Історія України(правдиві сторінки нашої історії...)

[slavon]

Продовження...

Після здобуття Україною незалежності дивізійники з діаспори приїхали до Києва і разом з побратимами з Галицького Братства заявили, що вони за примирення зі своїми колишніми противниками з часів минулої війни, за єдність українського народу. Але адекватної відповіді від офіційної організації ветеранів Великої Вітчизняної війни, яку очолює генерал Герасимов, не отримали. На заклик дивізійників відгукнулися тільки члени Спілки офіцерів України та Всеукраїнського об'єднання ветеранів.

ЗА ЩО БОРОЛИСЬ?
Як відомо, на Нюрнберзькому процесі фронтові частини «Військ СС» теж визнано злочинними, але у вироку зазначено, що покаранню підлягають тільки ті вояки, причетність яких до військових злочинів доведена. Дивізіиників після війни перевіряли радянські комісії та суди, англійські комісії, а на вимогу єврейських організацій - канадська комісія судді Дешена, але ніхто з них не знайшов серед дивізійників військових злочинців. Радянські військові трибунали і суди репресували їх тільки як політичних злочинців за «измену Родины». Вояки дивізії «Галичина» служили в ній під своїми прізвищами, і після війни їхні родини, що залишилися в СРСР, були репресовані та дискриміновані.
До сьогодні в Україні існує закон, за яким усі дивізійники і частина ветеранів УПА не підлягають реабілітації. Через те, що роки, проведені в жахливих умовах сталінських таборів, не зараховані їм до трудового стажу, вони мають мізерні пенсії. Це вбиває дивізійників не тільки фізично, бо не вистачає коштів на лікування, а й морально. Адже це дуже несправедливо щодо людей, які не шкодували свого життя і здоров'я в боротьбі за незалежність України. Для прикладу, в Латвії та Естонії ветеранів таких дивізій уважають героями і надають їм відповідні пільги, а пенсії радянським ветеранам виплачує Росія. Колишні дивізійники переконані, що не слід ділити ветеранів війни на кращих і гірших. Усі народи, які воювали по різні боки фронту в Другій світовій війні, давно примирилися.
Ще в 1999 р. тодішній Президент України Леонід Кучма, відповідаючи на запитання дивізійників в Івано-Франківську, сказав, що він за примирення та рівні права для всіх, хто воював у Другій світовій війні, як це було зроблено в Іспанії після громадянської війни. Також у 2004 р. прем'єр-міністр Віктор Янукович привселюдно заявив, що не треба ділити ветеранів на «своїх і чужих». Але ці заяви ніхто не впроваджує в життя. Не робить цього і влада галицьких областей, хоча дивізія «Галичина» була реґіональним явищем і проблеми її ветеранів мусять вирішувати органи місцевого самоврядування Галичини.
Понад 10 років тому шість західних областей - Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Волинська, Рівненська і Чернівецька визнали ветеранів ОУН-УПА борцями за волю України й учасниками бойових дій у Другій світовій війні та надали їм за рахунок місцевих бюджетів такі ж пільги, як мають ветерани Великої Вітчизняної. Пізніше до них долучилися Закарпаття і Хмельниччина. Дивізійників же оминають досі.
В 2001 р. в Івано-Франківську була спроба визнати 27 ветеранів дивізії «Галичина» борцями за волю України. За це рішення проголосували 48 з 50-ти депутатів міськради, але міський голова Зіновій Шкутяк його не підписав через протести місцевої «русской общины», що підняла крик на всю Україну. Протести підтримали українські комуністи та різного роду «яничари», які звернулися за допомогою аж до російської Думи, хоча сама Росія платить пенсії колишнім власовцям. Мер Івано-Франківська виправдовувався тим, що визнання дивізійників може зашкодити Вікторові Ющенку перемогти на президентських виборах. Те саме говорили і керівники області, обіцяючи визнати ветеранів дивізії «Галичина» на обласному рівні після того, як Верховна Рада визнає ветеранів УПА на державному. З того часу до 2007 р. тільки в Івано-Франківську померло вже десять дивізійників. Їх залишається небагато і в Галичині, і в Україні, і в цілому світі, і за деякий час проблема їхнього визнання може відпасти сама собою: нема людини - нема проблеми. Але як на таку «справедливість» подивляться в світі?
Понад шість років робоча група істориків під керівництвом д-ра іст. наук Станіслава Кульчицького при урядовій комісії на замовлення Верховної Ради вивчала діяльність ОУН і УПА. В своєму «Фаховому висновку...» вона також згадала про дивізію «Галичина». Але ці історики, виховані КПРС, апріорі не могли бути об'єктивними. В 10-й рубриці висновку вони процитували вкрай неґативно налаштовану до формування дивізії «Галичина» статтю, що була опублікована в «Бюлетені» Галицького крайового проводу ОУНр, де писалося, що вона буде німецьким «гарматним м'ясом», а світ думатиме, що українці - германофіли. Однак про ставлення інших проводів ОУНр, ОУНм, уряду в екзилі, а також ветеранів українських визвольних змагань часів Першої світової війни та галицької громадськості в тій рубриці - ні слова.
«Група істориків» з притиском вживає в назві дивізії «Галичина» абревіатуру «СС», очевидно, щоб принизити добровольців, бо охоронні частини СС чинили злочини. Але дивізія «Галичина» належала до фронтових частин «Війська СС», що не те саме. Вояки дивізії не носили відзнак СС, а тільки галицького «левика» в петлиці і на рукаві. Коли ж дивізію перевели до Української Національної Армії, то німецького орла змінили на тризуб. Історики не згадали ні про перейменування дивізії, ні про її присягу на вірність Україні.
«Група істориків» і ті, хто до сьогодні називає дивізійників колаборантами, мусили б знати, що колаборанти - це зрадники, які співпрацюють з окупантами своєї держави. Радянська ж Україна не була суверенною державою. Вона була маріонеткою більшовицької Росії, а її керівники допомагали більшовицьким окупантам фізичної духовно нищити український народ.
Ветерани дивізії, яких залишилося вже зовсім мало, сподіваються, що в Україні врешті переможуть правда і справедливість і всі ті українці, які воювали в Другій свковій війні, будуть визнані як борці за незалежність України. Не тільки дивізійники, а й ветерани Карпатської Поліської Січей, Буковинського куреня, ОУН і УПА, «Українського юнацтва», політв'язні та репресовані комуністичним режимом у 20-50-ті роки минулого століття. Адже всі вони боролися за Україну, і мета у всіх була одна, тільки шляхи різні.
Президент України Віктор Ющенко видав Указ про всебічне вивчення та об'єктивне висвітлення діяльності українського визвольного руху і сприяння процесові національного примирення у 2006-2007 рр. Але цей процес затягується, до того ж в Указі не згадано про дивізію «Галичина». Між тим, за словами американського історика Джона Армстронґа, автора праці «Український націоналізм» (1980 р.), справедливість вимагає, щоб хоробрість вояків дивізії так само, як і бійців УПА, не пішла в забуття.