Чистка форума (не актуальні дописи)

[vinimm5]

Начальник Генерального штабу генерал-лейтенант Віктор Муженко знову веде солдатів у бій

Юрій Бутусов
Сьогодні ударне угруповання наших військ на одному з найбільш небезпечних напрямків повів на прорив особисто начальник Генерального штабу генерал-лейтенант Віктор Муженко. Сам пішов в танку, зі своїми позивними, які добре знають частини його рідного корпусу, і особисто керував боєм.
Про це мені розповів мій товариш - офіцер-танкіст, який йшов в цей бій разом з генералом. Бійці висловлюють своє захоплення: у Муженко в корпусі було своє прізвисько - "Вітя-війна", і вони раді, що не помилилися.

Хотів знову жорстко розкритикувати Муженко за те, що його місце в штабі, що йому треба керувати не боєм, що не тактичної операцією, а управляти фронтом, приймати стратегічні рішення. За те, що допомога сектору "Д" прийшла так пізно ... Розумом розумію, що генерал з раціональної точки зору не прав. Адже російські найманці чудово оснащені засобами протитанкової оборони, і тактика дій у них в обороні дуже ефективна - снайпери і кулеметники б'ють по приладах спостереження, а за передовими танкам наносяться зосереджені масовані удари РПГ і ПТУР. Деякі машини виходять з бою отримавши по десять і більше влучень! Здорово виручає відмінна лобова броня Т-64 і чудова система динамічного захисту "Ніж". Але все одно - йти в передовому танковому взводі - величезний ризик, і величезна відповідальність.

Так, з точки зору тактики йти в атаку для генерала нерозумно. І я написав ці слова. Я писав і говорив їх уже не раз. І напевно, буду повторювати це і далі. Але тут я подумав ...

Війна - це не тільки тактика. Війна - це бій не машин, а протистояння нематеріального, того, що не можна взяти в руки, що можна відчути, тільки випробувавши. Адже ми, люди, воюємо і жертвуємо собою не за велику зарплату і пенсію, адже віра для нас завжди була і буде первинною. У кого віра сильніше і чесніше - той і перемагає.

Тому що воюють не руки і очі - насамперед у битву вступає ДУХ і ВОЛЯ. Не за зарплату, не за пенсію і не за екіпіровку солдатів йде в атаку. А за ЧЕСТЬ і за СОВІСТЬ. За ЛЮБОВ і за ДРУЖБУ.

Командир повинен показати своїм бійцям - серед яких є самі різні люди - не тільки герої, але й труси, і слабаки, і хиткі, що він бере на себе всю відповідальність за прийняті рішення. Що не можна кидати своїх, що головний ворог не тут, всередині тебе, а там, попереду. в чужому окопі, і що боятися більше повинен той, інший, що ми не дамо слабину, що перемога буде нашою! Що якщо він командир там, попереду, то соромно сидіти в тилу і бути обережним, соромно шукати виправдання у своєму природному і нормальному людському небажанні лізти під ракети і кулі. Бо якщо попереду пастка, якщо хтось зрадив, якщо хтось помилився, то командир першого платить за рахунками. І напевно, саме в цій війні, війні неправильної, війні за незалежність, війні, де все суспільство і армія почасти теж заражені скепсисом і сумнівами, і слово "генерал" як і будь-який командир і керівник давно знецінилося, треба будувати не тільки стратегію армії, а й насамперед кувати ДУХ ВОЇНА. І ніяк це не зробити, крім як особистим прикладом. І якщо на кожній ділянці фронту кожен з нас підніметься в свою відчайдушну атаку, і піде вперед, ми зметемо будь-яких ворогів, скільки б їх не було.

Спасибі, генерал, що ВИ ведете себе як ВОЇН. Коли я почув схвальні слова наших бійців, я не питав, де це відбулося і як далеко ми просунулися.

Я відчув, що це була перемога
Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!