Говоримо на різні теми!

[slavon]

Проте абсолютно хибною є думка, що таке "потепління" стало повноцінним наданням свободи релігійним організаціям в СРСР. Незважаючи на зовнішню свободу, релігійні діячі країни, всі без винятку, залишалися заручниками тоталітарної системи й перебували під постійним суворим наглядом радянських спецслужб. Відносно ж т. зв. "неблагонадійних" як і раніше продовжував працювати комуністичний репресивний апарат, хоча самі релігійні діячі у всіх офіційних заявах це категорично заперечували, нав'язуючи зарубіжній громадськості хибну думку про те, нібито в СРСР відновлена ​​повна свобода совісті і релігійних організацій. Причому досить успішно. Як зазначає В. Алексєєв: "... Глибоко побожний Ф. Д. Рузвельт був вельми задоволений новим ставленням влади до церкви в СРСР. Ці кроки Сталіна викликали схвалення і в Англії, Канаді, Франції, де позиції релігійних організацій у суспільстві були дуже сильні. Із задоволенням сприйняла ці кроки Сталіна і російська еміграція".

Саме завдяки брехливій ​​просовєтській пропаганді, десятки тисяч емігрантів, серед яких було чимало духовенства і навіть єпископів, повіривши в привид свободи, по закінченні Другої світової війни стали повертатися в СРСР, де їх чекали совєтські концтабори і в'язниці. Крім цього, після закінчення війни за сприяння урядів західних країн - союзниць в СРСР з Європи, Америки та Африки до 1948р. було насильно репатрійовані понад 6 мільйонів "совєтських" військовополонених, робітників "остів", біженців та емігрантів, більшість з яких загинуло в сталінських катівнях НКВД. Ці трагічні сторінки нашої історії річками невинної крові відображені на всіх наступних поколіннях. І багато в чому вина за це, за десятки тисяч загублених життів і покалічених доль, лежить на першому совєтському патріархові Сергію Страгородському, який словом і ділом служив богоборчій совєтській тоталітарній системі. 7 листопада 1943, з нагоди 26 - ї річниці Жовтневого більшовицького перевороту, коли тисячі істинно віруючих священиків і рядових прихожан, хто в таборах або катакомбах, а хто на чужині, здійснювали траурні панахиди та молебні за невинно убієнними жертвами комуністичного режиму, совєтський патріарх Сергій у московському Богоявленському кафедральному соборі відслужив урочисту літургію. На відміну від переважної більшості православних храмів світу, в цьому соборі відбувалося служба про "за Богомьережену країну нашу і владу її, очолювану Богом дарованим вождем", а також проголошувалися многоліття "антихристу". Такого блюзнірства і наруги християнська Церква ще не знала...

Зберігся апокрифічний переказ, що "одного разу, прогулюючись у дворі патріаршої резиденції, Сергій побачив у дусі страшну картину: за ним прилаштувалася черга на кілька кілометрів завдовжки - з чорних архієреїв. Чорні ефіопи, карлики з обертовими очима і лисими черепами несли на руках чавунні сувої гріхів. Хода нагадувала величезну багатокілометрову змію. Серце Сергія здригнулося, свідомість як блискавка пронизала виразна думка, що це образ Церкви, яку він створив".
"Після проголошення Сергія першим совєтським патріархом стан його здоров'я різко погіршився... Хвороби у нього не припинялися... Від служб у храмах відмовлявся. Останнім часом його заміняв –хтось з підручних. Кошмарна безвихідь терзала його ...". Кажуть, що незадовго до смерті Сергію було явлено видіння Христа, після чого він довго ридав про вчинені злочини.
Помер він 15 травня 1944 через вісім місяців після антиканонічного проголошення його "патріархом". І хоча митр. Сергій пішов, але "помилки" його так і залишилися... » (див. книгу: Советский режим и советская церковь. – СПб, 2006. – С. 86-97).

Патріарх Алексій і НКВД.
Патр. Алексій (Сіманський) та голова Ради у справах РПЦ при Совнаркомі СРСР генерал - майор НКВД Г.Г.Карпов (праворуч ). 1952

Інф.: Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!