Чистка форума (не актуальні дописи)

[D-Misha]

У неспокійному Донецьку поставили пам’ятник собаці...


У розпал АТО на бульварі Шевченка в Донецьку з’явився бронзовий собака. Скульптура, що зображає чоловіка, який прикриває пса парасолькою, називається «Друг».

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Пам’ятник був створений художником Равілем Акмаєвим на основі його ж картини «Друг».

Бронзовий ескіз скульптури спершу був виставлений на ювілейній експозиції в Художньому музеї. Там «Друга» побачив міський голова Донецька Олександр Лук’янченко і висунув ідею прикрасити композицією центральний бульвар.

Відливали пам’ятник у Харкові, тому в Донецьк везли через усі блок-пости і зони бойових дій, впоралися за добу, відзначив автор скульптури.

Зі слів Равіля Акмаєва, чоловік з собакою під дощем народився кілька років тому, холодного осіннього дня, коли за вікном струмувала негода. Тоді ж він і взявся ліпити «Друга» з пластеліну.

Війна мистецтву не завада, як і почуттям взаємної прив’язаності людини і собаки.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

[D-Misha]

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Народнопоетичні символи України


Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, рушник, сорочка, калина біля вікна, барвінок - все це наші символи. Рідна хата! Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизована майстрами слова та пензля, вона завжди буде символом добра і надії. «Хата моя, біла хата, рідна моя сторона, пахне любисток і м´ята, мальви цвітуть край вікна...», «Постав хату з лободи, а в чужую не веди», «Збудуй хатку з маковини, та для любої дівчини», «Дорога моя хатка, де родила мене матка», «Люди добрі, хата тепла», «Чим хата багата, тим і рада». Це лиш часточка із немеркнучих перлин народної мудрості про отчий дім. Людина не має права бути безбатченком, завжди повинна пам´ятати батьківську хату, з якої вона пішла у велике життя. Пісня «Соколята».


Один із символів України. Рушник на стіні. Хліб-сіль на рушнику. Весільний рушник... Давній наш символ. Не було, мабуть, жодної хати на Україні, яку не прикрашали б рушники. Хата без рушників, казали в народі, - що родина без дітей. Рушник з давніх-давен символізував мир, злагоду та здоров´я в сім´ї. Все наше життя проходить поруч з рушником: ушановуємо народження дитяти, виряджаємо в далеку дорогу батька-сина, зустрічаємо гостей, проводжаємо людину в останню путь, використовуємо у весільних обрядах. Пісня «Рідна мати моя».

За давнім звичаєм, як тільки у сім´ї підростала дівчинка, мати змалечку привчала її вишивати рушники, сорочки, хусточки, передаючи свій досвід Вишиванням займалися переважно дівчата, жінки. Для цієї роботи використовувалася кожна зручна нагода: досвідки та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми та зимовими вечорами, у години відпочинку від польових робіт навесні та восени. Витканий одяг, скатерки, вишиті сорочки та ручники були свого роду характеристикою дівчини, її працьовитості. Вишивання у кожній місцевості відрізняється орнаментом, технікою вишивки, гамою фарб. Найхарактерніші кольори - червоний і чорний. Пісня «Вишиванка».

Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців - клен, у росіян - берізка, а в нас - верба і калина.
Правду каже прислів´я: без верби і калини нема України. (За В.Скуратівським) А звідки пішла назва «калина»?

Було це дуже давно, коли на нашу землю хто тільки не нападав. Ось налетіли одного разу турки, а з ними й греків чимало. Розлетілась тоді чутка, що головного їхнього воєводу грека - поранено отруйною стрілою. Тому, хто його вилікує, обіцяли таку нагороду, яку загадає. Але ніхто не міг. Тоді прийшла в табір дівчина в убогій одежі, але дуже гарна і горда. Звалася Пелагея... Вона пообіцяла вилікувати грека, але взамін він мусить поклястися, що більше не прийде на нашу землю. Так і сталося. Грек забрав Пелагею у Грецію, і була вона там царицею трав - називалася Панацея... У Пелагеї була сестра Килина. Прощаючись із сестрою, Пелагея сказала: Твоїм ім´ям, сестро, назву оцю рослину, яку найбільше люблю, бо росте вона в наймальовничіших куточках, над чистими струмками, в тихих гаях. Коли цвіте вона, то найспівучіший птах соловей прославляє її красу, а восени на ній горять дивні кетяги ягід, налитих ніби самою кров´ю щедрої нашої землі, і ті ягоди повертають здоров´я людині. Буде вона зватися Килина, Калина...».

З давніх-давен наш народ опоетизував кущ калини, оспівав його у піснях.
«Чи я в лузі не калина була?» (калина символізує дівочу красу), «Ой у лузі червона калина похилилася» (нещаслива доля жінки), «Би у полі та криниченька» (калина - символ рідної землі, її садили на могилі козака, який загинув у чужому краї).

Кущ калини біля маминої хати - це не лише окраса, а й глибокий символ, наш духовний світ, наша спадщина. Якщо троянди і виноград, за влучним висловом М.Рильського, символізують красиве і корисне, то кущ калини, увібравши обидві ознаки, опредметнює й духовний потяг до своєї землі, свого берега, своїх традицій. Хіба не про це говорить народна поезія: калиновий лист, калинова сопілка, калиновий голос, калинова колиска? Мені здається, що тому, хто не посадив на обійсті калини, ніколи не почути найчистішої, найніжнішої, найбентежнішої у світі пісні. Її може народжувати лише сопілка з маминої калини.