Наші менші друзі.....

[sat-prof]

Наші менші друзі ....

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

«Ти назавжди у відповіді за тих, кого приручив» Антуан де Сент-Екзюпері

[D-Misha]

У малої собаки велика душа...

И вслед за старушкой пёс прыгнул в могилу.
Вздохнул он и замер, уже не дыша.
У малой собаки большая душа.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

[D-Misha]

Так віддано дивиться в очі....

Бездомный пёс, хвостом виляя,
Так преданно глядит в глаза.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

[D-Misha]

Собача вірність...

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Недарма кажуть, що собака є найкращим другом людини. Про собачу вірність було сказано і написано чимало. Чисельними у світі є пам'ятники саме таким собакам. Спробую ознайомити Вас з деякими з них. Один з них знаходиться в Берні. Він присвячений Баррі - собаці, який рятував людей з-під снігових лавин. Він врятував 40 людей, а 41-й, перелякавшись, зі страху вдарив його гострим предметом, смертельно поранивши. На пам'ятнику так і написано «Хоробрий Баррі врятував життя сорока людей, і був вбитий сорок першою».

Особисто мені була дана нагода побачити пам'ятник вірному собаці у Кракові біля Вавельського замку. Пам'ятник виконаний краківським скульптором Броніславом Хромим з такою майстерністю, що нікого не можуть залишити байдужим ці проникливі собачі очі, що сумують за своїм господарем. На ньому представлений пес Джек, який цілий рік (1990-1991) чекав свого господаря, який помер саме на цьому місці. Собачка залишилася вірною господарю навіть після його смерті. Пес зображений стоячи на великих розкладених людських долонях – як символ взаємозв'язку тварин та людей.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

У Москві встановлений пам'ятник собаці Лайці, яка загинула у космосі. Бронзовий монумент висотою два метри має форму космічної ракети, що плавно переходить в людську долоню, на якій стоїть Лайка. Встановлений він на території інституту військової медицини, в якому готувався експеримент. Лайку готували до польотів у космос, заздалегідь знаючи, що вона не повернеться на Землю. Вона була запущена на штучному супутнику Землі «Супутник-2» 3 листопада 1957 року і стала першою живою істотою, яка побувала у космосі. Лайка загинула через 5-7 годин після старту супутника з причин перегріву та стресу.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

Ще один пам'ятник вірному собаці Хатіко встановлений у Токіо. У 20-і роки кожен ранок Хатіко супроводжував свого хазяїна, професора Уено Ейсабуро до залізничної станції і чекав його повернення. На жаль, одного дня 1925 року, Уено помер. У нього стався серцевий напад на роботі і до дому він вже не повернувся. Але його собака продовжував приходити на станцію і кожен день до пізнього вечора очікував хазяїна. Звістка про собаку поширилася по всьому Токіо. У 1932 році декілька газет присвятили цій темі свої репортажі. До залізничної станції почали приїжджати зацікавлені подивитися на Хатіко. 7 травня 1935 року Хатіко, знаходячись на своєму посту, помер від старості. Звістка про смерть знаменитої собачки розлетілась досить швидко і у Японії був оголошений день жалоби. Кістки Хакіто були похоронені поруч з могилою її хазяїна. А на місці, де він очікував його, встановили пам'ятник. На сьогоднішній день жителі Токіо найчастіше призначають побачення саме біля пам'ятника Хатіко.

Існує багато таких собак, як японська Хатіко, але про них ніхто не знає і не чув. Мені хотілося б, щоб люди взнали про собачку, яку ще 2 тижні тому можна було щоденно зустрічати біля школи №16 у Хмельницькому. Зранку вона приходила з дитиною до школи і у будь-яку погоду терпляче чекала цілий день на шкільному подвір'ї, поки не закінчаться заняття. Хотілося б, щоб і вона стала «знаменитою». Адже вона на це заслуговує не менше від інших відомих собак і від зірок, інформацією про яких кишить наша преса. Це не породиста собачка і не «блакитної крові», але думаю, що вона є більш шляхетною, ніж деякі люди. Несправедливим є те, що в часом в пориві гніву люди називають один одного собаками. Деякі собаки, якби розуміли людську мову, могли б слушно образитись за це. На закінчення хочеться сказати, що якби люди любили один одного так, як деякі собаки люблять своїх господарів, то на Землі справді існував би рай.

Автор: Аліна Бондар.

[D-Misha]

Серед усіх цуценят на світі вибереш - МЕНЕ!
Один за одного ми у відповіді з нинішнього дня.
У будинку калюжку залишив? - Скажеш мені: «Пустиш!»
Я поки не знаю правил, я ще малиш.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

[D-Misha]

Маскіровка)))))

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

[arki]

Собача вірність

Хочу рассказать удивительную, трогательную историю о собачьей верности, которая меня потрясла. Думаю, что многие с ней уже знакомы, но мне очень захотелось поместить её в свой дневник как «Памятник Преданности».
Из всех животных, самой преданной остаётся собака. Только она так привязывается к своему хозяину, что трудно в это поверить. Об одной из таких собак и пойдёт мой рассказ.

Стремительно убегает вдаль Южное шоссе города автостроителей. День и ночь снуют по нему автомобили, торопятся озабоченные своими делами прохожие. Но на окраине города автомобили замедляют свой бег, чтобы пассажиры увидели главную его достопримечательность. Каждый четвертый водитель выходит из машины, а прохожие и жители города идут сюда отдать дань уважения собачьей верности, не знающей смерти…

Это случилось в 1995 году. Страшная автокатастрофа унесла жизни молодоженов, возвращающихся из свадебного путешествия по Крымскому побережью. В живых остался только пес, который был куплен в день свадьбы. Его во время удара выбросило из машины.

Семь лет он ждал своих погибших хозяев на улице города. Семь лет бросался под колеса автомобилей, выбирая вишневые «девятки». Машины уезжали, а пес оставался, не зная, что те, кого он так отчаянно ждет, никогда не вернутся…
Говорят, пес не покидал своего места ни в жару, ни в холод, ни в дождь. Людей близко к себе не подпускал, будь то сотрудники милиции и санитарных служб. Не удавалось подойти и тем, кто пытался подкормить животное. Жители города дали собаке кличку Константин - «верный». Вдоль шоссе для пса, соорудили несколько будок. Но стойкая овчарка так и не выбрала ни одну из них. Бегающей вдоль дороги или мирно лежащей, ее видели все, кто ездил в новый или старый город. Пса кормили, его старались приютить, но он снова и снова убегал: его домом стала обочина дороги.
Когда стало известно о его смерти. У дороги сразу поставили щит: "Псу, научившему нас любви и преданности".

Потрясенные трагедией, длившейся семь лет, собачьей верностью и преданностью, тольяттинцы соорудили "Памятник Преданности", ставший главной достопримечательностью города.

Бронзовая скульптура высотой полтора метра установлена на гранитном постаменте таким образом, чтобы проезжающим по Южному шоссе казалось, будто собака поворачивает голову вслед за машинами.
Даже застывшими глазами она всматривается в происходящее на Южном шоссе. И столько тоски в этом взгляде, столько отчаяния, что кажется, из цемента сейчас брызнут слезы. Полуоткрытая, навечно застывшая в скорбном оскале пасть словно «извергает» раздирающий душу вой. Настороженные, поднятые к верху уши день и ночь слушают разнообразие голосов, но не слышат главного - голоса хозяина. Вытянутый нос как будто принюхивается к запахам города, стараясь выделить самый родной. Задние лапы мягко касаются постамента. В них словно выражена готовность ринуться навстречу хозяину, но передние, выпрямившись, упираются в твердь: надо ждать…
Убегает вдаль Южное шоссе, идут и едут по нему люди. А верный пес, теперь уже навечно застывший в памятнике, продолжает ждать…

Собачья верность не знает смерти!

Каждый день Верный напоминает людям о том, что по - настоящему истинно ценное и главное. Любовь и преданность, которые заставляли его жить и ждать.

[arki]

Я тебе памятаю...

Я сама собаковод и всю мою жизнь у меня были собаки....капаясь в интеренете,я нашла еще одну статью.
Меня тронула она тем,что в глазах собаки действительно заложена колоссальная мудрость....вернее и преданне никого нет.

Эта история началась далеко отсюда, в одной маленькой деревушке почти на самом краю света, во времена, когда мне было подвластно время как любому ребенку моего возраста, и жизнь была не обрамлена проблемами. Это было настолько давно, что я не припомню всех событий, но образы прошлого по сей день остаются в моем сердце. Один из них — тот, кто пришел из Ниоткуда. И так же вернулся в Никуда...

С самого раннего детства нас с бабушкой вывозили в деревню, где проходило все лето до первых учебных дней в школе. Это было время без забот и проблем, время улыбок, ярких впечатлений и мечтаний. Каждую зиму я с нетерпением ждала прихода теплого времени года, чтобы поскорее оказаться далеко от города, там, где нет цивилизации, там, где только ты и небо...

Однажды (я уже и не помню, как и когда именно) в деревне появился он — шикарный пес западносибирской лайки. Да-да, самый что ни наесть породистый пес. Откуда он там, как оказался — не знал никто. Да и не хотел знать.

Он выбрал наш дом, где его сразу полюбили и приютили, дали кров и еду. И стал преданным другом, Козырным Тузом, как мы его называли, Тузом, Тузой, Тузей и Тузиком.

Туз был на удивление понятлив, каждый раз вдумчиво прислушивался, когда ему что-то говорили, и с какой-то нечеловеческой мудростью заглядывал в глаза. Он сопровождал меня везде, будь то прогулка к реке или поход в лес. Он оберегал, предупреждал лаем об опасностях — приближающейся машине или стае собак. Он выводил в ненастье из леса, когда теряли надежду выйти в свою деревню. И он утешал, когда казалось, что мир рушится. Можно было уйти ночью из дома гулять и быть уверенной, что ты под надежной защитой — Туз не оставит, он всегда защитит, он никогда не предаст. Он был рядом всегда, мой самый верный друг...

Так прошло не одно лето. На протяжении нескольких лет Туз был рядом, подобно Ангелу Хранителю. Но однажды его решили оставить в деревне с бабушкой на осень, чтобы она не грустила одна. Он проводил нас на автобус и был готов уже ехать. "Останься, иди домой, ты здесь еще нужен, — шепчу ему на ушко. — Мы скоро увидимся. Совсем скоро. Я буду тебя ждать дома..." Он все понял. И побежал назад.

Но не вернулся больше никогда, хоть мы его и ждали...

Его разорвали волки на осенней дороге. И лишь клочки шерсти нашел спустя несколько дней наш сосед...

Я до сих пор помню его глаза, полные мудрости самой Вселенной, помню его героические поступки, помню грациозную походку и безграничную преданность. И по сей день я жалею, что не забрали его тогда с собой, а ведь мне так хотелось...

Второго такого не будет уже никогда. Я тебя помню, я тебя все еще жду, мой самый верный друг.

[D-Misha]

І коли ми будемо втомлюватися бігти за віком
І підемо з життя в інші края,
Всі зрозуміють: це ти була людиною,
А собакою був я.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

[D-Misha]

Кошенятко біля тротуару Безпорадний і самотній.Нявчав жалібно він: "Мама!",Знайти її ніяк не міг.

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!

[D-Misha]

Не треба так стремитись за гламуром,
У ньому нема тепла сімейного вогнища.
Візьміть краще ви собаку з притулку,
Вона все життя завжди вам буде віддана ...

Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація! Щоб бачити інформацію потрібна Реєстрація!