАЇНИ.

Про цих українських героїв в сучасній Україні знімаються фільми, пишуться книжки, складаються пісні, їм споруджуються і відновлюються пам'ятники, їхній прах перепоховається в рідній українській землі.

Слава Україні!

Слава українським героям!

http://narodna.pravda.com.ua/nation/4ee38cdeacaac/
__________________
Доброта-вище всіх якостей.

Востаннє редагував D-Misha: 11.12.2011 о 10:07.
D-Misha зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням